Населення України вже час заносити до Червоної книги. Щороку воно зменшується приблизно на 200 тис. осіб. Причина - скорочення народжуваності і зростання смертності як із соціально-економічних причин, так і через стан охорони здоров'я. Хмизу у вогонь підкидає й еміграція.
З 2016 р. в Україні померло на 184,3 тис. громадян більше, ніж народилося. І така тенденція триває протягом останніх десятиліть, що загрожує фізичним вимиранням населення України.
Лише в далекому 1990 р. кількість новонароджених перевищувала кількість померлих на 27,6 тис. осіб. Потім смертність знову випередила народжуваність. Найбільші темпи скорочення чисельності населення були в 1995-2005 роках, а пік спостерігався у 2000 р., коли смертність перевищила народжуваність на 373 тис. осіб. Потім природне зменшення населення пішло на спад і в останні роки коливається на рівні 150-180 тис. осіб на рік.
Отже, понад чверть століття населення України скорочується, останнім часом – майже на 200 тисяч щороку. Одне слово – депопуляція, простіше кажучи, повзуче зникнення населення України.
Передусім це відбувається через низьку народжуваність. Директор Інституту демографії та соціальних досліджень ім. Птухи НАН України Елла Лібанова у своїх коментарях у ЗМІ пояснює це так: «Для того аби покоління дітей замінило покоління батьків, з урахуванням дитячої смертності, 100 жінок мають народжувати 213-215 дітей, а більшість сімей – мати по три дитини. А у 2001 р. було 108 дітей на 100 жінок – пік найнижчої народжуваності. За сприятливого збігу обставин можна розраховувати на певне зростання, скажімо, до 170-180 дітей на 100 жінок через 10-15 років. Але не більше”.
Отже, чекати зростання населення через збільшення народжуваності в найближчому майбутньому не варто. Найбільше, на що можна сподіватися, – це деяке зростання народжуваності та, відповідно, скорочення темпів зменшення населення.
Причини криються в соціально-економічних проблемах, що неухильно загострюються, та й не тільки в них. Очевидно, що війна, економічна криза, інфляція, зниження доходів, безробіття та загальна нестабільність у країні закономірно ведуть до падіння народжуваності.
Не меншою проблемою є соціально-психологічні настанови в суспільстві. Адже в так званих розвинених і вельми заможних, принаймні порівняно з Україною, країнах, насамперед у Європі, спостерігається точно таке саме падіння народжуваності та старішання населення. Місце тих, хто не народився, активно займають мігранти, переважно з країн Азії та Африки, що призводить до відомих міжнаціональних, етноконфесійних, соціально-економічних та, зрештою, політичних конфліктів. У цьому сенсі бідність України є, як це не парадоксально, її порятунком, оскільки в нас немає такого припливу мігрантів, які якщо й прибувають в Україну, то переважно для того, щоб переправитися далі на «розвинений Захід».
Що ж до зниження народжуваності через соціально-психологічні умови в суспільстві, демограф Елла Лібанова так характеризує цю проблему: «Молоді сім’ї мають високий рівень освіти, доступ до сучасної контрацепції, налаштовані на високі стандарти розвитку дітей та й самі сформувалися в одно-дводітних сім’ях. Такі пари не будуть масово народжувати».
Говорячи про шляхи збільшення народжуваності, Лібанова пропонує: «Можлива непрямі грошові виплати, наприклад, погашення державою кредиту, що сім’я взяла на житло. Або розвиток системи дитячих садочків для дітей до трьох років. Розвиток форм зайнятості, орієнтованих на батьків маленьких дітей, до того ж не тільки на матір, а й на батька».
З усією повагою до відомого демографа, такі заходи видаються вельми сумнівними з точки зору досягнення ними поставленої мети, тобто збільшення народжуваності в Україні. Спроби стимулювати народжуваність значними грошовими виплатами вже були в Україні у 2000-х роках, проте ні до чого доброго не привели. Пільгові кредити на житло в реальних умовах сучасної України або не працюють, або закінчуються зловживаннями та корупційними скандалами.
Очевидно, що, крім падіння народжуваності, другим найважливішим чинником скорочення населення є щораз більша смертність. І йдеться про смертність не тільки серед старих, а й серед відносно молодих людей, 50-річних, а часто 40- та навіть 30-річних, кому, як то кажуть, ще жити та жити. Саме смертність, насамперед серед відносно молодого та працездатного населення, є найкричущим явищем.
У ЗМІ вже лунають апокаліптичні пророцтва про те, що незабаром в Україні залишиться 32 чи навіть 24 млн громадян. І хоча такі прогнози поки що видаються надто перебільшеними, загальна тенденція стає дедалі безрадіснішою й загрозливішою для існування української нації взагалі.
Деякі політики використовують ситуацію з метою піару. Наприклад, лідер партії «Батьківщина» Юлія Тимошенко заявляє, що в країні – геноцид українського народу, а олігархи проводять «зачищення України від українців».
Втім, приблизно в тому самому сенсі висловлюється й народна артистка України Ніна Матвієнко, вельми далека від політики та піару. Вона закликала українських громадян «схаменутися», оскільки олігархи провадять справжній геноцид українського народу.
