Експати допоможуть з інвестиціями і МВФ, однак можуть стати "картинкою".
В українській політиці новий іноземний десант – до складу Нацради реформ увійшли екс-міністр фінансів Словаччини Іван Міклош і батько “польського економічного дива” Лешек Бальцерович, якого призначили також представником президента Петра Порошенка в Кабміні. “Сегодня” розібралася, чим примітні іноземці та чого треба чекати від них Україні.
ШОК І ТРЕПЕТ. Основною сенсацією стало призначення польського економіста та політика Лешека Бальцеровича. Він відомий у світі своєю роботою в реформуванні польської економіки в кінці 80-х і на початку 90-х років. У той час Бальцерович обіймав пост віце-прем’єра і міністра фінансів Польщі. Він запропонував свій так званий План Бальцеровича, або “шокову терапію”. Завдяки його рішенням вдалося подолати інфляцію в країні, збільшити кількість іноземних інвестицій за декілька років до більш ніж $20 млрд (нині ця цифра перевищила $160 млрд), а також створити майже 1,5 млн робочих місць. Проте такий ривок був пов’язаний з тим, що польський уряд пішов на непопулярні реформи заради довгострокових цілей. У перші роки роботи Бальцеровича на своєму посту кількість безробітних зросла до 16,4% (його реформи та їхній результат див. в інфографіці). Крім того, було закрито десятки шахт, металургійних заводів і судноверфей, які в умовах агресивного приватизації (за два роки 45% усієї промисловості пішло в приватні руки) не втрималися на плаву. Також експерти називають Бальцеровича “грозою соціалки”: усі доходи від тієї ж приватизації він пускав не на підвищення соцстандартів, а на інфраструктуру.
Сам поляк серед своїх основних завдань в Україні називає приватизацію і боротьбу з монополіями. Але експерти підкреслюють, що ефективність знаменитого реформатора в нашій країні покаже час. “Україні поляк потрібен насамперед як сполучна ланка з МВФ та іншими західними партнерами. У першу чергу він візьметься за дерегуляцію і проведення прозорої, масштабної приватизації. В інших питаннях він буде не такий ефективний”, – розповів нам політолог Вадим Карасьов. Сумнівається в Бальцеровичу й політексперт Руслан Бортник. “Дуже сумнівно, що він забезпечить Україні свою “шокову терапію”. Нагадаю, він на початку нульових був радником президента Грузії Шеварднадзе. І там не було ні шокових, ні якихось інших реформ. Використання фігури Бальцеровича може бути піар-прикриттям – він стане таким собі “весільним генералом”, імідж якого використовуватимуть вітчизняні політики при владі”.
РЕШТА. Сам Бальцерович запросив до України ще двох своїх земляків – екс-міністра Єжи Міллера і журналіста Мирослава Чеха, вони стануть його заступниками. Крім того, на чолі “Укрзалізниці” теж став громадянин Польщі – Войцех Балчун. А групу фахівців з підтримки реформ України очолить Іван Міклош, який, за словами Гройсмана, уже за півроку може дати старт реформам. За словами Бортника, головна роль десанту з іноземців – лобіювання інтересів України на міжнародній арені. “Глобальна ж мета тільки одна – обмін досвідом. І тут не дивним є вибір саме поляків: країна досягла добрих показників в економіці, а нам якраз такий досвід дуже цікавий”, – розповів нам політолог Андрій Бузаров. Та всі експерти погоджуються: шокової терапії в Україні не буде.
У Польщі роботу Бальцеровича оцінюють неоднозначно. Так, політолог і депутат Сейму Польщі Павел Коваль каже, що Бальцерович провів у Польщі дійсно один з найважливіших етапів реформування всієї держави. “У принципі, можна сказати, що прізвище Бальцеровича – синонім економічних змін та успіху нашої країни сьогодні. На мій погляд, він чудово впорався з тим завданням, яке стояло перед ним. Звичайно, через 20 років можна сказати, що треба було зробити все по-іншому, уникнути тих неприємних рішень, які тоді були прийняті. Але я, і багато інших поляків, добре розуміємо – без тих жорстких і непопулярних рішень, на які пішов пан Лешек, Польща сьогодні була б зовсім іншою країною”, – зазначив він і додав, що позитивний результат “шокової терапії” для більшості все ж є очевидним. Польський соціолог Наталя Рябінська зазначає, що Бальцерович зіграв свою позитивну роль у становленні польської держави, хоча визнає: у результаті реформ країна розділилася на “Польщу А” і “Польщу Б”. “У нас є люди, які просто не встигли за трансформацією держави, не змогли себе внести в капіталістичну економіку, яку він побудував. Через це росла фінансова різниця між підприємцями та людьми з депресивних районів Польщі. Останні і сьогодні не можуть знайти собі роботу , відкрити бізнес і просто заробити на життя, тому змушені існувати за рахунок держави”, – поділилася вона з нами. За словами Рябінської, незважаючи на те, що економіка Польщі сьогодні входить до списку тих, що найбільш стрімко розвиваються в Євросоюзі, тут усе ще дуже багато людей, які не люблять Бальцеровича і звинувачують його у всіх смертних гріхах: “З іншого боку, більшість поляків усе ж усвідомлюють: якби не такі швидкі та радикальні реформи, то невідомо, чи змогла б Польща пережити свою трансформацію й успішно існувати”. Політолог Олексій Гарань, у свою чергу, порівнює діяльність поляка з непопулярними реформами британського прем’єр-міністра Маргарет Тетчер і президента США Рональда Рейгана. “І якщо експерти досі сперечаються, чи були вдалими їхні реформи, то в питанні Бальцеровича є загальна думка – саме його реформи дали поштовх польській економіці, хоч і були дуже жорсткими”, – розповів він.
