Поступки, на які тимчасово довелося погодитися Києву під тиском Швейцарії задля «полегшення досягнення консенсусу» серед учасників Глобального саміту миру можуть мати негативні наслідки у майбутньому, якщо тенденція по розмиванню основних положень «формули миру Зеленського» продовжиться.
15-16 червня у курортному містечку Бюргеншток, що у Швейцарії, відбулася одна із найбільш очікуваних подій року – Глобальний саміт миру, ініційований президентом України Володимиром Зеленським на підтримку запропонованої раніше «формули миру». Це перша в історії зустріч лідерів країн світу, яка покликана в перспективі узгодити обриси «справедливого миру» та шляхи завершення повномасштабної війни Росії проти України. Зібрати понад сто учасників під одним куполом для офіційного Києва виявилось неабияким викликом.
Тонкощі дипломатії
Статусність заходу від самого початку підривала новина про те, що президент США Джо Байден не зможе бути присутнім, оскільки в ці дні зайнятий збором коштів на передвиборчу кампанію у Каліфорнії. Але інформація про те, що американську делегацію представить віцепрезидент країни Камала Харріс та радник президента з нацбезпеки Джейк Салліван принесла полегшення.
Чи не головною інтригою була участь Китаю — країни, яка пропонувала власне бачення врегулювання відносин між Україною та Росією. Представники КНР приїздили лише на одну з зустрічей радників щодо «формули миру» — у Джидді, в Саудівській Аравії. Проте на початку червня у китайському МЗС повідомили, що цього разу їхніх делегатів очікувати не варто, оскільки «саміт миру» не відповідає критеріям, які висуває Пекін. Йдеться, зокрема, і про участь усіх сторін у саміті (тобто, і російської), і про обговорення усіх «мирних планів», що автоматично понизило б безальтернативність української версії.
Несподіванкою для всіх стала присутність Саудівської Аравії, що була представлена на рівні МЗС, хоча ще тиждень тому керівництво держави взагалі відмовлялося їхати, синхронізувавши позицію з Пекіном. Запрошення долучитися до саміту президент Володимир Зеленський озвучив особисто під час свого турне по найбільш «проблемним» країнам.
Інформаційна кампанія, яку розгорнув Кремль по дискредитації саміту, що проходив без його участі, виявилася досить потужною. У черговій спробі відвернути увагу міжнародної спільноти та підірвати підтримку Заходом законних українських вимог Путін заявив, що нібито готовий до мирних переговорів, якщо Україна погодитися здати чотири області, які країна-агресор записала собі в конституцію (Донецька, Луганська, Запорізька, Херсонська), а також відмовитися від прагнень стати членом НАТО в майбутньому. Масла у вогонь додала і присутність на саміті представників російських ЗМІ, на чому наполягла швейцарська сторона.
Проте позиція лідерів демократичного світу залишилась непохитною. Ніхто з них не надав великого значення цим словам. «Путін не зацікавлений у справжньому мирі. Він розпочав тривалу дипломатичну кампанію проти цього саміту, наказуючи країнам триматися від нього якомога далі. Тож ми повинні запитати, чому Росія вважає, що їй так загрожує саміт, на якому обговорюються основні принципи територіальної цілісності, продовольчої та ядерної безпеки», – заявив прем’єр-міністр Великої Британії Ріші Сунак.
«Мені не здається особливо ефективним як переговорна пропозиція сказати Україні, що вона має піти з України. Це більше схоже на пропагандистську ініціативу», – заявила прем’єр-міністр Італії Джорджа Мелоні:
«Негайне припинення вогню без серйозних переговорів, без дорожньої карти до справедливого та тривалого світу просто легітимізує захоплення Росією української землі та призведе до нового замороженого конфлікту», – заявив канцлер ФРН Олаф Шольц.
«Фактично те, що Путін вчора виступив із цією пропозицією щодо миру, показує, що він явно панікує. Тому це хороша новина», – у свою чергу заявив виконувач обов’язків прем’єр-міністра Нідерландів Марк Рютте.
Між тим, на думку аналітиків Інституті вивчення війни (ISW), російському президенту вдалося частково отримати перевагу в інформаційному полі. Адже саміт мав сприяти діалогу для досягнення справедливого миру на основі Статуту ООН і міжнародного права. Однак замість того, щоб «заручитися міжнародною підтримкою та залучити ширшу міжнародну спільноту до припинення війни», деякі учасники через маніпуляції диктатора переорієнтували міжнародний діалог на те, що в саміті не бере участь Росія.
«Заяви Путіна про його так звану «готовність до переговорів» переорієнтували міжнародний дискурс на те, що Путіна, який не зацікавлений у дотриманні принципів Статуту ООН у своїй завойовницькій війні в Україні, не запросили на конференцію, і що відсутність Путіна на саміті нібито є якимось внутрішнім парадоксом. Це не так», – йдеться у звіті ISW.
За оцінками ISW, російські чиновники зазвичай симулюють інтерес до переговорів у критичні моменти війни, намагаючись вплинути на ухвалення рішень на Заході та домогтися поступок щодо суверенітету і територіальної цілісності України. «Будь-які спроби Заходу змусити Україну вступити в переговори з Росією до того, як Росія відмовиться від своїх геноцидних та імперіалістичних амбіцій в Україні, майже напевно не призведуть до сталого розв’язання конфлікту і лише дадуть Путіну додатковий час для підготовки російської військової машини до майбутнього вторгнення», – підсумували аналітики.
Про що домовились?
По результатам саміту 80 країн та 4 організації підписали спільне комюніке по трьом пунктам: ядерну безпеку, продовольчу безпеку та звільнення всіх полонених і депортованих українців. Учасники звинувачують війну Росії проти України у спричиненні «великомасштабних людських страждань і руйнувань». Також вони закликають поважати територіальну цілісність України. Як додається, у документі наголошується на необхідності повернути Києву контроль над Запорізькою АЕС та доступ до морських портів України. Окремо варто зазначити, що з декларації видалили попереднє твердження про «російську агресію» і його замінили на «війну», очевидно, щоб забезпечити її максимальну підтримку.
Серед підписантів є Туреччина, Угорщина та Словаччина, але немає Індії, Бразилії, Саудівської Аравії, Мексики, ПАР, ОАЕ, Індонезії, Таїланду, Вірменії. Це пов’язано з тим, що деякі учасники саміту були присутніми не на тому рівні, який дав би їм право ухвалювати рішення про підтримку документа, – наприклад, на рівні міністрів, пояснюють в Офісі президента. Після повернення до своїх країн вони мають звернутися до керівництва держави з цим питанням. Тож документ залишається відкритим до підписання і ті країни, що цього ще не зробили, зможуть зробити це пізніше. Як зазначили напередодні на Банковій, поточний саміт є «інавгураційним і початковим», що тільки запускає переговорний процес і не має на меті вирішити всі проблеми, пов’язані з агресією Росії. «Сьогодні день, коли світ починає наближати справедливий мир», — сказав президент Володимир Зеленський.
Глобальний Південь потрібен не для перемир’я, а для миру
Експерт аналітичного центру «Об’єднана Україна» Олексій Кущ вважає позитивним той факт, що до участі у саміті були залучені саме представники Глобального Півдня. «Для продовження війни Глобальний Південь нам не потрібен, достатньо допомоги США та ЄС. А ось для досягнення миру Глобальний Південь необхідний. І добре, що робота у цьому напрямі розпочалася. Це як у математиці, принцип «необхідне і достатньо»: для миру необхідна допомога Заходу, але цього недостатньо. Потрібна ще й допомога Глобального Півдня. Якщо ми говоримо про міцний мир, а не про перемир’я», – сказав він. На його думку, змусити РФ припинити війну може або поразка, або мирний план, під яким стоятиме підпис ключових гравців Глобального Півдня: від Азії – Китаю та Індії, від Африки – ПАР, від Латинської Америки – Бразилії та Мексики, від арабського світу – Саудівської Аравії.
Але в будь-якому разі Україна реалізувала найважливішу мирну ініціативу. Тепер черга другого раунду Саміту миру. І до нього потрібно підійти з підтримкою Глобального Півдня. Такий на сьогодні баланс сил: економічне вікно Глобального Півдня нівелює у довгостроковій перспективі будь-який пакет санкцій. Доведено Іраном. Зі «змінної» Глобального Півдня рівняння миру матиме оптимальне для нас рішення. Причому не тільки в контексті війни, а й у частині економіки, інвестицій, торгівлі, відновлення, логістики, транспортних коридорів», – резюмує Олексій Кущ.
Які небезпеки криються між рядками?
Зустріч лідерів у Швейцарії від самого початку не мала на меті досягнути суттєвого прориву у питанні завершення війни, а лише отримати глобальне схвалення «мирної формули Зеленського». У Києві добре розуміють, що затвердити план цілком практично неможливо, тому учасникам саміту запропонували можливість підтримати окремі її пункти. Відповідно до задуму організаторів, країни-учасниці саміту мали об’єднатися у дев’ять секторальних груп, кожна з яких розробляла б механізм виконання одного із запропонованих пунктів, що потім будуть об’єднані у всеосяжний план з вимогами світової спільноти до РФ. І вже на цьому етапі можливо було б змусити Росію сісти за стіл переговорів. Але під тиском Берна та інших столиць цей план був скоригований. В результаті учасники саміту зосередитися лише на просуванні трьох позицій, щоб «полегшити досягнення консенсусу» між усіма представниками.
Такі тенденції досить загрозливі для України, пише видання «Європейська правда». Зокрема, у чутливому питанні щодо участі Росії у формуванні майбутньої «рамки миру». «Світові лідери мали узгодити порядок дій, що включав би тиск на Москву і потенційно міг привести до припинення війни та виведення російських військ, а також забезпечив би ядерну, продовольчу, енергетичну безпеку регіону тощо; а далі, вже маючи узгоджений план, посередники від імені України починали би комунікувати з Росією; і лише після того, як Москва погоджувалася би на дії у такій матриці – її представників запрошували би на Саміт миру. Під час редагування проєкту документа цей ланцюжок викреслили, але мету долучення Росії лишили. Тепер для того, щоб вона стала учасником процесу, достатньо провести переговори щодо «ядерки», постачання продовольства і обміну полоненими», – пише її автор Сергій Сидоренко. На його думку, український президент має знайти шлях, який дозволить не «вбивати» його «формулу миру». «Є принципи, якими неприйнятно поступатися. Навіть якщо ціною буде втрата десятка учасників саміту. Учасників, які й без того не підтримують нас, а натомість будуть раді долучитися до «альтернативного саміту», організованого РФ. Про нього, до речі, вже зараз активно натякають у Москві», – резюмував він.
В той же час політолог Олег Саакян вважає, що українській дипломатії удалося досягнути певних успіхів, хоча це поки не довготривалий ефект. «Перше, що вже досягнуто – це широка явка на Саміт миру і це є вкрай важливо для того, щоб мати широкий мандат і широку репрезентативність та, як наслідок, широку легітимність цього формату, щоб будь-який інший альтернативний план, наприклад, китайська підробка «формули миру», або російський план, бразильський, що можуть пропонуватись, мали нижчу легітимність і не мали змоги реально впливати на процес. Тому що зібрати навіть половину під куполом, яка була зібрана на Саміті миру, їм, очевидно, не вдасться. Як не вдалося саботувати Саміт миру і дискредитувати його постійним потоком інформації збоку Росії. Спочатку Путін розродився заявами, до цього Радбез ООН скликали, щоб Росія і Китай зробили заяви… Путіна не пустили на саміт і він бігає перед закритими дверима, виловлює журналістів і намагається роздати коментарі, щоб на нього були вимушені реагувати», – сказав експерт.
Другим важливим моментом саміту політолог вважає те, що вперше з 2014 року Україні вдалося перехопити ініціативу у питаннях дипломатії та миру. «Довгі роки РФ маніпулювала наративами стосовно переговорів і миру. Їм це вдавалося робити за допомогою пропаганди, більшої дипломатичної ваги представленості, зокрема у країнах Глобального Півдня тощо. І слово «мир» майже завжди при згадці дорівнювало «капітуляції», або повній, або частковій. Тепер така широка представленість говорить про те, що будь-які інші згадки миру і дипломатичних ініціатив будуть іти поруч зі згадками «формули миру Зеленського» і українського трактування. А його суть в тому, що РФ зчинала агресію. Вона є злочинцем, що напав на жертву, яка не провокувала. РФ порушила міжнародні зобов’язання, двосторонні зобов’язання і навіть зобов’язання по відношенню до Росії як гаранта. І, таким чином, ми не маємо справу з суперечкою», – резюмував він.
Альтернативний підхід, який просуває Китай, полягає в тому, що відносини між Україною та Росії – це класичний конфлікт, який усім знайомий з часів Другої світової війни. «І тут задача світу полягає не в тому, щоб повернути поліцію на вулиці, зупинити злочинця, притягнути до відповідальності за порушення спільних правил співіснування у світі, а просто стати медіатором. У випадку, якщо двоє б’ються, це діє. А у випадку між ґвалтівником і жертвою компроміс «по-середині» приблизно виглядає так: по парних числах ґвалтівник буде ґвалтувати жертву, а по непарних не буде. Як міра транзитної юстиції і відновлювального права дозволимо жертві декілька разів на рік на свята, причому не на релігійні, а на світські, ґвалтувати ґвалтівника. Як елемент чистої сатисфакції і того, що дійсно було негарно, що не запитавши він напав і зґвалтував. Це те, у що оці «троянські» держави хотіли перетворити Саміт миру в інтересах Китаю та Росії. Тому тепер нам важливо перейти до порядку денного і у «формулі миру» закріпити її безальтернативність, щоб зменшити простір маніпулювання на майбутнє і нам якомога рідше довелось звертати увагу на різні деструктивні плани. Важливо, щоб там збереглися всі десять пунктів, щоб не про три пункти домовлялися, а запустили механізм і по іншим. Бо перші три не стосуються завершення українсько-російської війни. Це був правильний підхід, щоб зайти в інавгураційний саміт і забезпечити велику явку. Але опустити інші питання не можна, їх потрібно буде далі розглядати», – резюмував він.
Нагадаємо, вперше «формула миру Зеленського» – перелік з 10 пунктів, які окреслювали українське бачення завершення російської війни було представлено восени 2022 року на саміті G20в Індонезії, майже одразу коли українській армії вдалося повернути Херсон під український контроль. Виходячи з неї, Росія має визнати свою поразку, відмовитися від окупації, компенсувати завдані збитки, покарати винних у здійсненні агресії, включно зі створенням «трибуналу для Путіна» тощо. Треба зазначити, що поява цього плану дещо призупинила токсичні наративи, що просувалися Кремлем через своїх агентів впливу. Адже на той момент багато світових гравців почали пропонувати свої «мирні плани», які передбачали поступки з боку України, що знаходили підтримку навіть у державах, які традиційно підтримують офіційний Київ. Поява «мирного плану Зеленського» на певний час заморозила ці дискусії. До того ж пропозиції були підкріплені значними успіхами української армії на фронті. Країни демократичного світу публічно проголосили, що вважають український план єдиним та безальтернативним. Проте після того, як фронт фактично уперся у «глухий кут» і майже не рухався після невдалого контрнаступу українських військ, а російські окупанти спробували знову просунутися на Харківському напрямку аргументів на підтримку «формули миру Зеленського» трохи поменшало.
То ж настільки сильною буде переговорна позиція України та демократичного світу на майбутньому саміті залежатиме від успіхів Збройний сил України на полі бою та військової допомоги її союзників, переконаний майор ЗСУ, заступник командира Третьої окремої штурмової бригади Максим Жорін. «Всі міжнародні події є важливим, але лише одним із інструментів, який дозволяє укріпити позиції України в дипломатичній площині. Для фінального результату все одно повинен бути комплекс заходів – разом з посиленням наших оборонних можливостей, розбудовою власного ВПК, успіхами на фронті та мілітаризацією суспільства», – написав військовий у своєму Telegram-каналі.
На його думку, ключовим результатом саміту має стати прийняття світом головної тези – мир можливий лише на умовах України. Також важливо, аби союзники усвідомили необхідність постійної підтримки України, в тому числі надання озброєння. «Єдине, чого не хочеться – щоб українське суспільство сприймало це як панацею, що принесе завтра перемогу. Ми маємо жити реаліями, де РФ війну завершувати не збирається. Де нам за свою державу ще доведеться боротись», – підсумував Жорін.
