Здавалося б, після «щедрої» пропозиції Володимира Путіна про повернення Україні вкраденої окупантами в Криму військової техніки, Кремль повинен просто очікувати, коли українське керівництво повідомить про свою готовність прийняти дар «видатного миротворця».
Про це розповів журналіст Віталій Портников.
Однак реакція путінського прес-секретаря Дмитра Пєскова, який підкреслив, що в Москві поки що не дочекалися «субстантивної» реакції з Києва, демонструє, що в поверненні кораблів зацікавлені саме в Кремлі. Але чому? А тому, що напередодні президентських виборів в Росії Путін і його оточення, здається, сконструювали для себе нову реальність.
Якщо спробувати описати цю реальність одним реченням, то воно буде звучати приблизно так: потрібно все змінити, нічого не змінюючи. Простіше кажучи, Путін, схоже, не збирається йти з окупованих ним територій Донбасу і Криму. Але разом з тим він хоче, щоб Захід скасував або хоча б полегшив санкції, які починають вже не тільки позначатися на стані російської економіки, а й бити по безпосереднім інтересам путінського оточення.
Як цього досягти, не знає ніхто. І сам Путін, ймовірно, теж не знає. Ось і починають придумувати ходи, які повинні, на думку російського президента, продемонструвати його «миротворчість», але разом з тим не заронити у путінського електорату сумнівів, що вождь сильний, впевнений у собі і ні в чому не поступиться ні українцям, ні Заходу.
Чому б у зв’язку з цим не розповісти про миротворців – раз обстріли на Донбасі все одно тривають, і жодна міжнародна організація не піде на відправку в зону конфлікту свого континенту? Чому не запропонувати Україні забрати вкрадені кораблі – раз самій Росії вони все одно не потрібні, зате стануть символом українського визнання російського суверенітету над Кримом? Чому не поговорити про поліпшення відносин з Україною – якщо це «покращення» сприймається в Кремлі як капітуляція, як визнання російського суверенітету в Криму і російського контролю на Донбасі? Ось Кремль і грає в миротворця – як маленька дитина, переконаний, що варто йому закрити очі, як весь навколишній світ зануриться в рятівну темряву і справжнього змісту його вчинків ніхто ніколи не побачить.
Але реальність відрізняється від уяви Путіна хоча б тим, що існує. Українська реакція на пропозицію про повернення кораблів – і політиків, і громадської думки – не залишає сумнівів в тому, що «кримський спектакль» не вдався і виступати в ролі щедрого дарувальника чужого майна Путін не буде. Російському президенту було запропоновано простий варіант: кораблі повинні бути повернуті разом з вкраденою територією. Насправді, по-моєму, це – найкращий вихід. І для самого Путіна, який отримає можливість завершити президентство в країні, яка не розвалюється, а відновлюється. І для населення Росії, якій буде надана можливість повернення з середньовіччя в цивілізований світ. І для населення Криму, яке перестане жити в умовах анексії, санкцій і самоуправства окупаційного режиму.
Але виглядає так, що Путін – втім, як і прихильники російського правителя – звичайно ж, не хоче визнавати, що крім грубої сили і логіки чекістських спецоперацій існує елементарний здоровий глузд. Саме цей здоровий глузд – а не авантюри політиків і маневри армій – і визначає долі народів і держав. Краще Путіну не кораблі повертати. Краще повернути Крим.
