Українським роботодавцям не вистачає працівників і далі ситуація тільки погіршуватиметься. Демографи бачать вихід у сотнях тисяч нових мігрантів щороку, проте економісти від таких прогнозів не в захваті.
Основна проблема наших демографів полягає в тому, що вони розглядають демографічне зростання шляхом міграції у повному відриві від економіки, вважають експерти. Скільки нових людей зможе “проковтнути” вітчизняна економіка та чи дійсно вони потрібні для відновлення економіки України?
Робота для мігрантів: все не так просто, як здається
Три чверті українських компаній відчувають дефіцит кадрів, а, наприклад, будівельним компаніям не вистачає до 40% робітників. В умовах кадрового голоду вітчизняні будівельні компанії планують залучати мігрантів з Азії та Африки, пише Forbes Україна.
“Так, забудовники почали дивитися в бік Азії, — погоджується директорка консалтингової компанії TalentMatch, HR-експертка Наталія Слинько. — Проте сказати, наскільки успішними будуть ці кейси, поки що важко. Обговорень у ЗМІ багато, але не впевнена, чи відбувається така міграція насправді”.
Експертка: залучені мігранти можуть досить дорого обійтися підприємству
Річ у тім, пояснює експертка, що згідно з чинним законодавством, отримати посвідку, яка дозволяє працювати іноземцю, не так вже й просто. Роботодавець має серйозно постаратися, щоб подолати законодавчі перепони.
“І якщо роботодавець готовий заплатити ринкову зарплату (звісно, не по міркам Європи, а по міркам Середньої Азії), забезпечити гуртожитком, то проблеми з оформленням можуть його зупинити, — каже Наталія Слинько. — До того ж ці посвідки надаються на певний термін, залежно від сфери. Неодноразово стикалася з кваліфікованими співробітниками, які не є резидентами України, і для роботодавця це кожного разу було “сім кіл пекла”. Тому, на мій погляд, це поки що лише розмови. Не чула, щоб хоч одна компанія це реалізувала і, тим більше, показала позитивний результат. Залучені мігранти можуть досить дорого обійтися підприємству”.
З іншого боку, не виключений варіант законодавчих ініціатив, спрямованих на спрощення документального оформлення мігрантів в Україні. Якщо у парламенті знайдеться достатньо голосів, потрібні роботодавцям зміни даватимуть змогу суттєво швидше та й, можливо, навіть онлайн оформлювати трудовим мігрантам потрібну посвідку.
300 тис. мігрантів щороку: цифри далекі від реальності
Про необхідність залучення мігрантів з Азії та Африки українці чують не перший рік. Навіть цифри конкретні є — щонайменше 300 тис. мігрантів щороку. Проте експерти до прогнозів демографів ставляться скептично.
Трудова міграція могла б позначитися на нашому ринку позитивно, вважає директор консалтингової компанії “Михайлов та партнери” Віталій Михайлов. Чому тільки ми маємо працювати на економіки інших країн — нехай трудові мігранти допомагають піднімати український ВВП, каже він. Водночас, на його думку, 300 тис. мігрантів щороку — це нереальна цифра.
“Головне питання — звідки їх стільки взяти? Вони ж усі зараз десь живуть, десь працюють, чимось зайняті. Можливо, вони поїдуть до нас через конкурентну зарплату, але скільки Україна готова платити цим людям? 1000 доларів — це конкурентна зарплата, але за такі гроші українці самі із задоволенням підуть працювати. А ось на 200–300 доларів ніхто не приїде. До того ж не варто забувати про такі фактори, як інший клімат, інший менталітет та фактор війни”, — зазначив Михайлов.
Щоб економіка могла щороку “ковтати” таку кількість людей, потрібна модель економічного зростання
Друге велике питання — технічне: дуже складно найняти таку кількість людей та оформити на всіх документи, адже, як вже зазначалося вище, отримання дозволу на роботу в Україні зовсім не такий простий процес, як багатьом здається. “Також абсолютно незрозуміло, як і де планують розміщувати таку кількість людей, — продовжує експерт. — Ви спробуйте розмістити 1000 чоловік одночасно, нехай навіть у Києві. Так що прогнози про 300 тисяч я розділив би на 10, але навіть 30 тисяч мігрантів на рік — це занадто багато”.
Аналітик Олексій Кущ погоджується: ідея залучати по 300 тис. мігрантів щороку є абсолютно утопічною. За його словами, щоб економіка могла щороку “ковтати” таку кількість людей, потрібна модель економічного зростання, націлена на економіку високого рівня додаткової вартості — лише в цьому разі буде високий попит на робочу силу. В Україні зараз відбувається деіндустріалізація, і за сировинної моделі економіки стільки мігрантів просто не потрібно.
“Сфера послуг у нас не така велика, щоб їй були потрібні сотні тисяч мігрантів, — зазначив експерт у коментарі Фокусу. — За радянських часів, коли будували підприємства легкої промисловості, запрошували в’єтнамських ткаль, під яких створювалися величезні підприємства — Херсонський бавовняний комбінат, Дарницький шовковий комбінат. На сьогодні промисловості в Україні практично немає. Щодо будівництва, на яке їх планують запрошувати, то це точно не 300 тис. осіб щороку. Так, під конкретні проєкти на пів року–рік до нас можуть приїхати кілька тисяч людей. Але для нас це не новина, адже й до війни на українських будівництвах працювали китайські, турецькі будівельники”.
Реальна міграція, або чому розрахунки демографів відірвані від економіки
Основна проблема вітчизняних демографів полягає в тому, що вони розглядають демографічне зростання шляхом розвитку міграції у повному відриві від економіки, вважає Олексій Кущ. Фахівці дивляться на показники старіння населення, низьку народжуваність, високу смертність, високий рівень міграції за кордон і вважають, що цю прогалину можна заповнити сотнями тисяч мігрантів. Але чисельність населення — це не напівпорожня бочка, куди можна долити води, зачерпнувши з іншої бочки.
Вітчизняні демографи розглядають демографічне зростання шляхом розвитку міграції у повному відриві від економіки
“У світі є два типи міграції — трудова та соціально-культурна. Якщо говорити загалом, то до США, наприклад, їдуть переважно трудові мігранти за високими зарплатами, а до Європи — за високими стандартами життя, — зазначив Олексій Кущ у розмові з Фокусом. — Україна, на жаль, не може запропонувати ані першого, ані другого”.
Експерт пропонує пофантазувати та уявити, що війна закінчилася і економіка почала зростати на 7–8% на рік, відкриваються нові підприємства з високими зарплатами. Але тут виникає закономірне питання: навіщо нам тоді чужі мігранти, коли ми можемо займатися репатріацією населення, повертаючи своїх?
“Ще одне питання, у якості кого до нас приїдуть ці очікувані 300 тисяч, — продовжує аналітик. — Якщо як заробітчани, які витрачатимуть тут мінімальні гроші, а зароблені гривні мінятимуть на долари та відправлятимуть на батьківщину, то для нас це дуже токсична модель. Мільйони доларів будуть йти в країни Африки та Азії, тоді як нам потрібен приток грошей. Другий варіант — сотні тисяч мігрантів приїжджають до нас назавжди із сім’ями, купують тут нерухомість і облаштовуються — теж не зовсім на нашу користь. 300 тисяч осіб на рік за 20 років перетворяться на 6 мільйонів, а з урахуванням їхньої народжуваності вони цілком здатні за чисельністю зрівнятися з місцевим населенням. Але українські пенсіонери та африканська молодь — це не дуже стійка соціальна модель”.
Якщо заробітчани витрачатимуть в Україні мінімальні гроші, а зароблені гривні мінятимуть на долари та відправлятимуть на батьківщину, для нас це дуже токсична модель
І, нарешті, новини про те, що Україна чекає на сотні тисяч мігрантів, ніяк не в’яжуться з тим, що 130 тисяч власних ВПО були змушені повернутися додому, в зону бойових дій або на тимчасово окуповані території. Незрозуміло, як Україна, яка не змогла влаштувати своїх переселенців, не допомогла їм з якісною роботою та житлом, збирається забезпечити роботою та житлом сотні тисяч мігрантів.
“Виходячи з вищесказаного, інформація про 300 тисяч мігрантів щорічно сприймається не як реальний план, а як інформаційна противага важким новинам щодо демографічної кризи, — підсумував Олексій Кущ. — Нам хочуть показати, що все можна виправити і намагаються перебити цей порядок денний такими новинами, відповідаючи на реальну проблему нереальними пропозиціями”.
