Лист російського режисера Олександра Сокурова українському президенту Петру Порошенко стало приводом для чергового розчарування цілого ряду українських громадських діячів і авторитетних інтернет-блогерів в російських лібералів.
Лист цей викликав навіть не роздратування – здивування. Сокуров відомий своєю чесною позицією і з приводу кримської анексії, і з приводу багатьох інших дій російського керівництва. Його не назвеш придворним режисером. Більше того, творчість Сокурова – приклад викриття авторитаризму, блискуче дослідження анатомії зла. Але тоді навіщо людині з такою позицією писати українському президенту, коли мова йде про звільнення в’язня російських тюрем Олега Сенцова?
Я далекий від найменших підозр у тому, що таким листом режисер хотів вислужитися перед російською владою. Сокуров не з тих, хто вислужується. Лист Порошенко – ілюстрація логіки людини, який намагається приписати іншим власні мотиви поведінки. Сокуров в цьому аж ніяк не самотній. Адже і самі українці дуже часто вимагають від власної влади припинення війни або звільнення в’язнів російських в’язниць, тобто всього того, чого просто неможливо домогтися без бажання російського, а не українського керівництва.
Думаючи про звільнення, – а зараз можна сказати, що про порятунок життя Олега Сенцова, – Сокуров звертався не лише до Порошенка, а й до Володимира Путіна, і до папи римського Франциска. Режисер може виходити зі свого розуміння логіки дій російського президента. Путін утримує Сенцова та інших політичних в’язнів, але й Україна утримує російських громадян і прихильників окупації Донбасу. І якщо президент Порошенко звільнить цих людей, то Путін може піти йому назустріч і звільнити утримуваних українців. Хіба такий крок не вартий порятунку життя Сенцова? Ось, власне, те, що Сокуров хоче сказати Порошенко своїм листом: зробіть перший крок, звільніть затриманих, і це допоможе врятувати Олега.
Саме цей посил, а зовсім не сам лист до українського президента, і є головною помилкою Олександра Сокурова. Абсолютно незрозуміло, чому Путін повинен звільняти Сенцова та інших українських в’язнів у відповідь на односторонні кроки української сторони? Чому його взагалі повинні цікавити утримувані Києвом російські громадяни? Адже дистанція між президентом Росії і громадянами його країни набагато більша, ніж дистанція між президентом України і його співвітчизниками. Президента України обирають – а можуть і не переобрати, – і тому Порошенко просто зобов’язаний демонструвати свої зусилля зі звільнення українських громадян. А президент Росії, по суті, дозволяє співвітчизникам проголосувати за продовження свого нескінченного правління. Саме тому обміном в’язнів він займається не з гуманітарних міркувань, а коли в цьому є політичний розрахунок.
За останні роки було два серйозних обміну. Перший – гучний обмін Надії Савченко на російських ГРУшників – був пов’язаний зі щирою впевненістю Кремля, що поява Савченко в українській політиці підірве ситуацію в сусідній країні. Тут уже Путін думав як Сокуров, приписував політичному життю України невластиві їй риси. І другий (масовий обмін полоненими перед Новим роком) супроводжувався демонстрацією вирішальної ролі в цьому обміні близького друга Путіна, колишнього глави адміністрації президента України Віктора Медведчука. Не є великим секретом, що в Кремлі і досі вважають, що повернення Медведчука у велику українську політику, можливість його обрання прем’єр-міністром, спікером парламенту або навіть президентом України буде автоматично означати повернення цієї країни в орбіту московського впливу.
Медведчук міг повернутися в політику в ролі миротворця, але не повернувся, нічого не сталося. Якби рейтинг Медведчука став рости, якби змінилося ставлення до нього, цілком можливо, що зараз можна було б розіграти другу серію з його участю вже в обміні Сенцова. Але поява Медведчука в суспільстві Путіна і Медведєва викликало в Україні скоріше роздратування. А значить, другої серії не буде. Путін поки що не знає, як можна використовувати звільнення Сенцова для власної вигоди. І він його не звільнить. І ніякі заспокійливі дії Порошенко це звільнення наблизити не можуть. Порошенко і Путін живуть в різних світах. Як і Путін з Сокуровим.
