Майбутні президентські вибори в Казахстані будуть доленосними. Від них залежить, чи продовжить країна плавно "кренитися" у бік Заходу, чи повернеться до статусу російського сателіта. І, як мінімум, вже тому вони зачіпають інтереси України.
Дзвінок президента Володимира Зеленського своєму колезі Касим-Жомарт Токаєву на початку лютого перервав майже річну паузу у політичному діалозі двох країн. Проте вкрай суха та вкрай розпливчаста інформація про зміст розмови президентів свідчить, що відносини Києва та Астани все ще залишаються прохолодними. З вуст казахстанської сторони пролунали звичні фрази про повагу до територіальної цілісності України та необхідність врегулювання російсько-українського конфлікту відповідно до статуту ВНН, пише ДС.
Можна було очікувати, що ця розмова принаймні прискорить процес відновлення дипломатичних відносин двох країн на належному рівні. Але це питання залишається відкритим. Нагадаємо, після відставки посла України в Казахстані Петра Врублевського у жовтні 2022 року нового посла так і не було призначено. Якийсь час ходили чутки про призначення на цю посаду колишнього голови Луганської військово-цивільної адміністрації Сергія Гайдая. Але його кандидатура, мабуть, або офіційно не подавалася, або була відкинута казахстанською стороною. Так чи інакше, питання залишається відкритим понад рік. І весь цей час відносини підтримуються на рівні тимчасового повіреного, що аж ніяк не відповідає взаємним інтересам України та Казахстану.
Чому Казахстан важливий
Казахстан для України – важлива точка опори у боротьбі з російською агресією. Поряд із РФ країна є членом Євразійського економічного союзу та ОДКБ. Але саме це членство, як демонструє досвід Вірменії, яка вже заявляла про можливість виходу з ОДКБ, не є константою, і це може бути використано як фактор серйозного тиску на Москву. Крім того, Казахстан декларує дотримання міжнародного санкційного режиму щодо Росії. Втім, ці декларації не заважають йому фігурувати у списку країн-транзитерів “паралельного імпорту”.
До РФ надходить підсанкційна продукція. Зокрема, у травні минулого року російське видання “Важливі історії” разом із Центром з дослідження корупції та організованої злочинності (OCCRP) та німецьким журналом Der Spiegel провели журналістське розслідування, згідно з яким у 2022-му з Казахстану до Росії лише дронів ввезли на $1, 23 млн. Існують також непрямі свідчення того, що “старлінки” з ОАЕ до РФ йдуть тим самим маршрутом. Однак необхідно наголосити: ніщо не вказує на причетність держави до цих схем. Більше того, вона прагне їхнього обмеження.
І що найголовніше – вустами президента Токаєва Казахстан гранично ясно заявив про повагу до територіальної цілісності України та невизнання незалежності так званих “ДНР” і “ЛНР”. Причому звучали ці слова не десь, а на Петербурзькому економічному форумі, у присутності Володимира Путіна.
По суті така позиція означає відмову визнавати і російську практику незаконних анексій. З урахуванням економічної та політичної залежності Казахстану від Москви така позиція дорого вартує. У той же час вона служить свого роду страховкою і для самого Казахстану. 7,5 тис. км кордону з РФ, частина якої досі не демаркована; 15% російськомовного населення (яке Москва за визначенням завжди записує в росіян та використовує як “демографічну” зброю); неприховані імперські зазіхання сусіда на північні області – російська агресія проти України змушує дуже серйозно ставитися до цих викликів.
Водночас Казахстан залишається ареною боротьби відразу кількох великих країн і об’єднань – Китаю, Росії, Євросоюзу, США та Туреччини. КНР залишається найбільшим кредитором Казахстану, Росія – великим торговим партнером, Євросоюз – інвестором, Туреччина бореться з Росією за культурний та економічний вплив на Казахстан, а США, будучи глобальним гравцем, добре усвідомлюють значущість найбільшої центральноазіатської країни у геополітичних розкладах.
Відносини з Україною як маркер геополітичного вибору Астани
На тлі вимушеної політики багатовекторності, яка має чимало спільного з грою, яку вела Україна за часів Леоніда Кучми, Казахстан має ще одну схожу проблему: питання транзиту влади. До грудня 2024 року там мають відбутися президентські вибори, за підсумками яких Токаєв або зміцнить свої позиції, або втратить владу. Відносини з Україною залишаються одним із визначальних факторів міжкланового суперництва, яке в азійських країнах традиційно має підкилимний характер. Втім, як показали події січня 2020 року, напруга цієї боротьби може вилитися у кровопролитне вуличне протистояння.
Майбутні президентські вибори обіцяють непогані шанси на відновлення позицій клану та бізнесів, пов’язаних з екс-президентом Нурсултаном Назарбаєвим. Його оточення продовжує контролювати значні фінансові ресурси, які у потрібний момент будуть задіяні у політичній боротьбі. Назарбаєв завжди стояв на проросійських позиціях. І навіть відсторонений від влади, він за пропозицією Путіна став почесним головою Євразійського економічного союзу, біля витоків створення якого стояв.
Таким чином, боротьба за владу в Казахстані є також боротьбою якщо не за геополітичний вибір, то як мінімум за геополітичний крен в умовному трикутнику об’єднаний Захід-Росія-Китай. Лишається питання, де тут Туреччина, але, як показує практика останніх двох десятиліть, Анкара вміє поєднувати конфронтацію та співпрацю. При цьому важливим маркером зовнішньополітичної орієнтації та устремлінь Казахстану залишатимуться відносини з Україною.
Хто дискредитує Україну в очах казахів
Хоча клан Нурсултана Назарбаєва має чималий досвід саботажу інтеграційних проектів під егідою Кремля, він, як і Олександр Лукашенко, все-таки має дуже вузький коридор для маневрів, і неодноразово демонстрував готовність розплачуватися суверенітетом за збереження влади. Таким чином, для нього Україна є токсичним партнером. Це добре помітно за заявами та діями наближених до оточення екс-президента публічних персон. Наприклад, відомий казахстанський політолог Даніяр Ашимбаєв регулярно виступає з заявами, що дискредитують Україну.
У своєму інтерв’ю російському інформагентству “Супутник” Ашимбаєв бездоказово заявив про зростання української етнічної злочинності в Казахстані. Нібито українці масово скуповують у Казахстані нерухомість, де організують виробництво та подальший збут наркотиків. У зростанні телефонного шахрайства в центральноазіатській республіці він також звинуватив українців. Ашимбаєву вторить і Державна технічна служба РК: у січні вона заявила, що у 2023 році здебільшого кібератак на республіку також стоять українці.
Оборот наркотиків та інформаційна безпека для Казахстану є чутливими сферами. Тож учасники кампанії з дискредитації України достеменно знають, куди і як треба бити.
Серед тих, хто краще за інших знає специфіку українсько-казахстанських відносин, – колишня голова опікунської ради Transparency International, етнічна українка Наталія Малярчук. Сьогодні Малярчук входить до Громадської палати при Мажилісі (нижня палата парламенту Казахстану) та має хороші виходи на законодавчу та виконавчу владу республіки.
Попри свій бекграунд роботи із західними структурами — тією ж Transparency International та Фондом Сороса – Малярчук тривалий час співпрацює з Ашимбаєвим, основними клієнтами якого були і залишаються “гаманець” Нурсултана Назарбаєва – казахстанський мільярдер Кенес Ракішев, а також середня дочка екс-президент її чоловік Тимур Кулібаєв.
Ашимбаєв та Малярчук підтримували добрі контакти з українським послом у Казахстані Юрієм Лазебником, який представляв Київ за президентів Порошенка та Назарбаєва.
Тоді це ще було про “тисну руку” Путіну та “великого друга українського народу” Лукашенка. Війна Росії проти України унеможливила подібний тон. Але ставити в один ряд Білорусь та Казахстан стосовно країни-агресора було б неправильно.
Зміна прем’єрів як сигнал Заходу та Росії
Раптова заміна прем’єр-міністра та кадрові ротації в уряді Казахстану на початку лютого – ще один елемент внутрішньополітичної боротьби у цій країні. Новий керівник казахстанського кабінету міністрів Олжас Бектенов – людина Токаєва, і це посилення прозахідного вектора. Попередній прем’єр Аліхан Смаїлов, хоч і демонстрував повну лояльність президенту, свою кар’єру будував за Нурсултана Назарбаєва. У цьому сенсі зміна прем’єрів – позитивний для України та її західних союзників сигнал.
Українсько-казахстанські відносини є важливими як ніколи. Казахстан – це, крім іншого, і про логістику. У тому числі, про доставку таких необхідних українським військовим комплектуючих для дронів та інших товарів подвійного призначення. Це і альтернативний маршрут (транскаспійський коридор) доставки вуглеводнів та інших товарів до України та Європи, минаючи Росію. Це і про роботу з “вимушеним союзником Росії”, який за належних дипломатичних зусиль (як, наприклад, було з Вірменією) може позбавити Росію претензій на формування макрорегіону під своїм контролем, стримуючи її імперські амбіції.
Це більш ніж вагомі причини навчитися краще розуміти Казахстан, його внутрішньополітичні процеси та тертя. І, нарешті, просто дати раду тому, хто в Казахстані Україні друг, а хто – не зовсім.
