— В Крыму бархатный сезон, а в пансионатах людей почти нет, — каже бізнесмен із Керчі 44-річний Віталій Олейніков. — Але порівняно з 2014-м люди приїжджали.
— У червні база була майже заповнена, — продовжує. — Мусив знизити ціну, закупити кращу білизну й рушники. Їздив у Краснодарський край, запрошував туристів. Хороший наплив мав із середини червня до середини липня. Коли росіянам заборонили їздити в Туреччину. Були й українці. Стало гірше із двох причин. Росіяни подружилися з турками та запустили чартерні рейси. Плюс затримки на кордоні. Майже тиждень туристів не випускали. Люди залишаються щонайбільше на тиждень. Хоча раніше росіяни приїздили на місяць-півтора, рідко — на 10 днів.
На узбережжі — багато покинутих пансіонатів. Їх грабують.
— Уже два роки не роблять ремонтів. Фарба полущилася, двори позаростали. Чимало пансіонатів належать іноземцям. Мої сусіди — поляки, за дві хати — білоруси. Вкладали, аби мати на пенсію. Два роки вичікували. Тепер просять, аби використовував їхні приміщення, навіть без плати. Зрозуміли, що це надовго. Сіль і вітер псують будівлі. Якщо не доглядати, швидко згниють. Кілька баз віддав громадським організаціям для зборів. Ще в деяких, біля порту, тримаю пшеницю, помідори, цибулю, крупи.
Раніше власники баз заробляли на номері $1 тис. за сезон. Тепер $300.
— Кілька років тому читав російську статистику. Зберігання тонни зерна на елеваторі від урожаю до урожаю коштувало 4 тисячі рублів або тисячу гривень, — каже 53-річний Володимир Ярмоленко, власник пансіонату “101” у селищі Приморському Феодосійського району. — Середній номер має площу 18 “квадратів”. Можу засипати до 20 тонн. У Криму бракує елеваторів. Зерно цьогорічного врожаю влада наказала не вивозити. Купував на полі з-під комбайна. До весни подорожчає вчетверо. Вигідніше зберігати на базі, ніж приймати туристів. Бізнес переорієнтую. 20 номерів зберегли курортний профіль, але погоди не роблять. Суто для спілкування.
Він — росіянин, працював у Москві. Бізнес оформив на дружину-українку. 2001-го збудував чотири корпуси на 320 людей.
— На початку 2000-х земля була дешева. Будинок із 13 сотками купили за 6,5 тисячі доларів. Усе будували з місцевого ракушняка, — розповідає Володимир. — Промислові об’єкти купували за копійки, розбирали. Частину матеріалів продавали, частину пускали на будівництво. Після Москви працювалося легко. Там — вічно перевірки, наїзди, підстави від конкурентів.
Змінити бізнес вирішив ще у кризу 2008-го. Вперше заговорили, що Росія не така вже могутня. Клієнтів ми не втратили, бо знизили ціни. Але зрозумів, щасливого курортного майбутнього в Криму не буде. Закупив свиней, корів. Із цього живу. За сезон 2014-го заробив тисячу доларів. Торік людей було більше. Але вкладав у ремонти. Цьогоріч дорожче було відкритися.
Натякає на поганий зв’язок:
— Беру слухавку, а чую гул. З інтернетом перебої. Не до всього є доступ, не скрізь ідуть листи. Соцмережі перевіряють. Тому нічого нікому не передаємо й на життя не скаржимося.
