Останніми днями активізувалися розмови про те, що Путін нібито готовий піти на перемир'я для того, щоб зробити так звану оперативну паузу у війні для підготовки до нового етапу імперіалістичної агресії проти України. У зв'язку з цим висловлюється цілком здорова думка про те, що путінській Росії в жодному разі не можна давати цей перепочинок, оскільки результатом через деякий час стане посилення агресії з можливістю її виходу за межі України, насамперед, до Східної Європи.
Щоправда, в медіа циркулюють дещо інші чутки. Як і раніше, Путін демонструє певну нерішучість, а війну веде далеко не на повну силу, побоюючись передусім внутрішніх наслідків повного переведення Росії на військові рейки.
Крім того, ставиться під сумнів надто гостра необхідність для путінського режиму в оперативній паузі у вигляді перемир’я. З одного боку, для Путіна та його кліки, що роздирається гострими внутрішніми протиріччями, пауза була б дуже бажаною для проведення явної та/або прихованої мобілізації, нарощування озброєнь в умовах санкцій, що посилюються, і так далі. Але за неможливості укладання перемир’я і, за відсутності оперативної паузи, путінська Росія особливо не постраждає, оскільки має хоч і не нескінченні, але величезні ресурси, а економічні санкції на агресію поки що особливого впливу не мали.
Словом, складається враження, що перемир’я на певних та комфортних умовах для Путіна є вельми бажаним, але не обов’язковим.
Однозначно погодитися можна лише з тим, що надавати Путіну таке перемир’я, тобто паузу у війні для накопичення сил, не можна в жодному разі. Це небезпечно не лише для України, а й для всього світу. Образно кажучи, Путіна не можна «ставити на паузу», його слід лише «множити на нуль», щоб запобігти можливим подальшим глобальним катаклізмам.
У свою чергу, «помножити на нуль» Путіна – це означає, завдати йому в Україні поразки, від якої він не зможе оговтатися.
І тут коло замикається. Завдати поразки путінської армії та відкинути її у лігво можуть лише Збройні сили України. Але їм для цього не вистачає західних озброєнь, оскільки їхні постачання, незважаючи на гучні заяви на Заході, є вкрай не достатніми, якщо порівнювати їх із військовими запасами Росії. Більше того, з’ясовується, що запасів озброєнь на всьому Заході катастрофічно не вистачає для того, щоб протистояти Росії за кількістю нехай і далекої від досконалості, але все ж таки зброї, яка здатна вбивати.
Зазначимо, що вище й надалі містяться особисті суб’єктивні погляди автора цих рядків.
Півроку пішло на початок війни
Ці рядки писалися у дні свого роду «напівкруглої» дати – півріччя початку російської агресії в Україні. Той факт, що Путіну не вдалося «взяти Київ за три дні, а всю Україну за тиждень» для людей, які думають, уже давно перестав бути предметом радісної наснаги, оскільки все більше стає очевидним, що ця війна може тривати ще дуже довго, цілком можливо, вона ще тільки почалася.
Про це добре сказано в редакційній публікації видання Washington Post «Ukraine має survived half a year, але war is probably not half over», тобто. «Україна пережила півроку, а війна, напевно, ще й наполовину не закінчилася». У цій публікації є така фраза: “Війна досягла кінця свого початку” (The war has reached the end of its beginning). І, напевно, це одна з найадекватніших оцінок того, що відбувається.
У публікації наголошується, що Україна хоч і заявила про контрнаступ, але поки що не може витіснити Росію із захопленої території через брак сил. Можливість розгорнути широкомасштабний наступ в України з’явиться протягом місяців, але не найближчими днями.
Звертаючись до західних союзників України, видання звертає увагу на те, що така ситуація вимагає від Заходу активізації підтримки України. Вказується, що Франція та Німеччина значно відстали від США, Британії та Польщі у постачанні зброї Україні. Наголошується на тому, що НАТО має негайно вирішити проблему озброєнь для України раз і назавжди.
У публікації також звертається увага на те, що, незважаючи на санкції, Росії вдалося зберегти відносно нормальні економічні умови насамперед за рахунок продажу енергоносіїв, сировини, продовольства. Тому, незважаючи на протиріччя всередині правлячого режиму, влада Путіна залишається дуже міцною.
Москва подає сигнали
Той факт, що Москва постійно подає сигнали, які можна витлумачити як готовність до переговорів, ще нічого не означає.
Справді, сигнали про нібито прагнення Росії до мирних переговорів подавав сам Путін та його міністр закордонних справ Сергій Лавров. Про це говорили чинний президент Угорщини Віктор Орбан та колишній канцлер Німеччини Герхард Шредер. Москва всіляко намагається розіграти сценарій, у якому вона нібито подає руку на переговори, а Україна цю руку відкидає.
Хоча очевидно, що з боку Москви є цинічне політиканство, оскільки вона не має наміру виконувати найголовнішу вимогу України: вивести війська з окупованих територій, включаючи Донбас і Крим, тобто звільнити від них міжнародно-визнану територію України, що і стало б реальною основою для мирних переговорів.
Звідси випливає, що Москва шукає не миру, а паузи для підготовки до подальшої агресії. Росії потрібен час для переформатування своєї військової стратегії, для заповнення витрачених та накопичення нових озброєнь та боєприпасів. Пауза тим більше потрібна, що санкції таки працюють, тому багато імпортних комплектуючих, включаючи електроніку, запаси яких виснажуються, і треба шукати шляхи постачання за сірими схемами. Зрештою, поки на світових ринках тримаються хороші ціни на сировину та енергоносії, путінському режиму потрібно накопичити якнайбільше фінансових коштів від їхнього продажу.
Все це вимагає часу, і для цього цілком підійде якийсь аналог «мінських домовленостей», що безславно згинули, з фіксацією окупованих територій під контролем Москви. Адже звільняти від своєї присутності їх вона явно не має наміру, а навпаки, всіляко там насаджує свою та/або колаборантську «владу», планує проведення «референдумів» тощо. Тобто йдеться про закріплення в деяких «мирних договорах» за Росією, як мінімум, окупованих територій. Той факт, що до укладання перемир’я можуть бути залучені країни Заходу, лише додасть міжнародної легітимності Москві, з якою на Заході ніхто не хоче розмовляти.
Позиція керівництва України, неодноразово висловлена, в тому числі особисто Зеленським, проста і очевидна: до завдання путінської армії серйозної поразки в ході військових дій переговори безглузді.
Якщо спочатку переговори в Білорусі і в Стамбулі проводилися, і навіть були напрацьовані деякі документи, то після Маріуполя і Бучі, тобто після масштабних злочинів путінських вояк проти людяності, що розкрилися в квітні, подальші переговори з Москвою не просто безглузді, але глибоко аморальні.
Нагадаємо, що з Гітлером переговори велися лише про беззастережну капітуляцію. Путін та його орки – це повна копія Гітлера та його структур, звісно, з деякими поправками на «споконвічно російські особливості» на зразок тотального мародерства та інфернального бузувірства, перед якими бліднуть навіть «подвиги» гітлерівців.
Путін уникає тотальної війни
Втім, рухи тіла Путіна можна трактувати так, що він все ж таки не має наміру переводити свою «спеціальну військову операцію» в тотальну війну за будь-яку ціну. Висловлюється думка, що Путін веде війну так, щоб будь-якої миті можна було її зупинити, зафіксувати поточні результати та подати їх як «перемогу», насамперед своєму електорату.
У цьому слід враховувати особливості цього електорату. За результатами останніх опитувань у Росії, приблизно по 60% місцевого населення готові підтримати як припинення «спецоперації», так і новий похід з метою «взяття Києва». Очевидно, що це дає Путіну достатній ступінь свободи для того, щоб приймати будь-які вигідні йому та його кліці рішення, отримуючи при цьому підтримку електорату під схвальні «споконвічно-російські» вигуки: «Царю видніше, як правильно чинити». Зупинку війни у Путіна можуть виправдати «приростанням земель російських» Луганської та Херсонської областями, і електорат цілком може сприйняти це на «ура».
Така позиція, повторимо, дуже зручна для Путіна, саме тому він не загострює ситуацію в країні, насамперед не оголошує тотальну мобілізацію.
Навіть у владі Путіна багато хто визнає, що ефект від масової мобілізації у військовому сенсі може виявитися вельми сумнівним. А от соціально-політичні наслідки можуть виявитися вкрай негативними. Поки що маси російських обивателів почуваються відносно безпечно, вихваляють за це Путіна і готові підтримати будь-яке його рішення як про припинення війни з «презентацією» якихось «перемог», так і про продовження «спецоперації з демілітаризації України».
Але з початком загальної мобілізації війна в прямому значенні постукає у кожний будинок. Як на це відреагує «глибинний російський народ», який відрізняється войовничістю переважно на диванах перед телевізорами – ніхто в керівництві Росії не знає. До яких соціальних катаклізмів це може призвести – реально передбачити ніхто не може. Сили ж і можливості ФСБ і Росгвардії щодо придушення соціального невдоволення далеко не нескінченні, та й Росія занадто велика.
Більше того, готовність самої системи російської влади до переведення країни на рейки «тотальної війни» (а російського суспільства на цих рейках жити) є дуже сумнівною. Так само як і загалом перспективи та сенс для Росії такої «тотальної війни».
Бліцкриг у лютому не вдався, і з усього, повторимо, схоже, що нинішній план «спецоперації» передбачає не «тотальну війну», а продовження у повільному темпі. Тут у ході кинуте Пєсковим, прес-секретарем Путіна висловлювання про те, що «Сталінград календарем не передбачено». Розрахунок будується те що, рано чи пізно створиться ситуація, коли результати «спецоперації» можна буде зафіксувати як перемир’я чи «великої угоди», оголосивши будь-який із цих варіантів «перемогою».
На користь саме такої версії говорить той факт, що після відомих вибухів у Криму та в регіонах Росії, що межують з Україною, заяви про «провали в ППО та обороні Криму» та «про війну вже на території Росії» розцінюються в Москві як «роздмухування паніки» та «робота на ворогів Росії».
Існує версія, що сценарій із загибеллю доньки пропагандиста-ідеолога рашизму Дугіна слід розглядати саме з того погляду, що деякі сили в надрах путінського режиму прагнули загострити ситуацію і спровокувати сценарій тотальної війни проти України, звинувативши останню в загибелі славної доньки російського народу – Дарини Дугіной». Але Путін нібито на це не повівся, учинив «розбірки» з авторами цього сценарію і – що головне! – Наказів про перехід всіх і вся до тотальної війни не віддав.
Московське анонімне джерело, відоме як «генерал служби зовнішньої розвідки», описує все це з гумором наступним чином
«Президент Росії Володимир Путін провів оперативну нараду в режимі відеоконференції з секретарем Ради Безпеки РФ Миколою Патрушевим, директором ФСБ Олександром Бортниковим, керівником однієї зі служб ФСБ та ще двома людьми, які мають безпосереднє відношення до ФСБ з генеральськими званнями.
Путін розпочав нараду нетривіально, замість вітання поставивши запитання: «Я схожий на кролика?» При цьому президент вимагає відповісти кожного з учасників наради на це, здавалося б, риторичне питання. Після того, як учасники опитування висловилися у негативній формі, Путін запитав: «То чому ви вирішили, що мене можна розводити?» Справа в тому, що за кілька годин до того, як Путін скликав нараду, йому доповіли, що він став об’єктом маніпуляцій, організованих кількома людьми в керівництві ФСБ, які, власне, були запрошені на нараду і діяли з відома секретаря Ради безпеки Миколи Патрушева.
Путіну надали детальну інформацію підготовки співробітниками ФСБ замаху на Дарину Дугіну, пояснення ролі Олександра Дугіна в ініціюванні замаху та принесення «сакральної жертви» у вигляді власної доньки, а також хто в керівництві ФСБ приймав рішення та участь у спробі маніпуляції думкою президента та спробі спровокувати ухвалення доленосних рішень.
Путін, м’яко кажучи, дуже не любить бути об’єктом маніпуляцій і всіляко намагається цього уникнути, але ще більше не любить людей, які намагаються їм маніпулювати. Далі, учасники наради спробували висловитися у виправдувальній манері, але президент особливо вже нікого не слухав і, промовивши кілька пропозицій, що включають в основному нецензурну лексику на адресу присутніх, завершив нараду.
Путін скасував або переніс частину вже запланованих найближчим часом дій, спрямованих на ескалацію у воєнному конфлікті на території України. Відносини з Патрушевим і Бортниковим охололи, і це слабко сказано, хоча спілкування у форматі нарад продовжується».
Отже, якщо вірити джерелу, Путін уникає ескалації війни, розуміючи, що навіть з величезними ресурсами, що є у Росії, Москва може цю війну «не витягнути».
Не менш важливим, якщо вірити зазначеному джерелу, є факт охолодження відносин Путіна із секретарем російської ради безпеки Миколою Патрушевим, який досі вважався неофіційною другою людиною в Росії після Путіна. Але особливо важливо це у світлі того, що за деякими чутками Дмитра Патрушева, сина Миколи Патрушева, нібито готували в ролі наступника Путіна, і Путін нібито цю кандидатуру підтримував. Втім, це окрема тема.
Зважаючи на вищесказане, деякі мирні переговори з Кремлем у нинішній ситуації – це не лише «зрада», а й формена дурість.
У цьому сенсі дуже примітно висловлювання поки що прем’єра Великобританії Бориса Джонсона, який відвідав Київ у День Незалежності:
«Саме зараз, дорогі друзі, ви повинні завдати росіянам удару, коли вони почали хитатися. Ми знаємо, що путінські війська вже втомилися, їхні втрати колосальні, виснажені їхні ланки постачання. Ми бачимо, наскільки велику ціну вони платять. Ми розуміємо, що російські матері тепер плачуть. І я думаю, зараз не час виходити із якимось дрібним планом примирення».
Ці правильні слова Джонсона слід доповнити питанням негайного постачання ударної, далекобійної та наступальної зброї у зростаючих обсягах, а також масової підготовки наших бійців навичкам поводження з цією зброєю.
