Дивним чином реакція на загибель російського військового літака розділила нас на політичних росіян і політичних українців більшою мірою, ніж сама війна.
Про це пише Віталій Портников на своїй сторінці у Facebook.
Росіяни – незалежно від політичних переконань, національності, громадянства (так, серед політичних чимало росіян і громадян України), місця проживання та ставлення до війни в Україні та Сирії – щиро вимагають від українців співчуття та розуміння їхнього болю. Хоча практично ніхто з них не співчував українцям, коли падали їхні військові літаки, збиті росіянами, або гинули їхні солдати та офіцери, убиті росіянами.
Українці також щиро не розуміють, чому вони мають переживати, коли йдеться про загибель військового літака, що прямував на військову базу на концерт для окупаційного контингенту, який тільки що вбивав дітей, жінок і людей похилого віку в Алеппо.
Я належу до людей, які не відчувають торжества й радості з приводу будь-якої смерті. Але я прекрасно розумію емоції громадян країни, що воює, яка щодня при практично повній байдужості жителів сусідньої держави ховає своїх захисників.
Саме тому я не вірю в скорботу політичних росіян. Я вважаю її лицемірною і брехливою, як вважаю лицемірним і брехливим життя більшості з них під владою нелюдського й підлого режиму, що шматує мою Батьківщину. Я точно знаю, що більшості з них наплювати на загиблих. Просто так треба поводитися, щоб здаватися людяним.
А якби ви справді були людяними, шановні сусіди, ви б помічали не тільки свої катастрофи, а й наші. Наших убитих, наших калік, наших позбавлених даху над головою. Наших дітей, порятунком яких від розв’язаної вами війни ви так пишаєтеся – і тикаєте цим нам в очі. А ви знаєте, що коли ваша країна не бомбить, не вбиває, не стріляє – то не треба нікого рятувати?
Якби ви були людяними, якби ви були людьми, вами не правили б нелюди.
