РусУкр

Нульова декларація: влада відправляє громадян країни в боргову яму

 
Друк Відправити на пошту

 

 

Влада руками підконтрольних народних обранців зважилася на те, про що багато говорили "папєрєднікі", але так на це і не наважилися. Це така собі "постановка на лічильник" широких мас громадян за допомогою "нульової декларації", яку через непорозуміння називають "податковою амністією", хоча насправді, це споcоб залізти в кишеню абсолютно всім громадянам України.

Нульова декларація: влада відправляє громадян країни в боргову яму

Крім того, тим самим Зе-влада фактично остаточно розриває той негласний “суспільний договір”, який був встановлений приблизно за часів Кучми, а цей договір в реаліях України означає навіть більше, ніж Конституція

В умовах тотальної недовіри суспільства до влади і держави загалом, вкрай важливу роль грає так званий неписаний суспільний договір, який хоч і діє негласно і неформально, але в ряді випадків є нормативом куди більшої юридичної сили, ніж все законодавство разом узяте.

Короткий курс “громадського договорняка” і його розриву в Україні 

У соціально-економічному плані цей суспільний договір полягав, якщо зовсім коротко, в наступному: олігархо-бюрократичні верхи безкарно, за винятком внутрішньовидових “розборок”, крадуть активи і фінансові потоки на макрорівні, але не заважають пересічним громадянам “крутитися” на рівні мікроекономіки, влаштовуючи кожен своє обивательське щастя у вигляді облаштування бізнесу, “кормової бази”, придбання нерухомості, поїздок за кордон на відпочинок з обов’язковим виставленням в інстаграмі / фейсбуці фото- і відеозвітів з метою показати оточенню свою значимість і спроможність … ну, і так далі.

До інших галактик з таким суспільством, ясна річ, не полетиш і проривів в майбутнє не зробиш, але відносну соціальну стабільність гарантувати можна, звичайно, якщо немає воєн-анексій, революцій-переворотів та інших катаклізмів.

Найважливішу роль у всьому цьому грали і продовжують грати тіньова економіка і наскрізна знизу до верху корупція, які також є найпотужнішими соціальними стабілізаторами суспільства. Аж ніяк не агітуючи за “тінь” і корупцію, відзначимо, що ці два “глибоко чужих нам явища” є несучими конструкціями всієї громадської будівлі в Україні, без яких тут нічого не робиться, а тому нестямні крики різного роду ” борців з корупцією і тінню “, які обіцяють враз порішити ці соціальні виразки, виглядають як юродиве камлання і найчастіше свідчать про те, що вони,” борці “прагнуть очолити і” тінь “, і корупцію.

Про те, як це працювало в Україні, добре висловився в соцмережах економічний аналітик Олексій Кущ :

“Категорія справедливості була грубо порушена в Україні в період первинного накопичення капіталу в 90-і роки минулого століття, коли первинний власник ключових активів держави (народ) був відкинутий від них в інтересах кількох політичних” сімей “, які за допомогою ваучерної приватизації буквально за копійки стали власниками “заводів, газет, пароплавів”. 

Натомість суспільству був запропонований негласний суспільний договір, в рамках якого основна маса населення “з’їла” цей гігантський кидок.

Натомість простий люд отримав приватизовані квартири і ділянки землі.

Плюс – низькі комунальні тарифи і стерпні соціальні стандарти, а також ослаблення “обіймів” держави в частині сплати податків.

У той момент, коли ця негласна “Конституція” на початку нульових років почала своє ослаблення, тодішній президент Кучма вписав в неї нову главу у вигляді спрощеного оподаткування малого бізнесу.

Але це була остання глава. Через кілька років правлячі еліти оголосили свій “хрестовий похід” проти негласного суспільного договору.

Цей процес посилювався прямо пропорційно швидкості амортизації  майнових активів, створених за часів УРСР, які дісталися олігархам

Коли ці заводи і інфраструктура були відносно новими і приносили прибутки, над власниками завжди тяжів страх націоналізації, в разі якщо вони порушать той самий “негласний суспільний договір”.

Кожен майдан починався у нас з питання несправедливого розподілу національного доходу в Україні.

Але в міру зносу основних засобів, що дісталися олігархам, цей страх став слабшати.

Тепер від колишніх активів УРСР залишилися “ріжки та ніжки”, і ось уже одна українська ФПГ заявляє, що не проти заморозити належну їй теплову генерацію, якщо покупців на неї не знайдеться. Дивишся, через рік-другий один з наших чиновників заявить про необхідність націоналізації застарілих українських ТЕС з “обтяжливим карбоновим слідом”.

Отже, у міру амортизації радянської спадщини і дерибану ресурсів, панівна верхівка стала все більше звертати увагу на той факт, що народ якось крутиться, дечого “на кишені” має, автомобілі та квартири купує (тим більше що в Україні крім як в нерухомість гроші вкладати особливо нема в що).

Словом, почалися спроби панівних класів на тему про те, як би з народу взяти побільше, ніж було передбачено вищезазначеним громадським негласним “договорняком”.

Наміри ці почалися давно, ще за пізнього Кучми з “наїзду” тодішнього уряду Януковича при віце-прем’єрі Азарові на введену указом Кучми в кінці 1990-х спрощену систему оподаткування і звітності для малого бізнесу, що стала одним з найважливіших елементів зазначеного громадського “договорняка”, про що доводилося писати в тижневику “Дзеркало тижня” в далекому 2003 році в матеріалі “Мовчання” бізнесу “, або “Приборкання” пристрасті в міщанському болоті “.

За ці довгі роки кожна нова влада під чергову балаканину про “цінності вільного ринку”, яких в природі ніде не існує, прагнула витиснути з громадян все більше і більше через податки, тарифи і просто корупцію.

Щоправда, в олігархічному сегменті економіки теж йшли подібні процеси. Але тут мову слід вести швидше про “внутрішньовидову боротьбу” за ресурси, потоки, багатство і вплив. Більш того, тут зовсім інші, величезні порядки цифр, недосяжні навіть для найзаможніших представників так званого середнього класу.

Що ж стосується “наїзду” на соціально-економічне становище широких народних мас, то зараз стараннями Зе і Ко настає “апофігеоз”. Нова влада  з пихатої дурниці своєї зважилися на те, на що не наважувалися досвідченіші “папєрєднікі”,тому що банально мали більший обсяг життєвого і іншого досвіду. Тим самим добиваються залишки цього негласного суспільного договору, який був встановлений більш ніж два десятиріччя тому на рубежі 1990-х і 2000-х.

“Не ховайте ваші грошики по банках і кутах!” 

15 червня 2021 року Рада прийняла в другому читанні законопроект №5153 від 25 лютого 2021 року “Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо стимулювання детінізації доходів та підвищення податкової культури громадян шляхом введення добровільного декларування фізичними особами належних їм активів і сплати одноразового збору в бюджет”.

Коротко суть нововведення полягає в тому, що з 1 вересня 2021 по 1 вересня 2022 року проводитиметься кампанія по декларуванню майна і грошових коштів громадян, названа “податковою амністією”. Норматив був поданий в лютому президентом Володимиром Зеленським як невідкладний, його швидко прийняли в першому читанні, незважаючи на численні недоробки, неадекватні моменти і відверті ляпи його творців.

Протягом зазначеного періоду часу громадяни можуть добровільно задекларувати майно і гроші, з яких свого часу не були сплачені податки, і заплатити за так званим пільговими ставками – від 2,5% до 9% в залежності від виду активу та способу оплати. Після цього активи, включаючи нерухомість і грошові кошти, будуть вважатися “чистими” і ними можна буде вільно розпоряджатися.

Ступінь “добровільності” такого декларування поки не зрозуміла, оскільки через не-декларування поки начебто ніяких санкцій не передбачено. Але Зе-влада натякає, що в майбутньому такі санкції можуть з’явитися, і зупиняють в цьому швидше за все, майбутні вибори. Разом з тим, незрозуміло, як з правової точки зору можна розглядати свого роду незавершену нормативну базу, коли ніяких санкцій за порушення начебто поки немає, але звучать натяки, що в майбутньому вони можуть з’явитися заднім числом. І така вакханалія стала в Україні банальною буденністю, тим більше що Конституційний суд, який повинен давати належну оцінку подібним “художества”, паралізований, причому цілком свідомо.

Отже, нам пропонується добровільно задекларувати активи в Україні або за кордоном, придбані за рахунок доходів, з яких на 1 січня 2021 роки не сплачені податки. Ця “приваблива пропозиція, від якої неможливо відмовитися”, стосується фізосіб-резидентів і нерезидентів, якщо на момент придбання активів вони були громадянами України.

Щоб задекларовані активи потрапили під податкову амністію, необхідно сплатити податок за такими ставками: на гроші і активи, які знаходяться в Україні – 5%, за кордоном – 9%. Оплату можна робити в “розстрочку” за ставкою 6% вартості активів в Україні і 11,5% – за кордоном з оплатою трьома рівними частками щорічно.

Ще один варіант: придбати на суму незадекларованих коштів ОВДП і заплатити 2,5% або 3% трьома рівними частинами щороку. Цей варіант особливо розчулює, бо показує, що рівності в Україні давно немає. Адже купити ОВДП на задекларовану суму можуть тільки дуже багаті індивіди, і суми тут зазвичай великі. Заплативши в цьому випадку 2,5-3%, вони з лишком отримають компенсацію і ще пристойно зароблять на відсотках, принаймні, якщо виходити з нинішніх відсотків по ОВДП.

У нас усі рівні, але є рівніші, як казав покійний Ерік Артур Блер, більш відомий під псевдо Джордж Оруелл! І це далеко не єдиний прояв подібної “рівності” …

Всі пам’ятають, як кілька років тому, високопоставлені чиновники і депутати опублікували свої декларації, в яких були багатомільйонні грошові суми, величезні маєтки і особняки, інші предмети статусної розкоші аж до власних церков. Але на них не накладався обов’язок сплачувати з цих активів будь-які податки, як ніби з усього цього сплачені податки. Власне, їм взагалі “нічого не було”. Зате з пересічних громадян сплату податків на легалізацію тепер вимагають. Це типу рівність перед законом така …

Гроші, які їх власник хоче підвести під амністію, повинні перебувати на банківському рахунку, що загрожує величезними проблемами, про що далі.

Встановлено список майна, яке не підлягає декларуванню та вважається легальним. Це квартира до 120 квадратів або будинок до 240 квадратів, нежитлова нерухомість до 60 квадратів, один транспортний засіб (крім авто, розраховане на перевезення 10 осіб і більше, з двигуном об’ємом понад 3 літрів), земля до 2 гектарів, інші активи вартістю не більше 400 тисяч гривень.

На перший погляд, більшості громадян ці новації не стосуються, оскільки у них навряд чи є “зайве майно”, а “заникані” на “чорний день” кілька тисяч доларів чи хтось побіжить декларувати.

Правда, адвокат Ростислав Кравець вважає, що це може торкнутися 99% населення країни. Як то кажуть, поживемо – побачимо …

Але вже очевидно, що постраждати може така масова категорія народонаселення, як заробітчани, багато з яких вкладають зароблені гроші в нерухомість. Існує думка, що вони не платять податків ні тут, ні в країнах, де вони заробляють. Щодо країн заробітку – це проблема тих країн. До речі, багато заробітчан вже працюють легально, сплачуючи в країнах перебування податки і соціальні внески, і це, до речі, найгірший варіант для України, оскільки ці економічно активні громадяни з Україною свою долю часто вже не пов’язують. Схоже, в гонитві за заробітчанським “баблом”, пануючому в Україні класу на останню обставину глибоко наплювати, тобто їм наплювати на долю країни, яка позбавляється трудових ресурсів, і це загрожує розвалом і зникненням, але це окреме питання.

У свою чергу, з дуже багатьма країнами Україна має договори про уникнення подвійного оподаткування, і в цьому випадку, якщо заробітчанин працює легально, Україна з нього взагалі не має права вимагати сплати податків, а якщо працює нелегально, то це треба ще доводити, і адміністрування цього докази дорого коштує.

Нарешті – і це головне! – Україна взагалі не має ніяких підстав вимагати податки з доходів, отриманих заробітчанами за кордоном в інших юрисдикціях, оскільки Україна не змогла надати громадянам можливість гідно заробити в країні, фактично виштовхнула їх в трудову еміграцію, а тепер ще й за це грошей хоче.

У пропонованій дурості з вибиванням грошей з заробітчан є і суто меркантильний аспект. За деякими даними, в платіжному балансі України грошові надходження від заробітчан займають друге місце після експорту сільгосппродукції і обганяють навіть експорт металу і залізорудної сировини. Якщо в результаті затії з “податковою амністією” заробітчани прискорять натуралізацію в країнах, де вони працюють, стануть вивозити сім’ї або просто різко скоротять грошові перекази в Україну, то економіка країни, курс національної валюти, платіжний баланс і багато іншого можуть істотно обвалитися. Чи думали про це автори закону про “податкову амністію”? .. Або стоїть завдання зірвати грошей зараз і розіпхати їх по кишенях, а далі – трава не рости ?!

Також під необхідність легалізації повинні потрапляти ті, хто отримував зарплати в конвертах, заробляв на фрілансі, ухилявся від податків за різними схемами, включаючи підставних ФОПів і так далі.

Але тут має місце протиріччя, оскільки за утримання та перерахування податків, відповідно до закону, відповідає роботодавець як податковий агент. Крім того, до 1997 року не було ідентифікаційних кодів, і виходить, що навіть якщо до цього активи були придбані законно, все одно доведеться платити, оскільки документацію тих років часто втрачено.

Що буде далі, чи “А не пішли б ви … “

Той факт, що Зе-влада, як і багато “папєрєдніків”, грубо кажучи, “кладе приладом” на конституційність “новосочіняемих нормативних новоділів”, вже давно відомо. Але будь-яке свавілля, все ж, повинно мати межу, пардон за каламбур …

Взяти хоча б таке відоме навіть не юристу поняття як позовна давність. У цивільних правовідносинах, включаючи позови за податковими недоїмками, вона становить три роки, в кримінальних справах – нехай навіть 10 років в залежності від тяжкості. Припустимо, квартира за неоподатковувані гроші була куплена 20 років тому. Питання: хто кому що винен, якщо всі терміни пройшли, і держава в принципі не має права накласти на об’єкт будь-які обтяження у зв’язку з несплатою податків? Професійні юристи, очевидно, дещо скорегують викладене вище дилетантське міркування, але думається, що основна суть залишиться.

Ще питання. Припустимо, 3-кімнатна квартира була куплена 20 років тому за 15 тисяч доларів в гривнях по курсу 5. Тоді таке на вторинному ринку для брежнєвської забудови було цілком реально. Зараз ця квартира оцінюється, припустимо, в 60 тисяч доларів в гривнях за курсом 27. З якої суми платити? З нинішньої? А з якої, вибачте, радості? І де взяти на це гроші мешканцям «хрущовок-брежнєвок”?

До речі, наскільки можна зрозуміти,  прийнятий Верховною Радою нормотворчий твір цю проблему ніяк не врегульовує. Встановлювати більш конкретні правила  гри будуть швидше за все підзаконними актами уряду, і можна собі уявити, що в Кабміні навигадували, щоб побільше грошей взяти з громадян. А які обрії відкриваються для корупції і зловживань з причини відсутності в законі чітких критеріїв!

Ще цікавіше з легалізацією грошей, які необхідно для цього покласти в банк. Той факт, що банки, грубо кажучи, “на шару” отримують фактично безкоштовний ресурс, це дрібниці. “Чи не дрібницями” може виявитися вже валюта вкладу, оскільки відомо, що нормальні люди в гривні значні суми рідко зберігають. Покласти вклад у гривні, помінявши валюту, – це можливість втратити на курсі, який може стрибнути в будь-який момент, і не факт, що потім можна буде знову купити валюту в тому ж обсязі. Покласти внесок у валюті – потім можуть бути проблеми зі зняттям валюти, оскільки добре відомі відмовки банків: не було валюти, замовили долари – але не привезли, знімайте в гривнях за невигідним курсом, і так далі. Не кажучи вже про те, що гарантуються поки що вклади до 200 тисяч гривень, і якщо за рік, протягом якого кошти повинні пролежати в банку, банк раптом “лусне”, то все, що понад 200 тисяч, піде прахом, оскільки ніхто нічого не гарантує.

Може виникнути ще одна проблема: сплативши покладений для “податкової амністії” відсоток, ви все одно не зможете зняти свої гроші, тому що потрібно буде доводити їх походження. Ось як про це говорить відомий адвокат Ростислав Кравець :

“Навіть якщо все обійшлося, банк не лопнув, і через рік ви можете забрати свої вже легалізовані гроші, з’являється ще один нюанс. Банки можуть вимагати у вас джерело походження коштів. Так сьогодні працює схема з депозитами – гроші у всіх приймають, але ось при видачі потрібно підтвердити походження коштів. Зверніть увагу: джерело походження і “легальність” грошей – не одне й те саме. В першому випадку потрібно вказати, звідки у вас кошти. Оскільки Україна приєдналася до міжнародної системи BEPS, важливо довести, що гроші не були отримані злочинним шляхом, від продажу наркотиків, зброї, корупційним шляхом та ін. “Легальність”, яку обіцяє податкова амністія – це сплачені податки. Але не можна сплатити податки з злочинних грошей і спати спокійно. Непідтвердження джерела походження коштів може означати, що вам їх з банку просто не повернуть. Ось і вся легалізація. Точно так і у випадку з іноземними банками – їм недостатньо “паперу” від української податкової, що ваші гроші “чисті” – потрібне підтверджене джерело їх отримання. Не здивуюся, якщо вже в розпал кампанії з декларування в закон будуть внесені змін і там теж з’являться уточнення по “джерелами походження”.

Словом, виходячи з вище сказаного, кожен повинен вирішувати сам, вестися на все це або не метушитися.

Поки абсолютно незрозуміло, що буде за прийняттям цього нормативу. Як уже сказано вище, введення деяких санкцій за недекларування та несплату пільгових податків потім, є вельми сумнівною з юридичної точки зору дією і дуже скидається на надання закону зворотної сили. Втім, знову повторимо, Зеленський і компанія, як відомо, подібними умовностями не «заморочуються”.

Саме з точки правового нігілізму влади слід розглядати наявність в прийнятому нормативі пункту, що зобов’язує Кабмін протягом 9 місяців розробити законопроект про посилення контролю за повнотою оподаткування доходів фізосіб.

Що саме там буде прописано – поки зовсім незрозуміло, але багато коментаторів-юристів вважають, що наступним кроком після “податкової амністії” може стати введення жорсткого контролю за доходами та витратами громадян.

Держава нав’язує свої ігри 

Від юридичних питань повернемося до суспільно-політичних і соціально-економічних аспектів так званої “податкової амністії”, яка насправді є спробою залізти в кишеню обивателів в майбутньому, а також нав’язуванням обивателям своєї гри з боку государсва. У цьому сенсі цікаві два наступних думки.

Соціально-економічного сторону так званої “податкової амністії” і її наслідки добре сформулював економічний аналітик Олексій Кущ :

“Цей закон не про податкову амністію, а про майбутнє оподаткування незадекларованих доходів громадян

Оскільки практично всі передумови для тіньової економіки залишилися, проведення податкової амністії зараз не дасть ніяких результатів.
<em>Але, як це зазвичай буває, в Україні справжні цілі прикриваються абсолютно протилежними завданнями. 
З точки зору алгоритму дій про податкову амністію, все сплутали і віз поставлений ​​попереду коня.
Тому що класична податкова амністія відбувається в кілька етапів.
Перш за все, створюється “нульова точка” в економіці, щоб почати все з чистого аркуша.
Таким чином, з’являється передумова до появи тіньової економіки. Від цього виграє, в основному, великий бізнес, який може оптимізувати оподаткування, захищатися від адміністративного тиску та організувати монопольне становище. І цим значна частина малого і середнього бізнесу витісняється в тіньову економіку, щоб вижити.
Але правильні економісти лікують саму хворобу, а не її наслідки.
У випадку з Україною, спочатку потрібно було провести податкову реформу, визначити з населенням і бізнесом рівноважну точку фіскального навантаження, переписати податкові ставки, провести демонополізацію бізнесу і знизити регулятивне тиск на нього і тільки після цього, з чистого аркуша, запускати моделі амністії – встановлювати перехідний період і жорстко карати тих, хто в простягнуту руку держави поклав камінь.
Оскільки практично всі передумови для тіньової економіки залишилися, якщо провести амністію зараз, то, відповідно, вона не дасть жодних результатів.
Адже якщо у суспільства і населення немає відчуття нульової точки, то ніхто і не стане амністувати свої капітали. І навіть якщо в нинішніх умовах ми і знизимо тіньову економіку і отримаємо кілька мільярдів гривень до держбюджету, то вже через рік ситуація повернеться на круги своя.
Податкова амністія – це разова акція. І якщо її проводити часто, то з кожним новим разом її ефективність буде все нижче і нижче.
Як показав досвід Італії, якщо в перший раз це допомогло зібрати кілька десятків мільярдів євро, то при другій – всього кілька мільярдів.
Реальна причина цих дій в тому, щоб політичні еліти змогли амністувати свої корупційні капітали, які потрібні їм для підтвердження їхнього способу життя.
Вони, в принципі, всі мільйонери і мільярдери, але з кожним роком їх операційні можливості по покупці нових активів стають все менше, тому що є і фінансовий моніторинг в банках, і працюють антикорупційні органи.
Тобто у них не виходить витрачати зароблене в 90-е і “нульові”.
Раніше з цим справлялися з допомогою офшорних рахунків, але зараз, в умовах обміну податковими даними між країнами про кінцевих бенефіціарів компаній, все робить ці перерахування складними. Відповідно, їм потрібна можливість відбілити ту частину своїх статків, яка потрібна для офіційних витрат.
На перших порах цей закон буде працювати так, що дасть можливість показати свої рахунки, в залежності від того, скільки з суми капіталу потрапить в українські банки, вони заплатять 5%, при виявленні будинку за кордоном – 9%, але в основному більшість вкладе кошти в ОВДП, щоб заплатити пільгову ставку в 2,5% за легалізацію.
Але все це – побічна мета, так як головна мета податкової амністії – підібратися згодом до гаманців простих українців.
Держава побачило, що в Україні є 24 мільйони працездатного населення, з якого 17 мільйонів – економічно активні, а 11 мільйонів з них – платять податки.
Значна частина українців працює за кордоном, не платить податки державі і працює в тому самому тіньовому секторі економіки.
При цьому українці активно купують смартфони на мільярд доларів в рік, нерухомість, нові автомобілі.
І наступний крок після податкової амністії, про який зараз вважають за краще не говорити, щоб не розбурхувати народ – це введення обов’язкового податкового декларування.
Тобто кожен українець повинен буде щорічно показати декларацію про свій майново-фінансовий стан.
Як буде працювати цей механізм?
Наприклад, українець, працюючи за кордоном, збирає на квартиру у Львові або Києві і з точки зору податкової амністії, у нього нульовий стан.
А через три роки він приїжджає і купує квартиру вартістю в мільйон гривень, де повинен буде показати, що його статки збільшилися на вартість цієї квартири, після чого його доходи порівняють з сплаченими їм податками.
Таким чином, заодно створюється і новий інструмент оподаткування – своєрідний податок на споживання (інвестування) всередині держави.

Суспільно-політичну сторону того, що відбувається коротко, але ємко пояснив Андрій Єрмолаєв :

“Більшість пострадянських держав з високим рівнем «тіньової економіки» і корупції (з Україною включно) – це «Держави організованої злочинності», де злочинна, по-хижацьки-трофейна діяльність (« трофейний капіталізм ») зодягла одяг легітимності і отримала право на надексплуатацію.

Дана діяльність злочинна, бо вона порушує всі базові права, пов’язані з соціальною справедливістю, які закладені в правовий фундамент «соціальної держави».

Власне, це все, що треба знати про “податкову амністію” і взагалі про те, що відбувається в Україні.









Останні новини в соцмережах









Экономические новости youtube




Декларация





bigmir)net TOP 100