Жорстка критика президентського законопроекту про створення Антикорупційного суду (№7440) з боку Міжнародного валютного фонду (МВФ) і Світового банку, яка «вилилася» у претензійні листи по кілька сторінок, що були направлені на адресу керівників ключових владних структур України, дає серйозні підстави говорити про те, що чергового, так потрібного нашій державі траншу МВФ, може і не бути.
Більше того — виглядає так, що загроза повного розриву подальшої співпраці між Україною і її міжнародними фінансовими партнерами сьогодні є по-особливому вираженою. Тут вимоги щодо того, як і за яким принципом має бути створений Антикорупційний суд, можуть стати тим наріжним каменем, через який українська влада переступити не зможе. Для неї? за оцінкою деяких аналітиків? це рівнозначно тому, щоб винести собі вирок та іще і підписатися під ним.
Втім, «не переступити» — може виявитися також не варіантом.
Так, на своїй сторінці у Facebook колишній міністр економіки Віктор Суслов зазначив: «Конфлікт між українською владою і МВФ набуває публічного характеру. МВФ вимагає того, що, із точки зору української влади, абсолютно неприпустимо, — створення компетентного і незалежного від влади антикорупційного суду. Вибір: поступитися МВФ, отримати чергові транші, але тоді “сядуть всі”? Або: стояти на своєму, втратити фінансування МВФ і будь-яке інше зовнішнє фінансування, допустити дефолт і крах економіки, втратити владу, і знову – “сядуть всі”?».
Разом з цим, не варто забувати і про інші поставлені перед Україною умови МВФ для виділення чергового траншу по відкритій у березні 2015 р. чотирирічній програмі EFF загальним обсягом SDR12,348 млрд (близько $17,25 млрд), які наша влада намагається якось так по-хитрому обійти чи переступити.
Якщо, скажімо, подивитися у проект державного бюджету на наступний рік, то там немає закладеного підвищення ціни на газ — такою була одна із вимог МВФ. «Непідвищення тарифів і розмови про можливість повернення до різних тарифів для бізнесу і населення (джерело корупції за колишньої злочинної влади) можуть розлютити МВФ і привести до відстрочення чергового траншу або зупинки програми», — написав іще напередодні прийняття парламентом основного фінансового кошторису країни на своїй сторінці в Facebook член Ради Нацбанку Тимофій Милованов.
Прийняття закону про приватизацію — іще одна умова МВФ на шляху до виділення Україні позики — якось так також «зависнуло в повітрі», як і багато чого іншого.
Тим часом, імовірний розрив стосунків між Україною і МВФ може призвести до того, що від фінансової підтримки України відмовляться Євросоюз та інші міжнародні партнери. Для України, м’яко кажучи, — такий поворот подій буде не найкращим сценарієм.
«Подивіться на додаток (№3 — Ред.) до закону про Держбюджет. Там передбачається отримання величезних сум за типовими проектами перебудови інфраструктури та фінансування енергопостачання. Навіть проекти будівництва метро в Дніпрі, Харкові та Києві зав’язані на зовнішнє фінансування. Це ті проекти, які повинні реалізуватися коштом Світового банку, а їх не буде, якщо не буде співпраці з МВФ. Також не буде кредитів від Європейського Союзу, не буде кредитів від інших провідних країн світу. Інвестори не прийдуть», — зазначає Віктор Суслов.
Про те, що міжнародні ринки і політики можуть негативно відреагувати на припинення співпраці МВФ із Україною і знизити довіру до країни, а також послабити її підтримку, говорить також і Тимофій Милованов. «У свою чергу, це погіршить економічну ситуацію, посилить популізм та ізоляцію, підвищить ймовірність економічної та політичної криз у 2019-2020 рр.», — вважає він.
Про існування ризику щодо того, що основні інвестори можуть припинити співпрацю з Україною через неможливість виконання нею взятих зобов’язань, говорять і у Міжнародному центрі перспективних досліджень (МЦПД).
У цьому контексті варто також нагадати, що у найближчі 5 років Україні необхідно буде повернути $30 млрд. старих боргів. І розраховувати в цьому, не отримуючи зовнішніх запозичень, тільки на себе складно.
Тим часом, про те, що продовження співпраці із МВФ полегшує доступ до фінансування від інших міжнародних організацій, а також є індикатором прогресу в структурних реформах та інвестиційної привабливості країни йдеться також і у «інфляційному звіті» Нацбанку.
Разом з тим, від загрози погіршення у нас макроекономічної ситуації через припинення співпраці з МВФ Україну, принаймні, у короткостроковій перспективі, може врятувати достатній обсяг золотовалютних резервів, який наразі є в країні. Про це говорять аналітики МЦПД.
В свою чергу, про достатній обсяг золотовалютних резервів неодноразово за останній проміжок часу заявляв і прем’єр-міністр України Володимир Гройсман.
За інформацією Нацбанку, за минулий рік рівень золотовалютних резервів України виріс на 21%. Станом на 1 січня 2018 р. міжнародні резерви становили еквівалент $18,8 млрд.
У зв’язку з цим у Нацбанку також заявили, що станом на 1 січня 2018 року обсяг міжнародних резервів покриває 3,6 місяця майбутнього імпорту і є достатнім для виконання зобов’язань України та поточних операцій уряду і НБУ.
Тим часом, Віктор Суслов звертає увагу на те, що валютні резерви України в основному сформовані власне коштом зовнішніх кредитів і кредитів МВФ, і саме через це офіційний Київ не може дозволити собі залишитися без кредитування фонду.
Тим часом, за ситуації, що склалася, стабільність гривні уже помітно почала «підкошуватися» Таким чином, курс валют впевнено і надзвичайно швидко рухається до рівня раніше закладеного в бюджеті держави показника.
Попри все, українська влада публічно навіть не хоче допускати думки, що чергового траншу МВФ може не бути і вся подальша співпраця з фондом може полягати лишень у тому, щоб повертати йому усе те, що було позичено раніше, а не брати нові позики. Зокрема, у розмові із журналістами прем’єр-міністр Володимир Гройсман зазначив: «Я не хочу зараз навіть гіпотетично говорити про якісь проблеми в цьому питанні, тому що так не станеться».
Проте — видимими проблеми у стосунках між Україною і МВФ були іще і до сьогоднішньої ситуації. Із обіцяних фондом $6 млрд. кредиту в минулому році Україна отримала тільки $1 млрд. Ще у квітні.
Причиною цьому прийняті, з однієї сторони, начебто, в догоду МВФ пенсійна реформа, медична реформа, проведено реформування банківського сектору, запроваджено режим інфляційного таргетування, реформовано енергетичний і промисловий сектор, створено НАБУ тощо, а з іншої — це було не зовсім те, чого від нас очікували. Про втілення в життя всіх цих нововведень взагалі краще промовчати.
«Завдання МВФ — підняти країну з колін і допомогти йти в правильному напрямі, але він безсилий примусити країну бігти, щоб не лише наздогнати відстаючих, а й вирватися у лідери, наприклад, як це робить Польща, не кажучи вже про Сінгапур», — розповів колишній заступник голови Нацбанку та міністра фінансів, який раніше відповідав за зв’язки з МВФ, Олександр Савченко.
За його словами, для того, щоб зрушити Україну з місця і направити у правильному напрямку — до економічного зростання, МВФ пропонує нам найдієвіші інструменти — гроші, ідеї та фахівців. «Причому грошей — досить багато, ідеї відпрацьовано до якісних операційних і тактичних рекомендацій, фахівці — одні з найкращих серед існуючих у світі вузьких спеціалістів, зазвичай із великим досвідом», — зазначає Олександр Савченко.
Біда тільки в тому, що МВФ не може дати ще і політичної волі до прийняття і подальшого проведення дійсно стратегічних реформ. Українська влада постійно намагається балансувати між вимогами і рекомендаціями МВФ і власними особистісними інтересами.
В той же час, не варто забувати, що доведення економіки до хорошого стану — це прямий шлях до відмови країни від подальшого залучення кредитів. Так, у середині жовтня минулого року уряд тієї ж таки Польщі ухвалив рішення відмовитися від траншу МВФ в рамках угоди про гнучку кредитну лінію у розмірі $9,2 млрд. Там заявили, що економіка Польщі перебуває в настільки гарному стані, що додаткові гроші МВФ їй не потрібні.
І тут зазначимо, що для того, щоб прийти до незалежності від зовнішніх коштів, свого часу поляки як раз проводили у порівнянні із нами ще більш жорстку політику (в т.ч. щодо різних соціальних програм), тобто по суті самі робили те, що від нас вимагає МВФ.
Тим часом, нагадаємо, відкрита МВФ у березні 2015 р. для України чотирирічна програма EFF загальним обсягом SDR12,348 млрд (близько $17,25 млрд) з першим траншем в $5 млрд спочатку передбачала щоквартальний перегляд програми, виділення в 2015 році ще трьох траншів по SDR1,18 млрд (близько $1,65 млрд) і зменшення квартальних траншів в 2016-2018 роках до SDR0,44 млрд ($0,61 млрд).
Україна є членом Міжнародного валютного фонду з 3 вересня 1992 р. ы отримує кредити від Фонду з 1994 р.
