Оточення російського угруповання в Куп’янську має значно більші наслідки, ніж може здатися на перший погляд. Українські військові зірвали план Путіна щодо створення плацдарму для анексії Харківщини та вибили козирі з рук Трампа, який схиляє Київ до поступок.
Успішні дії Сил оборони України під Куп’янськом на Харківщині стали не лише воєнним, а й політичним провалом Москви. Росіяни намагалися захопити місто, щоб створити ілюзію своєї непереможності для нової адміністрації США та підготувати ґрунт для подальших анексій.
Таку думку висловив журналіст Віталій Портников на своєму YouTube-каналі.
Сигнал для Вашингтона
На думку Портникова, наступ на Куп’янськ мав стратегічну мету — вплинути на переговори з США.
«Навіщо росіянам Куп’янськ? Щоб продемонструвати президенту Дональду Трампу, що росіяни продовжують атакувати по всій лінії фронту і єдиним виходом для України є капітуляція», — пояснює аналітик.
Провал цієї операції руйнує міф про те, що російська армія може наступати скрізь і завжди.
План «Харківщина-2026»
Портников нагадує, що у 2022 році саме Куп’янськ був «тимчасовим обласним центром» окупованої частини Харківщини. Путін прагнув повернути цей статус, щоб запустити сценарій анексії за прикладом Донбасу та півдня України.
За словами журналіста, Кремль мав «зловісний план»:
- Закріпитися у Куп’янську.
- Провести фейковий референдум у 2026 році.
- Оголосити Харківщину «суб’єктом РФ».
- Вимагати від України вивести війська з усієї території області.
«Саме ці зловісні плани російського президента зірвані зусиллями українських військових», — наголосив Портников.
Аргумент проти капітуляції
Ситуація на полі бою безпосередньо впливає на позицію Білого дому. Кожна поразка росіян ускладнює для Трампа просування ідеї про те, що Україна повинна віддати території в обмін на мир.
«Створювати у американців ілюзію, що росіяни неминуче захоплять ці території буде дедалі важче. І все важче буде американському президентові Дональду Трампу відстоювати власні капітуляційні позиції», — вважає оглядач.
Він підсумував, що доля війни вирішується не в Овальному кабінеті, а на фронті. І вона залежить не від бажання політиків «домовитися», а від здатності України чинити опір.
