Найбільшою загрозою для нормального функціонування банківської системи сьогодні в Нацбанку України називають високу частку непрацюючих кредитів (NPL – non-performing loans).
У загальному обсязі кредитування станом на початок червня 2017-го року частка непрацюючих кредитів склала близько 56%. З них — у банках з часткою держави в капіталі частка непрацюючих кредитів становила 72%. У банках з приватним капіталом — близько 26%. В розрізі позичальників, 83% складають кредити корпоративному сектору.
Зазначимо, у попередні 3 роки частка непрацюючих кредитів була нижчою 40%, а станом на початок 2015-го року була близькою до 25%. Причиною суттєвого збільшення частки непрацюючих кредитів у Раді Нацбанку бачать попередню переоцінку якості кредитів ПАТ КБ «ПриватБанк» після націоналізації.
Приріст кількості непрацюючих кредитів також пов’язують із запровадженням нових підходів щодо оцінки розміру кредитного ризику та зміни класифікації активів (постанова Національного банку №351 «Про затвердження Положення про визначення банками України розміру кредитного ризику за активними банківськими операціями»).
Щоправда, останній чинник, насправді, не збільшив частку непрацюючих кредитів, а, скажемо так, «витягнув їх на світ божий» — зробив звітування про їх обсяг більш прозорішим.
Зокрема, у 2017-му році було введено у нормативну базу відповідний термін NPL — раніше це було досить заплутане визначення, що базувалося на класифікаційних вимогах регулятора до кредитів. Основними умовами щодо визнання кредитів непрацюючими стало допущення прострочення кредиту на термін більше 90 днів (30 днів для банків) та неспроможність забезпечення виконання кредитних зобов’язань без стягнення на предмет застави.
Таким чином, можемо припустити, що, якби норми затвердженого цьогоріч Положення діяли у попередні роки, то і дані щодо розміру непрацюючих кредитів за ці періоди були би більшими.
В свою чергу, банківські експерти, причинами накопичення непрацюючих кредитів бачать економічну кризу останніх років та спадщину кризи 2009-го року по іпотеці. Різке падіння гривні зробило валютні кредити непідйомними як для бізнесу, так і для пересічних громадян.
Серед причин накопичення проблемної заборгованості називають також і недостатній нагляд з боку регулятора за діяльністю банків, особливо, тих, що перебувають сьогодні у державній власності.
Найяскравішим прикладом тут є ПриватБанк. Так, в Нацбанку сьогодні заявляють про те, що 97% кредитів там не працювало, однак, мовчать, як так сталося, що така ситуація стала можлива в принципі — куди дивився регулятор?
Іще однією причиною накопичення «мертвих» кредитів експерти вважають незахищеність самих кредиторів в Україні. Основна частка непрацюючих кредитів — це позики, які банківські установи надавали великому бізнесу, а також іпотечні кредити для населення.
Тим часом, в коментарі «і» незалежний банківський експерт, кандидат економічних наук Вадим Сирота каже: «Саме непрацюючі — «мертві» кредити — є джерелом збитків, подальших мільярдних потреб у докапіталізації та своєрідним «тромбом», що обмежує відновлення кредитування реального сектору економіки. Саме такі непрацюючі кредити стали однією з причин колосальних фіскальних витрат держави на подолання банківської кризи, які Нацбанк у своєму цьогорічному червневому Звіті про фінансову стабільність, починаючи з 2014 р., оцінив у 14 % від ВВП».
У Рішенні Ради Національного банку також зазначається: «Зміна регуляторних вимог на фоні погіршення економічних умов зумовила необхідність формування значних резервів під непрацюючі кредити, що у свою чергу призвело до потреби в капіталі, особливо у державних банках. Докапіталізація державних банків проводилася шляхом внесення в статутні капітали ОВДП. Це мало наслідком значну концентрацію цих цінних паперів саме в державних банках. Така практика приводить до значних витрат Державного бюджету з обслуговування цього боргу».
Згідно з офіційною інформацією, за підсумками І-го кварталу 2017 року купонні платежі за ОВДП становили близько 40% усіх процентних доходів державних банків.
Вадим Сирота також звертає увагу на колосальне зростання за лютий-травень цього року (майже утричі) величини непрацюючих кредитів у складі міжбанківських коштів, котрі за своєю природою є короткостроковими, спрямованими для оперативного покращення ліквідності. «Такі кредити, як правило, погашаються досить швидко і проблеми виникають тільки у випадку раптового банкрутства банківської установи», — каже він.
Досить нетиповий тренд — раптове банкрутство (на щастя) не зачепило жодну із банківських установ у період помітного сплеску зростання NPL на міжбанку – це, на думку Вадима Сироти, потребує додаткових роз’яснень від регулятора.
Щодо наявності, загалом, таких великих обсягів непрацюючих кредитів, то тут, на думку Вадима Сироти, потрібна більш активна позиція держави. «Але поки стурбованість регуляторів не матеріалізувалася в ефективні механізми подолання цієї проблеми. Запропонований Нацбанком добровільний механізм «фінансової реструктуризації» активно не використовується корпоративними позичальниками — за оцінками деяких фахівців-юристів, навпаки, створює колізії в неідеальному українському законодавстві», — зауважує експерт.
Досить іронічно оцінювати прагнення Мінфіну створити спеціалізовану компанію з управління поганими активами банків примушує, на переконання Вадима Сироти, негативний досвід роботи санаційного «Родовід Банку».
Незалежний банківський експерт вважає, що тут потрібно орієнтуватися не на досвід якоїсь однієї конкретної країни, а брати за приклад найкращі зразки з різних держав. «Якщо взяти до уваги те, що з Мінфіном нині працює японський консультант Масару Таннака, то є велика ймовірність того, що наші регулятори будуть орієнтуватися на досвід країни «сонця, що сходить». Однак, думаю, не варто ігнорувати успішний шведський, корейський, американський зразки роботи подібних державних спеціалізованих структур», — каже Вадим Сирота.
На його думку, в українських реаліях робота такої спеціалізованої структури з проблемними кредитами банків має базуватися на конкретних принципах. Так, компанія для роботи з проблемними активами банків має виконувати функції тимчасового сховища для поганих кредитів. «Це знизить наявні зараз потреби у докапіталізації банків, проте необхідність у подальшому займатися стягненням проблемних активів — після їх повернення банкам-власникам у майбутньому — дисциплінуватиме їх менеджмент», — вважає Вадим Сирота.
Окрім того, експерт стверджує, що необхідно мінімізувати фіскальні витрати держави на роботу подібної структури, на противагу бездонним вимогам по докапіталізації державних банків. «Саме тому, на мій погляд, Україні варто більше орієнтуватися на досвід європейських континентальних банкоцентричних фінансових систем, зокрема Німеччини у 2009 р.», — каже Вадим Сирота.
Про комплекс заходів, який потрібно ввести задля вирішення проблеми непрацюючих кредитів, говорить і аналітик у сфері інвестицій Олександр Паращій. «В першу чергу, шляхом проведення реструктуризації боргів потрібно зменшити саме боргове навантаження на позичальників. По-друге, законодавство з питань банкрутства має бути більше удосконалено в сторону того, щоб кредитори мали більше прав. Важливим також є вирішення питання оподаткування при реструктуризації та списанні боргів. Потрібно також спростити процедуру отримання кредиторами застав», — вважає він.
У своєму рішенні Рада Національного банку також зазначає: «З огляду на те, що обслуговування значної частки непрацюючих кредитів є проблематичним, наразі є необхідність дослідження питання стосовно актуальності та економічної обґрунтованості внесення законодавчих змін у сфері оподаткування з метою упередження подальших збитків банківської системи у зв’язку з резервуванням та списанням непрацюючих кредитів».
Правлінню Нацбанку Рада рекомендує продовжити роботу і щодо вдосконалення методології ідентифікації інсайдерських зв’язків та оцінок ризику перетворення активів на непрацюючі за рахунок операцій з пов’язаними особами, а також провести класифікацію непрацюючих кредитів з метою диференційованого підходу до розчищення кредитного ринку в рамках реалізації комплексної стратегії підвищення якості банківських активів.
«Регулятору варто нормативно забезпечити процедуру участі власників і кредиторів у відновленні платоспроможності, порятунку банку, виведення банку з ринку (процедура bail-in); розробити підходи і забезпечити їх впровадження щодо підвищення прозорості банків і зниження рівня інформаційної асиметрії між банками та учасниками ринку з метою підвищення ефективності ринкових засад оцінки ризиків роботи з банками, а також передбачити контрзаходи в сфері підтримки макрофінансової стабільності на випадок фінансових стресів до 1 січня 2018 р.», — сказано в прийнятих Радою Нацбанку рекомендаціях правлінню Нацбанку.
Тим часом, Рада НБУ інформує про те, що наразі є ризики погіршення якості кредитного портфеля банківської системи з огляду на повільне відновлення прибуткової діяльності та збільшення прибутків низки великих підприємств у зв’язку з торгівельною блокадою окупованих районів Донецької та Луганської областей.
