Аналогії між сучасними звірствами і звірствами попередніх війн завжди викликають певний сумнів. Але іноді аналітики, які аналізують війну Росії проти України, намагаються не проводити таких аналогій. Запуск російським президентом Володимиром Путіним ракет по Києву, Харкову та іншим містам у понеділок нагадує спроби терористичних атак, починаючи від взаємних атак Іраку та Ірану під час їхньої війни за міста у 1980-х роках і закінчуючи терористичними бомбардуваннями західноєвропейських міст Німеччиною на завершальному етапі Другої світової війни за допомогою бомб V-2.
Як і ці удари, 84 крилаті ракети і 24 безпілотники, запущені Путіним, в результаті яких загинуло щонайменше 14 і було поранено ще 97 осіб, не мали жодної реальної військової цілі. Його першою метою було вселити страх у мешканців населених пунктів, віддалених від лінії фронту, і вивести з ладу електро-, водопостачання та іншу критично важливу інфраструктуру, від якої вони залежать. Другою метою була помста: помста за руйнування в суботу ключового мосту, що з’єднує Росію з Кримом, яке, незрозуміло ким було здійснене, і в більш широкому сенсі – за нещодавні успіхи України у війні. Нарешті, не варто ігнорувати неявну загрозу застосування ядерного удару з використанням подібних засобів доставки. Про це пишуть Економічні новини з посиланням на The Washington Post.
Прихильники жорсткої лінії в Росії, які закликали Путіна завдати удару по цивільних районах та інфраструктурі України, висловили своє задоволення цією жахливою ескалацією. Але вони брешуть лише самі собі: Російська артилерія і авіація вже посіяли багато смертей і руйнувань у містах по всій Україні, досягнувши, зі стратегічної точки зору, лише того, що змусили українців, які витримали ці удари, ще більше налаштуватися на боротьбу. Як свідчить історія, останні авіаудари ще більше зміцнять рішучість українців, так само, як 78 років тому кампанія з розгортання V-2 згуртувала британський народ. Пан Путін атакує цивільне населення в той час, коли його армія борсається і зазнає поразки у справжньому поєдинку армій, тому слід додати відчай у список його мотивів, які він розділяє з колишніми терористами-бомбардувальниками.
Президент Байден та інші західні лідери швидко засудили це російське звірство. Наступним дипломатичним кроком буде просування резолюції Організації Об’єднаних Націй із засудженням російської анексії чотирьох українських регіонів, яка має бути винесена на голосування в Генеральній Асамблеї ООН найближчими днями. Росія наклала вето на неї в Раді Безпеки ООН, де 10 членів проголосували “за”, а чотири інші країни, в тому числі Китай та Індія, утрималися. Перша з цих двох країн мовчазно підтримала війну Росії, хоча і без значних прямих поставок озброєнь. Остання дотримується видимого нейтралітету. Однак після російських атак обидві ці країни закликали до деескалації, що може свідчити про те, що їхні позиції стають дедалі менш стійкими. Голосування в Генеральній Асамблеї ще раз змушує їх відповідати за свої слова.
У більш практичному військовому плані російський ракетний обстріл показує, що Україна потребує більше і кращих систем протиповітряної оборони на додаток до тих, які вона вже має – які вона застосувала для того, щоб збити 43 ракети, запущені Москвою. Сполучені Штати заявили, що поставка їхньої передової зенітно-ракетної системи, або NASAMS, має бути здійснена впродовж “кількох тижнів”. Німецькі системи також знаходяться в дорозі. Франція, тим часом вагається, як стало відомо, через дефіцит комплектуючих. Але якою б не була ця перешкода, Парижу необхідно її подолати.
Надання Україні можливості обмежити втрати від повітряного тероризму Путіна допоможе гарантувати, що, як і подібні кампанії в минулому, ця кампанія виявиться стратегічною дурістю.
