Санкції - це найоптимальніший дипломатичний шлях Європи та Заходу в боротьбі з Російською Федерацію. Давайте згадаємо: перша хвиля антиросійських санкцій була пов'язана з окупацією Криму, друга - з початком конфлікту на Сході України, а третя, найбільш жорстка, зі збитим терористами Боїнгом над Донбасом у 2014 році.
Зараз у світі йде мова про запровадження нової хвилі санкцій проти Росії, уже пов”язаних з її військовими діями у Сирії. Фактично, за допомогою цих методів світ впливає на Російську Федерацію. І, навіть, якщо в короткотерміновій перспективі це не змінює курс політики Кремля, то це точно створює ресурсну базу для майбутньої жорсткої політики світу проти країни-агресора (нині, фактично, США та Європа підривають можливість Росії проводити агресивні дії у майбутньому).
Безпосередній вплив санкцій на економіку Росії визначити не можна, враховуючи низку чинників. Перше – це те, що, навіть, якби Росія не вдалася до агресії проти України , то все одно їх економічна модель (побудована президентом Путіним) себе повністю вичерпала.
Власне, це стосується не лише економічної, а й політичної моделі. Ми знаємо, що близько 70% ВВП Росії складають корисні копалини (нафта, газ, тощо). Втім слід пам’ятати, що в сучасному світі економіка, яка повністю залежить від природніх ресурсів втрачає свою ефективність.
Окрім того, РФ страждає від економічної законсервованості, яка встановилася в результаті відсутності середнього класу (середній клас – це люди та їх бізнес, які фінансово незалежні від держави). Останніх знищила сама Росія, позаяк такі неконтрольовані елементи не вписувались у її державну політику.
Зважаючи на всі ці чинники, можна побачити, що нині світові санкції проти РФ є звичайним каталізатором, який прискорює процеси “розпаду”, б’ючи по найбільш болючим точкам економіки.
Прикладом ефективності “санкційної” політики є нещодавнє дослідження, яке показало результати морської і авіаційної блокади у Криму. Так, стало відомо, що окупантам, аби забезпечити товарами півострів через керченську переправу, довелося стягнути судна і пароми з всієї Росії. У контексті цієї інформації, візьміть до уваги те, що саме “кримські санкції” є одними з найменш “болючіших”.
Окрім того, є ще й фінансові санкції, які закрили доступ Росії до європейського ринку (у Кремля тепер немає доступу до інвестиційних грошей).
Згадаємо й символічні санкції, такі як заборона поїздок в Європу усім посадовим особам і громадянам Росії, які брали участь у незаконних діях Росії в українських Криму та Донбасі. Незважаючи на показовість цих санкцій, вони також мають свій результат: створюють негативну репутацію.
Аналізуючи цю ситуацію, Путін розуміє, що “фінансової подушки”, яка у нього є, скоро не стане, а тому з останніх сил він йде на ескалацію конфлікту. Завдяки ресурсам, що залишились, російський президент намагатиметься дотягнути до виборів у США, Франції та Німеччини. Незважаючи на демократичну політику цих країн, Путін не безпідставно сподівається на те, що йому вдасться розхитати ситуацію в цих державах. Гадаю, це його остання надія. Саме тому, він зараз так активно концентрує ресурси на зміцненні Збройних сил і дестабілізації ситуації у світі.
Підсумовуючи зауважу, що у нас є шанс зовсім скоро побачити, як гучно впаде Російська імперія. А падатиме вона так, як колись впав Радянський союз. Та скласти руки і просто чекати на це не слід. Нині нам треба продовжувати свою дипломатичну боротьбу, зміцнюючи власну економіку, а з нею і свідомість.
