Ухвалена 18 квітня 2018 року Кабміном бюджетна декларація на 2019-2021 роки викликає безліч запитань щодо адекватності цього документа. Звичайно, декларація - на те й декларація, що є документом непереконливим і, скажемо прямо, необов'язковим. Проте вона встановлює певні макроекономічні орієнтири, у цьому разі вельми сумнівні.
Наприклад, важко повірити в 6%-не зростання економіки через три роки, а також в однозначну інфляцію за 20%-вої девальвації гривні, коли ціни галопують із космічною швидкістю. Водночас влада ще й має плани щодо підвищення цін на газ і тарифів на комуналку чи то на 20-30, чи навіть на 60 відсотків.
Крім того, бюджетна резолюція дає змогу оцінити обсяг виплат зовнішнім кредиторам згідно з так званою реструктуризацією Яресько-Яценюка в разі ймовірного зростання економіки. Цифри вражають, адже в декілька разів перевищують списані 3,6 млрд доларів. Цікаво, що ніхто не зазнав відповідальності за державну зраду при втягуванні країни у фінансову кабалу!
Отже, уряд затвердив підготовлену Міністерством фінансів так звану бюджетну декларацію, що визначає основні напрями бюджетної політики на наступні три роки.
Згідно з прогнозами уряду, у 2019 р. зростання економіки становитиме 3,6%, інфляція – на 6,5%, рівень безробіття – 8,9%, курс гривні в середньому за рік становитиме 30,5 грн за долар, а граничний обсяг держборгу – не більше 56% ВВП.
Остання цифра викликає особливо багато питань. У січні 2018 р. Гройсман заявляв, що тільки зовнішній борг України становив на той момент 83% ВВП. І це тільки зовнішній борг, без урахування внутрішньої складової держборгу!
Виникає запитання. Як уряд збирається так різко скоротити державний борг? Адже це нереально. Звичайно, зазначений відсоток можна скоротити різким збільшенням ВВП, що ще нереальніше за такий короткий період, навіть якщо різко розкручувати монетарну інфляцію шляхом масштабного друкування грошей.
Також у цьому прогнозі привертає увагу така явна суперечність: низький рівень інфляції за 20%-вої девальвації національної валюти. Очевидно, що таке в Україні неможливо, оскільки в нас будь-яке значне здешевлення національної валюти відразу викликає прискорене зростання цін.
Наведені макропоказники на 2019 рік є попередніми й можуть бути скориговані залежно від економічних реалій. Проте…
Безліч запитань викликають прогнози чиновників і на наступні два роки. Так, згідно з бюджетною резолюцією, у 2020 р. ВВП зросте на 4%, інфляція становитиме 5%, курс долара досягне 31,4 гривні за долар. У 2021 р. зростання економіки має, на думку чиновників, становити 6,3%, інфляція – 4,6%, а курс долара становитиме 31,8 гривень за долар.
Очевидно, що зростання економіки на 6,3% а також інфляція на рівні 5% у сучасній Україні є утопією.
Але навіть за таких вражаючих прогнозів сумарне зростання економіки за три роки очікується в розмірі лише 14%. Це дуже мало, якщо врахувати, що за 2014-2015 роки економіка України скоротилася майже на 18% у реальному обчисленні, якщо вірити офіційним даним. У цьому сенсі дедалі справедливішим видається раніше озвучуване в ЗМІ твердження, що для повернення до економічних показників 2013 р. Україні буде потрібно 10 років, тобто за нинішніх темпів зростання маємо як мінімум втрачене десятиліття. І це за умови, що не буде нового різкого обвалу економіки!
На думку економіста Андрія Блінова, уряд у своїх прогнозах не врахував імовірний наступ світової кризи у 2020 р., припускаючи у 2020-2021 рр. добре економічне зростання.
Блінов зазначає:
«1. Уряд не чекає кризи світових ринків. Крім того, обіцяє спурт у 2021 році (+6,3% за реальним ВВП). Що там за свято намічається?
2. Дивним є значне відставання темпів інфляції від девальвації (напевно, мріють усі тарифи заморозити на весь найближчий період)».
Справді, якщо дивитися за бюджетною декларацією, то уряд жодним чином не враховує можливого погіршення світової кон’юнктури. Але ж Україна критично залежить від цін на сировинну продукцію, насамперед продукцію металургії та сільського господарства. Саме ці товари є основою українського експорту, саме від них значною мірою залежить надходження в країну валюти, а відповідно, платіжний баланс, курс національної валюти, наповнюваність бюджету, величина ВВП та багато інших економічних параметрів аж до добробуту окремих громадян і цілих соціальних верств. Тому не враховувати прогнози ко’юнктури зовнішніх ринків – це, м’яко кажучи, некоректно.
Повернемося до питання інфляції та девальвації. Справді, важко зрозуміти, як уряд збирається домогтися низької інфляції за високого рівня знецінення гривні, що перевищує 20%. Відомо, що зростання курсу долара неминуче веде до зростання цін не тільки на імпортні, а й на вітчизняні товари та послуги, хоча б через імпорт енергоносіїв.
Закрадається підозра, що саме інфляцію влада стримувати і не збирається. Інфляція є небезпечною для звичайних громадян, особливо для малозабезпечених. Проте вона є корисною для уряду, який отримує можливість виконувати і перевиконувати бюджет інфляційними грошима завдяки зростанню цін і, відповідно, податкових надходжень. Щоправда, таким чином гроші знецінюються, але в короткостроковому періоді влада отримує можливість підкупу електорату, передусім малозабезпеченого.
До того ж нічого не відомо про будь-які нових починання уряду щодо наповнення бюджету, окрім різкого збільшення акцизів на спиртне та тютюнові вироби до європейського рівня. Крім того, нескінченні розмови про введення податку на виведений капітал, що має замінити малоефективний податок на прибуток. Поза тим податковий режим залишиться таким, як і був, тобто податковий прес і далі тиснутиме бізнес, а корупція процвітатиме.
Бюджетна декларація на 2019-2021 роки дає деякі прогнозні макроекономічні показники, необхідні для оцінки виплат, які Україна буде змушена платити в межах так званої реструктуризації зовнішнього боргу, проведеної колишнім міністром фінансів Наталією Яресько за співучасті екс-прем’єра Яценюка.
Нагадаємо, у 2015 р. Україна підписала з групою зовнішніх кредиторів угоду про реструктуризацію зовнішнього боргу. Суть його полягала в тому, що в обмін на списання 3,6 млрд доларів зовнішнього боргу приватним кредиторам Україна з ініціативи тодішнього міністра фінансів Наталії Яресько зобов’язалася протягом 2021-2040 років віддавати, за певних умов, певний відсоток свого економічного зростання, якщо такий буде. По суті, Україна повинна буде ділитися своїм економічним успіхом, до якого ці зовнішні кредитори жодного стосунку не мають.
Виплати почнуться лише після того, як ВВП України в доларовому еквіваленті перевищить 125,4 млрд доларів. І Україна вже підійшла до цього рубежу, звичайно, якщо не відбудеться нового обвалу економіки та національної валюти.
Виплати оформляють випуском боргових цінних паперів, що називаються варантами. Виплати здійснюються за такою схемою: якщо реальне зростання ВВП становитиме понад 3% на рік, то зовнішні приватні кредитори отримають 15% від перевищення цього показника, а якщо понад 4% – то 40%. Така собі процентна кабала, що з’їдає значну частину економічного зростання і значною мірою знищує стимули до такого зростання.
Макроекономічні параметри з бюджетної декларації дають змогу скласти уявлення про те, яким це буде.
З наведених нижче таблиць видно, що вже у 2020 р. ВВП України в доларовому еквіваленті перевищить зазначений раніше поріг у 125,4 млрд доларів і досягне 131,1 млрд доларів. А оскільки у 2020 р. прогнозують зростання реального ВВП більш ніж на 3%, то з 2021 р. почнуться виплати зовнішнім кредиторам.
З наведеної нижче таблиці випливає, що тільки за 2 роки (2020-2021) Україна має виплатити зовнішнім кредиторам 1,7 млрд доларів, що становить майже половину списаної під час реструктуризації суми в розмірі 3,6 млрд доларів.
А ця кабальна угода «імені Яресько» діятиме до 2040 р., тобто ще 19 років. За деякими оцінками, за цей час зовнішні приватні кредитори отримають приблизно вдесятеро більше, ніж їм списали.
І це не єдиний доказ того, що, укладаючи таку угоду, вітчизняні чиновники діяли в інтересах не України, а іноземних приватних кредиторів. Навіть більше, уряд порушив положення свого ж нормативного документа!
Згідно з Розпорядженням Кабміну №859 від 25.08.2015 встановлено обмеження за розміром виплат – не більше 1% ВВП до 2025 р. Очевидно, такі обмеження треба встановити за максимальними виплатами на весь період – до 2040 р. Хоча ще краще було б взагалі не підписувати угоди на таких кабальних умовах.
Однак уряд пішов ще далі. У проспекті емісії боргових цінних паперів (варантів) обмеження за максимальними виплатами діють тільки до 2023 р. Отже, уряд подарував приватним кредиторам додаткових 2 роки виплат без обмежень, і з 2024 р. протягом 17 років максимальних обмежень за щорічними виплатами просто не буде.
Якщо помріяти й уявити, що українська економіка зросте на 12% (як це було 2004 року), то зовнішнім кредиторам доведеться віддати 3% ВВП, що перевищить суму списання. Виходить, що без верхнього обмеження за виплатами зовнішні кредитори зможуть отримати суму списання назад всього за один рік.
Та й це ще не все. Порушуючи власне розпорядження, уряд прискорив на рік виплати зовнішнім кредиторам. Згідно з розпорядженням Кабміну щорічний платіж мав би здійснюватися через 2 роки, наприклад, за 2020 рік у 2022 році), а відповідно до проспекту емісії – відразу наступного року.
Отже, і це зроблено в інтересах зовнішніх кредиторів, а не України.
Зазначимо, що відповідальності ніхто за це не зазнав. Яресько виїхала завідувати фінансами острівної карибської держави Пуерто-Ріко, що є неінкорпорованою територією США. Яценюк пішов у тінь, звідки має нахабство інколи вчити патріотизму…
А виплачувати бариші приватним кредиторам будуть, як завжди, прості громадяни України з податків, якими і погашатиметься багаторазово нібито списаний борг. Заклики політиків затягнути паски заради «світлого європейського майбутнього» виявилися блефом з метою – утриматися при владі.
Економічного дива, а надто зростання добробуту щонайменше в найближчі три роки чекати не доводиться, і уряд своєю бюджетною декларацією це визнає.
Натомість треба очікувати подальшого зростання трудової міграції…