Коли злий вітер стукає у вікна його офісу, Сергій Шапкін вмокає печиво у мед і міркує про мистецтво виживання. Він - мер Павлопіля, села на сході України. Коли в лютому 2014 року Володимир Путін почав захоплювати українську територію, пан Шапкін відразу ж усвідомив, що його село знаходиться в небезпеці.
З одного боку були проросійські бойовики, озброєні Кремлем. З іншого – українські бійці. Якби вони почали воювати за Павлопіль, жителі села напевно загинули б. Як інформують Економічні новини, про це пише The Economist.
Тому пан Шапкін, колишній учитель історії, став спілкуватися з людьми зі зброєю. Його село не представляло стратегічної цінності, але в ньому були магазини. Він запропонував, сепаратистам заходити в магазин вранці, беззбройні й пішки, щоб купити їжу і сигарети. Українська армія могла б робити те ж саме кожен день після обіду. Таким чином, вони не зіткнуться один з одним і не почнуть стріляти. Це спрацювало і в Павлопілі не було боїв, і місцеві жителі залишилися живі, крім одного, чий трактор підірвався на міні.
З вересня 2014 року режим припинення вогню то існував, то припинявся, але час від часу обстріли на сході України тривають. Тільки 12 жовтня, в день саміту ЄС-Україна в Києві, спостерігачі нарахували близько 300 порушень режиму припинення вогню, включаючи 77 вибухів. «У кожного є притулок», – говорить пан Шапкін. «Ми всі підготувалися зі свічками, молотками й факелами. І у нас у всіх зібрані сумки на випадок, якщо нам раптом доведеться кудись переїжджати».
У липні пан Путін написав есе, в якому розширив свої аргументи на користь того, що Росія та Україна є нібито єдиним народом. Оскільки він вже анексував Крим, український півострів, і спонсорував захоплення значної частини східної України етнічними росіянами сепаратистами, українці сприймають його погрози доволі серйозно. У березні та квітні він розмістив на кордоні понад 100 000 військовослужбовців, а потім частково відвів їх назад. Тепер, з настанням зими, українців турбує інше: щоб Росія знову не відключила газ.
У 2009 році вона на два тижні перекрила подачу газу через Україну. Це коштувало Росії величезних фінансових втрат, оскільки її газ повинен проходити через Україну, щоб потрапити до споживачів в Європі. Але незабаром, можливо, вона зможе перекачувати свій газ до Німеччини по новому газопроводу «Північний потік – 2», який йде в обхід України. Як тільки він відкриється – а це може статися найближчим часом, хоча це пов’язано з юридичними та дипломатичними проблемами – пан Путін зможе перекрити поставки в Україну за першим же своїм бажанням.
Формально Україна купує газ не безпосередньо у Росії, а у країн, розташованих далі по газовому маршруту, таких як Угорщина. Насправді вона бере російський газ на сході та замінює їм свій власний газ, який видобувається на заході України, для подальшого транспортування. Тому якщо потік газу через Україну припиниться, східна частина країни виявиться в біді. «Ми – газові заручники», – говорить Вадим Бойченко, мер Маріуполя, портового міста у 25 км на південь від Павлополя. Він додає, що сьогоднішні високі ціни на газ – це ще одна величезна загроза для економіки.
12 жовтня в Києві Урсула фон дер Ляйен, президент Європейської комісії, запевнила українців, що Європа буде захищати їх енергетичну незалежність. Але українців це не заспокоює. Президент Володимир Зеленський домагається захисту своєї країни в НАТО і ЄС. Але нічого не виходить. Члени НАТО не хочуть поширювати свій принцип «напад на одного – це напад на всіх» на країну, на яку вже напала Росія. А у ЄС і так достатньо проблем з інтеграцією корумпованих екс-комуністичних держав, таких як Угорщина, без прийняття до свого складу ще більш корумпованих і великих держав, таких як Україна.
Довіри не вистачає з обох сторін. Вперше пан Зеленський пізнав тонкощі геополітики, коли президент Дональд Трамп попросив його надати йому компромат на Джо Байдена завуальований погрозою, що американська підтримка у сфері безпеки України може залежати від його згоди піти на співпрацю. Що стосується президента Байдена, то з української точки зору він виявився не набагато краще. Щоб зміцнити відносини з Німеччиною, в травні він скасував санкції, які могли б заблокувати «Північний потік-2».
В цілому Захід хотів би підтримати реформи в Україні, але це непросте завдання. В Україні лютує корупція. Олігархи домінують в економіці, контролюють дві найбільші політичні партії в Верховній Раді та купують інших законодавців. МВФ зволікає з наданням грошей на потреби держави, у якого мільярди щорічно розкрадаються з абсолютною безкарністю. Західні дипломати все частіше відгукуються про Україну з роздратуванням і обуренням.
Олігархи окопалися в суспільному житті складними шляхами. Згадайте Маріуполь, який під час війни ледь не перейшов під контроль прокремлівських бойовиків. Недосвідчені та погано озброєні строковики, які повинні були його захищати, вже збиралися бігти. Але місто було врятовано, коли місцевий сталевий олігарх Ринат Ахметов закликав своїх співробітників вийти на вулиці, а інший олігарх, Ігор Коломойський, озброїв загони добровольців. Бачачи, що добровольці готові до бойових дій, українські солдати також залишилися.
«Якби не пан Ахметов, Маріуполя сьогодні не було б в складі України», – говорить пан Бойченко. Він став притулком для біженців від бойових дій: 100 000 з 540 000 жителів. Місто виглядає набагато красивіше, ніж у 2014 році. Величезні інвестиції дозволили поліпшити автобусне сполучення, дороги, парки та прибирання сміття. Планується будівництво нового аеропорту та нового університету.
Громадська думка теж змінилося. До війни дві третини жителів Маріуполя підтримували проросійську політичну партію кума Путіна Медведчука. Тепер ця частка скоротилася вдвічі. Агресія пана Путіна відвернула тих самих людей, яких він нібито намагається захистити. А це означає, що «гібридна війна», яка спрацювала в Донбасі, де Росія підбурювала місцевих етнічних росіян до необхідності відділення, не спрацює в Маріуполі, каже пан Бойченко.
Однак Росія все ще тримає свою лапу на горлі Маріуполя. Кількість вантажів, що переробляються в маріупольському порту, скоротилося вдвічі з 2012 року, спочатку через війну, а потім через те, що пан Путін посилив умови доступу великих суден до цього порту з боку Чорного моря. (Серед іншого, він побудував низький міст через протоку, через який вони повинні проходити, і який межує з окупованих Кримом).
Водночас критики задаються питанням, наскільки доречно для міста так сильно залежати від одного олігарха. Пан Ахметов вважається найбагатшою людиною України. Ймовірно, багато сімей в Маріуполі так чи інакше покладаються на нього в пошуках хліба насущного. Раніше мер цього міста працював начальником відділу кадрів у Ахметова.
Пан Зеленський, в минулому комедійний актор, поклявся розправитися з українськими олігархами. Очікується, що незабаром він підпише новий закон, який дозволить контрольованому ним же РНБО України називати «олігархами» всіх, хто дуже багатий, фінансує політичну партію і контролює медіа-активи. Це ускладнить залучення капіталу для тих, на кого буде навішені такий ярлик.
Критики вказують, що пан Зеленський має давні та тісні зв’язки з паном Коломойським, одним з найскандальніших олігархів, чий телеканал вів телешоу, завдяки якому Зеленський і став спочатку телезіркою, а потім і президентом України. Вони також побоюються, що цей закон може дати пану Зеленському занадто велику свободу дій з метою залякати своїх ворогів і змусити їх продати свої телеканали його друзям. «Закон покликаний змусити олігархів поводитися правильно в політичному плані, – говорить Дар’я Каленюк з неурядової організації« Центр антикорупційних дій », – а не змусити їх перестати бути олігархами». Прихильники боротьби з корупцією воліли б бачити незалежного генпрокурора «з зубами». А економісти вважали за краще б бачити більш жорстке та ефективне правове застосування антимонопольного законодавства.
Одним із прикладів того, як олігархи послаблюють Україну, є ситуація на роздрібному ринку газу. Багато будинків споживають газ від компаній, контрольованих ще одним українським олігархом Дмитром Фірташем, пов’язаним з Росією, і який зараз живе у Відні та намагається уникнути екстрадиції в Америку за передбачувану корупцію. Його фірми мають величезні заборгованості перед «Нафтогазом», державним оптовим постачальником газу. Це гроші, які можна було б інвестувати в збільшення видобутку газу всередині країни. Тим часом новий глава «Нафтогазу», призначений паном Зеленським, погодився виплатити державі великі дивіденди. Безумовно, це допоможе пану Зеленському будувати дороги, які користуються популярністю. Але в результаті в України залишиться менше коштів для екстрених закупівель, якщо Путін вирішить загострити свою енергетичну політику і повністю перекриє поставки газу через Україну.
