На околиці Кам'янського, міста з населенням 236 000 осіб за 450 кілометрів на південний схід від Києва, знаходяться руїни одного з найбільших у Радянському Союзі центрів з переробки урану — Придніпровський хімічний завод.
Жителі Кам’янського живуть поруч із величезною ділянкою землі площею 135 000 квадратних метрів, усіяною зловісними знаками, що попереджають про високий рівень радіації. Як інформують Економічні новини, про це пише The Kyiv Post.
Мало що змінилося з того часу, як 18 років тому було розпочато перший проект із дезактивації цього об’єкту. Попри більш ніж 12 мільйонів доларів іноземної допомоги, влитих у програму реабілітації та активність місцевих жителів, забруднення залишається.
Незважаючи на неодноразові заяви уряду про підтримку дезактивації, нове керівництво на місцях та іноземні інвестиції, роботи на об’єкті, як і раніше, не ведуться. Ця бездіяльність може виявитися екологічно згубною.
Державна компанія DP Barrier здійснює моніторинг, дезактивацію та реабілітацію значних 42 мільйонів тонн відходів переробки урану в умовах обмеженого бюджету.
З 2018 року компанія не отримувала скільки-небудь значного фінансування від уряду, і проект зупинився після ухвалення у 2016 році постанови Кабінету міністрів, яка забороняє фінансування нових державних програм.
Наразі заборгованість DP Barrier становить понад 1,2 млн доларів США, щодо компанії відкрито 158 судових справ, більшість із яких пов’язані з невиплатою заробітної плати співробітникам. Більшість співробітників працюють без зарплати чи покинули компанію.
Ці борги підривають здатність DP Barrier виконувати свою роботу. Новопризначений директор DP Barrier Юрій Рец повідомив, що його компанія перестала чекати на фінансування.
«Ми більше не сподіваємось на додаткове фінансування. Нині підприємство не може отримати виділене фінансування, визначене у державній програмі, через арештовані рахунки», — написав Рец.
Відсутність відповідальності
На піку виробництва заводу, у 1947-1972 роках, на цьому майданчику було перероблено майже 65% усієї радянської уранової руди.
Дослідження показують, що уран і радій проникли в ґрунт, і якщо нічого не зробити, радіація потрапить у сусідні водоймища, несучи забруднення аж до життєво важливої річки України — Дніпра.
Норвезька екологічна консалтингова компанія «Беллона» зафіксувала у 2020 році на території заводу до 4,4 мікрозиверта на годину, що достатньо для того, щоб спричинити тяжку променеву хворобу.
Міністерство охорони навколишнього середовища, Міністерство енергетики та Державне агентство з ядерного регулювання відмовилися від коментарів або просто переклали відповідальність на інші міністерства.
У звіті «Белони» за 2020 рік наголошується, що у поточних програмах уряду повністю ігнорується основний інструмент дезактивації – ДП Бар’єр.
Олексій Пасюк, заступник директора екологічної некомерційної організації EcoAction, заявив, що при складанні бюджету на ці проекти уряд «не має відчуття надзвичайної ситуації».
“З погляду фінансування, я думаю, що держава регулярно недофінансує ці питання”, – додав Пасюк.
Небезпечне недофінансування
За словами директора, 84% боргів підприємства пов’язані із заборгованістю із земельного податку, від якого воно має бути звільнене як зона радіоактивного лиха. “Хронічне недофінансування призвело до того, що компанія не може виконувати свої мінімальні вимоги”, – сказав Рец.
Тетяна Лаврова, колишній координатор та виконавець реалізації програм радіаційного контролю на об’єкті у 2005-2012 та 2016-2017 роках, зазначила, що поточний стан проекту «незадовільний».
«Наразі державне підприємство «Бар’єр», яке є оператором об’єкта, знаходиться у кричущому фінансовому становищі, — написала Лаврова.
ДП «Бар’єр» не має ні грошей, ні персоналу, щоб створити спостережні свердловини для моніторингу впливу уранових об’єктів на навколишнє середовище, попри те, що у звітах компанії описується як «ореол радіації, що виходить від об’єкта».
Хоча роботи з проекту й припинилися, ризик забруднення довкілля не зник.
У звіті компанії DP Barrier, опублікованому у 2021 році, йдеться про те, що вона не може контролювати вплив радіації на здоров’я місцевого населення. Згідно зі звітами DP Barrier та Реца, відсутність дій на об’єкті, швидше за все, призведе до збільшення ризику для здоров’я населення.
Без фінансування, за словами Реца, об’єкт «залишається зоною підвищеної небезпеки» для населення.
Рец каже, що найбільш значний ризик для мешканців становить радіоактивний пил із найбільш радіоактивних хвостосховищ полігону.
Місцеві жителі не єдині, хто перебуває у небезпеці. Дніпровські хвостосховища, що містять близько 12 мільйонів тонн промислових відходів, що містять радіоактивні матеріали, розташовані на березі річки Дніпро, каже Рец.
Природні катаклізми, спричинені глобальним потеплінням, можуть подолати штучні бар’єри на цій ділянці, змити відходи в річку та поширити їх на набагато більшу територію, сказав Рец.
Це означає, що компанія та уряд не можуть чітко уявляти, як радіація з колишньої території заводу вплине на місцеве населення.
Проект виживає завдяки фінансуванню триетапного плану реабілітації за допомогою Інструменту співробітництва з ядерної безпеки Європейської комісії (INSC).
Європейська комісія витратила майже 6 мільйонів доларів на перші дві фази програми підтримки Європейського Союзу та передбачила виділення ще 6,77 мільйона доларів на третю фазу проекту.
Згідно з заявою Європейської комісії, європейські фонди мали забезпечити «інституційну підтримку» для DP Barrier, але цього недостатньо, на думку Реца та Пасюка.
Пасюк сказав, що Придніпровський завод — лише вершина айсберга забруднення в індустрії ядерних відходів, і висловив жаль з приводу нестачі уваги до цього об’єкта у порівнянні з Чорнобилем, місцем найстрашнішої ядерної аварії в історії людства.
“Пріоритет і фінансування завжди дістаються Чорнобилю”, – сказав Пасюк.
