Мобілізація останнім часом стає в Україні такою собі репетицією Судного дня, коли всьому дається оцінка у справах – і політикуму з елітою, і державі з бюрократією, і масовому обивателю з усім суспільством загалом.
Нагадаємо, що у всіх трьох авраамічних релігіях (іудаїзм, християнство, іслам) є поняття якогось дня, коли над людьми з метою виявлення праведників та грішників вищими силами буде здійснено останній «страшний суд».
Соціально-психологічна та морально-етична лірика
Як войовничий атеїст, як автор цих рядків, можна зовсім не вірити в релігійну есхатологію, але приблизно те саме, але в інших термінах говорить позитивна соціальна наука. Антагоністичні, тобто нерозв’язні в рамках нинішньої системи суспільних відносин, соціальні протиріччя, кричуща соціально-класова та майнова нерівність, соціальна несправедливість, відсутність перспектив у рамках української держави та суспільства, результатом чого стає масова, що обчислюється мільйонами, міграція, постійне роздування культурно-мовних протиріч, нахабне порушення навіть декларативних прав, свобод та елементарної законності, масова морально-психологічна деградація суспільства – всі ці соціальні виразки, різко загострені війною, ведуть до того, що соціальна тканина суспільства, і так слабка, починає рватися.
Така соціальна картина вже давно привела до думки про те, що в піковій ситуації охочих стати на захист країни може виявитися критично мало, про що доводилося не раз протягом багатьох років писати в різних виданнях, багато з яких вже припинили своє існування.
Зокрема, якраз 20 років тому, ще до першого «помаранчевого» майдану подібні думки серед інших були викладені у розгорнутій статті на соціально-психологічну тематику під назвою «Анатомія української деструктивності», що є калькою зі знаменитої монографії Еріха Фромма (1900-1980) ) «Анатомія людської деструктивності» (1973), в якій цей геніальний мислитель ХХ століття підбивав підсумок своєї роботи. Не вдаючись у подробиці, коротко зазначимо, що головною думкою в тексті «Анатомія української деструктивності» було розвінчання абсолютно інфантильного та примітивного міфу про «добрий народ» та «погану еліту», який міф сходить чи не до народництва ХІХ століття. У тексті проводилася цілком очевидна думка, що причиною потворності та деградації держави, так званої еліти та влади, є морально-потворний масовий обиватель, який і породжує таку владу, еліту та державу.
Цей опус десь влітку 2004 року був запропонований нині вже покійному головному редактору на той момент найавторитетнішого українського видання «Дзеркало тижня» Володимиру Павловичу Мостовому, якого багато хто його знав у вічі і за очі називав просто «Паличем». Після досить тривалої паузи, коли з Мостовим неможливо було ні зустрітися особисто, ні зв’язатися телефоном (мобілка тоді ще була досить рідкісним і дорогим аксесуаром), все ж таки вдалося його застигнути прямо в кабінеті. У відвертих чоловічих розмовах Палич часто висловлювання не вибирав і, у відповідь на запитання про долю тексту, він злісно випалив приблизно таке: «Готовий підписатися під кожним словом у твоєму опусі, але публікувати це в «Дзеркалі» не буду, бо мене після цього «за*бут» з усіх боків і ті, і ці, і навіть ті, про які ти уявлення не маєш, і краще тобі його не мати»!
Дещо пізніше текст був опублікований у малотиражному друкованому виданні, яке вже незабаром 10 років, як перестало існувати разом зі своїм сайтом, а тому десь у тумбочці залишилися лише курні газетні вирізки.
Все це до того, що правда мало кому потрібна, її знання лише ускладнює життя, що, до речі, було одним із найважливіших висновків Фромма, які це науково обґрунтував. У Достоєвського у «Великому Інквізиторі» про це теж багато чого сказано.
Втім, від філософствування та спогадів у герценівському стилі «Колишнє і думи» повернемося до питання та до поточного критичного моменту.
І якщо на початку великої війни ці тенденції не були помітні на хвилі ентузіазму, стимульованого невдачами агресора, який просто по-хамськи не розрахував свої сили, то зараз, після 2 років війни, всі ці настрої стрімко набирають сили, і це десь навіть страшніше, ніж брак зброї, оскільки зброя лише тоді має сенс, коли є достатня кількість тих, хто готовий взяти її з руки та виступити на захист країни.
Що й висвітлила спроба влади посилити мобілізацію, а також відмову в паспортно-консульських послугах мільйонам громадян України, передусім чоловікам мобілізаційного віку, що різко підігріло і без того розпалені пристрасті. Все це наочно продемонструвало те, що давно було очевидним і дедалі більше виглядало з-під поверхневого напускного патріотизму: значна частина чоловічого військовозобов’язаного за віком населення, власне, як і суспільства взагалі, відверто відмовляються стати на захист батьківщини в такий важкий час.
Згідно з опитуванням, проведеним Info Sapiens для «Суспільного», 63% українських чоловіків призовного віку не хочуть вступати до армії. Назад дотримуються 20% чоловіків 25-59 років, які поки не служать. Не визначились 17% опитаних.
Також, згідно з результатами опитування, 50% громадян вважають, що мобілізація йде неправильно, 25% утрималися від відповіді, 25% опитаних вважають, що мобілізація йде правильно.
Більшість респондентів покладає відповідальність за те, що мобілізація йде в неправильному напрямку, на ТЦК (59%) та Верховну Раду (55%). Далі йдуть президент (48%), Кабмін та ВВК (по 37%). Найменше звинувачують самих ухилістів (15%) та ЗМІ (12%).
Також 60% респондентів характеризують роботу ТЦК негативно, 19% – позитивно, а 21% опитаним не змогли відповідати. Чоловіки негативніше оцінюють роботу ТЦК (65%), ніж жінки (56%).
Небажанню воювати за свою країну є різні виправдання, і найгірше, що часто цілком обґрунтовані.
Основний мотив: чому бідні мають гинути, щоб багаті стали багатшими? Це питання безпосередньо пов’язане з тією обставиною, що переважній більшості тих, хто має владу, гроші та вплив, а також їхнім чадам та домочадцям, мобілізація найчастіше не загрожує. Більше того, корупційну челядь в особі прокуратури, поліції, судів, прикордонної служби, митниці, найманих пропагандистів тощо теж звільняють від мобілізації на законодавчому рівні, хоча це далеко не завжди стосується працівників оборонних та інфраструктурних підприємств, не кажучи вже про пересічних працівників залишків промисловості. та сільського господарства, без яких економіка замре, а країна ризикує зіткнутися з нестачею продовольства.
Такі настрої очікувано підігріваються численними фактами буквально-таки скотарського ставлення держави, суспільства, чиновників, вищих начальників-командирів до бійців, які воюють і гинуть за країну, а будучи пораненими, тим більше, перетворившись на інвалідів та калік, стикаються так само скотарським та цинічним ставленням до себе.
Не кажучи про численні факти корупції, крадіжки та відвертого мародерства, коли одні воюють, гинуть чи стають каліками на війні, інші з різним ступенем успішності існують у тилу чи за кордоном, але є й третя категорія тих, хто цинічно наживається під час війни , а часто – на війні та за рахунок війни. Незважаючи на безперервні корупційні скандали та постановочні шоу у вигляді «вручення підозр» та «ув’язнення», вказана третя категорія почувається досить безпечно та безкарно. Прикладів тут величезна кількість, переказувати їх – не вистачить ні часу, ні місця в усьому інтернеті, і досить згадати буквально нещодавні пригоди одного бравого міністра, якому було пред’явлено підозри щодо зловживань із землею, він написав заяву про складання повноважень міністра та був ув’язнений. Але буквально наступного дня за нього внесли заставу у розмірі 75 млн гривень, він вийшов на волю і продовжив працювати міністром, щоправда, у статусі «виконувача обов’язків».
Часто звучить цілком начебто обгрунтовані аргументи у тому, декларація про життя є найпершим, основним і невід’ємним правом будь-якої людини, тому власники цього права не повинні йти до армії, ризикуючи загинути. Часто чується цілком виправдані висловлювання про те, що переважна більшість громадян нічого цій корумпованій і потворній державі не повинні, а тому вважають себе вільними від зобов’язання її захищати, ризикуючи життям та здоров’ям. Нарешті, часто, особливо з боку тих, хто влаштувався за кордоном, у тому числі, до початку «великої війни», чується аргументація в тому сенсі, що у них за кордоном є житло, робота, сім’ї, іпотеки, які навчаються у школах чи вишах. діти, і все це не можна кинути, повернувшись до України воювати за країну, ризикуючи при цьому загинути чи стати калікою.
Але ж аргументи можна точно розгорнути, так би мовити, у зворотному напрямку. Адже ті, хто вже два з лишком роки воює і навіть не може трохи відпочити через катастрофічний брак особового складу, в тому числі через масове ухилення від військового обов’язку, мають такі самі права та обставини. Вони так само мають невід’ємне право на життя та здоров’я. У них так само є сім’ї та діти, багато хто має житло та іпотеку, багато хто мав добре оплачувану роботу, але вони воюють. Вони точно також особливо нічим не зобов’язані цій прогнилий корупційно-шантажистській державі та шаленому суспільству, в якому навіть під час нинішньої трагедії різного роду мерзотники продовжують розкручувати істерію навколо «мови і мови», хоча мінімум половина воюючих говорять «нетитульною мовою» цьому героїзм на фронті, розгортати психоз довкола того, «чиї діди за кого» воювали 80 з гаком років тому, довкола Голодомору та репресій, під які потрапила левова частка сімей в Україні тощо. Ті, хто зараз воює найчастіше ставляться до незаможних класів та верств населення, хоча бувають винятки, коли цілком заможні люди відклали свій бізнес та пішли захищати країну.
Але при цьому вони воюють, добровільно або з примусом.
А головне, існує очевидна різниця між прогнилою державою та морально потворним суспільством, з одного боку, і країною, землею, на якій народився і прожив життя, з іншого боку. Очевидно, що ці дві різні сторони найчастіше взагалі не збігаються. І якщо не захищати цю землю, то завтра у Києві, Харкові, Дніпрі, Запоріжжі, у сотнях та тисячах інших міст та селищ можуть виявитися путінські виродки. До чого це призводить, можна запитати жителів столичних передмість – Бородянки, Бучі, Гостомеля, у тисячах інших населених пунктів, які зазнали окупації. Дуже показовою в цьому сенсі є доля інших індивідів, у тому числі з числа колишніх народних депутатів, які радісно вітали «путінських визволителів», за що й поплатилися від рук цих «визволителів».
Короткий анамнез закону про мобілізацію
Про проект закону про посилення мобілізації на етапі першого читання докладно йшлося у публікації « Шабаш антиконституційної моб(г?)ілізації на тлі військового загострення соціальних виразок ». Зокрема, там йшлося про вкрай непривабливий соціальний контекст проекту, а також про антиконституційність цілої низки його норм.
Кінцевий варіант нормативу за низкою позицій дещо відрізняється від проекту, але загальний негативний соціальний фон залишився, як і антиконституційність багатьох норм. Тому дуже стисло розглянемо основні моменти.
Закон « Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію » був прийнятий 283 голосами, підписаний Зеленським, і основна частина його норми набуде чинності з 18 травня 2024 року.
Головні норми закону про мобілізацію такі:
Військовозобов’язаним дається 60 днів із набрання чинності, щоб оновити дані у ТЦК – в очній чи електронної формі. За недотримання – штрафи та санкції. Термін оновлення – до 18 липня.
Характерно, що багато громадян вже почали звертатися до військкоматів, щоб оновити дані, щоправда, дедалі більше ті, кому мобілізація не загрожує, тобто молодь до 25 років, визнані непридатними для військової служби, хоч є і мобілізації. Результатом стали великі черги у великих містах, де ТЦК банально не встигають прийняти всіх даних, які прибули для уточнення, і громадянам доводиться витрачати в чергах кілька днів.
У військовозобов’язаних, які перебувають за кордоном, є такі опції – повідомити себе за офіційною електронною адресою ТЦК або за телефоном, вказаним на сайті ТЦК за місцем перебування на військовому обліку, або через електронний кабінет. Ті особи, які перебувають не в Україні та зняті з військового обліку через перебування за кордоном, повинні знову стати на облік протягом 30 днів з моменту набрання чинності окремою постановою Кабміну про облік громадян, які перебувають за кордоном.
Порядок денний буде вважатися отриманим навіть без вручення особисто в руки військовозобов’язаному: якщо людину не застали вдома, то датою «вручення» вважатиметься день, коли проставлено штамп про неможливість вручення.
Носіння військового квитка стане обов’язковим не лише для військовозобов’язаних, а й взагалі для всіх чоловіків віком від 18 до 60 років. Перевіряти його наявність зможуть співробітники ТЦК, поліція та прикордонники.
За порушення всіх цих норм передбачено цілу низку санкцій: від штрафів (до 22,5 тисяч гривень) до позбавлення прав на керування машиною та насильницького приводу до ТЦК через поліцію (у разі неявки на порядку денному). Штрафи зараз голосуються у Раді окремим законопроектом, вони прийняті у першому читанні.
Від мобілізації звільнено:
– усі співробітники Нацполіції, НАБУ, БЕБ, ДБР, прокуратури, ДСНС, а також виконавчої служби;
– керівники органів держвлади та місцевого самоврядування, а також нардепи, судді, міністри та їх заступники; примітно, що народним депутатам буде дозволено забронювати ще по два своїх помічників;
– 50% держслужбовців категорій «Б» та «В»;
– Співробітники стратегічних підприємств, які виконують військові замовлення;
– персонал підприємств, що є критично важливими для постачання ЗСУ, а також їх бенефіціарні власники (навіть якщо вони на цьому підприємстві не працюють).
Очевидно, що не вся, але значна частина цього списку викликає в масах невдоволення, що переходить у відверту та обґрунтовану злість.
Серед громадян відстрочку отримають інваліди всіх груп, яких змусять щорічно чи частіше проходити переатестацію. Інвалідам третьої групи обговорили окремо перелік захворювань, за якими вони отримують звільнення (в основному це або онкологія, або відсутність органів або кінцівок).
Також відстрочку збережуть найближчі родичі інвалідів, але із низкою застережень.
Аспірантам після довгих дискусій залишили відстрочку без поділу на бюджет і контракт. Її зберегли всі учні денної чи дуальної форм навчання, які здобувають освіту вище, ніж попередня.
Здобувачі другої вищої освіти позбавляються права на відстрочку.
З підсумкової версії закону на вимогу Генштабу ЗСУ виключено норму про можливість демобілізації військових після 36 місяців служби, що раніше владою називалося одним із ключових пунктів закону. Демобілізацію вирішено винести в окремий законопроект, на розробку якого відвели 8 місяців, іншими словами він відкладений у «довгу скриньку», що викликало ремствування у військах.
ТЦК отримає дані від МВС про автомобілі у власності українців та компаній для їхньої мобілізації. Скільки автомобілів мобілізують у кожній області, визначить місцева адміністрація. Забирати можуть транспортні засоби, якщо в людини їх більше одного. Військово-транспортний обов’язок поширюватиметься також на водні засоби, трактори та іншу сільськогосподарську техніку. З моменту оголошення загальної мобілізації транспортні засоби, призначені для доукомплектування ЗСУ, будуть перебувати на військовому обліку до ТЦК, і їх заборонено вивозити з країни, а також передавати на них права, використовувати як заставу тощо. Як відбуватиметься процес відчуження, має визначити Кабмін. Повернути їх мають за місяць після оголошення демобілізації. Порядок компенсації збитків визначить Кабмін.
Новий закон про посилення мобілізації запроваджує ще один документ – так звану «вимогу ТЦК». На його підставі військкомат може через суд позбавити людину права керування автомобілем. Вимога може висунути військкомат, якщо військовозобов’язаний не уточнив свої дані за 60 днів після набрання чинності законом, або якщо він не з’явився на виклик до ТЦК або не пройшов медогляд.
Алгоритм наступний. Якщо військкомат встановив факт порушення, він звертається до поліції для приводу людини. У разі письмового повідомлення від поліції, що це неможливо, ТЦК направляє призовникові «вимогу» звичайною поштою рекомендованим листом. Якщо знайти призовника за адресою не вдалося, або він відмовився розписуватись за лист листоноші, датою вручення буде вважатися поштова відмітка про відмову отримати вимогу або про неможливість її вручення. Якщо потім людина протягом 10 календарних днів не з’явиться до ТЦК, військкоми через суд починають обмежувати права водіння автомобіля.
Положення закону, що стосуються військово-транспортної повинності (мобілізації транспорту), набудуть чинності через 8 місяців, тобто з середини січня 2025 року.
З 1 вересня 2025 року розпочинається навчання всіх студентів базової військової підготовки. Також 1 вересня 2025 року розпочнеться навчання військової справи для осіб, які вперше хочуть обійняти посади на держслужбі або в органах прокуратури. Сама вимога мати таку військову підготовку для вступу на посаду почне працювати ще на рік пізніше – 1 вересня 2026 року або з моменту скасування військового стану. Цікаво, правда?
Електронні кабінети мають запрацювати протягом 2 місяців з моменту опублікування закону, тобто до середини червня.
До середини липня 2024 року почне працювати автоматизований обмін даними між електронним реєстром та банком даних з проблем інвалідності.
Протягом 3 місяців після опублікування закону, тобто до середини липня 2024 року, Кабмін має вжити заходів щодо перевірки висновків МСЕК (медико-соціальних експертних комісій) щодо встановлення інвалідності особам 25-50 років, ухвалених після 24 лютого 2022 року.
До речі, а як у країні-агресорі
Щодо країни-агресора, яка поки що обходиться без мобілізації, але, за чутками, щомісяця набирає близько 30 тисяч охочих повоювати в Україні, вважається, що все вирішують добрі гроші, які платять за службу на війні і яких мешканці жебраків ніколи не бачили, тому охоче йдуть воювати, навіть ризикуючи загинути.
Ось як це описує російський опозиційний телеграм-канал «Воля» :
« Скільки коштує окупант.
Незважаючи на високі втрати, кількість охочих записатися до армії в РФ не зменшується. Основний мотив у тих, хто йде добровільно, — гроші. Погляньмо, скільки обіцяють росіянам за участь у війні. Усі зарплати та виплати вказані в рублях. Дані отримані від джерел у міноборони РФ та в штабі угруповання. У різних підрозділах точний розмір виплат може змінюватись, але порядок цифр вірний.
Наведені нижче зарплати належать тим, хто уклав контракт після 21 вересня 2022 року. Контракти, укладені до оголошення мобілізації до значно скупіше. Від 26 000 до 86 000 рублів для рядових та молодшого командного складу та на 116 000 – 242 000 для офіцерів. Перехід зі старого контракту на новий, незважаючи на заяви міноборони, вдається лише тим, хто має зв’язки та друзів у штабах чи Москві. Через це у підрозділах регулярно виникають конфлікти між старими контрактниками, мобілізованими та «добровольцями». Ця ж проблема призвела до систематичних поборів, які влаштовують мобілізованим та «добровольцям» ті, хто воює з лютого 2022 року.
Стрілець/рядовий контрактної служби – 204 000 рублів
Кулеметник/гранатометник/водій/кухар/сапер – 211 000.
Старший водій/старший сапер – 216 000.
Зв’язківець/телефоніст – 219 000.
Начальник радіостанції/командир командно-штабної машини зв’язку – 228 000.
Командир відділення – 232 000.
Командир взводу (лейтенант) – 272 000.
Командир роти (старший лейтенант, капітан) – від 296 000 до 341 000.
Командир батальйону (капітан, майор, підполковник) – від 382 000 до 457 000.
Командир бригади/командир БТГ – від 470 000 до 522 000.
Інструктор – від 260 000.
Офіцер штабу (у званні від капітана до полковника) – від 382 000 до 470 000.
Пілот вертольота – від 522 000.
Пілот літака – від 522 000.
Найманці “Ахмат”, яких набирають через університет спецназу в Гудермесі, а також найманці інших формувань.
Без бойового досвіду/рядового штурмового підрозділу – 290 000.
З бойовим досвідом/рядовий штурмовий підрозділ/молодший командний склад – від 370 000.
З бойовим досвідом, з досвідом штурмових операцій, розвідки, рейдів, РЕБ, мінно-вибухових робіт – від 450 тисяч.
Командир підрозділу – від 580 000.
До цього додаються одноразові виплати за укладення контракту із міноборони. Федеральна – 195 000 і регіональна – 100 000 (у деяких регіонах РФ регіональна виплата може досягати 1500000). Виплата за поранення від 3 460 000 федеральна та регіональна до 1 200 000. Сім’ї загиблого обіцяють 7 000 000 з федерального бюджету, 5 500 000 страхова виплата, регіональна виплата на похорон та компенсація від 700 000 до 0 0 загиблого. Якщо військовослужбовець гине, яке тіло не підбирають, він значиться зниклим безвісти. У цьому випадку жодних виплат сім’ї не належить. У ЗС РФ до половини загиблих значаться зниклими безвісти.
Виплати за “досягнення”.
За перебування у «зоні СВО» (на території України) — 6 000 на добу.
За просування у штурмах – від 20 000 за 1 км.
За бої в обороні – від 4 000 на добу.
За підбиту техніку знищених солдатів, полонених — від 150 000 до 1 700 000.
За успішну розвідувальну операцію – від 55 000.
Виплати за «досягнення» майже ніколи не доходять до солдатів та офіцерів у підрозділах. Найчастіше вони розподіляються у штабах, йдуть старшим офіцерам та генералам та начальству до міноборони. У поодиноких випадках виплати таки доводять до нижнього рівня. Тоді вони розмазуються у всьому підрозділі. Виплати за «розвідувальні операції» можуть сягати кількох мільйонів рублів. Це один із найпопулярніших у штабах видів «здобутків» — можна приписати скільки завгодно, будь-кому і більшу частину залишити собі ».
Для довідки. На момент написання тексту курс складав близько 92 рублів за долар.
Отже, в основі мобілізаційного успіху армії агресора лежать гроші, в яких правлячий режим недоліку не відчуває через добрі економічні показники, незважаючи на міжнародні санкції, про що докладно йшлося в публікації « Буйний розквіт економіки агресора під «благодійним» впливом західних санкцій ».
Але це далеко не повна картина.
Наскільки можна зрозуміти, російському люмпенізованому обивателю простими методами успішно вселяють, що вони йдуть воювати за «російську землю» десь у Запорізькій області, «звільняючи її від фашистів». До цього можна ставитися по-різному, але така тупа пропаганда цілком діє навіть на багатьох досить освічених обивателів у російських столицях, судячи тому, що вони «метуть» у соцмережах.
Критика, «підводне каміння» та реальність
Але повернемось до закону про посилення мобілізації.
На адресу прийнятого нормативу та мобілізації у її нинішньому вигляді було висловлено велику кількість критичних зауважень, часто цілком заслужених
Обґрунтовано стверджується, що новий закон про мобілізацію не вирішить проблем із комплектацією війська та може деморалізувати військових, насамперед відсутністю норм та термінів демобілізації тих, хто на війні з першого дня. Крім того, запропоновані заходи не забезпечать мобілізацію потрібної кількості особового складу, не кажучи вже про відсутність мотивації у тих, кого мобілізують насильно.
Викликав справедливу критику пункт закону про те, що Кабмін два місяці розроблятиме електронний кабінет призовника, і це співпадає зі строками оновлення даних у військкоматах. А як же гасла про «загальну цифровізацію»?
Обґрунтовані побоювання викликає норма про передачу персональних даних із різних реєстрів, до яких матиме доступ ТЦК. У Євросоюзі та США подібні моменти завжди сприймаються болісно населенням. Сама по собі ідея, що хтось, навіщось, незрозуміло, як передає кудись персональну інформацію, до якої матиме доступ стороння людина, виглядає вкрай небезпечною. Достатньо одного агента Кремля до Мінцифри чи Міноборони, і завтра все це буде на столі у ФСБ. Наслідки цього можуть бути дуже важкими.
Багато йдеться про те, що посилення мобілізації збільшить корупцію, розколе суспільство, але навряд чи допоможе поповнити армію.
Цілком резонно припустити, що велика кількість військовозобов’язаних проігнорує вимогу оновити свої дані в ТЦК. Це стосується як тих, хто перебуває в Україні та ховається від влади, так і тих, хто перебуває за кордоном. Можливе покарання за невиконання цієї вимоги – штраф в 17-25 тисяч або позбавлення прав водійства навряд чи стане сильним стимулом, щоб піти в ТЦК.
Водночас, ухвалений законопроект дає право поліції за будь-якої перевірки документів та звірки з електронним реєстром затримати військовозобов’язаного та доставити до ТЦК, якщо його даних після визначеного терміну не буде в системі або за відсутності при собі військового квитка.
Очевидно, що цей механізм дає найширший простір корупції. Крім того, розквітнуть корупційні схеми щодо організації інвалідності, липова приписка до стратегічно важливих підприємств, що дають право на бронь від мобілізації.
Багато хто воліє взагалі «зникнути» для держави. Не світитися, не виходити без потреби з дому, не влаштовуватися офіційно на роботу, тим більше що новий закон наказує роботодавцям забезпечити доставку співробітником у військкомати, або будь-яким способом залишити країну. Тим, хто вже за кордоном, зникнути буде простіше. При цьому вони також намагатимуться мінімізувати своє спілкування з державою і, швидше за все, докладуть максимум зусиль, щоб отримати іноземне громадянство. Причому кількість людей, які виїжджають за кордон, цілком можливо, значно збільшиться не тільки за рахунок чоловіків, що намагаються виїхати, а й за рахунок хлопців до 18 років, а також, можливо, і за рахунок жінок, на тлі постійних розмов про те, що їх теж відправлять служити .
Спроба держави «дістати» за кордоном шляхом відмови у видачі або продовженні паспортів, взагалі надання консульських послуг, з вимогою прибути для цього в Україну з подальшою неможливістю виїхати назад, викликала грандіозний скандал, вкрай загострила ситуацію і підштовхнула багатьох мігрантів шукати шляхи отримання видів на проживання чи громадянства інших країн, тобто «зав’язати» з Україною остаточно. Не кажучи вже про те, що відмова в консульських послугах зараз є незаконною, оскільки закон ще не набрав чинності.
До того ж, багато держав уже дали зрозуміти, що депортувати військовозобов’язаних громадян України на батьківщину вони не мають наміру.
У результаті сотні тисяч, навіть мільйони громадян стануть порушниками закону і де-факто виявляться за межами правового поля. Навряд чи їх переконають штрафи у 500 євро та навіть перспектива кримінального переслідування.
Для того, щоб змусити їх до мобілізації потрібен величезний, працюючий як годинник, репресивний апарат, але наскрізь корумповану державу в Україні такою не є.
Зовнішній ефект та внутрішні небезпеки
Закон про посилення мобілізації було ухвалено незадовго до виділення Штатами довгоочікуваної допомоги Україні. Цей норматив має, у тому числі, зовнішню спрямованість: показати західним партнерам, що українська влада не має наміру йти на переговори з агресором, має намір продовжувати війну і готова для цього піти на круті заходи, щоб забезпечити війська особовим складом, а від Заходу вимагається виділення допомоги насамперед зброї.
Про це відверто заявив в одному із виступів Зеленський: «Сьогодні Захід запитує нас: «Якщо ви не хочете мобілізацію, парламент не хоче голосувати, навіщо вам допомога? Просто розкажіть, чому ми маємо допомагати».
До того ж, західні медіа пишуть про те, що американські офіційні особи чинили тиск на владу в Києві, щоб вони вирішили проблеми з прийняттям законопроекту про мобілізацію.
Зокрема, The New York Times у публікації Ukraine Is Denying Consular Services to Men Outside the Country або Україна відмовляє чоловікам у консульських послугах за межами країни. :
«Мобілізаційні зусилля країни так само важливі для стабілізації фронту та перелому ходу війни, як і артилерія. Україні необхідно переконатися, що вона має людей, необхідних для боротьби».
Нагадаємо, про те саме говорив, відвідуючи у березні Київ, і сенатор-республіканець Ліндсі Грем: «Нам потрібно більше людей на фронті! Що б ми не робили, ви маєте битися!».
До речі, Грем закликав знизити термін мобілізації до ЗСУ до 25 років, що було зроблено в законі про мобілізацію.
Але це один бік реакції на Заході, а є й інший.
Як на Заході сприймають, наприклад, відео, коли представники ТЦК ловлять ухилістів десятками і починають їх бити, немов якихось терористів? Як із Заходу бачиться країна, в якій кордони на замку, а громадяни тікають із рідної країни, ризикуючи втопитися у річці Тиса? Де громадян вражають у правах навіть без рішень національних судів?
Але ще важливіша реакція громадян в Україні. Чим сильніше влада намагатиметься затягнути гайки, тим сильніше суспільство чинитиме опір, дивлячись на наявність привілейованих верств, які на війні збагачуються, а мобілізація, загибель та каліцтва їм не загрожують.
Влада показує, що для мобілізації готова вдатися до будь-яких, навіть абсолютно незаконних заходів, які ще недавно здавалися нереальними. Якщо сьогодні припинили надання консульських послуг, то завтра можуть відмовити у медичній допомозі без довідки з військкомату. Вигадати можна все що завгодно! Наслідки прораховувати у нас не звикли.
Очевидно, частина громадян втече із країни, частина за кордоном – відмовиться від громадянства. Хтось виведе гроші із банків, хтось припинить інвестувати. Хтось загине на фронті, бо не буде готовий до війни, а хтось може перекинутися до ворога. Така мобілізація призведе до того, що Сили оборони будуть наповнені недисциплінованими, невмотивованими, втомленими, слабкими за характером та волею бійцями. Навіть раніше мотивовані бійці можуть не витримати, бо вони ж не залізні!
Все це загрожує величезними небезпеками для боєздатності армії, як це вже не раз траплялося в історії.
У той же час мобілізація критично необхідна. Коментуючи під час розгляду закону необхідність мобілізації та неможливість демобілізації, командувач об’єднаних сил ЗСУ Юрій Содоль навів відверто жахливу картину становища на фронті.
За його словами, вороже угрупування в Харківській, Луганській та Донецькій областях у 7-10 разів потужніше угруповання «Хортиця», яке тримає лінію фронту в цих регіонах.
«Механізоване, піхотне, мотопіхотне, стрілецьке відділення – це, як правило, вісім-десять людей плюс бойова машина. Бойову машину в обороні зараз використовувати дуже складно, бо з’явився такий новий вид озброєння, як дрони-камікадзе чи FPV-дрони. І ця машина живе до півгодини максимум. Тому основна вага покладається на особовий склад механізованих або піхотних підрозділів. Так от, у нас зараз у відділеннях залишилося по два, деякі відділення – по три-чотири особи», – заявив Содоль.
Він додав, що “за тактичними нормативами це відділення має гарантовано обороняти 100 метрів фронту”.
«Якщо їх двоє людей, вони можуть захищати 20 метрів фронту. Відразу постає питання, а кому ще 80? А якщо йти далі, то взвод обороняє ділянку 400 метрів на 300 углиб, і з такою укомплектованістю, яка у нас є, нема кому обороняти від 240 до 320 метрів», – сказав командувач.
За його словами, поки він їхав до Ради, окупанти атакували одну із позицій 25 бригади.
Ніхто не відійшов, але всі загинули. На позиції були, як я вам доповідав, троє людей», – сказав Содель…
