Розмови про зміну податку на прибуток так званим податком на виведений капітал у нашій країні як у владних структурах, так і на рівні експертів і підприємців ведуться вже давно. Президент країни навіть запланував його впровадження в практику з 1 січня 2018 р., однак потім цей процес перенесли на рік.
Ідея цього податку полягає в тому, що об’єктом оподаткування стає прибуток, що стягується з підприємств лише в тому разі, коли їхні гроші не перебувають у компанії. Вона ці кошти може використати на свій розсуд – купувати техніку, обладнання тощо. Жодними податками такі речі не обкладатимуться. Зрозуміло, за схемою роботи податку на прибуток фірма має заплатити його, а тільки потім розпоряджатися своїми грошима від того прибутку, що залишився після сплати такої «податі».
Сплата податку на виведений капітал передбачає, що такі кошти підприємство має сплатити державі, коли почне виводити гроші, сплачуючи дивіденди. Дивіденди — частина чистого доходу фірми (після всіх виплат, зокрема й заробітних плат своїм працівникам), прибуток якого розподіляється між акціонерами такого підприємства. Розмір їхніх виплат залежить не тільки від чинного статуту такої фірми, а й від зборів акціонерів (тобто що вони вирішать, — у нас часто такі збори вирішують взагалі не сплачувати жодних дивідендів). Ось із таких операцій і стягуватиметься новий податок у розмірі 15%.
Є платежі, прирівняні до дивідендів, і їх також обкладатимуть податком на виведений капітал. Якщо компанія або підприємство захотіло виплатити роялті (своєрідну плату у вигляді відсотків комусь за його роботу, яку той робив для цього підприємства), виплатити своїм нерезидентам якісь гроші (тобто юридичним особам, у яких їхнє підприємство не зареєстровано в Україні), донарахувати щось за трансфертним ціноутворенням (це перерозподіл загального прибутку групи осіб, що перебувають у державах з нижчими доходами) або інвестувати що-небудь за кордон, то в цьому разі компанія повинна буде сплачувати такий податок на виведений капітал у розмірі 20%.
З одного боку, підприємство дозволить собі накопичувати кошти, не сплачуючи податку на прибуток. З іншого боку, більшість експертів та підприємці побоюються того, що вони не знають, що може бути взагалі зараховано до таких дивідендів (а їхній список може бути значно розширений), і тоді доведеться сплачувати податок на виведений капітал з набагато більшого переліку операцій.
Як заявив «i» експерт Реанімаційного пакета реформ Володимир Дубровський, у деяких країнах світу, зокрема в Естонії, є позитивний досвід упровадження цього податку. «Податок на виведений капітал дає змогу активно боротися з ухильниками від сплати коштів до скарбниці. Це й засвідчив досвід Естонії. У цій країні не використовували в таких величезних масштабах, як в Україні, практику виведення грошей в офшори. Тому для нас такий податок дозволить її практично викорінити. Адже ті заходи, що сьогодні розписано в законопроекті про податок на виведений капітал, ударять найперше саме по таких компаніях».
На думку Тетяни Шевцової, голови комітету з питань податкової політики Громадської ради при Міністерстві фінансів, адміністрування податку полягає в перевірці вузького, конкретного переліку операцій, що обмежені виключно операціями платника податку на виведений капітал з неплатником.
«Зникає потреба контролювати всі без винятку доходи-видатки, немає потреби перевіряти фінансовий результат, у якому (як свідчить практика) фіскали мало що розуміють, але «успішно» донараховують зобов’язання з подальшими оскарженням і судами», – резюмує вона.
Ці експерти стверджують, що, крім Естонії, де аналогічна система непогано працює вже 17 років, є позитивний досвід Гонконгу — принцип звільнення від оподаткування реінвестованих коштів там посприяв економічному ривку. З 2017 р. на такий податок перейшла Грузія, яка вже отримала 1,2% додаткового зростання ВВП. Також податок на виведений капітал з 2018 р. застосовує Латвія, яка, до речі, взяла за основу ту модель, яку запропонували впровадити в Україні вітчизняні економісти в щільній співпраці з європейськими колегами.
Противники введення в практику податку на виведений капітал кажуть, що естонський досвід, по суті, сьогодні є мало не єдиним позитивним. «Усі країни, що впроваджували в практику цей податок, зіткнулися в перші два-три роки з величезною діркою в бюджеті. Різко знизилися обсяги надходжень від сплати податків. Не було й різкого надходження іноземних інвестицій уже після трирічної перерви. Те, що таке сталося в Естонії після 2003 р., свідчить більше, що саме після входження цієї країни до ЄС туди просто «потекли» європейські інвестиції, як у нову країну спільноти. Тобто однозначно запевняти, що саме податок на виведений капітал привів до естонського «дива», не можна. Від цього податку, до речі, свого часу відмовилися Швейцарія, США, Македонія, Молдова й інші країни», — зазначає в коментарі «і» незалежний економіст Андрій Свириденко.
Не виключено, що підприємства вкотре підвищення ПДВ покладуть на плечі звичайних споживачів, збільшивши просто ціни на свою продукцію. Подейкують, що нібито саме за «допомогою» такого податку державі легше буде вести розмову з підприємцями щодо скасування єдиної системи оподаткування.
Проте Володимир Дубровський має свої контраргументи. Так, наприклад, він заявляє, що втрати бюджету в перші роки функціонування податку на виведений капітал не перевищать 25 млрд грн: «По-друге, можна знайти досить просто джерела перекриття втрат. Так, це може бути прибуток НАК «Нафтогаз України» (там саме 25 млрд грн, які забирає державний бюджет). Можна також упорядкувати ринок землі, додатково заробивши на земельному податку ще 5 млрд грн, закрити схеми з блокуванням податкових накладних — 10-12 млрд грн. Однак головне, що 25 млрд грн — це дрібниця, це дуже невеликі гроші, які завжди знайдуться в бюджеті».
Нагадаємо, у 2017 р. надходження від податку на прибуток підприємств становили близько 64 млрд грн, або лише трохи більше 10% від загальної суми податкових надходжень. Це саме пов’язано з тим, що від цього податку відносно просто ухилятися.
Експерт також упевнений, що всі розмови про масові негативні сторони податку на виведений капітал поширюються від імені керівників ДФС (адже роботу після скасування податку на прибуток можуть втратити чимало співробітників інспекцій, що адміністрували його) та великих компаній, які щільно «сидять» на офшорах.
До речі, начальник Офісу великих платників податків ДФС Євген Бамбизов не проти такого нововведення, однак зазначає, що до цього питання потрібно підходити обережно. «У нас у 2017 р. були безпрецедентні темпи зростання щодо декларування податку на прибуток великими платниками податків. Обсяг декларування зріс на 46% порівняно з 2016 р.».
Справді, якщо ДФС має такі непогані показники щодо стягнення податку на прибуток в останні роки, а тут пропонують піти від цього на догоду новому податку, який, по суті, виконає шлях першопрохідника: ще точно ніхто не знає, що буде після впровадження в практику податку на виведений капітал.
Хоча, з іншого боку, як вибиває податок на прибуток ДФС із підприємств, ми теж знаємо. Тут Володимир Дубровський має однозначну думку: маніпуляції за базою адміністрування податку на прибуток є досить частим явищам. На його думку, нерідко підприємці взагалі не знають, як і що вони платять за цим видом податку. Таким усе є заплутаним.
Отже, однозначної відповіді щодо «панацеї» від нашого хронічного недофінансування бюджету, прискореного розвитку підприємств та інших економічних «див» від упровадження в практику податку на виведений капітал просто немає. Напевно, дискусія має тривати, й експерти зобов’язані ретельно вивчити всі питання, пов’язані і з чинним податком на прибуток, і з поки що новим для нас — на виведений капітал.
