Заходу час відповісти російському президентові Путіну його ж методами, а не просто підставляти іншу щоку.
Про це на сторінках The New York Times пише оглядач Томас Фрідман.
Автор пропонує уявити ситуацію, у якій хакерська група під назвою “Вільна Росія” оприлюднила б фінансові документи про те, що в президента Володимира Путіна у власності є десятки готелів і підприємств в усій Росії та Європі на загальну суму 30 мільярдів доларів. І він керує ними через підставні організації та заплутані схеми.
Фрідман упевнений, що російська цензура швидко б заблокувала соціальні мережі й заборонила всім ЗМІ в країні навіть згадувати цей витік. А цим часом директор ЦРУ Джон Бреннан у Вашингтоні на прес-конференції запевнив би всіх, що “США не втручаються в політику Росії так само, як і вона не намагається впливати на американські вибори, бо це було б неправильно”.
“Після цього Бреннан зійшов би зі сцени й голосно розсміявся. Звісно, я вигадав цю історію. Та хіба вам не здається, що зараз саме час статися таким подіям насправді? Хіба не час дати Путіну дозу його ж ліків? Не заради якихось дитячих причин чи для провокації конфлікту, найбільше, щоб запобігти його початку та змусити Путіна відмовитися від дедалі жорстокішої поведінки, що суперечить усім базовим цивілізованим нормам і становить чимдалі більшу загрозу для інтересів США”, – пише автор.
Він цитує головного редактора Die Zeit Йозефа Йоффе, який зауважив, що Путін “воює з нами, а ми з ним – ні, оскільки і США, і Німеччина відчайдушно намагаються врятувати старі відносини”.
“Звичайно, ніхто не має “хотіти” початку війни між ядерними державами. Однак Заходу також не слід просто підставляти іншу щоку. Поведінка Путіна в Сирії та Україні перейшла межу військових злочинів, його кібератаки на американську політичну систему загрожують підірвати легітимність наших наступних виборів”, – ідеться в статті.
Автор нагадує, що міжнародна група слідчих минулого тижня оприлюднила висновки, у яких зазначено, що Росія не тільки перекинула систему “Бук” на територію України, пострілом з якої потім був збитий малайзійський “Боїнг 777”, а й забрала її назад після загибелі 298 людей, намагаючись замести сліди.
19 вересня розвідка США повідомила, що майже точно впевнена в тому, що саме російський Су-24 розбомбив гуманітарний конвой ООН у Сирії, який віз допомогу постраждалим сирійцям. У Червоному Хресті повідомили про загибель щонайменше 20 осіб. А генеральний секретар ООН Пан Гі Мун назвав атаку “дикунською і, схоже, навмисною”.
Упродовж тривалого часу нахабство Путіна було тільки трагедією для росіян, а також для України та Сирії. Тож президент Обама міг наполягати на тому, що економічні санкції – це правильна відповідь, так само як і незначне посилення військових позицій у Східній Європі. Однак протягом останніх дев’яти місяців дещо змінилося.
Путін невтомно намагається знищити демократичну й ісламістську опозицію, яка виступає проти режиму Башара Асада. Він відкидає будь-які рішення, які б передбачали передання влади. Російський президент допомагає своєму сирійському союзнику бомбити мирних мешканців Алеппо, що змушує тисячі біженців вирушати до ЄС. А це підживлює антиімміграційні настрої в Європі, на яких грають націоналістичні партії, що розколюють Євросоюз.
Тим часом російські хакери, за якими може стояти уряд Росії, зламали систему Демократичної партії США. Це вказує на можливе бажання Путіна підірвати легітимність американських виборів.
“Укупі всі ці дії становлять загрозу для двох стовпів світової демократії та відкритих ринків – Америки і ЄС – більше, ніж ІДІЛ або Аль-Каїда”, – переконаний Фрідман.
Якщо Радянський Союз був країною-революціонером, яка хотіла докорінно змінити світовий порядок, то Путін не ставить такої мети. У цьому переконаний директор програми досліджень проблем безпеки в Міжнародному центрі Вудро Вілсона. Однак, на його думку, те, що російський президент відійшов від класичних методів протистояння держав, призвело до змін у світовій політиці і “може мати революційні наслідки, навіть якщо Путін не спирався на революційну ідеологію”.
Обама був переконаний, що тиск і діалог допоможуть скоригувати поведінку Путіна. Теоретично це правильний підхід. Однак тепер стало очевидно, що необхідний рівень цього тиску недооцінено, і рано чи пізно доведеться його посилити.
“Річ тепер не тільки в політиці щодо Сирії та України. Тепер проблема стосується й Америки, і Європи, основних цивілізованих норм і наших демократичних інститутів”, – пише оглядач.
