Серія потужних підводних вивержень, які відбувалися в давніх океанах, могла стати одним із ключових чинників масштабних криз морського життя у тріасовий період.
Такого висновку дійшли геологи з різних країн, проаналізувавши фрагменти стародавньої океанічної кори, що збереглися в гірських районах Тибету. Про результати дослідження повідомляє Discover Magazine.
Науковці зосередилися на вивченні залишків океанів Мезо-Тетис і Нео-Тетис — рідкісних геологічних утворень, які є своєрідними “відбитками” давно зниклих морів. Саме ці структури дали змогу реконструювати історію кількох хвиль інтенсивного підводного вулканізму в період між 250 і 200 мільйонами років тому. Аналіз віку мінералів циркону та титаніту дозволив виділити три основні етапи такої активності, кожен із яких супроводжувався формуванням величезних вулканічних плато на океанському дні.
Після зіставлення отриманих геологічних даних із хронікою масових вимирань з’ясувалося, що щонайменше чотири великі кризи морських екосистем припадають на ті самі часові проміжки. При цьому дослідники зазначають, що самі виверження навряд чи знищували живі організми безпосередньо, адже підводні лавові потоки рідко перекривали великі площі.
Найбільш руйнівним виявився інший процес. Вулканічна активність призводила до насичення океанів парниковими газами та змінювала хімічний склад води. Це, своєю чергою, спричиняло інтенсивне розмноження водоростей. Після їх відмирання й розкладання різко знижувався рівень кисню та накопичувалися сірчисті сполуки, що робило морське середовище непридатним для життя. Особливо вразливими були види, які не могли швидко пристосуватися до таких змін.
Автори дослідження звертають увагу, що більшість давніх підводних вулканічних структур була зруйнована внаслідок руху тектонічних плит. Через це подібні події могли відбуватися значно частіше, ніж можна судити на основі тих геологічних свідчень, які збереглися до наших днів.
На думку вчених, якщо ця гіпотеза підтвердиться, роль підводного вулканізму в історії життя на Землі може бути значно ширшою, ніж вважалося раніше. Зокрема, вона може допомогти пояснити й інші масові вимирання, причини яких досі залишаються незрозумілими.
Таємниця “кам’яної стежки” на дні Тихого океану: пояснення геологів
Під час дослідження стародавнього ланцюга підводних вулканів у Тихому океані вчені виявили незвичайну структуру, яка зовні нагадує акуратно викладену дорогу, ніби запозичену зі сторінок казки про жовту цегляну стежку.
На перший погляд може скластися враження, що ця поверхня має штучне походження: рівні геометричні плити формують майже ідеальний візерунок, схожий на бруківку. Проте фахівці наголошують, що йдеться не про сліди діяльності цивілізації, а про рідкісний результат природних геологічних процесів.
Незвична форма утворилася внаслідок багаторазового нагрівання та охолодження вулканічних порід. З часом камінь покривався мережею тріщин, які виникали через різкі температурні коливання. У підсумку поверхня розділилася на правильні багатокутні сегменти — за тим самим принципом, за яким пересохлий ґрунт тріскається під дією сонця.
Саме ця впорядкована геометрія й створює ілюзію рукотворної кладки, хоча насправді “кам’яна стежка” є повністю природним утворенням, сформованим геологічними силами.
