Колишній перший заступник генпрокурора Грузії, заступник генпрокурора України і головний прокурор Одеської області Давід Сакварелідзе розповів «і» про вибори в Грузії і в Україні.
Як оцінюєте результати виборів у Грузії?
Результати, на жаль, невтішні, і вже не перший рік. Класичний випадок монополізації влади проросійським олігархом. І я думаю, поки на Заході не визначать чітку позицію щодо впливу російського олігархату на світову політику, ця тенденція домінуватиме. Яскравий приклад тому – підсумки нещодавніх президентських виборів у Молдові та Болгарії.
Нинішні вибори в Грузії – безпрецедентний випадок фальсифікації. З часів Едуарда Шеварднадзе такого не було: «вірменські каруселі», підкуп виборця, масштабне використання адміністративного ресурсу. Голоси в ЦВК ніхто не підраховував – просто писали конкретні цифри.
На мій превеликий жаль, усіх потенційних лідерів партії «Єдиний національний рух» (ЄНР), які могли створити дискомфорт Бідзині Іванішвілі, він нейтралізував – посадив у в’язницю або вигнав з держави, як Міхеїла Саакашвілі. На жаль, Саакашвілі не міг бути в Грузії під час передвиборної кампанії. А керувати через скайп, до того ж не маючи такого фінансового ресурсу, як в Іванішвілі ($6 млрд), – складно.
Які тепер плани в ЄНР – коаліція чи опозиція?
Звичайно, опозиція. ЄНР – єдина опозиційна прозахідна партія в Грузії, з успішним досвідом управління, яка перетворила Грузію на сучасну державу. І вона залишається активним політичним гравцем. Усіх інших Іванішвілі «вбив», перекупив. З дистанції зійшли лідер Республіканської партії Давид Усупашвілі, міністр оборони Іраклій Аласанія та інші. У підсумку залишилася лише ЄНР, але без Саакашвілі він не зможе протистояти Іванішвілі.
Хто з «грузинської команди» буде задіяний в Україні, а хто ні?
Як такої «грузинської команди» немає. Порошенко не просив Саакашвілі приїжджати в Україну зі своєю командою. Просто між Яценюком і Порошенком ішла гонка – хто більше грузинів переманить на свій бік. Спочатку мене призначили в ГПУ, потім Квіташвілі зробили міністром охорони здоров’я України. Потім до Міністерства внутрішніх справ покликали Еку Згуладзе, яка завжди позиціонувала себе окремо. І так далі…
Ви залишаєтеся в Україні. Де бачите свою подальшу роботу?
Я залишаюся, і продовжуватиму політичну діяльність. Переконаний: без зміни політичної еліти та сильної політичної платформи неможливо швидко провести перетворення в такій великій країні, як Україна. З особистого досвіду можу стверджувати, що кожний уряд має лише від шести місяців до року, щоб запустити найпотрібніші реформи в країні.
У вересні Ви заявили, що не виключаєте свого повернення в Генеральну прокуратуру України. Є конкретні пропозиції?
Ніколи не вгадаєш, як поверне доля. Я виріс у Грузії і ніколи не думав, що вчитимусь у США, працюватиму в Україні заступником генерального прокурора та розпочну політичну кар’єру у вашій країні. Якщо наша українська команда (нова політична сила) вирішить, що я буду корисним у питаннях реформування прокуратури, правоохоронного сектора, – звісно, погоджуся. Адже знатиму, що за мною стоять правильні люди, ідеологічна платформа і мене не «зіллють», як уже одного разу сталося, не зроблять вибір між мною і Віктором Шокіним і т.д.
Дивлячись на Вас та аналізуючи Ваші висловлювання, я б не сказала, що Ви «пливете за течією»…
У мене немає амбіцій, про що я неодноразово заявляв. Не хочу оголошувати себе кандидатом на посаду генпрокурора, бо розумію, що в нинішній ситуації в мене не буде важелів впливу для серйозних перетворень. Прийти зараз у прокуратуру – означає, загубити свою репутацію. Бо сьогодні в Україні неможливо посадити до в’язниці жодного корупціонера.
Чому?
Усе зав’язано та збудовано на договорняку: законодавство, судова система, прокуратура. Якщо ця модель залишиться незмінною, тоді моєї участі в цій схемі я не бачу.
Що думаєте про голову ГПУ та його реформи? У пресі Ви досить критично оцінюєте діяльність Юрія Луценка…
Поки що системних перетворень у Генеральній прокуратурі, на жаль, немає. Луценко намагається реанімувати мою ідею запуску служби генеральної інспекції, за яку я боровся і за яку, почасти, мене і звільнили. Ця служба передбачала наявність власних прокурорів, своїх слідчих, внутрішньої безпеки та IT-відділу.
Якщо озирнутися на два роки, де Україна припустилася помилок або не зовсім жорсткою була у своїх намірах?
Я не політтехнолог. Проте вважаю, що Україна змогла показати два наймасштабніших антикорупційних протести за останні десятиліття в Європі. Українці змінили владу, однак, на жаль, не змогли змінити бюрократію. Біля «годівниці» зараз, по суті, ті самі персоналії. А якщо на політичній арені з’являються нові люди, то між ними та колишніми існують якісь домовленості про не перетинання певної межі. Тому ніхто нікого не саджатиме. Єдиний яскравий приклад – Віктор Янукович, який посадив Юлію Тимошенко і Юрія Луценка.
На Вашу думку, Порошенко не стане застосовувати політичну вендету до своїх опонентівм?
Він вважає за краще домовлятися. Наприклад, піти на компроміс з Віталієм Хомутинником і призначити його протеже Романа Насірова головою Державної фіскальної служби.
А чому Порошенко йде на поступки?
Тому що бачить у цьому ризики для себе і не вміє працювати в інших ситуаціях. Він вважає: навіщо ризикувати, якщо можна створити зону комфорту і якось ще протриматися.
Нещодавно Ви заявили, що НАБУ створює дискомфорт Порошенку і що той деморалізуватиме НАБУ. Також звинуватили Порошенка в корупції, стверджуючи, що він «з гаранта Конституції перетворився на гаранта корупції». На що спираються Ваші висновки?
На факти. Наприклад, люди Миколи Мартиненка та Андрія Іванчука (президентська вертикаль на ОПЗ), яким НАБУ висунуло підозру, звільнені в Апеляційному суді за командою з Адміністрації президента.
У 1990-х роках існував злодійський принцип: нікому не дозволялося переходити певну межу без згоди «злодія в законі». Щось таке відбувається і нині. Сьогодні дають гарантії безпеки депутату Олександру Онищенку, який заробив $80 млн завдяки одній схемі (через що йому висунули підозру) – в обмін на голоси у Верховній Раді. Тільки простодушна людина може повірити, що в Україні можна «заробити» (вкрасти) таку суму без відома вищих ешелонів влади…
Наприкінці літа Ви зазначили, що маєте багато запитань до головного фіскала Романа Насірова, і звинуватили його в тому, що мільярди доходів не надходять до бюджету, перебуваючи в тіні. Ви сказали, що покажете цифри. Коли оприлюдните?
Незабаром ми опублікуємо ці документи. Ми вже підрахували тіньовий обіг, і вийшла цифра в декілька мільярдів гривень, які цілеспрямовано йдуть у тінь. Ці доходи можна легко легалізувати та спрямувати до держбюджету.
Щодо питань до Насірова, їх справді багато. Головне – чому залишається корупція на митниці.
Ви не знайдете жодного бізнесмена, який би висунув претензії до роботи одеської митниці за останні півтора року. Бо всі корупційні потоки пішли в інші сфери, де досі пропонують певні «сервіси».
Чому в Україні неможливо знизити податки? Причина – прогниле розвалене адміністрування податкової та митниці, процвітання корупції. І за нинішнього адміністрування та податково-митного тягаря економіка не зростатиме. Зате збільшаться податки, гроші витрачатимуть на соціалку та субсидії.
Якщо в Україні як і раніше економічне зростання становитиме 1,8% – країна припинить існувати. Країні потрібно мінімум 7%, щоб утриматися “на плаву», і мінімум 10%, щоб через двадцять років досягти рівня розвинених держав. Так було в Туреччині. Чому Туреччина краща за Україну? Тому що там не було Насірова. Навіть Казахстан – пострадянська держава в Центральній Азії, сьогодні обганяє Україну за «Doing business»!
Чому Туреччина, Словаччина, Угорщина, Польща змогли провести реформи, а Україна – ні? Тому що там Хомутинник не вирішує, кого призначити і прибрати. А такі політичні лідери, як, наприклад, Лех Валенса або Лех Качинський, проводячи серйозні економічні перетворення, вибирали людей не за договорняком, а відповідно до кваліфікації.
Багато хто пов’язував Вас з політичним стартапом «Хвиля», який у листопаді перетворився на «Рух нових сил». Цілі цього політичного проекту? Чи ведете переговори про об’єднання з ким-небудь?
Це масовий і серйозний рух, який ні з ким об’єднуватиметься. З травня ми набирали людей в різних регіонах України, і будь-який українець може приєднатися до нього. Невдовзі збираємося зареєструвати наш рух як партію. Можливо, встигнемо до кінця 2016 р.
Чому обрали саме назву «Рух нових сил»?
Ми вважаємо, що старий політичний клас має «відпочити» в Україні.
Кого бачите як публічних лідерів проекту? Чи будуть задіяні екс-заступник генпрокурора Віталій Касько та позафракційний народний депутат Віктор Чумак?
Вони наші друзі, у нас однакові погляди. Гадаю, що вони приєднаються до нас. З Каськом я добре знайомий: він дуже постраждав від вендети Шокіна і Порошенка.
На чолі нової партії стане Саакашвілі?
Лідера неможливо призначити. Якщо маси сприйматимуть Саакашвілі як лідера, він ним стане. Особисто я вважаю, що у нього є відповідні якості: можливість підняти, організувати народ і привести правильних людей у політику. Він може стати потужним соціальним драйвером.
У своїх висловлюваннях у ЗМІ Ви неодноразово говорили, що хочете створити тіньовий уряд. Як відомо, таку ідею вже реалізував Опоблок. Чим відрізняється Ваш варіант?
У нашому випадку, у тіньовому уряді будуть люди, які зможуть запропонувати сучасні підходи до різних державних напрямів. Незабаром ми надамо їх громадськості.
Зі свого боку, я готовий поетапно розписати реформу прокуратури, судів та правоохоронного сектора: які закони треба змінити, щоб досягти результатів, скільки мільярдів і в які терміни можна повернути до держбюджету. Покрокова стратегія реформи буде презентована разом з програмою трохи згодом. І я готовий відповідати за кожний тиждень і кожен місяць нашої роботи.
Ваша політсила створювалася під ідею дострокових виборів в Україні. Як збираєтеся реалізовувати план?
Щоб дострокові вибори відбулися, треба їх вимагати, тобто самим узяти в руки ініціативу. На жаль, політичне поле сьогодні порожнє, і ніхто не може його заповнити. Всі відчувають: щось літає в повітрі. Однак той-таки Опозиційний блок, партія Тимошенко, залишки БПП і «Народний фронт», який уже не існує, – усі намагаються утримати нинішню ситуацію. І цим порушують Конституцію.
Як?
Конституційний принцип України полягає в політичному консенсусі між парламентом та урядом. Коли такої взаємодії та командної гри немає – це вже «конституційна криза», яка розв’язується двома способами: розгоном уряду або парламенту. У такій великій країні, як Україна, неможливо очікувати радикальних реформ, якщо немає консенсусу між гілками влади.
Переглядаючи Ваші інтерв’ю, я знайшла висловлювання з обговорюваної теми: «Український народ змиє недалекоглядних діячів, відправивши їх на політичний смітник». Кого конкретно Ви мали на увазі?
Усіх, хто замість реформ сьогодні декларує свої мільйони: тупо й абсолютно безсоромно. І це в бідній, злиденній країні, яка з простягнутою рукою очікує гроші від європейців! Представники української політичної еліти, які сьогодні декларують свої мільйони (причому кешем), намагаються переконати ЄС, Світовий банк і МВФ виділити гроші Україні… Таку політичну еліту треба гнати.
Ви торкнулися теми е-декларацій нинішніх українських чиновників, яка шокувала весь світ, а прості українці нарешті зрозуміли, що означає «Жити по-новому». Ви закликаєте «прибрати» декларантів мільйонів: «Нинішня політична еліта не в змозі реанімувати Україну. Краще прибрати подалі цих людей і знайти тих, хто не буде декларувати мільйони». Що маєте на увазі під словом «прибрати» – заарештувати? Кого (президента, міністрів, депутатів…)?
«Прибрати» через дострокові вибори. Заарештовувати будемо потім – ті, хто щодня краде в громадян України їхній добробут і перетворили країну на найзлиденішу в Європі, мусять відповідати перед законом. У цьому полягає сучасна функція правоохоронної системи та очікувань українського суспільства.
На жаль, поки що ніхто не покараний, не сидить у в’язниці й ані копійки не повернуто до державного бюджету. Це справедливо? В Україні відбулося два Майдани, щоб таких авантюристів-мільйонерів прибрати з ешелонів влади. І сьогодні наша політична сила виступає не за новий Майдан, а за класичну зміну влади – створення правильної політичної громадянської платформи, якої сьогодні потребує країна. Щоб, нарешті, хтось узяв на себе відповідальність і монолітно зайшов у парламент, монолітно призначив прем’єр-міністра та уряд. Але не за принципом договорняка та кланового розподілу державних посад. Тільки тоді в країні можливі швидкі перетворення. У цьому полягає моя філософія.
