Протягом багатьох місяців Росія використовувала місто Ізюм як перевалочну базу для поповнення запасів і підкріплення своїх військ у своїй кампанії із захоплення східного регіону Донбасу. В результаті наступу з півночі Україна повернула своє місто.
У війні, яка місяцями характеризувалася виснажливими боями між двома арміями вздовж переважно статичної лінії фронту протяжністю 1500 миль, приголомшлива швидкість просування України на північному сході країни змінила характер конфлікту за лічені дні. Про це пишуть Економічні новини з посиланням на The New York Times.
У суботу українські воїни повернули місто, яке довгий час було стрижнем російської військової кампанії на сході, Ізюм, і продовжують піднімати синьо-жовті прапори над десятками міст і сіл, які були окуповані Росією кілька місяців тому.
Північний наступ здійснювався паралельно з іншою українською кампанією, на півдні країни. Там тисячі російських солдатів на захід від Дніпра опинилися в дедалі більшій ізоляції та відрізані від постачання, оскільки українські війська поступово проривають фронтову оборону та обстрілюють російські об’єкти в глибині фронту.
Хоча стрімкий наступ на півночі, схоже, застав російські війська зненацька, українці готували підґрунтя для нього протягом декількох тижнів.
Пропонуємо вашій увазі погляд на важливість битви за повернення Ізюма, на те, як українці підготували підґрунтя для своїх наступальних дій і чому події, що розгортаються цього тижня, можуть стати поворотним моментом у війні.
Російська облога і захоплення критично важливого вузла
Перші російські ракети вдарили по невеликому місту Ізюм на північному сході України 28 лютого в рамках широкомасштабного вторгнення, яке, на думку Москви, мало призвести до швидкого краху уряду в столиці, Києві.
Місто з 40-тисячним населенням було швидко оточене, і протягом трьох тижнів у березні Росія тримала його в облозі. Деякі мешканці втекли, інші сховалися в укриттях, а будинки, магазини та квартири були понівечені обстрілами, доки не ввійшли російські війська.
Коли наприкінці березня ті, хто залишився, вийшли зі своїх підвалів, Росія вже контролювала ситуацію.
Протягом наступних місяців Росія використовувала Ізюм як оперативну базу та командний центр, покладаючись на його автомобільні та залізничні шляхи для поповнення запасів своїх військ. Місто стало військовою транзитною базою для Росії, підтримуючи її кампанію із захоплення східного регіону України – Донбасу, який навесні став головною метою Кремля після його невдалого нападу на Київ.
Постачання через Ізюм допомагали підтримувати величезні витрати Росії на боєприпаси в цій кампанії. У певний момент у червні в Україні майже закінчилися боєприпаси, і щодня гинуло до 200 українських солдатів, за даними українських офіційних осіб.
Втрачаючи позиції на сході, коли Росія використовувала Ізюм для підтримки свого захоплення двох міст, за які велися бої наприкінці червня і на початку липня, Україна відступила на більш міцні оборонні позиції. Завдяки цьому руху і прибуттю західної зброї та боєприпасів Україна стабілізувала свої оборонні лінії на сході. Росія перестала набирати обертів, і Україна почала готувати підґрунтя для нової фази війни.
Літо: перегрупування сил і підривних атак
Наприкінці липня, коли в Україну почали прибувати високоточні ракетні системи дальнього радіуса дії, почали вибухати російські склади боєприпасів за лінією фронту. Українські посадовці у своїх заявах та соціальних мережах оприлюднювали одну за одною цифри того, що, за їхніми словами, було знищено. І хоча перевірити всі їхні заяви було неможливо, існували відеодокази багатьох ударів.
Але на відміну від весни, коли колона російської військової техніки, що застрягла на півночі біля Києва, дала чітке уявлення про логістичні проблеми Росії.
Всі українські політичні й військові очільники в інтерв’ю протягом серпня повторювали одну і ту ж фразу: “Просто зачекайте”.
Михайло Подоляк, радник президента України, сказав, що навіть якщо українські сили завдадуть ударів по п’яти складах за ніч, Росія все одно має величезні запаси, і потрібен час, щоб створити умови для наступу.
На додаток до використання новоприбулої далекобійної зброї із Заходу, Україна розгорнула спецпідрозділи, які подекуди співпрацювали з партизанами, для підриву російської діяльності в тилу ворога. Ця кампанія була покликана на вузли постачання, склади боєприпасів і командні центри, але й на українців, які співпрацюють з російською владою.
Коли на початку серпня Україна завдала удару по аеродрому в Криму, першого з хвилі ударів, спрямованих на територію, захоплену Росією у 2014 році, вона не просто атакувала російський форпост, а готувалася до широко розрекламованого наступного кроку – південного контрнаступу.
Початок південного наступу
Протягом серпня Україна сигналізувала про свою готовність наступати на Півдні дуже відчутними ударами. Кожен міст через Дніпро, який перетинає Україну з півночі на південь, раз по раз підривався, намагаючись ізолювати угруповання росіян.
Росія поспішила посилити свої військові формування на західному березі річки в південній Херсонській області, де, за оцінками аналітиків, до середини серпня було розгорнуто від 15,000 до 25,000 солдатів. Згідно з супутниковими фотографіями, вони діставали бетон з іригаційних каналів і звели три лінії оборони.
Наприкінці серпня Україна перейшла в наступ, заявивши, що її силам вдалося прорвати першу лінію російської оборони в декількох місцях.
Але стан наступу залишається оповитим таємницею, оскільки Україна і російські маріонетки роблять протилежні заяви, а українські військові запровадили нові масштабні обмеження на доступ журналістів до лінії фронту, в тому числі попросили проукраїнських військових блогерів не розголошувати подробиці пересування військ.
Наразі незрозуміло, де саме відбувається цей наступ. Росія мала кілька місяців, щоб підкріпити та укріпити регіон, але багато її військ, можливо, зараз відчувають труднощі з поповненням запасів. Українські війська повідомляють про великі втрати та важкі бої в регіоні. Але ці війська також повідомляють про ще більші російські втрати.
Можливості України на півночі
На початку цього тижня почали надходити перші повідомлення з околиць Харкова. Українські війська рухалися, але не було точно зрозуміло, куди саме.
Північно-східне місто, друге за чисельністю населення в Україні до війни, перебуває під обстрілами російських військ з перших годин вторгнення. Обстріли ніколи по-справжньому не припинялися, і офіційні особи постійно повідомляли про жертви серед цивільного населення, навіть коли українські війська відтіснили російські війська з околиць міста до кордону, що знаходиться всього за 25 миль. З весни бойові дії тривали, але не призвели до значних територіальних змін.
Російський плацдарм в Ізюмі, життєво важливий для підтримки багатьох аспектів російської кампанії, навіть коли російські війська загрузли в болоті або сповільнилися до повзучості, не видавався найслабшим місцем.
Але на початку вересня українські війська навколо Харкова просунулися на південний схід, атакуючи російські позиції там, де оборона ослабла – частково через постійні проблеми з людськими ресурсами в Росії, але також, ймовірно, через значну передислокацію військ Кремля на південь України.
День за днем українські війська просувалися все далі вглиб російських позицій, наближаючись до оточення Ізюма і відвойовуючи міста і села на своєму шляху. Російські війська масово відступали, а прокремлівські блогери відреагували з шоком і тривогою на раптовий колапс оборони. У пятницю Міністерство оборони Росії заявило, що воно посилює харківський напрямок, але вже в суботу воно стверджувало, що воно відводить війська назад для “перегрупування”.
Хоча в заяві була зроблена спроба представити відступ як запланований крок, військова техніка, покинута в регіоні, свідчить про поспішний відступ з метою уникнення оточення.
До вечора суботи Ізюм був серед центрів, які Росія залишила, що підвищило моральний дух українців, забезпечило Україну власним центром для проведення операцій на сході та позбавило Росію важливого вузла для підтримання її військової машини у цій війні.
