Восени український уряд заявив вкрай амбітну мету залучити до вітчизняної економіки 50 мільярдів доларів прямих іноземних інвестицій протягом наступних п’яти років. Україна мусить провести ревізію своїх попередніх кроків та інтенсифікувати співпрацю з тими державами, де ми можемо отримати найбільший потенціал. Одним із таких стратегічних партнерів є Китай.
Для того, щоб досягнути заданої планки, одних заяв недостатньо. І поки що ми топчемось на місці.
Китайська народна республіка є першою економікою в світі із ВВП, розрахованого за паритетом купівельної спроможності, у 25,2 трлн дол. Для порівняння, український ВВП (ПКС) трохи більше 390 млрд дол, тобто всього 1,5% від китайського.
Саме Україна має бути зацікавлена у двосторонній співпраці. Однак що ми бачимо? На офіційному ресурсі посольства України в КНР остання статистична інформація про двосторонні торговельно-економічні відносини датується 2014 роком. Сьогодні в Пекіні працює лише тимчасово повірений у справах України, а останній посол Олег Дьомін завершив свою місію ще в травні місяці.
Ще в 2017 році тодішній уряд на чолі з прем’єром Гройсманом затвердив Експортну стратегію України до 2021 року. Там було однозначно констатовано, що за результатами аналізу Україна недостатньо використовує потенціал зовнішньої торгівлі з Китаєм. Ринок Піднебесної має потенціал для розширення присутності українських товарів та послуг.
Стратегія на папері та результати статистики, як виявилось, прямували в протилежні сторони. Від’ємне зовнішньоторговельне сальдо між нашими країнами в 2018 році збільшилось в порівнянні з 2015 роком майже в чотири рази до -5,4 млрд дол. Україна виступає здебільшого як споживач китайської продукції.
Потенційно Україна є цікавою для інвестицій з КНР. Ще два роки тому віце-прем’єр Державної ради Ма Кай заявив, що Китай планує інвестувати 7 млрд доларів в інфраструктуру, торгівлю, промисловість та цифрову економіку. На жаль, ми не скористались наданою можливістю. Навіть більше, прямий іноземний капітал китайського бізнесу в економіці України зменшився на третину у період 2014-2018 років.
Чому складається така картина? Тому що підприємці з КНР мають максимально прагматичний підхід. Такі показники є підсумком реформ, що відбувались протягом останніх років, а підписані численні меморандуми не трансформувались в real business.
Показовою є ситуація з Великою кільцевою дорогою навколо Києва. Буквально на днях підписано черговий меморандум про співробітництво між китайськими підприємцями та Державним агентством Автомобільних доріг України. Шлях планується побудувати на умовах концесії. І це була б дуже позитивна новина, якби схожі декларації не підписували раніше, наприклад міський голова Києва в 2016 році. Китайські інвестори висловлюють зацікавленість в проекті на умовах концесії як мінімум з 2013 року.
Другий наочний кейс – ситуація з продажем акцій приватної компанії «Мотор Січ». Китайські інвестори з авіаційної галузі ще в 2016 році придбали понад 50% підприємства з бажанням модернізації виробництва на 250 млн дол, однак до цього часу Антимонопольний комітет України не дав дозвіл на угоду. Також заморожено будівництво заводу «Мотор Січ» у місті Чунцин в Китаї. Не дивлячись на підкреслено дипломатичну відповідь посла КНР в Україні вочевидь питання не лишається поза увагою.
Подібні речі змушують інвесторів з Китаю обережніше ставитись до можливості вкласти кошти в Україну. Як в приватний сектор, так і в питанні приватизації держпідприємств.
У грудні минулого року Україна висловила ініціативу про запровадження Зони вільної торгівлі з Китаєм. З вуст першого віце-прем’єра Кубіва у Пекіні звучало бажання збільшити товарообіг з КНР до 20 млрд дол в рік.
В якій стадії сьогодні переговори – невідомо. Так само, як і щодо виконання Плану дій Україна – КНР з реалізації ініціативи спільної побудови «Економічного поясу Великого шовкового шляху» та «Морського шовкового шляху ХХІ ст.». Спитати немає кого. Міжурядова комісія зі співробітництва Україна-Китай до цього часу не має представника від нашої держави.
Сьогодні українська влада має всі можливості для того, щоб розпочати наші відносини з Китаєм з чистого аркушу та відсікти попередній негативний досвід. Передусім потрібно не гаяти часу, а вирішити кадрові питання на цьому напрямі, виходячи виключно з професійного підходу. Дедлайн на укомплектування сплив ще вчора. Тому не варто затягувати.
Китай готовий вкладатися в Україну. Передусім цікаві галузі як АПК, ІТ і телекомунікації, особливо в руслі майбутнього запуску 5G в Україні, інфраструктурні проекти, енергетика. І це не виключний перелік. Завдання української держави – створити необхідні інструменти для захисту іноземного капіталу і забезпечення конкурентних умов роботи.
Потрібно започаткувати якісно новий формат співпраці з Китаєм і наповнити реальним змістом Договір про дружбу і співробітництво з КНР. Почати можна з візиту президента до Пекіна, тим паче китайська сторона вже висловила зацікавленість в цьому. Все в руках України. Варто адекватно оцінювати ситуацію. Такого перспективного вікна можливостей більше може і не бути.
Денис БОНДАР,
Голова Китайсько-Української
Торгово-Промислової Асоціації,
Юрист
