РусУкр

Юрій Продан: Система управління у паливно-енергетичному комплексі України не відповідає вимогам енергетичної безпеки

 
Друк Відправити на пошту

 

 

Екс-міністр енергетики і вугільної промисловості Юрій Продан в ексклюзивному інтерв’ю «Економічним Новинам» розповів про те, чому Уряд вирішив не продовжувати контракт із головою НАК «Нафтогазу» Андрієм Коболевим, чи можна домовитися з РФ про збереження транзиту газу по території України, яка причина того, що так і не запрацювала Програма розвитку власного газовидобування 20/20, про перспективи будівництва газового інтерконектора Україна-Польща та енергетичний безвіз, а також, чому слід послабити державні стимули для «зеленої» енергетики. Про це та багато іншого читайте в матеріалі нижче.

Юрій Продан: Система управління у паливно-енергетичному комплексі України не відповідає вимогам енергетичної безпеки

Нещодавно виповнився рік як Стокгольмський арбітражний суд зобов’язав «Газпром» сплатити $4,6 млрд. компенсації за транзитним контрактом. Наскільки просунулась Україна у питанні повернення компенсації?

Ця робота розпочалася у 2014 році, коли було змінено керівництво НАК «Нафтогазу» та Мінпаливенерго. Вона проведена надзвичайно ефективно. Ми маємо відповідні рішення Стокгольмського арбітражу. Але на сьогодні гостро стоїть питання щодо виконання «Газпромом» цих судових рішень. Російський газовий монополіст не збирається сплачувати по цим зобов’язанням. Більше того, шантажує Україну з цього приводу. Це ми бачимо по заявах керівників «Газпрому» і Кремля, що спочатку потрібно врегулювати відносини між суб’єктами господарювання, а вже потім приступати до укладання контракту на транзит газу до Європи з 2020 року.

НАК «Нафтогаз» також анонсував, що планує вимагати від РФ відшкодування $8 млрд з урахуванням відсотків по справі про втрату активів після окупації кримського півострова. Якщо Росія не демонструє ніякого бажання щодо виконання рішень суду, то чи є сенс далі позиватися?

Україна в цьому питанні діє згідно до правил і норм міжнародного законодавства. У нас цілком об’єктивні вимоги. А тому існує достатньо реальний шанс, щоб виграти відповідні позови в судах. Ці рішення будуть на користь України. В таких судах можна сподіватися на справедливість. Звісно Росія буде відмовлятися платити по рахункам. Це надзвичайно довгий і складний процес, який буде тривати роками, з відповідним арештом російських активів за кордоном. Це питання майбутнього.

Тоді які перспективи щодо заключення нового контракту на транзит газу між Україною та Росією?

Надзвичайно складна ситуація. Переговори розпочаті на європейському майданчику. «Газпром» стоїть на своїх умовах – це продовження того контракту, який діє на сьогодні з певними правками на перевагу у свій бік. Плюс ставлять питання щодо врегулювання питання між суб’єктами господарювання натякаючи на те, щоб українська сторона добровільно відмовилась від рішень, прийнятих Стокгольмським арбітражем. Очевидно, що переговори затягнуться до початку зими. Тоді «Газпром» буде шантажувати і від’єднанням української ГТС від російської, і припиненням постачання газу в європейські країни. Зі свого досвіду участі в переговорах у подібних кризових ситуаціях 2008 і 2009 року, при укладанні тих контрактів, які діють на сьогодні і по яким винесені рішення Стокгольмського суду, можу сказати, що Єврокомісія (ЄК) буде займати виключно позицію посередника. І чим ближче до зими, тим більше ця позиція буде схилятися до пошуку компромісного рішення. Коли відбувались відключення постачання газу в європейські країни, то представники ЄК говорили про те, що «сторони не можуть домовитись». Таким чином, не було звинувачень на адресу Росії, хоча провина останньої була стовідсоткова. Україна не крала газ і намагалась мирно врегулювати ситуацію, але європейці в тій ситуації не пристали на наш бік. Тому складно прогнозувати, який буде результат. Можливо, буде тимчасова домовленість, як у 2014 році. Тоді був підписаний окремий протокол з певними зобов’язаннями сторін, які повинні були діяти на період до врегулювання ситуації Стокгольмським арбітражем. В документі визначалась ціна закупівлі газу і процедура оплатити, а неврегульовані питання виносилися «за дужки», до рішення суду, після якого та чи інша сторона повинна була потім доплатити. Таким чином, постачання газу не припинялось. Єдине, російська сторона відмовляється платити згідно вироку суду. В умовах таких жорстких дій збоку Кремля і «Газпрому» нам буде дуже складно відмовитись від пропозицій, які надходитимуть збоку ЄК. Якщо остання робитиме пропозиції українській стороні під загрозою відключення постачання газу в європейські країни, то нам буде дуже складно відстоювати свою позицію. Щоб це питання якось врегулювати повинні включитись усі: і президент України, і ЄК разом із керівниками європейських країн, і керівники США. Але я не маю райдужних перспектив щодо укладання цього контракту.

Позиція України не стає сильнішою на фоні перспектив завершення Росією будівництва обхідних газопроводів «Північний потік – 2» та «Турецького потоку»… Що скажете з цього приводу?

Сьогодні ні в кого не виникає сумнівів, що при реалізації цих проектів транзит через українську територію взагалі може припинитися. По суті, транзитний потенціал України буде втрачено. Звичайно, на певний період може залишитись 10-15% від обсягів сьогоднішнього транзиту газу, але це економічно невигідно для нашої ГТС.

Що заважає Україні запропонувати європейцям дешевший транзит, ніж пропонується по обхідним газопроводам і, таким чином, завантажити нашу ГТС не частково, а повністю?  А також зробити економічно привабливу і конкурентну пропозицію на зберігання газу в газосховищах?

Причина сьогодні не в ціновій пропозиції української сторони. Це політичне питання, яке вирішується Росією без врахування якихось економічних показників. Україна готова, щоб європейські трейдери закуповували газ на кордоні з РФ, згідно загальноприйнятій практиці. Однак остання на це не погоджується. Зрозуміло, що транзит газу по українській території є дешевшим, ніж той, який буде здійснюватися по обхідним газопроводам. Українська ГТС сьогодні в нормальному стані, щоб там не говорили російський президент, прем’єр чи представники «Газпрому». Це було доведено у всіх кризових ситуаціях, які раніше виникали в 2005 і 2009 роках. Наша ГТС працювала надзвичайно надійно, витримуючи складні режими постачання газу українським споживачам за умови повного припинення його постачання в Україну і країни Європи.

По оцінкам експертів, в результаті будівництва «Північного потоку-2» і «Турецького потоку» Україна може втратити $2 млрд. прибутку. Українські споживачі платять за газ сукупно близько $8 млрд. в рік. в той час коли плата за транзит російського газу сьогодні становить приблизно $3 млрд. Тобто на даний момент підвищення тарифів на газ для українців вже перекривають втрати, які Україна може понести від перекриття транзитного потоку. Наскільки така політика виправдовує себе, та які наслідки можуть бути?

Така арифметика не зовсім відповідає реальному стану речей. Адже ГТС країни, окрім економічних і фінансових показників, виконує ще функцію національної та енергетичної безпеки України. Щоб функціонувати сьогодні без транзиту російського газу система потребуватиме певної перебудови і затрат. Крім того, це ті доходи українського бюджету, які країна має за те, що на її території знаходиться такий потужний суб’єкт ГТС. Тому говорити про те, що підвищуючи ціни для споживачів, ми компенсуємо втрати, які понесемо від припинення транзиту газу, не зовсім коректно. Інша справа, що «Нафтогаз» сьогодні виконує фіскальну функцію і, по суті, став такою податковою організацією, яка забезпечує левову частку надходжень до бюджету країни. Це не нормальна ситуація. Підвищення ціни на газ в таких різких обсягах не повинно відбуватись. Ми повинні корелювати збільшення газу українського видобутку, ріст економіки країни, збільшення доходів населення, і вже потім збільшувати ціну на газ.

Що взагалі означає ринкова ціна на газ? І де проходить межа між реальною ціною і прагненням влади перекинути фінансові проблеми країни на плечі українських громадян?

Кожна країна має свої підходи до формування ціни для населення. Якщо ми маємо газ власного видобутку, то на відповідну компанію покладається ще і певна соціальна функція. І тому треба пов’язувати питання зростання доходів громадян з ціною на газ і витратами, які населення на сьогодні несе, сплачуючи комунальні платежі. Можна назвати цю ціну «ринковою» чи «спеціальною». Ринкова ціна – це та, яка формується на хабах, які до нас приходять. Але чому ми повинні газ власного видобутку так різко, не маючи відповідних доходів населення, прив’язувати до ціни хабів, мені не зрозуміло. Реальна собівартість сьогоднішнього видобутку газу, по різним оцінкам, біля – 1 100 грн. за 1 тис. куб м.  І   навіть якщо закладати відповідну рентабельність для збільшення видобутку, то ціна не може знаходитись на рівні 8-10 тис. грн. за 1 тис. куб м. Це знову веде до збільшення дебеторської заборгованості, до неможливості сплати, соціальних збурень та великої кількості субсидіантів. Так, для промисловості сьогодні ціна може бути вищою. Але для населення вона повинна бути соціально орієнтованою. Ми можемо назвати її «ринково – соціальною» ціною. Але тоді вона буде економічно обґрунтованою. На сьогодні ситуація взагалі парадоксальна. Ціна на газ стрімко зростає, а власний видобуток, по суті, топчеться на місці. І це питання, яке потребує серйозних досліджень.

Так, коли кілька років тому НАК «Нафтогаз» ініціював збільшення ціни газу для населення і промислових споживачів до рівня імпортного паритету, серед ключових причин називалася необхідність вкладати кошти в розвиток газовидобування в Україні з тим, щоб знизити залежність від імпортованого газу. Тоді чому Програма 20/20 так і не запрацювала?

Проблема в тому, що Програма 20/20, по оцінкам багатьох експертів, від самого початку була популістською. Намалювати цифру і сказати, що ми будемо мати видобуток 20 млрд. куб. м. газу, при нинішніх 15 млрд., це нереально. Навіть говорити, що до 2025 року ми збільшимо видобуток на 5 млрд., я б не поспішав. Треба більш чітко, із залученням справжніх професіоналів, робити цю програму. Розібратися, чому за 2018 рік такий великий показник технологічного газу, 1,5 млрд. куб. м., хоча завжди було 0,5 млрд. Чи немає там приписок? Перший газ від нового родовища може піти тільки через п’ять років. Але хто повинен був контролювати і зробити оцінку прийнятої програми? На сьогодні в Уряді немає навіть такої особи, яка займається паливно-енергетичним комплексом. Ви хоч щось чули, яким чином здійснюється ця програма, хтось звітував перед Кабміном, Наглядовою радою про те, що відбувається у цій галузі? Уже 2020 рік на носі, а й досі нічого немає. Навпаки, бачимо якісь незрозумілі витрати технологічного газу… Сьогодні система управління у паливно-енергетичному комплексі не відповідає вимогам, які стоять перед Україною з точки зору національної енергетичної безпеки. Навіть пропозиція Кабміну провести конкурс на посаду голови «Нафтогазу» натикається на супротив з боку останнього.

Чому так сталось, що Уряд сьогодні фактично немає впливу на керівництво і діяльність «Нафтогазу»?

Така ситуація недопустима для країни, яка фактично перебуває в стані війни і якій конче потрібно, щоб зростали економічні показники. Компанія підпорядкована Наглядовій раді, але насправді це не так. І точно така ж ситуація буде в «Укренерго», яка сьогодні підпорядкована чомусь Мінфіну.  Створена Наглядова рада там вестиме свою внутрішню політику. Як так сталось, що Кабмін сьогодні не може впливати на ціни? Сьогодні Нацкомісія, що здійснює регулювання у сферах енергетики і комунальних послуг (НКРЕКП) теж діє як вважає за потрібне. Не хочу говорити, що вона діє на догоду певних монополістів. Можливо. Але впливу Кабміну на неї немає. І це ненормально. Тому сьогодні треба чітко підпорядкувати «Нафтогаз» через Мінпаливенерго Кабміну. Це питання відноситься до всіх підприємств паливно-енергетичного комплексу. Адже створюючи ці «наглядові ради» ми, по суті, розмиваємо функції виконавчої гілки влади. Вважаю помилкою ті закони, які вводять такі «наглядові ради». Тим більше, що один акціонер у «Нафтогазу» і у всіх інших потужних енергетичних підприємств: «Укренерго», «Енергоатом» і т.д. Тому моя позиція – ліквідувати наглядові ради в такому вигляді. І пояснювати нашим європейським партнерам, чому ми це робимо. За стан економіки і енергетичного комплексу відповідає Кабмін, він формує пріоритети і «Нафтогаз» повинен звітувати перед Урядом.

Чи вистачить політичної волі керівництва держави зробити ці зміни, адже до цього часу ніхто не наважився?

Це вже назріває. Подивіться на ситуацію із звільненням Коболева. Прем’єр-міністр приймає рішення по конкурсу щодо призначення нового керівника «Нафтогазу». Якби зараз Кабмін вніс поправки до законодавства щодо зменшення впливу, або взагалі ліквідації тих «потужних» наглядових рад, то, напевно, Верховна Рада проголосувала б. Не знаю, чи підписав би президент. Мені здається, при таких претензіях нинішньому голові компанії потрібно просто піти з цієї посади. Це було б порядно, з точки зору системи управління. Навіщо ускладнювати і створювати ще більше протиріч в країні, де і без цього вистачає проблем?! Не може так бути, що пріоритети своєї діяльності сьогодні визначає голова чи правління компанії. Так, Коболев назвав свої пріоритети: боротьба з облгазами Фірташа, укладання контракту з «Газпромом» по європейським правилам, вплив на останього через міжнародні суди. Це дуже добре. Але він не назвав ті пріоритети, які повинні стояти. Це збереження транзитного потенціалу України, це реформування «Нафтогазу», яке надзвичайно затягується, це збільшення видобутку власного газу, це диверсифікація джерел постачання газу в Україну для того, щоб можна було використовувати газ з LNG – терміналів. Треба знаходити ресурси для закупівлі додаткових обсягів в газосховища, додаткових обсягів вугілля для електростанцій, потрібно закуповувати резервні види палива для котелень, якщо ми серйозно готуємось до майбутній викликів. Ось ці питання мають бути пріоритетними і на це витрачатися відповідні фінансові ресурси.

Наскільки українська система субсидіювання себе виправдовує? Та чому процес монетизації субсидій вирішили розпочати за місяць до президентських виборів?

Те, що потрібно робити монетизацію субсидій – це однозначно. Тому що здійснювати цей процес через заліки і схеми не зовсім правильно. Кожна людина повинна відповідати за енергозбереження і мати можливість для економії. Але не тільки в мене виникає питання, чому це робиться саме в цей період, і чим не задовольняла безготівкова субсидія? Вважаю, що за нинішніх економічних умов, коли люди отримають готівку, особливо після закінчення осінньо-зимового періоду, є ризик того, що цією готівкою вони розпоряджатимуться не за призначенням. І питання із заборгованістю за комунальні платежі не вирішуватиметься. Тому на першому етапі я б все ж зберіг безготівковий спосіб субсидіювання, ретельно зважив всі «за» і «проти». Але питання не в цьому. У нас надзвичайно велика кількість субсидіантів. В європейських країнах субсидії для населення становлять біля 5%. У нас субсидіантами є 50% споживачів. Це не нормальна ситуація. Цю кількість потрібно скорочувати, створюючи умови для підвищення рівня життя громадян і їх платоспроможності. А вже потім розпочинати монетизацію субсидій. Ось над чим треба працювати.

Юрій Продан: Система управління у паливно-енергетичному комплексі України не відповідає вимогам енергетичної безпеки

Раніше Ви згадали про будівництво інтерконектора Україна-Польща. Що у нас відбувається на цьому напрямку?

У 2016 році президент України зустрічався із президентом Польщі. Вони домовились про прискорення будівництва інтерконектора Україна –Польща, по якому можна отримати до 8 млрд. куб. газу із Європи. Проект дає змогу суттєво підвищити рівень диверсифікації постачань газу для нашої країни (доступ до нових джерел природного газу, в першу чергу, LNG). Його вартість $ 250 млн. Техніко-економічне обґрунтування будівництва газогону здійснено у 2014 році. І було підтверджено, що це економічно вигідно. До слова, у 2014 року був відбудований реверсний газопровод «Вояни-Ужгород», по якому ми сьогодні отримуємо газ з Європи. Він запрацював, тому що були проведені відповідні переговори з ЄК, була чітка координація роботи по вертикалі Кабміну, Мінпаливенерго, «Нафтогазу». По суті, завдячуючи цьому газогону ми сьогодні забезпечуємо реверс з Європи, тому що не купуємо газ в Росії. Я не чув, щоб «Нафтогаз» чи Кабмін звітував про стан будівництва інтерконектора. Може, його вже і не потрібно будувати зовсім. Але треба про це говорити. Ось ще один приклад, як сьогодні працює система управління в Україні. Натомість ми обговорюємо вартість встановлення лічильників в квартирах, яке оцінюється до 4 млрд грн. То за ці кошти вже давно можна було побудувати інтерконектор.

Яка подальша доля вітчизняної вугільної енергетики, з огляду на втрату частини території, де зосередженні основні запаси антрациту?

В 2014 році ми різко втратили антрацитову групу вугілля для українських ТЕС. Ніхто не розраховував, що війна з Росією затягнеться. Говорили, що її закінчать за два-п’ять тижнів. Але цього не сталось. В результаті у нас виник дефіцит. Ми почали закуповувати вугілля у Південно-Африканській республіці, Австралії. Тоді було складно збалансувати ситуацію. Вводилися навіть певні обмеження в електропостачанні споживачів. Також були відповідні рішення Ради нацбезпеки і оборони (РНБО) щодо того, щоб переводити блоки ТЕС на газову групу. Це рішення певний час не виконувалось. Був період, що вугілля постачалось з Росії, видавалось за європейське та американське за інформацією ЗМІ. На сьогодні питання більш – менш врегульоване. Частина антрациту йде за межі України, частина блоків ТЕС переведена на газ. І питання не стоїть так гостро. Але потенціал цього вугілля значний. Там залишились об’єднання «Ровенькиантрацит», «Свердловантрацит», які були в оренді групи ДТЕК. Звісно, ціна цього вугілля і його собівартість економічно привабливі. І коли ми повернемо Донбас, то потрібно буде ці родовища розробляти і мати антрацитову групу. А потім або продавати, або постачати на ті блоки ТЕС, які сьогодні працюють на даному виді палива.

Нещодавно президент Петро Порошенко говорив, що Україна повинна прокласти лінії електропередач у Європу і вийти на європейський енергетичний ринок з власною продукцією. Які перспективі енергетичного безвізу, про який багато говорять?

У 2014 році я видав наказ по Мінпаливенерго, якому на той час підпорядковувалось «Укренерго», «Нафтогаз», «Центренерго», коли ще зовсім не говорили про вільний ринок, в якому було визначено, що приєднання повинно відбутися в 2017 році. В документі прописувались всі заходи, які потрібно зробити. Але, на жаль, цей наказ поклали пилитися на полицю. Тому знову повертаюсь до системи управляння, яка втрачена у паливно-енергетичному комплексі. Дуже повільно здійснюються ці заходи, немає контролю з боку Кабміну, немає віце-прем’єра, який би контролював даний процес. Це першочерговий пріоритет, навіть для впровадження ринкових умов в електроенергетиці.

І тільки в грудні 2018 року вийшло нове розпорядження Уряду, де розписані заходи, які мають бути здійснені щодо приєднання. Там фігурує цифра 2025 рік, якщо я не помиляюсь. Але система, яка діє сьогодні не дозволить виконати це розпорядження. Мінпаливенерго не має впливу ні на кого і ні на що. НКРЕКП на сьогодні теж не орієнтується на ту стратегію, яку задає Кабмін. Нагадаю, що з 1 липня 2019 року в Україні запровадять нову модель енергоринку, яка передбачає прямі контракти між виробниками та споживачами електроенергії, ринок на добу вперед, балансуючий ринок і т. д . Коли всі компанії почнуть працювати на вільному ринку, яким чином впливати на його учасників? Як регулятор буде закладати обов’язковість виконання певних заходів для того, щоб приєднатись до енергосистеми європейських країн? От навіть якщо міністр Мінпаливенерго проводить нараду. То від «Укренерго» прийде якийсь головний спеціаліст. І далі буде «жувачка»: виконувати, не виконувати, а в нас немає грошей, нам Нацкомісія не заклала гроші, тому що йдуть вибори і т.д… І ця «жувачка» буде тягнутися й далі.

Наскільки складно технічно від’єднатися від російської системи електропередач?

Питання дуже просте. Ми опрацьовували його ще в 2000 році. Певний час Україна вже працювала відокремлено по ініціативі Росії. Але система працювала досить ненадійно, тому що частота могла обвалитись будь-якої миті. Падала частота – доводилось від’єднувати споживачів для того, щоб збалансувати систему. Коли частота падає до певного рівня, генерація вже не може збільшити свою потужність, щоб збалансуватись. Тоді йде розпад енергосистеми і її дуже складно зібрати. Сьогодні ми з Росією працюємо по нульовому перетіканню. І його підтримуємо. Є договір, коли щось можна взяти, але потім повернути. Ми тримаємо нуль, нічого не беремо, але можемо взяти і потім повернути. Питання від’єднання дуже просте. Команда – і від’єдналися. Технічно це виконується просто. Але для того, щоб приєднатись до європейської енергосистеми нам потрібно виконати певні вимоги, які сьогодні діють в Європі. Простими словами: наша енергосистема повинна більш чітко реагувати на те, щоб наші дії суттєво не впливали на їхню енергосистему. Тоді ми зможемо торгувати, купувати електроенергію у будь-якої генерації і побачимо її реальну ціну. Ми працюватимемо в об’єднаній системі. Будь-який трейдер зможе купити будь-яку генерацію, якщо це вигідно.

Але сьогодні не можливо зробити ринок, про який говорять. Тому що, по суті, буде диктат тої генерації, яка є на сьогодні. На мій погляд, до питання впровадження повноцінного енергетичного ринку в Україні потрібно повертатись тоді, коли в країні реально запрацюють загальноприйняті європейські норми і правила, та відповідні інституції (НКРКП, Антимонопольний комітет). А говорити про конкуренцію, коли в нас такий високий рівень монополізму в енергетиці поки неможливо. Наприклад, «Енергоатом» володіє 50% електроенергії. І поки шановні власники генеруючих компаній не залишать собі, наприклад, до 10 % генеруючої потужності, говорити про ринок несвоєчасно. Коли є 30, 40, 50% – то яка це конкуренція? Ти маєш такий потужний ресурс, що будеш диктувати свої умови на ринку, свої ціни, і ніякий трейдер не зможе з тобою позмагатися.

Як Ви оцінюєте розвиток альтернативних джерел енергії в Україні в нинішніх економічних умовах?

На жаль, сьогодні ми не маємо серйозної модернізації на ТЕЦ. Звичайно, проводяться певні заходи у цьому напрямку, але ми не маємо введення економічно ефективних блоків на станціях. І немає можливості взяти фінансові ресурси під ті кредитні відсотки, які надають банки, щоб щось зробити. Єдине, що в нас розвивається і будується – це «зелена» енергетика. Так, існує закон, яким спеціально встановлюється удвічі вищий «зелений» тариф, ніж у європейських країнах, де ціни на альтернативну енергію вже тривалий час стрімко падають. І всі починають будувати. Проте в умовах високих тарифів та інтенсивного нарощування потужностей відновлюваних джерел енергії невідворотним є подорожчання електроенергії для всіх споживачів. «Зелена» енергетика, при мінімальному обсязі кіловат за годину, яку виробляє, з’їдає досить серйозний обсяг коштів з ринку, біля 8%. Цю ситуацію потрібно зупиняти. Назріла необхідність послабити державні стимули для галузі. Потрібно знайти «золоту» середину. З одного боку, дати розвиватися «зеленій» енергетиці, з іншого – не вимивати тих коштів, яких на сьогодні і так бракує в державі. Адже цей тягар, по суті, потім лягає на споживачів. Або на генерацію, яка буде виконувати спеціальні зобов’язання щодо постачання, щоб компенсувати те, що виробляє «зелена» енергетика. Тому прийняття Верховною Радою закону, яким пропонується вводити аукціони з розподілу квоти держпідтримки проектам відновлюваної енергетики, треба зробити в найкоротші строки. Тому що не завжди «зелена» енергетика корисна і ефективно діє в енергосистемі. Її обов’язково треба купувати, незалежно від часу. Є періоди, коли ця енергія не потрібна. І тоді потрібно зупиняти ті блоки, які ефективно працюють. Ми ж не можемо зупинити атомний блок, який на сьогодні дає нормально по нормальній ціні для того, щоб працювала «зелена» енергетика з таким дорогим тарифом. Тому, звісно, є точки в енергосистемі, де таке збільшення неможливе. Інакше споживач цього не витримає. Тут потрібне відповідне законодавче врегулювання.








Останні новини в соцмережах


Новини партнерів

bigmir)net TOP 100