Звільнення сепаратистами чотирьох наших бійців за посередництва Медведчука викликало великий резонанс скандального відтінку і поставило питання про те, хто ж ліпить з Медведчука отакого рятівника.
Очевидно, що в цій якості Медведчука, кума Путіна, просуває Москва, щоб мотивувати проросійський електорат південного сходу. Перш за все, цим можна пояснити настільки демонстративне звільнення чотирьох наших військовополонених якраз незадовго до парламентських виборів, щоб ще вище підняти рейтинг «Опозиційної платформи» і особисто Медведчука.
Однак не менший внесок в створення з Медведчука такого собі «рятівника вітчизни» внесла і продовжує вносити українська влада, як минула, так і нова. На цьому тлі Москві дуже зручно «продавати» путінського кума Медведчука в ролі рятівника. Для цього достатньо, щоб з Москви подзвонили в Донецьк і Луганськ з вимогою відпустити тих, на кого вкаже Медчедчук, доставити звільнених у Мінськ, де вже сам Медведчук під об’єктивами телекамер їх «типу звільнить», вимовивши текст відповідного змісту. Сценарій, в загальному, невигадливий. В цей час якісь недобитки колишньої влади, відверто наплювавши на долі наших хлопців, що знаходяться в полоні, будуть вставляти палки в колеса Зеленському та компанії, а представники нової влади судорожно «клацають дзьобами», намагаючись вийти із ситуації з мінімальними іміджевими втратами, причому в цьому випадку інтереси полонених знаходяться, м’яко кажучи, не на першому плані.
Принаймні, саме такою бачиться картинка зі сторони. І ця картинка дуже вигідна Кремлю, даючи можливість просувати витягнуті з нафталіну Медведчука і його «Оппоплатформу» на дострокових парламентських виборах.
Заручники електорально-патріотичної істерії
Складається враження, що нова влада ще до кінця не усвідомила, що війна на Донбасі – це не «Квартал-95», в тому числі коли йдеться про такий вкрай хворобливий аспект цієї війни, як звільнення і повернення наших полонених. Судячи з усього, поки що у Зеленського не розуміють, що з цим робити, і політика в цьому питанні є сукупністю хаотичних рухів і суперечливих заяв при практично повній відсутності конкретних дій.
Величезну роль також відіграє фактор виборів, що наближаються. Рейтинг партії «Слуга народу» є, як для України, непристойно високим, що перевищує 40%. Але, згідно з останніми опитуваннями, намітилася тенденція до зниження рейтингу.
Від себе зазначимо, що це взагалі неіснуюча в реалі партія, з відсутньою ідеологією, яку нашвидкуруч «ліплять на коліні», в ній «стирчать вуха» чи не всіх олігархів, які і довели країну до розколу і сепаратизму , чим Москва скористалася. У списки цієї партії лізуть всі, кому не лінь, і важко навіть уявити, чим це закінчиться після виборів, при формуванні коаліції і уряду, в подальшій роботі. Втім, це окрема тема.
Що ж стосується чинника виборів, що наближаються, то неозброєним оком помітно, як Зе і його команда всіляко намагаються обходити різні спірні питання. Це стосується найширшого спектра проблем, перш за все питань відносин з Москвою і війни на Донбасі, в тому числі звільнення полонених. Зе і його команда часто відверто «морозяться», сподіваючись, що проблеми чи то «розсмокчуться» самі, чи то потім, коли після виборів в Раді буде «прозеленська» більшість, будуть вирішені з легкістю незвичайною. Проблема лише в тому, що сам факт «прозеленскої» більшості, її якості і взагалі якості особового складу в майбутньому парламенті при тій якості матеріалу, який – пардон! – преться в Раду, викликає все більше запитань. Це неминуче позначиться на майбутніх позиціях щодо Москви і війни, в тому числі, і в питанні звільнення полонених і заручників.
Ситуація підігрівається різного роду «люмпен-патріотами» і «подспівуючими» їм «експертами», які точно знають, де і коли має місце «зрада», піднімають вереск з приводу і без, погрожуючи мало не новим майданом у разі, якщо «зрада» відбудеться. Наприклад, доводилося чути «глибокі думки» про те, що ніяких переговорів з сепаратистами вести не можна … Звучить красиво, звичайно! Але як тоді, наприклад, вирішувати питання з поверненням заручників і полонених?!! Практика показала, що ніякі мінські і нормандські формати цю проблему не вирішують. «Європеоїди», ОБСЄ та інші висловлюють «глибоку стурбованість», але люди роками «сидять у підвалі» в Донецьку і Луганську! Про звільнення наших людей з полону вести переговори можна з ким завгодно, включано з сепаратистами, хоча б навіть по напівофіційних каналах. Але чиновники обрали «патріотичну позу», яка дозволяє нічого не робити.
Наприклад, долею наших полонених моряків, про які йтиметься нижче, давно займається перший омбудсмен України Ніна Карпачова, заручившись, щоправда, мандатом Європейського інституту омбудсмена, віце-президентом якого вона є. Заручившись по своїх каналах підтримкою російського омбудсмена Тетяни Москалькової, Карпачової вдалося домогтися деяких результатів, зокрема, в лікуванні поранених бійців в умовах тюремного ув’язнення. А в цей час нинішній омбудсмен України Денисова строчить на Карпачову доноси, вимагаючи притягнути її до відповідальності за те, що Карпачова нібито несанкціоновано з кимось спілкується на тему полегшення долі моряків, чим робить, мовляв, мало не акт державної зради.
Що ж стосується загроз Майданом у випадку переговорів з сепаратистамимнавіть з питання звільнення полонених, то, не вдаючись у подробиці, відзначимо, що в доступному для огляду майбутньому ніякого нового дійсно масового Майдану Україні не бачити. Майданом в жодному разі не є вуличні перфоманси декількох купок провокаторів, які прикриваються патріотизмом, годуються з різних джерел, а часто ще й ворогують між собою, перш за все, з питання джерел цього годування. Досить припинити фінансування всіх цих так званих радикалів, включно з «експертами», і переважна їх частина зникне з обрію, «як роса на сонці». Найяскравішим прикладом може служити той факт, що недавня 25% -я «еліта нації» стиснулася, за останніми опитуваннями, до 8% підтримки Порошенко і його партії, причому спостерігається тенденція до того, що ця партія взагалі в майбутню Раду не потрапить.
Однак ось одна найважливіша деталь. «Патріотствующая і експертствующая публіка» аж ніяк не рветься воювати на Донбасі, вважаючи, що цим повинні займатися інші. І родичів в сепаратистському полоні у них немає …
Медведчук або Клімкін – що гірше?!
У той же час тим, чиї рідні та близькі знаходяться в полоні або в заручниках де-небудь «на підвалі» в Донецьку, абсолютно байдуже, хто, на яких умовах, ціною яких компромісів і «зради» поверне додому бранців, на яких влада, м’яко кажучи, наплювала, використовуючи їх лише для брудних політичних розборок.
І ось тут Москва дуже талановито підсовує Медведчука, який звільняє чотирьох чоловік навіть без всяких обмінів і додаткових умов! Ясна річ, що все це майстерно поставлене шоу, покликане підняти рейтинги Медведчука і «оппоплатформи». Що також важливо і з точки зору тих персонажів, яких Медведчук в цю «платформу» набрав. До речі, незрозуміло, куди дивилися московські куратори, коли формувався особовий склад цієї самої «платформи». Там тільки Вадим Рабинович чого вартий – зацікавлені можуть почитати в інтернеті інформацію про цього суб’єкта! А ще ж є Наташа Королевська: її бенефіси в ролі «міністерші» часів Януковича-Азарова довго не зітруться в пам’яті народній.
Всім цим поки досить успішно користуються залишки порошенківської влади, діючи за принципом «чим гірше – тим краще», в тому числі і в питанні звільнення полонених і заручників, що особливо цинічно. Використовується також той факт, що нова президентська вертикаль, яка не має більшості в парламенті, ніяк не може позбутися від цілого ряду персонажів часів Порошенко.
Найяскравішим зразком в цьому сенсі є міністр закордонних справ Клімкін і скандал з його участю, який розгорівся нещодавно. У подробиці цього скандалу вдаватися не будемо, оскільки він рясно висвітлювалася в ЗМІ, але деякі найбільш важливі деталі нагадаємо, оскільки вони стосуються якраз теми полонених і заручників.
Міжнародний трибунал з морського права наказав Росії звільнити 24 українських моряків, захоплених у полон в результаті скандального «походу на Керч» в листопаді минулого року, який не мав жодного сенсу і був організований владою Порошенко з провокаційно-політичними і електоральними цілями. Простіше кажучи, Порошенко відправив хлопців на забій, і добре, що все закінчилося полоном, а не гірше! Цікаво, чи усвідомлює Клімкін, що був важливим елементом цієї влади, а тому також несе відповідальність за злочинну авантюру ?!
Отже, Москва плювати хотіла на Міжнародний трибунал з морського права та його рішення, що, до речі, було цілком очікувано. Але Росія раптом вирішила зробити такий собі жест доброї волі у властивій Кремлю цинічній формі. У Росії зараз наших моряків підводять під звинувачення в незаконному перетині кордону, хоча Крим російським визнала тільки Абхазія, і навіть бацька Лукашенко визнає його українським, тобто ніяких кордонів наші моряки не порушували, але це окреме питання. Попереду настають судові процеси.
І ось, Москва пропонує повернути моряків в Україну, але за умови, що їх тут судитимуть за російськими законами. Більш ідіотичне пропозицію вигадати складно: а чому не за законами Гондурасу або Буркіна-Фасо ?! В Україні можуть судити тільки за українськими законами. Судити в одній країні за законами іншої країни – це повна маячня, якого в світовій практиці, напевно, ніде не було!
З точки зору звільнення моряків, можливо, найкращим варіантом було б формально пообіцяти Москві судити наших моряків за законами хоч навіть самої Зімбабве, а після їх повернення в Україну направити Москву за відомою адресою. Але такий варіант можна було б витлумачити як визнання того, що моряки кордону Росії порушили, а це, в свою чергу, опосередковано означало б, що в Україні визнають російську приналежність Криму. Ігнорувати відповідну ноту російського МЗС теж було не можна. Словом, питання складне …
Однак у Клімкіна проблему вирішили бадьоро в стилі войовничого патріотичного ідіотизму, дуже модного у відповідних колах.
«Пропозиція РФ загострює суперечку між Україною і Росією щодо імунітетів військових кораблів. Звертаємо увагу Кремля, що для припинення незаконного переслідування українських моряків і виконання Наказу Міжнародного трибуналу з морського права досить наявних у російському законодавстві механізмів, а також існуючих багатосторонніх міжнародних договорів, учасниками яких є Україна і Росія», – заявив МЗС України.
Як говорив в подібних випадках товариш Ленін, «по формі – вірно, а по суті – знущання»!
Можна скільки завгодно і цілком справедливо говорити про цинізм Москви і її небажання виконувати норми міжнародного права, але на кону стоять життя і здоров’я наших хлопців, яких, повторимо, попередня влада так само цинічно направила на забій, що вже визнав навіть новий глава Генерального штабу наших Збройних Сил генерал Руслан Хомчак. І якщо на перше місце ставити життя, здоров’я і долі наших бійців, то слід було навіть на таку знущальну пропозицію Москви відповісти більш виважено, наприклад, в тому сенсі, що пропоновані в Москві умови неприйнятні, але українська сторона готова до конструктивних переговорів про повернення наших полонених , в тому числі і з урахуванням рішення Міжнародного морського трибуналу. Приблизно в такому сенсі в кінцевому підсумку і зробив заяву Зеленський.
Клімкін ж зі своїм міністерством адже послали «на три букви», в кінцевому підсумку, не Москву, а, перш за все, наших військовослужбовців! При цьому МЗС не повідомив про отримання російської ноти Зеленському та не погоджував текст відповіді з ним, хоча, за діючими нормами, зовнішня політика перебуває в компетенції глави держави.
Після того, як розгорівся скандал, Зеленському довелося виступити зі своїм, відмінним від мідівського, текстом заяви приблизно того змісту, про який сказано вище. Далі були звинувачення в «зраді» з боку так званих порохоботів та інша суєта, за якої знову зникла найголовніша проблема, а саме життя, здоров’я і доля наших хлопців.
Зате в Москві добре розуміють суть нашого «бардаку» і розродилися наступної знущальною нотою. Заступник міністра закордонних справ Карасін повідав, що позиція Москви в питанні полонених українських моряків залишається незмінною, і, якщо в Києві готові змінити свою думку, в Москві у відповідь згодні далі розглядати питання про повернення бранців. У наявності ще одне знущання, викликане політичними розбірками всередині України …
І тут виходить Медведчук – весь в білому!
Все це відбувалося на тлі тріумфального звільнення наших бійців з сепаратистського полону на Донбасі за посередництва Медведчука. Бійка з приводу моряків між порошенківська МЗС і Зе-командою, а також верески про «зраду» з боку різного роду «патріотів», яким глибоко наплювати на долі наших полонених, дозволили Москві показати, що саме її ставленик Медведчук є ефективним переговірником і взагалі дієвим управлінцем, що лише додало електоральних симпатій Медведчуку і його «оппоплатформе». До речі, глава партії «Слуга народу» Дмитро Разумков на каналі «1 + 1» в програмі «Право на владу» зазначив, що нова влада на чолі із Зеленським вела складні переговори з Москвою про повернення українських моряків, а неузгоджене з президентом заяву Клімкіна зірвало цей процес.
Очевидно, що все це робилося під вибори! Сам Медчедчук неодноразово підкреслював, що раніше він успішно займався обмінами бранців з обох сторін, але з 2017 року обмін припинився, оскільки цьому перешкоджав особисто Порошенко. Припустимо …
Однак в даному випадку мова йде не про обмін, а про односторонню видачу донецько-луганськими сепаратистами чотирьох наших бійців – Дмитра Великого, Якова Веремейчика, Едуарда Міхєєва і Максима Горяїнова. Їх доставили літаком до Мінська з російського Ростова (!) І за участю Медведчука під об’єктивами телекамер передали українській стороні. Сам факт доставки з Ростова-на-Дону свідчить про те, що Москва займалася це питання. Якби це була ініціатива суто сепаратистів, як це намагаються подати Медведчук і Москва, то могли б передати і на лінії розмежування.
І все ж, якщо раніше, за словами Медведчука, обмінам нібито заважав Порошенко, який не давав дозволу на повернення тих чи інших російських і сепаратистських персоналій, то одностороннього поверненню навіть Порошенко не зміг би перешкодити. Але пристрасне бажання зробити жест доброї волі у сепаратистів виникло тільки зараз, під вибори. За вказівкою Москви. Коли треба підняти рейтинг Медведчука і його партії на виборах в Раду.
Сценарій, треба відзначити, досить примітивний, але дієвий, оскільки, повторимо, старої і нової вітчизняним влади, як виявилося, не до своїх людей. Так Медведчук виявився тим єдиним «променем надії» для рідних і близьких не тільки звільнених, але і тих сотень, які ще знаходяться в полоні, хто хоче закінчення війни і повернення до мирного життя і так далі.
При цьому вітчизняна влада зробила черговий акт дурниці. Не встиг Дмитро Великий, один із звільнених за посередництва Медведчука, після тривалого часу, проведеного в полоні, повернутися до рідного дому, як до нього навідалося СБУ з автоматниками, які хвацько перескочили через огорожу будинку, збили з ніг батька і пов’язали самого бійця нібито по тієї причини, що той числиться в базі як дезертир. Відомо, як складаються у нас всі ці «бази», наприклад, скандальний «Миротворець». При бажанні туди можна записати і нині покійного Джона Кеннеді, убитого в далекому 1963 році. До того ж, сам Великий стверджує, що нікуди ховатися не збирався, а навпаки, планував прибути в СБУ, щоб передати дані про знаходяться в полоні у Сепар наших бійців. Але СБУ ці подробиці, схоже, не цікавлять, і тут вирішили влаштувати шоу, нацькувавши підрозділ автоматників на тільки що повернувся з полону бійця. Пам’ятається, щось подібне мало місце за часів «товариша» Сталіна …
Це ще сильніше зміцнює позиції Медведчука, який цього бійця з полону формально звільнив! А заодно і «оппоплатформи» з Рабиновичем і Королівської додачу …
Отже, хто ж ліпить з Медведчука визволителя? Відповідь очевидна. Це не тільки, може, навіть не стільки, агресивний режим Путіна, скільки вітчизняна влада, як стара, так і нова, а також різного роду «патріоти».
