Це селище вважають одним із найдорожчих населених пунктів в Україні.
Елітні маєтки, “золоті ворота”, пункт пропуску й вихід до Дніпра. Це селище під Києвом називають українським Беверлі-Гіллз, куди з’їхалася жити вся еліта й де купують замки в тому числі крадії.
Еліта у селі під Києвом
Селище Козин на околиці столиці розташоване в історичній місцевості Конча-Заспа. Його заснували ченці Києво-Печерської лаври. Перші згадки про невеликі хутори на цьому місці зʼявилися ще в XI столітті. А от за часів радянщини будуватися там боялися, аби не відняли. Однак після проголошення української незалежності там як гриби почали з’являтися елітні маєтки відомих в Україні людей.
Його вважають одним із найдорожчих населених пунктів в Україні. У невеликому селищі Козин володіють ділянками політики й бізнесмени, і сучасні підозрювані, яким інкримінують обкрадання Збройних Сил під час війни.
Хто купив маєток за крадені гроші?
Один із нещодавніх покупців вже у СІЗО. Мова йде про родину Гринкевичів. Вони так збагатилися за час війни, що син Гринкевича старшого Роман, не маючи власного житла до повномасштабного вторгнення, раптово купив у травні 2023 року будинок в цьому самому Козині за 25 млн грн площею майже у 290 квадратних метрів, а щоб далеко не бігати, там же прикупив і дві земельні ділянки.
Звідки взяв такі гроші молодий хлопець? Все просто: його на пару із батьком підозрюють у численних махінаціях на закупівлях для Збройних Сил України. За даними правоохоронців, розікрала ця сімейка десь півтора мільярда гривень.
Ціни на елітні будинки
Власне будинки там “золоті”, якщо заглянути на сайт оголошень в котеджному містечку “Дніпрова хвиля”, то садибу з будинком площею 495 кв. м з басейном, сауною, гардеробними, зоною відпочинку, зимовим садом, причалом на Дніпрі продають за понад 133 мільйона гривень.
Інший будинок вже майже вдвічі дорожчий, за 209,5 млн грн з гостьовою кімнатою площею у 127 кв.м, в якій є камін, дві кухні, пʼять спалень з власними гардеробними та санвузлами, кінозал, кабінет, SPA-зона з басейном 118 кв.м, а ще сауна, хамам і тренажерна зала. В оголошенні зазначили, що котедж спланували відомі дизайнери за ексклюзивним проєктом, а в будівництві використали виключно екологічні матеріали.
Або-от, наприклад, продається особняк площею 1100 квадратних метрів, туди ж йде 60 соток землі, між двох річок — Дніпро та Козинка. Описують так: “на подвір’ї вихід до екологічно чистої річки Козинка широке та проточне гирло. Дубове берегоукріплення, власний пляж, пірс (на пірсі альтанка з піччю/каміном). Берегова охоронна сигналізація, освітлення, камери”. Такий будинок коштує понад 43 мільйони гривень.
Є в оголошеннях і пропозиція за за майже 190 мільйонів гривень. В придачу йде ставок з коропами.
Словом, у багатьох тут купа охорони, вихід до річки, хоча за законом перекривати доступ до води та будувати на березі заборонено. Але такі дрібнички тут мало кого хвилюють, а кожна територія охоплена безліччю камер спостереження — приватність перш за все.
Хто оселився в дорогому селищі?
І саме тут собі прикупили найдорожчі будиночки найбагатші українські політики — колишні і чинні. Серед них: нинішня нардепка, а колись перша жінка-прем’єрка Юлія Тимошенко, 5-й президент України Петро Порошенко, нардеп кількох скликань, який зараз у СІЗО за підозрою у держзраді Нестор Шуфрич, олігарх, який від 18 червня 2021 року перебуває під санкціями, запровадженими РНБО, Дмитро Фірташ, а також 2-й президент України Леонід Кучма та 3-й президент Віктор Ющенко та багато інших відомих людей.
Просто так на територію — зась
Заїхати прості смертні на цю територію не можуть. Котеджний комплекс “Золоті ворота” розташований за кілька кілометрів від центру селища. Потрапити на територію можуть тільки мешканці й працівники. На вʼїзді стоїть будинок охорони й шлагбаум. Поза цим пропускним пунктом вирує й життя звичайних українців. Подивитися на дві паралельні реальності поїхала кореспондентка “Gazeta.ua”. Так про побачена висловлюється журналістка:
“Від очей селище закриває густий сосновий ліс. Одразу на вʼїзді стоять кіоски з квітами, кавʼярні й супермаркет. Трохи далі за рогом — місцевий ринок. У цій частині селища вирує життя, але й близько немає натяку на помпезність. Обабіч доріг — невисокі багатоквартирні будинки й затишні дворики з дитячими майданчиками й лавками. Вулиця веде повз сучасну школу й торговельний центр, у вікні якого видно жінку, що займається в спортзалі. За навчальним закладом — новий стадіон із зеленим газоном. Найбільше людей біля супермаркета. Сюди заходять купити продукти, каву чи зняти готівку в банкоматі. Поруч кілька господарчих магазинів і салон краси”.
Що кажуть місцеві?
Журналістка поспілкувалася з місцевими й дізналася, чи бачили вони в обличчя власників розкішних будинків. Одна з жінок — 59-річна Валентина, виявилася хатньою працівницею в кількох маєтках. Каже, що умови праці дуже змінилися в порівнянні з минулими роками, раніше платили більше: “Раніше кормили тут, а зараз ні, то й вожу з собою їжу. Колись була хороша зарплата — 1000$, — говорить Валентина. — Зараз трохи менше — 1200 гривень за день, але й на тому дякую. Уже маю вік, тому для мене це хороша робота. В обовʼязки входить прибирання, прання, глажка. Одразу в двох будинках працюю. Господарка працює ріелтором, а чоловік її колись був депутатом, а зараз на пенсії. Життя багатих відрізняється тільки тим, що вони мають гроші й можуть собі більше дозволити. А по відношенню у сімʼях — нічим не краще. Так само сваряться, у кожного свої інтереси. Дуже дивно було, коли тільки починала. У 2006 році попала в сімʼю нєфтяного магната. Мене ця розкіш здивувала, бо я з села приїхала й ніколи не думала, що люди можуть так жити. Його дружина приїхала з бутіка, магазина, і привезла пакети з одягом. Моїм обовʼязком було розпакувати й розвісити речі — на 50 тисяч гривень скупилася. Це в ті роки було дуже багато, і це ж одноразова покупка”.
Бізнесмен, у якого працювала жінка, мав власну яхту. Родина часто вирушала у морську подорож Європою:
“Мене брали з собою кожне літо, тому я хоч побачила світ. Чоловік був алкозалежний у мене, тому завдяки цій роботі змогла вибратися. У Хорватію, Італію, Туреччину плавали. Усі скуплялись на Бессарабському ринку — він тоді самим дорогим вважався, — згадує вона. — Брали рибу — стєрлядь, дорадо, сібас. Це зараз всі можуть купити, а в той час це вважалося делікатесом. Зараз уже не так живуть, як колись. Немає такої розкоші, хоча й можуть дозволити креветки, подорожі. До війни у моїх господарів була своя куховарка, а тепер приїжджає тільки раз в тиждень. У колишніх господарів я готувала їжу, але важко було, бо всім треба індивідуально й у різний час. Зараз би вже не витримала такої роботи”.
Ніколи в очі не бачили своїх відомих сусідів й інші місцеві.
“Я все життя тут. Рахуйте 26 років цьому магазину — отоді все й почалося, і оця “Дамба” будувалася. Колись на цьому місці були просто вода й пісок. Тут майже у кожного вихід до води. Хлопці розказують, що купаються зараз тільки тут за мойкою, де обичні дачі. Корінні жителі Козина — це там у центрі. А ті, хто приїхав 15 років тому, не рахуються. Тимошенко десь тут живе, Фірташа наче маєток був, Шуфрича. Ми настільки до цього звикли за все життя, що вже не дивуємося”.
До слова, колись це селище частенько втрапляло у скандали. То по дітях стріляли як по живих мішенях, бо вони підійшли до особняків.
Про візит журналістки дізнався директор містечка, спілкуватися бажання явно не мав, але все ж зізнався, для цього селища такі жителі “вигідні”:
“Земля була занедбана. Спершу роздали тут землі працівникам поліції, потім віддали ділянки для урядовців, — згадує чоловік. — Але тривалий час на цьому місці було болото з очеретом, бо, вважай, з усіх боків вода. Перші дачі скромні будували — вони ще й досі стоять на вʼїзді. Ділянки давали працівникам підприємств. Потім уже почали зʼявлятися котеджі, і Козин змінився. Усе, що ви тут бачите — дороги, магазини, нічого б цього не було, якби сюди не надходили гроші. На податки у селищі збудували школу, спортзали, великий стадіон — хіба це погано? У нас тут живуть колишні чиновники, колишній віцепремʼєр-міністр, але зараз усі вони вже пенсіонери. Майже у всіх тут прибережні ділянки. За це щороку власники платять 20 тисяч гривень податків до бюджету Козина. За ці гроші розвивають інфраструктуру. Усіх цікавить якась сенсація, але не всі люди одинаково жили й не будуть жить. А це ж інвестори для селища”.
Чоловік запевняє, що тепер за територією і річками доглядають, а місцеві мешканці мовляв задоволені тим, що Козин розвивається. Журналістка зазначила, що вечорами вулиці села пусті, а у вікнах деяких маєтків не горить світло, і помітно, що вони навіть не заселені. А хтось ще у процесі будівництва свого елітного будинку.
