За перше півріччя 2024 року в Україні померло втричі більше людей, ніж народилося. За перші шість місяців 2024-го в країні народилося 87 655 осіб, померло 250 872 особи, свідчать дані Мін’юсту. Обговорення української демографії останнім часом стало темою номер один. З відповіддю на питання “хто винний?” складнощів не виникає, залишається відповісти на питання “що робити?”. Експерти кажуть, що проблем в демографії не одна та не дві, до того ж, в країні зламана статево-вікова структура. Але чи дійсно демографія має прямий зв’язок з економічними успіхами країн та чи можливо скорочення населення за певних умов зробити своєю перевагою?
Народжуваність та багатство країни: чи є тут зв’язок
На перший погляд здається, що якщо між народжуваністю та багатством країни і є зв’язок, то зворотний. Верхні рядки різних рейтингів народжуваності традиційно посідають найбідніші країни планети — Нігер, Чад, Сомалі, Конго, ПАР з коефіцієнтом народжуваності, тобто кількістю народжень на 1 жінку, 6 та більше. Натомість країни з найпотужнішими економіками світу знаходяться, за даними ОНН (2022 рік) у останній третини списку: США — на 133 місці зі 193 учасників рейтингу (коефіцієнт народжуваності 1,8), Китай — на 148-му (1,7), Німеччина — на 165-му (1,6).
“Висока народжуваність спостерігається не просто у бідних країнах, а в тих, де культурна складова передбачає велику кількість дітей у сім’ї. Це насамперед мусульманські країни, — зазначив виконавчий директор Економічного дискусійного клубу Олег Пендзин. — Водночас культурні особливості більшості європейських країн сьогодні не передбачають багато дітей“.
На кількість дітей у сім’ї впливають не лише історичні традиції, а й медичне забезпечення дитини, продовжує експерт. Наприклад, в африканських країнах народжуваність висока, але через значну дитячу смертність приріст населення низький. Натомість, скажімо, у мусульманських родинах біженців, які зараз живуть у європейських країнах на європейському медобслуговуванні, зараз по п’ять-шість дітей, тоді як у середньостатистичній європейській сім’ї — менше однієї дитини.
Демографічні проблеми України: п’ять в одному
В Україні демографічна яма поглиблюється не через низьку народжуваність, а через війну та міграцію населення, каже Олег Пендзин. Мільйони біженців — це насамперед жінки працездатного віку та діти, які завтра мають вийти на ринок праці. А ті, хто лишився в країні, просто не зможуть забезпечити необхідне наповнення бюджету. Працювати та відновлювати економіку справді нема кому — недарма останнім часом постійно кажуть, що вся надія на мігрантів з інших країн. Наприклад, населення ЄС зросло з 446,7 млн осіб з 1 січня 2022 року до 448,4 млн осіб на початок 2023 року. Цьому сприяла, звісно, і міграція з України після початку повномасштабної війни.
Статистика свідчить, що за останні 30-40 років населення Франції, Німеччини, скандинавських країн, незважаючи на проблеми з народжуваністю, зросло на 15-20%
“Демографія – це не лише народжуваність, а й міграційні процеси, – погоджується аналітик Олексій Кущ. — В одних країнах великий відтік біженців компенсується високою народжуваністю, в інших, зокрема в Європі, низька народжуваність компенсується міграцією. Якщо економіка почувається настільки добре, що притягує освічених кваліфікованих мігрантів, жодних “ям” не виникає. Статистика свідчить, що за останні 30-40 років населення Франції, Німеччини, скандинавських країн, незважаючи на проблеми з народжуваністю, зросло на 15-20%. Та сама Польща також не може похвалитися високою народжуваністю, але вона долучила близько мільйона українців”.
До того ж, каже експерт, з економічного погляду з мігрантами навіть простіше. Щоб мешканець країни став економічно активним та вийшов кваліфікованим фахівцем на ринок праці, країна має витратити сотні тисяч доларів на його освіту, охорону здоров’я тощо. У випадку з мігрантами держава отримує готових фахівців із знаннями та компетенціями.
За словами Олексія Куща, якщо говорити про сьогоднішні демографічні проблеми України, то їх не дві та не три. Швидше це п’ять в одному: низька народжуваність, висока смертність, довоєнна трудова міграція, потік воєнних біженців і прямі втрати на війні. Саме тому експерти вже говорять не про демографічні проблеми, а про демографічну катастрофу. Такими темпами населення України може через три покоління скоротитися до 10-15 млн осіб.
Крім того, на думку аналітика Юрія Богданова, у нас зламана статево-вікова структура. “Її травмували все ХХ століття, а у ХХІ-му це все нас наздогнало, — зазначає експерт. — Обвал народжуваності та зростання смертності у 90-х. Потім більш-менш стабілізація з 2005-го до 2012 року. З 2012-го народжуваність почала швидко падати, смертність — зростати, бо почало помирати “жіноче” покоління кінця 30-х і “чоловіче” покоління 50-х. З 2011 року до 2020-го померли майже 7 млн українців, а народилося — 4,5. За останні 4 роки коронавірус і війна тільки посилили ці тенденції”.
Скорочення населення: чи можна обернути на користь
І все ж таки залишається питання: чи дійсно погіршення демографії негативно відображається на економічних успіхах країни та її ВВП? Адже є багаті та успішні країни з малою кількістю населення, можливо для України за певних умов зменшення громадян могло б стати навіть перевагою?
Теоретично, як мовиться у відомій приказці, менше народу — більше кисню. І не лише кисню, а й ресурсів на душу населення. Адже є велика різниця: ділити ресурси, що залишилися, на 40 мільйонів осіб або на 10-15 млн. До того ж, говорячи про те, що висока народжуваність — не така вже панацея від усіх неприємностей, багато хто згадує Китай, який, як відомо, обмежував народжуваність адміністративними способами.
ХХІ століття – це вік зростання економіки через споживання, яке перебуває у прямій залежності від чисельності населення
“Насправді Китай давно змінив політику. Після того, як населення країни почало скорочуватися та старіти, Китай на державному рівні визнав, що обмеження народжуваності було помилкою, – зазначив у розмові з Фокусом Олексій Кущ. — Щодо подушового доходу, який зростає разом зі зменшенням чисельності населення, тут все не так просто, бо є чимало інших чинників”.
За словами експерта, коли починають міркувати про добре життя країн з невеликим населенням, найчастіше наводять приклад Австралії (136 місце за рейтингом ООН, коефіцієнт народжуваності 1,6). Але, каже Олексій Кущ, по-перше, її населення потрохи зростає, а по-друге, це країна-континент. Австралія не має зовнішніх викликів та небезпек, не перебуває на шляху міграційних потоків. Дістатися туди складно, нападати – безглуздо.
“В Україні все навпаки: ми знаходимося в центрі Європи на перетині основних геополітичних осей та міграційних потоків, – каже аналітик. — У таких умовах країна з невеликою чисельністю населення просто не зможе існувати, бо стане або жертвою міграційного поглинання, або жертвою агресії“.
Крім того, не варто забувати про те, що ХХІ століття – це вік зростання економіки через споживання, яке перебуває у прямій залежності від чисельності населення. Виходячи з цього показника приймаються навіть інвестиційні рішення: наприклад, зазначає Олексій Кущ, вважається, що промислові підприємства з кількістю працівників понад 100 тис. осіб будувати у країні з чисельністю населення менше 20 млн недоцільно. Тож наразі головне надбання будь-якої країни — це люди.
На думку експертів, правильна демографічна політика має вирішувати як короткострокові, так и довгострокові завдання. До короткострокових належать стабілізація ситуації та мінімізація наслідки війни. Довгостроково Україні потрібно заповнити “прогалини” в статево-віковій структурі населення, зокрема, як за рахунок повернення своїх біженців, так і за рахунок залучення мігрантів, стабілізувати кількість робочої сили та активно працювати над її якістю за рахунок інвестицій і розвитку освіти.
