Війна змусила Людмилу з міста Очаків на узбережжі Чорного моря (Миколаївська область), що зазнавало атак із перших днів повномасштабного вторгнення, шукати притулку за кордоном. До переїзду в Молдову вона намагалася жити в найближчих містах. Про це пише портал People in Need.
Після одного з обстрілів їй довелося жити в підвалі — найбезпечнішому місці в житлі, яке знімала. У підвалі вона проводила більшу частину дня. Надалі чоловік переконав її переїхати до Молдови, де колись влаштувалися її донька й онука. Але Людмила не могла залишити напризволяще своїх чотирилапих друзів — двох котів і двох собак.
У Бєльцях Людмила оселилася в старовинному будинку, який надали друзі доньки. Вона живе в дуже скромних умовах. У її новому будинку, крім врятованих з України вихованців, знайшли притулок ще чотири вуличних коти. Жінка каже, що не може їх кинути або прогнати, тому готова поділитися з ними своїм скромним доходом, іноді доводиться відмовлятися від власних потреб на користь чотирьох кішок.
Подолати труднощі їй допомагають в організації People in Need, яка в холодну погоду надає підтримку українцям і молдавським домогосподарствам, що приймають біженців.
“Ця допомога була як знак згори. Взимку було багато витрат, приходили комунальні платежі… У мене вже скінчилися припаси, абсолютно все… І коли я вже була на межі відчаю, отримала цю допомогу. Я дуже вдячна, що ви допомогли мені в скрутну хвилину”, — каже Людмила.
Людмила називає себе сильною жінкою, яка зуміла подолати безліч труднощів і пристосуватися до нового дому. Але каже, що дуже втомилася від життя біженки, а її головна мрія — повернутися додому якомога швидше, коли війна закінчиться. Попри те, що її будинок був частково зруйнований унаслідок атаки напередодні Нового року, вона каже, що вона все одно почувається як вдома.
“Чесно кажучи, я втомилася жити в чужих домівках, спати на чужих ліжках… Я б не хотіла нікуди виїжджати: ні в Європу, ні куди-небудь ще. Я просто хочу миру і повернутися до себе додому”, — пояснила вона.
За словами біженки, її друзі теж чекають на повернення додому.
“Ми продовжуємо сподіватися і чекати, що війна закінчиться і ми повернемося. Моя сім’я все ще чекає. Нещодавно я говорила своєму собаці: “Навіть не думай помирати тут! Ті з нас, хто прийшов сюди, нам усім доведеться повернутися додому”, — пояснила Людмила.
