Вплив війни на галузі економіки в Україні без сумніву несе величезні збитки країні. Потреба фінансування армії, зруйновані виробничі підприємства, підвищення рівню міграції — це лише деякі з факторів змін економічного статусу країни.
Яким чином найвірогідніше будуть задіяні конфісковані російські активи на користь України, що необхідно зробити в першу чергу аби стимулювати українську економіку, наскільки ефективно економічне бронювання від мобілізації працюватиме в нових реаліях та чого очікувати від перемовин про вступ України до ЄС – про це та багато іншого ЕН запитали у економіста, експерта аналітичного центру «Об’єднана Україна» Олексія Куща.
Наприкінці квітня президент США підписав довгоочікуваний пакет законів про військову допомогу Україні, Ізраїлю та Тайваню. Цей пакет також містив Закон «Про відновлення економічного процвітання та можливостей для українців», що прямо передбачає конфіскацію заморожених російських активів на користь України. Сьогодні активно обговорюються можливі принципи та формати використання цих коштів та поки до консенсусу не прийшли. В чому полягають складнощі цього процесу?
Ця тема вже декілька років циркулює на Заході. І Президент Зеленський, на рівні із іншими очільниками, постійно нагадує, що конфісковані активи мають працювати на відновлення України. Поки ми не бачимо працюючих механізмів їх реалізації, але наші західні партнери вже впритул наблизилися до того, щоб вони почали з’являтися. Найбільш просунулися в цьому Великобританія та США. Проте, на жаль, у цих країнах дуже мало заблокованих російських активів. Напередодні повномасштабної війни Росія виходила з доларових фінансових інструментів (тих самих Трежеріс, в які вони вкладали досить великі кошти) і сконцентрувала свої активи в юанях, золоті та євро, сподіваючись, що європейці не підуть на блокування активів. Тому більша частина заблокованих активів російського Центробанку, які були сформовані в євро, знаходиться в депозитарії Euroclear, зареєстрованого у Бельгії. Рішення США важливе, але воно не вирішує питання активів, що номіновані в євро. Для нас важливе саме рішення ЄС, де позиція поки неоднозначна. В Європарламенті закликають використовувати їх на користь України, а Єврокомісія не поспішає з цим. ЄЦБ підготував аналітичну доповідь, згідно якої конфіскація російських активів зашкодить єврозоні навіть більше, ніж сума конфіскованих активів. Адже багато розвиткових країн Азії, Африки та Латинської Америки почали виводити свої активи з євро, тому що побоюються, що їхні активи теж можуть піддати санкціям та конфіскаціям. На Заході принцип непорушності прав власника та інвесторів є наріжним каменем європейської цивілізації. Не можна просто конфіскувати активи, має бути відповідне рішення суду, або ж визнання цих коштів такими, що належать терористичній організації. Поки що немає ані рішення суду, ані визнання терористичного характеру по відношенню до Росії.
Який сценарій найбільш вірогідний для України в контексті використання цих активів на свою користь сьогодні?
Існують три моделі як використовувати ці активи. Перша – Україна випускає власні облігації під заставу цих активів, що погашаються за їх рахунок. Це опосередкована конфіскація. Друга – використання прибутку, який отримують європейські утримувачі цих активів, той же Euroclear. Третя – використання податків, які сплачуються з цього прибутку. На даний момент є прогрес щодо використання податків і, можливо, прибутку. Але недолік цих схем полягає в тому, що це невеликі суми. Податки, що становлять 1-2 млрд. євро та прибуток до 5 млрд. євро на рік не вирішать наших системних проблем з відновлення знищеної інфраструктури та економіки. Тому на даний момент ситуація трохи патова, але сподіваюсь, що ми почнемо отримувати хоч щось.
Наскільки серйозно конфіскація цих активів шкодить російській економіці?
Якщо подивитися на баланс взаємних вимог, то ми побачимо, що російський борг перед західними інвесторами складає приблизно 300 млрд. дол. Але це борг переважно недержавний. Державний борг складає 30 млрд. долл, а решта – це борги російських компаній, корпорацій, банків перед іноземними кредиторами за кредитами та єврооблігаціями, які ці компанії випускали. Російських активів на Заході заблоковано на 200 млрд. дол. Тобто, що якщо буде конфіскація активів, то Росія тоді конфіскує всі інвестиції і російські компанії не будуть платити за цими коштами. Якщо провести кліринг, то виходить, що цей баланс навіть на користь Росії на 100 млрд. дол. Проблема в тому, що російські активи, що заблоковані на Заході – це активи Центробанку і активи, які вкладені у цінні папери західних країн. А борг, який заблокований в Росії – це переважно борг приватних російських компаній перед такими ж приватними кредиторами. Тобто, якщо конфіскувати ці активи, то постраждають активи Центробанку, але як побічний результат постраждають і іноземні компанії, які просто втратять свої кредити і інвестиції в російські цінні папери. Це досить велика сума для західних економік, особливо для Німеччини. Доведеться запускати емісійні механізми для того, щоб компенсувати ці кошти. Якщо цього не робити, це погіршить становище західних компаній і збільшить лобістський тиск збоку цих компаній на їх національні уряди стосовно цієї ситуації, включаючи підтримку України. Російські компанії, навпаки, отримають колосальну фору, тому що не будуть платити гроші іноземним кредиторам. Фактично дотацію у 300 млрд. дол., а це 15% ВВП країни. Тобто ці компанії, які мають міліардні борги перед західними кредиторами та інвесторами в один день їх позбудуться. Якщо брати показник монетарної бази, то в цьому випадку російський Центробанк отримає ще й можливість потужного емісійного механізму і на суму списаних боргів російських компаній випустити певну частину рубльової маси для стимулювання економіки. Тобто насправді наслідки таких рішень не такі лінійні як нам може здаватися. Тому слід шукати із західними партнерами оптимальні механізми як ці проблеми вирішити.
У системі міжбанківських валютних трансакцій SWIFT євро впав до рівня історичного мінімуму – його питома вага сягнула 21,9%. У чому причина такого стану речей? Чи означає це, що інвестори зараз невпевнені у геополітичній стабільності на європейському континенті?
Якщо брати глобальні геополітичні кластери до яких відноситься США та ЄС, то бачимо, що загроза рецесії в європейській економіці набагато сильніші і структурно небезпечні, ніж у США. Це відбивається на стабільності відповідної валюти. Тобто долар більш привабливий з точки зору збереження інвестицій, ніж євро. Тут ще відіграє фактор дисбалансу відсоткових ставок. Якщо ставка ФРС 5,5%, то ЄЦБ – 4,5%. Відповідно це трансформується в те, що долар більш дорогий, а євро більш дешевий. Долар приносить більшу доходність, в тому числі це облігації міністерства фінансів США, а євро меншу, якщо брати облігації Німеччини, наприклад. Якщо брати суто розрахункову статистику через SWIFT, то величезний обсяг розрахунків був у євро за російський природний газ, нафту та вугілля. Після того як Європа перестала купувати російську сировину і значно скоротила постачання газу ці розрахунки відмінусувались від загальної суми трансакцій в євро. Якщо говорити про майбутнє цих глобальних кластерів, то їх ефективність буде визначатися доступом до джерел енергії як за ціною, так і за обсягом. Це один з факторів глобальної конкурентоздатності. США в цьому плані є профіцитним кластером, тобто з надлишком енергії, а Європа – дифіцитним кластером з дефіцитом енергії.
Наскільки роль китайського юаню може зрости у найближчому майбутньому? Які ризики криються в цьому?
Китайський юань випередив японську єну за популярністю, зайнявши четверту сходинку серед найактивніших валют світу за обсягом використання в міжнародних розрахунках. Його питома вага становить 5-6%. Нібито невеликий показник, але це зростання в чотири рази за останні роки. Тобто питома вага ще невелика, але динаміка зростання дуже потужна. Це відбулося рахунок того, що Росія в своїх розрахунках повністю перейшла на юань та вкладає валютні резерви російського Фонду національного благополуччя у китайські юані. Формуються цілі фонди у юанях, золоті і російських акціях. Тобто перехід Росії збільшив оцю юаневу транзакційну активність. Китай прагне до юанізації світової торгівлі та фінансових операцій і дуже багато робить, щоб перетворити юань на резервну валюту. Китайський юань хоче випередити всі резервні валюти другого порядку, такі як англійський фунт стерлінгів, швейцарський франк, канадський долар і впритул наблизитися до євро, а вже потім кинути виклик самому долару. Звичайно, це питання не завтрашнього дня і не наступного року, а питання десятиліть. Та це одна із загроз, яку вбачають для себе США – загроза глобальному домінуванню долару. Тому що для США це інструмент покриття внутрішніх дисбалансів, дефіцитів і нееквівалентного обміну в системі глобальної економіки. Зараз Китай буде просувати юань перш за все в країнах Центральної Азії, потім в Африці і Латинській Америці, тобто в ті країни, які зараз входять в орбіту китайських економічних інтересів.
Сьогодні спостерігається великий попит на біткоїн, який часто розглядається як альтернатива фіатним валютам та золоту. Чи зможе криптовалюта повністю замінити традиційні гроші?
Тут треба розрізняти криптовалюту і цифрові валюти. Цифрові валюти так, вони будуть витісняти фіатні гроші. Коли почалися розробки проектів національних цифрових валют західні країні були в авангарді, але потім вони зрозуміли небезпеку, яку це несе для них і пригальмували ці проекти. А розвиткові країни, навпаки, почали досить потужно розвивати свої національні цифрові валюти. Їх не треба плутати з криптовалютами. Наприклад, Нігерія одна з перших випустила цифрову найру, Китай зараз випускає цифровий юань, Індія цифрову рупію, Росія працює над цифровим рублем і т.д. Іран намагається випустити свою цифрову валюту, забезпечену золотом.
Свого часу Велика французька революція стала наслідком того, що представники третього стану, який утворився на той час у Франції, а саме буржуазії, що мали гроші та активи, але не мали політичних прав, змістили дворянство, яке вже не мало цієї економічної сили, але все ще користувалось широкими політичними правами. Так само оцей «третій стан» сьогодні – це фактично країни глобального Півдня, які вже мають досить потужні економіки, активи, ресурси, їх частка в світовій економіці суттєво зросла, але вони не мають, за їхнім розумінням, належних геополітичних прав. Тому вони бунтують проти цього геополітичного дворянства у обличчі західних країн, щоб домогтися більших прав.
Ключова проблема, яка виникає між країнами Заходу та країнами глобального Півдня – це нееквівалентний обмін фіатних грошей на реальні матеріальні ресурси, коли такі ресурси як нафта, золото, алмази обмінюються на фіатні гроші, що мають віртуальну цінність. Внаслідок цього нееквівалетного обміну країни, які мають резервні валюти, такі як долар США, євро, англійський фунт стерлінг чи швейцарський франк отримують необхідні ресурси для покриття внутрішніх дефіцитів і дисбалансів. Особливо це проявляється в контексті США, де існує великий платіжний дефіцит і дефіцит державного бюджету. А також величезний державний борг, що складає більше 120% ВВП. Всі ці дисбаланси покриваються за рахунок саме цього нееквівалентного обміну фіатних грошей на матеріальні ресурси. Тому цифрова валюта, курс якої буде формуватися внаслідок мультичастотних операцій з матеріальними цінностями, товарами і послугами, може надати оцю справедливість і вже еквівалентний глобальний обмін. Колись про це казав колишній глава Банку Англії Мервін Кінг, що майбутнє саме за такими цифровими валютами, побудованими на базі штучного інтелекту, які будуть в мультичастотному режимі формувати курс на підставі тих матеріальних активів, товарів і послуг, які виробляються тією чи іншою країною. Але до цього ще досить далеко і звичайно, що західні країни будуть цьому перешкоджати.
Тоді яка роль та перспектива криптовалют?
Що стосується класичних криптовалют, то вони є проекцією, в першу чергу, рівня ліквідності в глобальній економіці, фінансового моніторингу та санкційної політики. Тому, чим жорсткіші фінансовий моніторинг у західних країнах, що вимагає підтвердження джерел походження коштів, економічні санкції, тим вищий буде курс криптовалют. Отже, спостерігаючи за цими трьома факторами можна визначати перспективи криптовалюти.
Як ви відноситеся до оподаткування віртуальних активів? Наскільки реально забезпечити ефективне регулювання цієї галузі?
Якщо почнуть оподатковувати криптовалюти вони фактично втратять свою цінність часткового обходу санкцій і фінансового моніторингу, тому що будуть контролюватися ззовні. Думаю, оподаткування можливе на етапі саме майнінгу криптовалюти, тобто доходу від випуску криптовалют. Але операції з криптовалютами, швидше за все оподатковуватися не будуть.
Попри рішення Правління НБУ, вдруге в цьому році, знизити облікову ставку до 13,5% й надалі зберігається значний розрив між фактичною інфляцією та поточною обліковою ставкою. Що скажете з цього приводу?
Те що інфляція нижче 5%, а облікова ставка у декілька разів більша говорить про те, що реальна ставка (тобто облікова мінус інфляція) є позитивною майже на 9%. І ця позитивна реальна ставка теж більша за інфляцію у декілька разів, що свідчить про аномальну жорсткість монетарної політики. З одного боку, це позитивно впливає на курсову стабільність, тобто гривня є торговою валютою і курс певним чином стабілізується, а інфляція гальмується. З іншого боку, така політика дорогої гривні фактично знищує економіку, тому що унеможливлює проведення серйозних структурних змін для яких потрібні кредитні інвестиційні кошти і яких, при нинішніх умовах монетарної політики, не може бути апріорі. Ніхто не буде кредитувати підприємства, якщо можна вкладати гроші в депозитні сертифікати чи ОВДП, отримуючи досить високі відсотки.
Крім цього, існує інша проблема – руйнування симетричності монетарної трансмісії. Раніше вона будувалась наступним чином: облікова ставка була на 2% нижче від ставки рефінансування і на 2% вище ставки за депозитними сертифікатами. Зараз ця симетрія зруйнована і ми бачимо, що і ставка за депозитними сертифікатами, і ставка за рефінансуванням вище на декілька відсотків за облікову. Це фактично свідчить про руйнування симетрії монетарної трансмісії, яка стала несиметричною. Як наслідок: облікова ставка вже фактично нічого не означає. І реальною обліковою ставкою стає ставка за депозитними сертифікатами. Саме вона зараз сприймається банками як мінімальна вартість грошей і орієнтиром при визначенні ставок за кредитування реального сектору економіки. Тобто це негативно впливає в тому числі на кредитні процеси.
За даними Нацбанку України, у березні 2024 року банки України ввезли готівкову іноземну валюту в обсязі 855 мільйонів доларів, що на 25% менше, ніж минулого місяця, коли в лютому було ввезено 1,138 мільярда доларів. По які тенденції в економіці країни це може свідчити?
Це свідчить про те, що ввезення валюти до України стало досить дорогим. Раніше валюту завозили літаками, а зараз вони сюди не літають, тому її доводиться завозити автомобілями чи залізницею. А це вже зовсім інший рівень витрат, тому що транспортування валюти треба супроводжувати інкасаторами. Тобто це більш затратний по часу та ресурсам процес. Крім цього, на валютному ринку існує інша проблема, коли доларові банкноти з невеличкими подряпинами чи плямами приймають лише з комісією від 5-10%. Це перетворилось на величезний бізнес для тих, хто займається обмінними операціями. За моїми оцінками, сума йде не про десятки, а сотні мільйонів доларів за декілька років війни, що акумулюються за рахунок таких надуманих комісій. Тому тут є і елемент штучності. Створюється штучний дефіцит якісної валюти на внутрішньому ринку, щоб просто у людей знімати додаткові комісії за нібито подряпані банкноти.
Нещодавно стало відомо, що у “Дії” з’явились нові військові облігації, які названі на честь тимчасово окупованих міст — “Макіївка” та “Бахчисарай”. Раніше були “Керч”, “Джанкой”, “Залізний Порт” та “Асканія-Нова”. Наскільки дієві військові облігації як інструмент підтримки державного бюджету?
Найбільше військових облігацій придбав Нацбанк, що в принципі правильно. Якщо країна має свій монетарний суверенітет, то один із його елементів – це можливість в критичні періоди історії (коли стаються фінансові кризи, пандемія чи війна) забезпечувати монетарну стабільність в країні. Тоді Нацбанк друкує гроші і напряму фінансує Мінфін і покриває дефіцит бюджету. Наразі військових облігацій викуплено на 400 млрд грн. Значно менше припало на українські компанії і населення. Але облігації не стали в Україні тим ефективним інструментом, яким були у США під час Другої світової війни. Чому в США це спрацювало, а в нас ні? Тому що у США, поруч із військовими облігаціями, була запущена ще і модель максимальної зайнятості населення та виробництва, спрямованого на потреби армії та фронту. До речі, США під час Другої світової війни подолали наслідки Великої депресії 1930-х років. Населення під час війни зазвичай мало витрачає і переважно накопичує. Саме тому, що населення працює, гарно заробляє і мало змогу накопичувати у США запровадили цей інструмент військових облігацій.
В Україні немає такої працюючої моделі економіки. У нас, за різними оцінками, від 15-20% безробіття, величезна кількість внутрішньопереміщених осіб, які бідкаються в орендованому житлі майже без грошей. Платоспроможний попит населення катастрофічно впав. Рівень накопичення в країні досить низький. Люди банально не мають грошей для того, щоб купувати ці військові облігації.
Тобто стимулювання економіки збоку держави поки не достатнє в Україні?
Фактично нічого не робиться для того, щоб дати економіці саме структурний поштовх. Та допомога, яка надається є тактичною і досить мізерною за обсягами.
Нацбанк і Уряд не розуміють ключову проблему – війна зруйнувала стару сировинну модель української економіки і основні труднощі очікуються у трьох основних напрямках, «китах», на яких вона трималась. Це експорт сировини, переважно аграрної та металургійної, трансфери трудових мігрантів із-за кордону та ІТ сектор.
Проблеми з першим напрямком відомі – це логістичні, транспортні, а також несприйняття української аграрної сировинної економіки в Європі. У тій самій Польщі, що вже перетворилось у проблеми з блокуванням кодону. Українська сировинна модель не монтується в європейську економіку, яка є більш складною. Це клуб складних економік з високим рівнем доданої вартості. Ми ж політично йдемо в Європу, а економічно в Азію, де є попит на нашу сировинну продукцію.
Другий момент – трансфери трудових мігрантів суттєво скоротилися. Якщо до війни ця сума становила приблизно 15 млрд. дол., то в цьому році буде менше 10 млрд. дол. Бачимо втрату приблизно на третину. І ці перекази будуть скорочуватися по мірі міграції українського населення за кордон. Та ж ситуація і з ІТ сектором. Цей напрямок любить тишину, а Україна в цьому плані в наступні роки буде країною з досить високими екзистенційними ризиками, тому айтішніки будуть мігрувати з країни будь-якими способами. Ситуація з освітою із-за війни теж складна. Як показало нещодавнє тестування, 60% українських школярів мають знання нижче базового рівня. Тому ці три «кити» фактично перетворилися на паперових і розчинились, або згоріли у полум’ї війни.
Наша економіка потребує колосальних структурних трансформацій. Ми маємо знайти новий економічний формат. А він можливий лише за рахунок інвестиційно-кредитного імпульсу, який можуть надати банки та держава. Та це буде складно зробити без відповідної стратегії, в тому числі промислового розвитку на рівні Кабміну і монетарної політики на рівні Нацбанку. Тобто Нацбанк і Кабмін мають усвідомити потребу економіки в структурній перебудові і переформатувати свої політики відповідно до цієї потреби. Але поки цього усвідомлення немає навіть на мінімальному рівні.
Як ви відноситеся до ідеї економічного бронювання від мобілізації?
Економічне бронювання від мобілізації – це радянський рудимент. На жаль, сьогодні ідея фактично увібрала в себе всі її негативні риси. За радянських часів вона могла більш-менш ефективно функціонувати, тому що були профтехнічні училища, технічні ВУЗи, які випускали технічних фахівців, що одразу йшли на заводи і відповідно бронювалися ще на стадії навчання. У нас вочевидь такої ситуації немає. Професійна технічна освіта повністю зруйнована. Технічних та технологічних закладів майже немає. Кого бронювати? Промисловість перед війною була майже повністю деіндустріалізована.
В результаті, економічне бронювання перетворилося на якийсь абсурд, коли через лобізм певних структур відбувається бронювання, наприклад, кур’єрів або працівників грального бізнесу. Відповідно цей лобізм не є безкоштовним, а поєднаний з корупцією і абсолютною неефективністю і беззмістовністю цього процесу. Тому бронювання може буде, якщо є оцей логічний зв’язок між технічним навчанням і роботою у військово-промисловій сфері. Воно працює, якщо є модель мобілізації. А коли відбуваються такі хаотичні процеси як у нас, то цей хаос береться під контроль корупцією і лобізмом.
Які Ваші очікування від перемовин про вступ України до ЄС, що мають розпочатися в червні?
Це буде своєрідна морква, яку показують перед зайцем, щоб він рухався у певному напрямку. Європа буде артикулювати темою європейської інтеграції, тому що це необхідно робити в контексті морально-психологічної підтримки України. Вона не може зараз як прискіпливий вчитель вказати Україні на її реальні перспективи. Якби не фактор війни, риторика Заходу була б надзвичайно жорсткою і конкретною. Європейці хочуть підтримати Україну, дати надію та ми маємо розуміти що це все риторика, а не реальні дії.
Ще раз проговорю, сировинна аграрна українська економіка не монтується в європейський ринок. Аграрний сектор в Європі є дотаційним, базується на продуктовому розмаїтті, підтримці малих і середніх фермерів та сімейних господарств. Величезні дотації з європейських фондів отримують такі країни як Польща, Угорщина, Чехія, Болгарія, Румунія. Вступ такої країни як Україна, де майже знищені малі та середні фермери, а виробництво сконцентровано у великих фінансово-промислових групах, фактично розчавить внутрішню сімейну структуру аграрного укладу в Європі. Відповідно основні аграрні дотації будуть йти в Україну, а такі країни як Польща( замість того, щоб отримувати дотації) будуть змушені ще й платити зі свого бюджету дотації для українських аграріїв. Те саме стосується й інфраструктури. Є таке поняття в Європі як «інфраструктурне вирівнювання», коли таким країнам як Польща надаються величезні кошти для розвитку інфраструктури. В контексті України, де майже знищена інфраструктура, всі європейські фонди будуть змушені направляти кошти на її відновлення, що позбавить інші країни можливості отримати допомогу від ЄС, або ж вони отримуватимуть її у значно менших обсягах.
Що в такому разі могла б запропонувати Україна аби стати рівноправним членом європейської сім’ї?
Нам необхідно знайти своє місце в європейських технологічних ланцюжках доданої вартості. І це місце має бути більш високим, ніж просто сировинний експорт. Ми маємо навчитися виробляти ті продукти, які необхідні на європейському ринку і стати корисними для Європи.
Наприклад, Україна може стати найбільшим виробником біопалива. Може стати найбільшим в Європі виробником рослинного білка та ізолятів. Створити титановий кластер, тобто виробляти титанові вироби на базі власних родовищ титану. Чи свій літієвий кластер на базі літієвих родовищ і виробляти ті ж самі акумулятори для електромобілів. Може створити урановий кластер на базі продовольчого урану і, можливо, приймати участь у виробництві ядерного палива, адже Європа і США відмовляється від російського ядерного палива.
Тобто Україна в цьому плані теж могла б знайти своє місце. Теж саме виробництво чіпів, напівпровідників та сонячних батарей на базі українських мегаполісів, де існують місцеві політехнічні ВУЗи. Але для цього необхідні оті самі структурні трансформації, про які вже багато сказано.
І головне – ми повинні знайти внутрішні інвестиційні ресурси, щоб хоча б на якомусь мінімальному рівні відновити свою інфраструктуру, в тому числі із залученням європейських коштів. Перед вступом до Європи ми маємо полагодити внутрішню інфраструктуру. Вона не може бути такою поруйнованою як зараз. Ми маємо створити нову енергетичну систему. Зараз багато говорять про її децентралізацію та розвиток нових видів генерації електроенергії. Це все має бути хоча б на початковому рівні реалізовано для того, щоб говорити про реальний вступ до ЄС.
Наскільки суттєвим виявиться вплив президентських виборів в США на політико-економічні процеси в світі?
Це буде один із ключових факторів впливу на світову економіку та політику. На філософському рівні вибори президента США – це не просто боротьба двох передвиборчих програм кандидатів, це боротьба двох економічних, політичних і геополітичних програм. Це фактично боротьба двох антропологій. Консервативна антропологія Трампа, яка базується на традиційних сімейних цінностях. І трансгранична, трансгуманістична антропологія Байдена, яка базується на новітніх цінностях, які притаманні життю багатьох європейський країн. Тому перемога Трампа буде означати, що Америка почне розворот у бік консервативного світу і віддалятиметься від Європи. Це буде більш протекціоністська і промислово налаштована економіка з великим фіскальними стимулом збоку держави, програмами розвитку промисловості, доместикації виробництва і решорингу (повернення виробництва на батьківщину з інших країн). Тобто США будуть більше концентруватися на власних проблемах та проблемах своєї земної півкулі. В політичному плані це означатиме суттєве зменшення ідеології ліберальної експансії США по відношенню до інших країн, які знаходяться у сфері її впливу. Якщо переможе Байден, то тут все зовсім протилежне. Це ми і спостерігаємо за його президенства сьогодні. Продовжиться ліберальна ідеологічна експансія демократів.
