Купуючи будь-який товар у магазині в США, ви платите трохи більше, ніж зазначено на ціннику, бо до ціни магазину на момент продажу кінцевому споживачеві додається податок з продажів. Усе просто: купив щось - заплатив податок.
Податок з продажів відразу спрямовується до місцевих бюджетів, і тому рівень добробуту міст прямо залежить від того, як влада змогла сформувати привабливі для бізнесу умови. Нікому й на думку не спадає тиснути на бізнес, бо це курка, яка несе золоті яйця. І ще одна важлива деталь – у США підприємства, які не продають свої товари вроздріб (тобто кінцевим споживачам), взагалі не платять жодних непрямих податків, тільки податок на прибуток. Він розраховується та сплачується раз на рік.
У країнах ЄС є аналогічні ПДВ податки, але там немає таких корупційних моделей, як в Україні, а проблема вимивання оборотних капіталів вирішується короткостроковим кредитуванням банками, особливих проблем з цим немає.
В Україні ПДВ включено до ціни товару, його ставка – 20%. У США ставка податку з продажів у різних штатах різна, у середньому – 8%. Бачите різницю? Ви скажете, що ПДВ – податок непрямий, і підприємства насправді платять менше через витрати, які зменшують податкову базу.
Але так це тільки в теорії. На практиці в нашій країні ПДВ – це головна корупційна синекура. ПДВ формує 34,1% дохідної частини бюджету України та 8,9% ВВП. Податок спрямовується до центрального бюджету, і регіональній владі, щоб отримати його до своїх бюджетів, треба їхати на уклін до «царя».
В Україні кредитувати ПДВ, як у Європі, банки не можуть, при цьому відкат чиновникам за відшкодування ПДВ – у середньому 25% від суми.
За допомогою ПДВ в Україні тримають у заручниках усі експортні підприємства, які дають країні приплив валюти та формують половину ВВП. Аналітики інвестиційної компанії IIP Securities підрахували, що тільки експортери втрачають від корупції у сфері ПДВ близько 20 млрд грн власних коштів на рік.
Більшість імпортерів використовують схеми з формування фіктивного податкового кредиту, у яких також беруть участь ті самі податківці, і тільки в цих схемах щороку бюджет України недоотримує близько 28% надходжень з ПДВ, що в абсолютних цифрах 2015 р. – близько 70 млрд грн.
Надто активно ця схема працює в сегменті імпортних товарів кінцевого споживання з високою доданою вартістю, коли імпортер є роздрібним продавцем: одяг, аксесуари, меблі, побутова техніка тощо. З 1,5 млн СПД в Україні мінімум половина задіяна в таких схемах.
Це якщо мислити категоріями галузей або підприємств.
Якщо говорити в державному масштабі, то корупція з ПДВ своїми масштабами створює системні економічні збої. ПДВ – це фактично механізм ручного регулювання економіки, за допомогою якого можна створити преференції одним структурам і фактично знищити конкурентів, – а отже, це унеможливлює конкуренцію та множить на нуль поняття «вільного ринку». Без конкуренції є неможливими сучасний технологічний розвиток ринку, залучення міжнародних інвестицій, створення робочих місць, зростання доходів і добробуту населення.
Якщо піднятися ще на рівень вище – то така економічна модель робить Україну відсталою, а отже – абсолютно вразливою перед будь-якою зовнішньою агресією, відкритою до зростання радикалізму в суспільстві (чим люди бідніші – тим менш освічені і більш радикальні) і схильною до ризику абсолютизації політичної влади. Ми можемо скільки завгодно перейменовувати вулиці та переводити школи на українську – однак без стійкої економіки України як держава і суб’єкт міжнародних відносин не відбудеться ніколи.
Що робити?
Головною проблемою є не сам по собі ПДВ, а масштабні корупційні схеми у фіскальній службі. Всі ми розуміємо, що жоден новий керівник податкової служби не зможе змінити ситуацію всередині – це культура, яка формувалася роками, і в податкову йдуть працювати тільки з метою вбудуватися в ці потоки. І це зовсім інша держслужба – не з бабусями в районному управлінні соцзахисту спілкуватися.
Якщо піти шляхом реформування поліції – тобто «звільнити старих і набрати нових», то нові дуже швидко зрозуміють, у чому сіль ПДВ, і через кілька років ми дістанемо те саме. У такій реформі бізнес зацікавленим бути не може. Нас цікавить тільки варіант, за якого жоден конкретний чиновник не може мати доступу до рахунків або впливу на них.
Проблему потрібно вирішувати системно, так, щоб повернення на колишні позиції стало неможливим.
Аналітики компанії IIP Securities економічно прорахували модель заміни ПДВ на податок з роздрібних продажів та оцінили користь і шкоду, які ця модель може дати Україні.
Як альтернативу ПДВ пропонують введення єдиного непрямого податку на споживання для всіх учасників ринку незалежно від форми господарювання.
Цей податок:
– не суперечить економічній суті процесу;
– не вимиває оборотний капітал на етапі обігу товару (створення доданої вартості);
– виключає каральну функцію фіскальної служби;
– робить українські товари конкуретноспроможнішими на світовому ринку, бо ПДВ вилучається зі структури експортної ціни.
Якщо змоделювати податкову систему, в якій податок на прибуток підприємств становить 25%, а податок з обороту для СПД – 2%, то ставка податку з продажів може бути такою:
1-й рік (перехідний) – 10%
2-й рік (адаптаційний) – 8%
3-й рік – диференційована в розрізі регіонів за шкалою від 5% до 10% з прямим зарахуванням податку до місцевих бюджетів.
Чим ми ризикуємо?
Розрахунки показують, що в перший рік реформи дефіцит податкових надходжень (фінансування бюджету) становитиме 2,5-3,5% ВВП, 9-11% видаткової частини бюджету, 12-17% загальних податкових надходжень, тобто приблизно 55-70 млрд грн ($2-3 млрд) у показниках 2015 р.
У разі покриття дефіциту емісією національної валюти, а також стабілізацій валютної частини витрат державного бюджету коштами ЗВР (до $2 млрд) інфляція становитиме близько 20-25%, що є допустимим показником для першого, найскладнішого, перехідного року.
Що отримуємо?
Тільки за підсумками першого року (найскладнішого, перехідного)
— детінізація економіки 5-10%;
— зростання внутрішнього ринку споживання 10%;
— становлення конкурентного середовища, що згодом позитивно впливатиме на всі ринки;
— істотне поліпшення умов і позицій експортних підприємств та компаній сфери послуг;
— поліпшення інвестиційного клімату (драматичне);
— зростання вартості активів, зокрема тих, що входять до програми приватизації.
Уже протягом другого – адаптаційного – року Україна може отримати +3% ВВП, детінізацію економіки ще в межах 5-10%, інфляцію в межах 7-15%, а також:
— стабілізацію макроекономічних показників;
— отримання стабілізаційних кредитів від міжнародних фондів (2-4 млрд USD);
— початок якісної приватизації міжнародними інвесторами;
— старт прямих іноземних інвестицій в економіку.
Протягом третього року показники зростання ВВР та інфляції будуть приблизно такими самими, однак уже буде добре помітно ефект детінізації економіки, якісної приватизації та інвестицій і, відповідно, зростання доходів громадян та підвищення рівня життя. Зниження фіскального тиску та прозоре оподаткування дасть змогу запустити довгострокові програми модернізації інфраструктури та економіки України.
Заміна ПДВ на податок з продажів цілком перебудує систему оподаткування в Україні, ліквідує більшість податкових ям та «сірих» схем. Це буде як землетрус в окремо взятій Державній фіскальній службі, що зруйнує багаторічні корупційні схеми і зробить українське податкове законодавство простим для інвесторів.
І наостанок – зовнішньополітичний чинник. Як відреагують чиновники Євросоюзу на таку реформу в межах чинних міжнародних договорів та перспектив України в контексті інтеграції з ЄС?
Відповідь тут проста – поки Україна не навчиться спиратися насамперед на свої суверенні інтереси, зважати на них ніхто не буде. У ЄС безліч власних відомих фінансових проблем, і жодні партнери не можуть змушувати Україну триматися за застарілі та неефективні фінансово-економічні моделі.
Сергій Носенко, старший керівний директор міжнародної інвестиційної компанії International Investment Partners, учасник Української Бізнес Ініціативи
