Рішення Путіна демонструє, що окрім війн в Україні та Сирії нових можливостей для дестабілізації у російського режиму немає
Ультиматум, який російський президент сьогодні висунув Сполученим Штатом, не може не викликати занепокоєння у широкої публіки.
Мало хто розуміє, в чому сенс російсько-американських домовленостей щодо утилізації плутонія – але кожен бачить, що мова йде про ядерну зброю. А ця тема завжди турбує людей – бомба є бомба.
Але турбуватися не варто. Насправді російсько-американські домовленості про утилізацію плутонію – частина загального процесу роззброєння, досить тривалого і суперечливого. Договір, з якого вирішила вийти Росія – скоріше проект угоди, так що стверджувати, що указ Путіна щось змінить на практиці, було б дуже необачно.
І якщо сторони за 16 років, які пройшли за роки дії договору, так і не зробили серйозних практичних кроків по його реалізації – то це явно не той документ, який впливає на безпеку.
Тоді чому ж Путін не просто вирішує призупинити дію договору, але і висуває на адресу Сполучених Штатів цілу низку безглуздих вимог – тут не тільки скасування санкцій, які запроваджені проти Росії після окупації України, але навіть вимога компенсувати збитки не тільки від санкцій, а й від антісанкцій!
І це при тому, що ще недавно російська сторона стверджувала, що санкції її нітрохи не зачіпають, а антісанкціі і зовсім б’ють по інтересах західних країн і допомагають російському виробнику.
Щоб відповісти на це питання, потрібно пам’ятати, що головна мета Путіна – це заявити про себе як про президента “великої країни” і змусити із собою рахуватися. Якщо не насправді, так віртуально – у програмі “Час”.
Рішення Путіна демонструє, що окрім війн в Україні та Сирії нових можливостей для дестабілізації у російського режиму немає. Залишаються ультиматуми – і це вже добре. Тому що ми не можемо не розуміти, що велика держава – це не та, яка ставить ультиматуми, а та, до ультиматумів якої прислухаються. У Путіна навряд чи є шанси на таке розуміння.
Але практичний ефект від його заяви все ж може бути. Зараз на Заході починають активно обговорювати можливість посилення санкцій проти російського режиму – вже не через Донбасу, а через Сирію.
Ультиматум Путіна може внести нові акценти до цієї дискусію. Серед західних політиків обов’язково з’являться сьогодні ті, хто буде наполягати на конструктивній співпраці і вказувати, що тиск на Росію призводить тільки до нераціональної запеклості з її боку.
Путін спеціально для такого висновку і зображує цю нераціональну запеклість.
