РусУкр

Криза на Близькому Сході: Чи будуть воювати Ердоган і Путін?

 
Друк Відправити на пошту

 

 

Поки увага світової громадськості була прикута до епідемії коронавируса в Китаї, ситуація в Сирії знову загострилася до краю і може перетворитись на новий найгостріший конфлікт. Росія і Туреччина, Путін і Ердоган, які ще нещодавно демонстрували полум'яну дружбу і цілковите взаєморозуміння, несподівано виявилися - ні багато ні мало! - на межі війни. Втім, цього слід було очікувати ...

Криза на Близькому Сході: Чи будуть воювати Ердоган і Путін?

Зовсім недавно, під час різдвяних свят, Путін та Ердоган пафосно відкривали газопровід «Турецький потік», всіляко демонструючи  міждержавні та особисті дружні стосунки, що обумовлені, втім, взаємними економічними інтересами. Адже крім газопроводу, існує цілий ряд взаємовигідних проектів, перш за все, будівництво Москвою в кредит атомної електростанції в Туреччині і поставка в Туреччину російських зенітно-ракетних комплексів С-400. Однак уже в січні-лютому відносини почали стрімко погіршуватися, а поставлені  російською стороною ще й не в повному обсязі ЗРК  на бойове чергування досі не вийшли, інформують Економічні Новини.

Ситуація в Ідлібі та навколо нього

Сирійська армія Асада повільно, але впевнено бере під контроль території, втрачені з початком громадянської війни в 2011 році і подальшого зовнішнього втручання. В результаті Асад зумів повернути контроль приблизно над 65% міжнародно визнаної території країни. На даний момент режиму Асада кинув значні сили і засоби  на повернення міста Ідліб  однойменної провінції на півночі країни, межує з Туреччиною.

Ця провінція утримується «сирійською непримиренної, але типу демократичною опозицією», в рядах якої, за численними свідченнями ЗМІ, знаходяться різного роду терористичні угруповання, а також угруповання «Джібхад ан-Нусра». Ердоган  ввів туди війська армії Туреччини і відкрито підтримує опозицію, що призвело до бойових зіткнень турецьких підрозділів і наступаючих військ Асада, що стало причиною серйозних втрат турецької армії в живій силі і техніці.

У свою чергу, на Сирію розраховує московський режим Путіна, який, як відомо, підтримує режим Асада, забезпечуючи прикриття його військ з повітря. Дійшло до того, що турецька авіація вже боїться входити в повітряний простір Сирії, оскільки ризикує зіткнутися в повітрі з «російськими соколами», а в ЗМІ все більше говорять про те, що за пультами управління систем ППО Сирії сидять не тільки сирійці, а й російські офіцери.

Детально описувати бойові дії в Ідлібі, перераховуючи, кому саме завдано збитків не будемо. Відзначимо лише, що турецький військовий контингент, введений в цей регіон Сирії, несе зростаючі втрати в живій силі і техніці не лише від армії Асада, але й від ударів російської авіації, яка разом з сирійськими ВВС забезпечує повітряну складову операції Дамаска з узяття під контроль Ідлібу та інших територій.

При цьому офіційна Анкара з останніх сил намагається зберегти видимість нев’янучої турецько-московської дружби. Тобто влада Туреччини, визнаючи втрати в ході не тільки наземних боїв, в яких російські підрозділи не беруть участь, але і від авіаційних нальотів, в яких бере участь російська авіація, що базується на сирійському аеродромі Хмеймім, говорить про зіткненнях тільки з сирійськими ВПС, але не з російськими.

Увагу варто звернути на останньому загостренні, що мале місце 20 лютого. В Україні в цей день всі були захоплені коронавірусом і скандалом у Нових Санжарах, а тому було не до міжнародних подій. Хоча в цей день міг початися серйозний регіональний конфлікт, що загрожує непередбачуваними наслідками в глобальному вимірі.

До цього моменту Туреччина накопичила на сирійській території, за деякими оцінками, до 10 тисяч солдатів, значну кількість техніки, включно з танками і іншою бронетехнікою, артилерію, в тому числі самохідну, реактивні системи залпового вогню (РСЗВ), а для прикриття з повітря були переносні ЗРК типу «Стінгер». Вся ця армада підпирала бойовиків з антіасадівских формувань, які пішли на прорив фронту військ Асада за підтримки турецької артилерії і РСЗВ. Вони зуміли прорвати оборону армії Асада в декількох місцях, але втрутилася російська авіація, конкретно бомбардувальники Су-24, які допомогли сирійцям відбити атаки і вирівняти становище.

В ході російських авіаударів під роздачу потрапили не тільки опозиційні Асаду формування, а й турецькі підрозділи, які зазнали втрат. Щоправда, не бажаючи остаточно бити горшки з Москвою, Анкара заявила про те, що її частини зазнали ударів виключно сирійської авіації. Наскільки можна зрозуміти, дієвих засобів ППО навіть військового рівня у турків в Сирії немає, переносні ЗРК є недостатньо ефективними в боротьбі з низькопролітаючими над- або навколозвуковими цілями, якими є фронтові винищувачі-бомбардувальники Су-24.

Можливо, позначається недостатній досвід зенітників, оскільки пуски «стінгерів» за російськими літакам були зафіксовані, але мети не досягли. Як би там не було, поки що в зоні Ідліб з переносних ЗРК були збиті два сирійських вертольота та кілька російських безпілотників, але випадки ураження високошвидкісних цілей поки не відзначені.

В цілому, загострення з прямою участю російської авіації почалося ще з початку лютого. Двічі Туреччина і Росія робили спроби домовитися в ході переговорів за участю військових і дипломатів, причому спочатку російська делегація 8-10 лютого відвідала Анкару, а потім 13 лютого турецька делегація перебувала в Москві. Контакти позитивних результатів не дали, бойові дії тривають.

Ердоган вже кілька разів заявляв про готовність почати масштабний наступ з тим, щоб вибити Асада з Ідлібу. Але це означає майже неодмінне зіткнення з Росією, тому кожен раз «турецький султан» утихомирював емоції і дзвонив до «московського царя», прагнучи з ним домовитися «по-хорошому». Але Москва залишається непохитною і відмовлятися від підтримки Асада не має наміру, що цілком очікувано, оскільки Сирія здавна, з радянських часів, мало не з кінця 1950-х років вважається зоною московських інтересів, оскільки стратегічно і іміджево дуже важлива для Кремля, а в останні роки Москва вклала в Сирію занадто багато ресурсів, щоб тепер відступати.

Криза на Близькому Сході: Чи будуть воювати Ердоган і Путін?

Позиції Росії і Туреччини в Сирії суть наступні. Москва вважає, що її війська перебувають в Сирії на законних підставах на запрошення уряду Асада, який Москва вважає легітимним, оскільки цю владу колись обирали. Але на Заході і в Туреччині владу Асада вважають нелегітимною, оскільки вибори в Сирії в 2014 році проводилися не на всій території, що цілком зрозуміло в умовах громадянської війни, іноземного втручання, втрати територіальної цілісності і суверенітету. До того ж Асада звинувачують у фальсифікації виборів, оскільки іноземних спостерігачів на них не було із зазначених причин.

Претензії Заходу до легітимності влади Асада цілком обгрунтовані, але справа в тому, що нікого іншого, хто міг би реально конкурувати з Асадом в боротьбі за владу, в країні просто не існує. Відсутність же влади веде до хаосу, ескалації тероризму, появи ісламських екстремістських угруповань на зразок тої ж Ісламської держави. В кінцевому підсумку на Заході це зрозуміли, і навіть Ердоган, який спочатку був категоричним противником Асада, скриплячи зубами, погодився його якщо не визнавати, то хоча б терпіти.

Перебування в Ідлібі турецьких підрозділів також має деякі підстави, але в зовсім іншому форматі, ніж нинішнє масштабне введення військ в регіон. Відповідно до тристоронньої російсько-турецько-іранської угоди в Сочі про врегулювання в Сирії 2018 року, Анкара отримала право сформувати в Ідлібі певну кількість спостережних постів з обмеженими гарнізонами, здійснювати патрулювання територій, а головне, позбутися від екстремістських формувань в рядах антиасадівської опозиції. Але останнього зроблено не було, що дало режиму Асада привід стверджувати, що Дамаск вільний від зобов’язань по Ідлібу, результатом став наступ військ Асада на Ідліб і повернення контролю над міжнародно визнаною територією Сирії за підтримки російської авіації.

Крім того, існує ще одна проблема – біженці. Туреччина та міжнародні спостерігачі ООН неодноразово наголошували на зростаючу кількість біженців, що були вимушені покинути свої домівки, тікаючи від наступу армії Асада та бомбардувань. За даними ООН з провінцій Алеппо та Ідліб  тікають більше мільйону біженців, серед яких сотні  тисяч дітей. Фото нещасних, голодних та замерзаючих сирійських біженців, що перебувають в тимчасових таборах та наметах на кордоні з Туреччиною щотижня публікують всі світові ЗМІ.  За словами Ердогана, Туреччина вже прийняла близько 4 мільйонів біженців із Сирії, з яких 3,5 мільйони — з районів на турецько-сирійському кордоні.

Що буде далі

Незважаючи на войовничу риторику, Ердоган не ризикує йти в лобову на Москву з цілого ряду причин. Перш за все, це небезпечно з суто військової точки зору. Анкара не хоче позбавлятися вигідного співробітництва з Кремлем в сфері енергетики та поставок озброєння, особливо в умовах конфлікту з Заходом, на який Ердоган теж примудрився піти. Туреччина не ризикує відмовлятися від російського ринку для збуту своєї продукції і послуг, наприклад в будівництві. Нарешті, Туреччина не хоче залишитися без мільйонів російських туристів, які залишають в країні щорічно мільярди доларів. Крім того, войовнича риторика Ердогана свідчить не про його силу, а скоріше про слабкість його позицій.

В останні роки у Анкари склалися вельми напружені відносини з Заходом. Перш за все, це антидемократичний характер режиму самого Ердогана, його дії по перетворенню країни з парламентської на президентську і багато іншого викликають масу питань. Ердоган постійно викликає невдоволення Заходу корупцією та порушеннями прав людини. Європу дратують  перманентні спроби шантажу тим, що Туреччина відкриє кордони, і мільйони біженців з Сирії, Іраку та інших близькосхідних країн рвануть до Євросоюзу.

Відносини з США Ердоган зіпсував, вимагаючи видачі відомого проповідника Фетхуллах Ґюлена, якого турецький режим вважає терористом, але за океаном його відносять скоріше до борців за права людини. Відносини Туреччини з США і НАТО ще сильніше загострилися після того, як Анкара почала закуповувати російські ЗКР С-400, проти чого Захід неодноразово застерігав Ердогана, погрожуючи припинити військово-технічне співробітництво з Анкарою. Тут слід зазначити, що на озброєнні турецької армії стоїть багато західних систем, наприклад, американські літаки F-15 і F-16, американські і британські ЗРК, німецькі танки  і досить залишити все це без запчастин, комплектуючих та обслуговування, щоб значна частина армії Туреччини виявилася паралізованою.

Американців також дратує шантаж Ердогана авіабазами на півдні Туреччини, які США довгі роки використовували, в тому числі для боротьби з тероризмом. Не додає любові до Ердогану з боку Штатів також Турецький потік, що дозволяє Москві поставляти в Європу газ, тоді як Америка має намір на місце російського газу в Європі поставляти свій сланцевий газ.

У цьому сенсі досить комічно виглядає в розпал війни за Ідліб прохання Туреччини до США поставити американські ЗРК Patriot для установки їх на кордоні з Сирією з тим, щоб збивати в повітряному просторі Сирії російські літаки, що заважають Туреччини взяти під контроль Ідліб. У Пентагоні отримання такого запиту підтвердили, але з відповіддю зволікають, є лише неконкретна інформація про те, що з Туреччиною ведуться інтенсивні переговори про тривожну ситуацію в Ідлібі.

Втручання Америки виключити не можна, оскільки Туреччина є членом НАТО, але ймовірність американського втручання поки що оцінюється досить низько. До того ж важко уявити, щоб напередодні президентських виборів Трамп втрутився в далекий і незрозумілий масі американських виборців конфлікт в якомусь Ідлібі, якщо політика Трампа будується, навпаки, на максимальному виведенні Америки з «далеких безглуздих воєн», як заявляв сам Трамп.

Спроби Ердогана спертися на допомогу НАТО в боротьбі з російською авіацією на сирійській території також не принесли успіху. У НАТО поки мовчазно дають зрозуміти, що удар, який Москва може завдати по турецьким військам в Туреччині, не вважатиметься нападом власне на Туреччину, і НАТО в війну не вступить. Спочатку було очевидно, що втягування в сирійську авантюру Ердогана з перспективою зіткнення з Росією, альянсу абсолютно ні до чого. Максимум, чого Анкарі вдалося досягти, це чергова заява стурбованих Німеччини і Франції з вимогою припинити ескалацію конфлікту в Ідлібі, яку адресовано і до Москви. Кремль поки що цю заяву навіть не коментує.

Щодо причин, за якими Ердоган втягнувся в конфлікт в Ідлібі, існують різні думки. Найочевидніше пояснення – це створення на прикордонних територіях Сирії буферних зон для розміщення там біженців, щоб видворити їх з Туреччини, оскільки вони створюють зростаючі проблеми. При цьому крім Ідлібу Анкара зараз бере участь також у військових конфліктах в Іраку, в Сирійському Курдистані і навіть в далекій Лівії. У зв’язку з цим виникає стійке враження, що Анкара, не маючи відповідних сил, засобів і зовнішньополітичної ваги, намагається грати роль такої собі «регіональної наддержави» з великими амбіціями, але поки що недостатніми важелями впливу.

Ще одним поясненням може служити та обставина, що в Туреччині назріває невдоволення погіршенням соціально-економічною ситуацією, зростанням цін, падінням національної валюти, і Ердогану потрібна «маленька переможна війна», щоб вирішити внутрішні проблеми, але питання в тому, що серед жителів великих міст зріє невдоволення політикою Ердогана, а також втягуванням Туреччини в сирійську війну, що ще сильніше б’є по добробуту пересічних громадян.

Тому одночасно з безрезультатними поки що «маневрами на західному напрямку» в пошуках підтримки США і НАТО, Ердоган не залишає надій домовитися з Путіним на прийнятних для себе умовах. Про регулярні телефонні контакти між Ердоганом і Путіним сказано вище. Тому він погодився провести саміт за участю Меркель, Макрона і Путіна, який намічений на 5 березня 2020 року. Участь Франції та Німеччини можна пояснити тим фактом, що конфлікт в Сирії продовжує залишатися для Європи вкрай чутливою проблемою, оскільки він загрожує новими хвилями міграції з Близького Сходу.

Природно також, що Європі абсолютно не посміхається, якщо Туреччина і Росія під боком у Євросоюзу розгорнуть серйозний збройний конфлікт, що знову ж таки загрожує важкими наслідками для регіону і всього світу. Очевидно, Ердоган спробує використовувати Меркель і Макрона для тиску на Путіна, оскільки Франція і Німеччина вкрай стурбовані і незадоволені також безрозсудною політикою Путіна, який на догоду своїм болючим амбіціям може розпалити світову або, як мінімум, регіональну пожежу.

Втім, не думається, що Москва піде на серйозні поступки. Поки що можливим результатом переговорів 5 березня представляється угода про нову лінію розмежування в Ідлібі з урахуванням того, що значна частина регіону вже знаходиться під контролем Асада, і відходити він поки не збирається. Крім того, мова може йти про роззброєння і виведення з регіону антиасадівської опозиції, яку підтримує Анкара.

Оновлено: Ситуація різко змінилася 27 лютого, коли в результаті авіаудару загинули 33 турецьких військовослужбовців. “Анкара змусить Башара Асада і його прихильників заплатити високу ціну за загибель турецьких військових в Сирії”, – заявив віце-президент Туреччини Фуат Октай.

«Після цієї атаки всі об’єкти режиму [Асада] тепер є ворожими для Турецької Республіки. Ми розглядаємо цей інцидент як напад режиму на міжнародне співтовариство. Атака на Туреччину також є атакою на НАТО. Північноатлантичний альянс повинен підтримати Туреччину», – сказав 28 лютого представник правлячої партії Омер Челік.

Туреччина підвищує градус протистояння: член президентського комітету з безпеки і зовнішньої політики країни, радник турецького президента Реджепа Ердогана Месут Хакки заявив, що в минулому Туреччина боролася з Росією 16 разів, і готова до чергової війни. Він підкреслив, що «помста Туреччини буде жахливою».

У Туреччині заявили, що Росія знала місця дислокації убитих військових. «У момент повітряного удару по позиціях турецьких військових в Ідлібі, в цьому секторі не перебували ніякі збройні угруповання опозиції», – заявили в Міністерстві оборони Туреччини. Як зазначив міністр Хулуси Акар, удари по позиціях турецьких військових в Ідлібі тривали незважаючи на попередження Анкари. Удари наносили навіть по військовим машинам швидкої допомоги.






Останні новини в соцмережах



работа на besplatka.ua


Экономические новости youtube




help
Loading...

bigmir)net TOP 100
Всі фото »