Нинішню ескалацію агресії Кремля у вигляді масованих ракетно-дронових ударів в Україні та на Заході цілком справедливо вважають наслідком зростаючих труднощів, з якими Москва стикається у військовому та економічному плані у вигляді глухого кута у війні, а також наростання кризових явищ в економіці та суспільстві.
Є думка, що ескалацією терору Кремль намагається змусити Україну відновити мирні переговори, які зайшли в глухий кут, а головне – погодитися на московські умови. Але з’являється все більше даних про те, що правячій у Москві кліці та особисто Путіну надходить все більша кількість сигналів і попереджень про те, що з війною треба зав’язувати, що можливість припинити війну з мінімальними ризиками вже втрачено, що подальше затягування війни може погано закінчитися для держави-агресора і особисто для Путіна.
Причому про це сигналізують і попереджають як «чужі» в особі західних політиків, коментаторів і експертів, так і «свої» в особі вірнопідданих бізнесменів і навіть провладних експертів, які раніше ратували за «війну до переможного кінця», но тепер усвідомили, що переможного кінця не будет, але цілком може відбутися «повний і остаточний кінець» у тому чи іншому вигляді.
«Свої» посилають путінській верхівці сигнали як анонімно та/або через західні медіа, так і через абсолютно прокремлівські видання, які ще кілька місяців тому важко було запідозрити навіть у найменших сумнівах у правильності кремлівського курсу.
Напередодні так звого «міжнародного економічного форуму» в Петербурзі, який Україна відкрила вибухами, язиками полум’я та густим чорним димом внаслідок ударів по місцевому нафтовому порту та базі Балтійського флоту в Кронштадті, тема сигналів і попереджень Путіну активно просувалася в медіа.
«Путін упустив можливість»
Як зазначає розгорнута публікація агентства Reuters, «Путін минулого року упустив можливість укласти вигідну угоду щодо України, а бізнес називає припинення війни в Україні найкращим способом стимулювати економічне зростання.
Зазначається, що на Петербурзькому міжнародному економічному форумі, який відкрився 3 червня, планується шукати «точки зростання». Зокрема, Генеральна прокуратура, яка забезпечила хвилю націоналізацій, проконсультує підприємців «із питань правозастосовчої практики».
Самі же бізнесмени та експерти, повторимо, кажуть, що для відновлення зростання економіки потрібна тільки одна річ – припинення війни.
«Ралі та ентузіазм на російському фондовому ринку, що виникають після кожної позитивної новини про мирні переговори щодо України за посередництва США, вказують на те, якою має бути їхня [влади] реальна відповідь» на економічні проблеми, сказав Reuters топменеджер однієї з російських компаній.
Індекс Мосбіржі зростав із листопада 2024 року, коли Дональд Трамп переміг на президентських виборах у США. Але з піку в березні нинішнього року, коли вся увага американського президента переключилася на війну з Іраном, він упав на 11%.
Путін упустив минулого року хорошу можливість укласти угоду щодо України, і зараз в економіці наростають ознаки нестабільності, побідкався у розмові з Reuters високопоставлений російський банкір.
Переговори про врегулювання в Україні призупинено, згідно з заявою Кремля, який одночасно погрожує обстрілами західних посольств у Києві та обіцяє вустами Дмитра Медведєва, що удар російського дрона по багатоповерхівці в Румунії – це «поки що квіточки». Держсекретар США Марко Рубіо заявив, що мирний процес зайшов у глухий кут. Усі розмови про американські інвестиції та ослаблення санкцій проти Росії припинилися.
Тим часом, «економіці потрібен зовнішній поштовх, держбюджет або банківська система його не дадуть», каже Михайло Матовников, старший керуючий директор – керівник центру фінансової аналітики Сбербанку. Внутрішніх стимулів у економіки не залишилося, військові витрати, які підтримували її зростання в перші роки после вторгнення в Україну, більше його не забезпечують.
Навіть новий прогноз Міністерства економічного розвитку виявився напрочуд консервативным, звертає увагу Олександра Прокопенко, науковий співробітник Берлінського центру Карнегі з вивчення Росії та Євразії.
Ще у вересні 2025 року уряд очікував зростання цього року на 1,3%, зараз оцінка в базовому сценарії ближча до реальності – 0,4%, каже вона:
У новому прогнозі вони офіційно визнають цю тужливу реальність… що російській економіці світить щонайменше дворічна стагнація.
Прокопенко чекає падіння інвестицій. Мінекономрозвитку прогнозує спад на 1,5% цього року, а в наступному, навіть якщо реалізується очікуване ним «символічне зростання» на 2%, цього буде недостатньо, щоб підтримати економічну динаміку, вважає вона: «Те, що не проінвестовано зараз, — це відсутність зростання в майбутньому».
Можливості для інвестицій на ПМЕФ пропонується шукати в «ДНР» та «ЛНР».
На стенді «Луганської Народної Республіки» можна ознайомитися з «унікальним середовищем для життя, бізнесу та інвестицій», яке створюється шляхом «синтезу промисловості, металургії, сільського господарства та культурної ідентичності», йдеться на сайті Росконгресу, організатора форуму.
Там же розповідається: «Центральна частина стенду «Донецька Народна Республіка» – інтерактивна куля з LED-экранами та сенсорною панеллю. Меню, орієнтоване на інвесторов, дозволяє обрати розділи про сфери діяльності та життя Республіки».
На сайті форуму не повідомляється, що ситуація в Донецьку, як пише військкор «ПриZрак Новороссии», «близька до критичної», тому що ЗСУ в останні місяці «густо» б’ють по ТЕЦ, складах і розташуванню військ: «Ті райони Донецька і ДНР, які вважалися відносно безпечними, вже такими кілька місяців не є».
Від себе додамо, що той «погром», який Сили безпілотних систем України сьогодні вчинили в Петербурзькому порту в безпосередній близькості від місць проведення форуму, навряд чи сприятиме «залученню інвестицій» у надбагату ресурсами путінську Росію, не говоря вже про «Донецьку народну республіку». У всякому разі, автора цих рядків, який востаннє відвідував «місто на Неві» наприкінці далеких 1970-х років минулого тисячоліття, вельми вразили краєвиди Ісаакіївського собору та шпиля Петропавлівки на тлі густого чорного диму. І це після чотирьох років війни, коли вже мало що вражає. Можна не сумніватися, що незвиклі до такого роду пейзажів панове іноземці, які прибули на форум у Пітер, будуть вражені до неможливості!
Но повернемося до економічних проблем агресора у подачі Reuters.
При двозначній базовій відсотковій ставці, підвищенні податків і скороченні інвестицій досягти економічного зростання буде складно, упевнений колишній заступник голови Центробанку Олег В’югін: «У уряду, по суті, немає нічого, щоб відновити зростання».
Зате, судячи з програми ПМЕФ, «точку зростання» забезпечить Генпрокуратура, останнім гучним економічним ділом якої стало вилучення в дохід держави за її позовом одного з найбільших агрохолдингів країни «Русагро».
Бізнесмен Вадим Мошкович, який створив його, з весни 2025 року сидить у СІЗО.
«Не захотел отдать бизнес по-хорошему, теперь отдаст по-плохому», – розповідали про ситуацію джерела видання «Новая газета. Европа» на агроринку.
Через три тижні після рішення суду націоналізований «Русагро» перейшов під контроль Россельхозбанку, пов’язаного з кланом Патрушевих – соратників Путіна. Банк тепер управляє й іншими націоналізованими виробниками продовольства.
На ПМЕФ Генпрокуратура «організує окремий майданчик… де представники бізнесу зможуть отримати консультації з питань правозастосовчої практики та взаємодії з наглядовими органами», повідомляє Росконгрес.
До захоплюючого сюжету про «розкуркулення» низки олігархів путінським режимом повернемося нижче.
Російські фінансові чиновники: військові витрати непосильні!
Высокопоставленные представители Министерства финансов и Центрального банка предупредили Владимира Путина, что прогнозируемый уровень военных расходов может привести к опасному увеличению дефицита бюджета, пише Bloomberg з посиланням на джерела та вивчені журналістами документи.
Тобто сигнали Путіну подають уже чиновники, які займають високі посади в державних фінансових органах агресора.
Як зазначається, сам Путін вважає, що спочатку потрібно скорочувати витрати в інших сферах.
Агентство Bloomberg називає це найсерйознішою ознакою внутрішніх розбіжностей у Москві від початку війни в Україні.
Російські чиновники, які в останні місяці все більше стурбовані станом російської економіки, запропонували скоротити витрати на оборону, розповіли джерела агентства. Чиновники попередили, що потрібні нові заходи підвищення ефективності, щоб відновити бюджет.
У свою чергу, чиновники Міноборони та деякі представники Кремля наполягають на збереженні рівня військових витрат. На їхню думку, скорочення оборонних витрат завдасть шкоди економіці, тому що багато підприємств залежать від контрактів, пов’язаних з військовою промисловістю.
Міноборони не тільки чинить опір скороченню витрат, а й вимагає додаткового фінансування. Збільшення військових витрат потрібне, щоб покрити дефіцит бюджету цього року, додали співрозмовники журналістів.
Сам Путін доручив Мінфіну знайти способи скоротити витрати в інших сферах перш, ніж скорочувати військові витрати. За словами співрозмовників агентства, он знав про фінансові проблеми як у минулому, так і цього року, і ці труднощі не стали для нього несподіванкою.
Масштаби будь-яких скорочень витрат залежатимуть виключно від Путіна, тому що жодні важливі бюджетные рішення не приймаються без його схвалення, сказали джерела агентства, назвавши це залізним правилом.
Російські чиновники при складанні бюджету на 2026 рік розуміли, що у другій половині року може виникнути нестача фінансування в розмірі приблизно від 1,2 до 1,5 трлн рублів, необхідних для оборонного сектору. Однак тоді були надії на завершення війни в Україні після саміту на Алясці, що зробило б скорочення витрат на оборону в другій половині року логічним припущенням.
Обговорення можливого скорочення витрат проходило як до, так і після початку війни на Близькому Сході. За словами джерел, різкого зростання цін на нафту через бойові дії в Ірані буде недостатньо для вирішення проблем Росії. Для істотного поліпшення ситуації ціна на нафту має залишатися вищою за 100 доларів за барель щонайменше рік.
За підсумками перших чотирьох місяців 2026 року російський бюджет досяг рекордного дефіциту в 5,9 трлн рублів, або 2,5% ВВП.
У лютому голова Мінфіну Антон Силуанов повідомив уряду про необхідність заморозити невійськові витрати на кілька трильйонів рублів, щоб покрити незаплановані витрати, пов’язані з війною в Україні. А на початку березня Reuters і Bloomberg повідомили, що уряд замислився про секвестр бюджету. Йшлося про скорочення на 10% усіх «неістотних» витрат як федерального, так і регіонального бюджетів.
Після цього влада відклала перегляд бюджету. Але 27 травня Силуанов визнав, що Мінфін має намір змінити параметри бюджету через «зміну макроумов порівняно з раніше планованими, а також необхідність додаткової концентрації ресурсів на важливих пріоритетних напрямках».
Грабь награбленное!
Відомо, що путінська Росія, власне, як і нинішня Україна, побудовані на «дерибані» того економічного потенціалу, який дістався після розвалу СРСР, а також природних ресурсів.
У світлі наростаючих проблем в економіці, в державі-агресорі почався кумедний процес «експропріації експропріаторів» або «грабежу награбованого», добре відомий представникам старшого покоління, яке вивчало в радянських вишах «історію КПРС», «науковий комунізм» та інші подібні дисципліни.
Формально зараз у путінській Росії націоналізуються активи деяких олігархів, поки що віддалених від кремлівської верхівки, тобто активи нібито надходять у власність держави. Але часто це переділ власності, яка потрапляє під контроль певних груп впливу, наближених до путінської кліки або таких, що входять до неї.
Про це на конкретних прикладах йдеться у розгорнутій публікації агентства Bloomberg.
Зараз у путінській Росії на слуху справа Вадима Мошковича, який заснував сільгоспкомпанію Ros Agro Plc., що принесла йому статки.
Бізнес вибудовувався десятиліттями, але минулого місяця московський суд постановив конфіскувати 49% акцій компанії, що належать родині Мошковича. За словами прокуроров, його злочин полягав у порушенні заборони на суміщення держслужби та підприємницької діяльності під час його роботи у верхній палаті російського парламенту в період з 2006 по 2014 рік, а також у зловживанні своїм політичним становищем для незаконного збагачення.
Державний тиск на мільярдерів посилюється: звинувачення варіюються від корупції до надання невійськової підтримки ворогу і навіть подвійного громадянства. Конфіскація активів руйнує бізнес-імперії та перерозподіляє багатство, часто переводячи його до рук більш лояльних бізнес-груп. П’ять із 20 найбагатших росіян за версією Bloomberg Billionaires Index або працювали в правлячій системі, або працюють у ній досі.
Тільки минулого року Росія конфіскувала активи на суму 1,1 триліона рублів (15,1 мільярда доларів) у межах антикорупційних справ. Це приблизно у вісім разів більше, ніж у 2024 року, і близько третини від загального обсягу конфіскації активів державою у 2025 році. Часто фігурантами були бізнесмени, які займали виборні посади у федеральних або регіональних парламентах, і, за твердженнями прокуратури, використовували свої посади для отримання прибутку своїми компаніями.
Антикорупційні позови стають не просто інструментом боротьби з корупцією, а й рушійною силою перерозподілу активів на користь держави.
Сільгоспактиви Мошковича було передано в управління дочірньої компанії державного Російського сільськогосподарського банку, також відомого як Россельхозбанк.
Є дані, зазначимо від себе, що цей банк перебуває у сфері інтересів родини «найкращого путінського друга» Патрушева.
Після рішення Конституційного суду Росії 2024 року почастішали випадки конфіскації активів, у яких корупція фігурує як конкретне звинувачення. Тоді суд постановив, що строк давності, який встановлює 10-річну межу для переслідування за ймовірні злочини, не поширюється на майно посадових осіб, визнаних корумпованими.
Це викликає занепокоєння у деяких найбагатших громадян Росії, які зайняли політичні посади. В уряді Путіна лояльні бізнесмени часто використовувалися як канали впливу в регіонах. Натомість магнати часто отримували можливість лобіювати свої ділові інтереси.
Роман Абрамович, колись найбагатша людина країни, сім років обіймав посаду губернатора Чукотського регіону. Андрій Гур’єв, чия родина контролює ПАТ «ФосАгро», був членом Ради Федерації, де досі займає місце Сулейман Керімов, чия родина колись контролювала найбільшу в Росії золотовидобувну компанію ПАТ «Полюс».
Жоден із цих людей не був підданий розслідуванню або звинувачений у будь-яких правопорушеннях. Поки що націоналізовані були активи тих магнатов, які не мали великих зв’язків із Кремлем.
Мошкович не вважався особливо близьким до вищої влади, він був присутній на кількох зустрічах із Путіним, включно із зустріччю з мільярдерами 24 лютого 2022 року, через кілька годин після початку повномасштабного вторгення в Україну. Більшість присутніх на зустрічі, включно із засновником Ros Agro, згодом опинилися під санкціями.
Цей магнат часом відкрито критикував російську політику у своєму секторі та мав деякі проблеми з владою ще до 2022 року. Він був заарештований у березні 2025 року у зв’язку з окремою справою, пов’язаною зі звинуваченнями в шахрайстві, і відтоді перебуває під вартою. Справу про корупцію було порушено проти нього цього року, и він відкинув звинувачення.
За словами анонімного джерела, знайомі Мошковича просили Путина втрутитися, але той відмовився.
Костянтин Струков — ще один бізнесмен, якому довелося відмовитися від своєї імперії, що простягалася від золотовидобутку до сільського господарства, після звинувачень у корупції минулого року. Для деяких його колег це стало несподіванкою, оскільки 67-річний бізнесмен протягом усієї своєї кар’єри вважався пов’язаним із владою.
Струков є членом правлячої партії «Единая Россия» і понад два десятиліття працював у парламенті Челябінської області, де розташований його нинішній головний актив — золотовидобувна компанія «Южуралзолото». У 2021 році Путін нагородив Струкова орденом «За заслуги перед Вітчизною» другого ступеня — значною державною нагородою, яку зазвичай присуджують високопосадовцям і бізнесменам за внесок в економіку Росії.
«Кремль покладається на незмінну лояльність своїх наближених і ключових зацікавлених сторін, скріплюючи систему поєднанням батога і пряника», — заявила Марія Снєговая, старший науковий співробітник щодо Росії та Євразії у вашингтонському Центрі стратегічних і міжнародних досліджень.
Той факт, що колишні, навіть лояльні, чиновники можуть зіткнутися з наслідками через роки після відходу з посади, слугує нагадуванням про те, що в Росії приналежність до еліти має умовний характер, сказала вона.
Безумовно, Росія давно бореться з корупцією. Минулого року країна посіла 157-ме місце зі 182 в Індексі сприйняття корупції Transparency International, і протягом останнього десятиліття вона щорічно перебуває в нижній третині рейтингу.
Після вторгнення в Україну побоювання російських компаній щодо конфіскації активів посилилися. Мільярдери, наприклад, активізували лобістські зусилля, щоб переконати Кремль нарешті встановити крайній термін для перегляду справ про приватизацію 1990-х і початку 2000-х років.
У травні вони офіційно здобули перемогу, коли Державна дума ухвалила законопроєкт, який встановлює 10-річний строк давності для розгляду справ про приватизацію. Однак цей строк, як і раніше, не поширюватиметься на антикорупційні позови проти чинних і колишніх чиновників. Це все ще залишає деяких із найбагатших російських магнатів без захисту.
Деякі добровільно жертвують гроші. За словами джерел, знайомих із ситуацією, Керімов, російський сенатор із майже 18-річним стажем, під час закритої зустрічі Путіна з російськими бізнесменами в березні запропонував пожертвувати 100 мільярдів рублів (1,4 мільярда доларів) до бюджету.
Росія, борючись із витратами на триваючу війну, відчуває труднощі з продажем багатьох активів, конфіскованих у своїх магнатів: аукціони неодноразово провалювалися або поновлювалися у форматі «голландських продажів», за яких ціна поступово знижується доти, доки не знайдеться покупець.
У травні держава двічі зазнала невдачі у спробі продати близько 67% акций компанії «Южуралзолото» та пов’язаних із нею компаній, які раніше належали Струкову, причому навіть голландський аукцион не залучив істотних заявок. Третя спроба має відбутися цього місяця, і держава заявляє, що продовжить угоду, навіть якщо буде тільки один претендент. Навіть московський аеропорт Домодєдово в підсумку був проданий приблизно за половину початкової запитуваної ціни на початку цього року після того, як попередній аукціон також не залучив покупців.
Інші заможні росіяни тепер з побоюванням задаються питанням, чи не стануть їхні активи наступними в черзі на конфіскацію.
Провладні експерти закликають Путіна закінчити війну
За словами російських і європейських чиновників та аналітиків, на Путіна посилюється тиск у зв’язку з пошуком шляхів припинення війни в Україні, оскільки наступ російських військ на полі бою зайшов у глухий кут, фінансові ресурси виснажуються, а все частіші удари українських дронів по території Росії посилюють зростаюче невдоволення населення, пише The Washington Post.
Російські чиновники все голосніше погрожують посилити бомбардування Києва. У ніч на вівторок Росія завдала по Україні чергового масованого удару балістичними ракетами та дронами.
Еуропейські чиновники вважають, що ескалація агресії є результатом зростаючих труднощів, з якими Росія стикається у військовому та економічному плані, і може сигналізувати про спробу форсувати відновлення мирних переговорів, які зайшли в глухий кут, з метою досягнення угоди на умовах Москви.
У нещодавньому аналізі, опублікованому в одному з провідних російських провладних журналів із зовнішньої політики «Россия в глобальной политике», було зазначено, що військові цілі Путіна наразі недосяжні, і ця доповідь, по всій видимості, стала ще однією ознакою зростаючої незгоди у вищих ешелонах російського політичного істеблішменту.
В аналізі авторитетного російського експерта Василя Кашина стверджується, що триваюча допомога Заходу Києву означає, що зараз Росії неможливо перевершити Україну за обсягом витрат на військове обладнання та технології, тоді як зусилля України з мобілізації виявляються достатньою противагою більш обмеженій системі призову в Росії.
«Війна йде між суперниками, сили яких приблизно рівні. Історично такі війни вкрай рідко призводили до повного знищення однієї зі сторін», — написав Кашин, який раніше значився прихильником «СВО».
«Ліквідація антиросійського режиму, — зазначив він, — у принципі недосяжна без повної військової окупації всієї країни протягом тривалого періоду. Для Росії це технічно неможливо».
Російські та європейські офіційні особи та аналітики зазначають, що Кремль гарячково шукає способи повернути собі ініціативу напередодні літнього бойового сезону, який може виявитися складнішим, ніж очікувалося.
«Очевидно, що оголошені удари та нещодавні дії Росії щодо Києва є реакцією не лише на нещодавній удар України по коледжу в [Старобільську], а й реакцією на розширення географії застосування українських дронів і ракет», а також на уповільнення військового наступу, заявив російський учений, близький до високопоставлених російських дипломатів.
За його словами, Путін, по-моєму, як і раніше вважає, що російські війська зможуть захопити решту Донецької області «протягом кількох місяців», і на цій основі сподівається відновити переговори про припинення конфлікту.
Однак учений зазначив: «Ми цього не бачимо. Травень добігає кінця, і ясно, що, якщо не будуть задіяні додаткові зусилля, то говорити можна тільки про стагнацію».
Деякі європейські чиновники припустили, що за нинішніх темпів виснаження Росія може бути змушена розпочати непопулярну мобілізацію після парламентських виборів у вересні. Однак інші стверджують, що Кремлю, швидше за все, доведеться призупинити військову кампанію, враховуючи його небажання йти на такий політично ризикований крок.
Глухий кут «путінізму» і загроза його краху
Попередження та сигнали путінській верхівці та особисто Путіну шлють також авторитетні західні експерти та публіцисти, причому цілком обґрунтовані.
Зокрема, експерт з американо-російських відносин Майкл Кіммадж (Michael Kimmage) у матеріалі для The New York Times стверджує, що у Путіна немає хорошого виходу з цієї війни.
Як зазначається, з моменту початку повномасштабної війни у 2022 році путінізм — гіперперсоналістська система правління, яку Путін нав’язував Росії протягом чверті століття — досяг того, що може здатися зловісною рівновагою, але при більш уважному розгляді виявляється пасткою. Путін підпорядкував державу і суспільство війні, яка повільно виснажує сили Росії, обкрадає національне багатство і забирає життя її молоді.
На перший погляд панує спокій. Путін знайшов спосіб фінансувати дорогу війну, запобігаючи економічному колапсу і продовжуючи залучати значну кількість новобранців, в основному за рахунок грошей. Росія, далеко не будучи ізольованою, підтримує дипломатичні та торговельні відносини з більшою частиною світу. Незважаючи на деякі нещодавні ознаки внутрішнього невдоволення Путін може бути впевнений, що він, як і раніше, повністю контролює ситуацію.
Однак затягування війни — це не те саме, що перемога в ній. Поки його армія з ускладненнями добивається успіхів на передовій, у Путіна залишилося мало засобів для ескалації конфлікту, щоб змінити хід подій. Примусова мобілізація може дати Москві перевагу, але викличе різке невдоволення серед росіян. Використання ядерної зброї будь-ного виду було б жахливим варіантом. Її застосування не гарантує перемогу і ризикує спровокувати жорстку військову відповідь з боку США та Європи або розрив відносин Росії з Китаєм, її найважливішим союзником.
Путін також не може просто піти з України. Якщо Росія погодиться на врегулювання по нинішній лінії зіткнення, у Путіна не буде, чим похвалитися, крім вузької смуги території на півдні України. Крім шкоди його самолюбству, як людина, яка вміє виживати в політиці, він розуміє, що, якщо він піднесе такий незначний приз росіянам, які втратили членів сім’ї, це буде визнанням безглуздості війни. Низька якість його стратегічного мислення та зарозумілість можуть стати серйозним політичним фактором усередині Росії.
Путін сам загнав себе в пастку. Але крім себе, він прирік увесь проєкт «путінізму» — якщо той переживе його президентський термін — на якусь версію цієї війни, яка триватиме вічно. Будь-який майбутній лідер, виліплений за зразком Путіна, не зможе бездіяти, спостерігаючи, як добре озброєна і загартована в боях Україна інтегрується в західні структури безпеки і мілітаризовану Європу.
Якщо у Путіна немає виходу з війни, то у звичайних росіян поки немає виходу з путінізму. Нещодавня публічна незгода в Росії була невірно витлумачена. Невдоволення абсолютно реальне, але його суть полягає в розчаруванні тим фактом, що путінізм, незважаючи на свої провали, здається нескінченним.
Знайти колективний вихід із цієї системи на даний момент психологічно та політично неможливо. Немає ні окремих осіб, ні інститутів, здатних змістити Путіна; немає видимого шляху до припинення його правління або його заміни чимось кращим. У цих умовах спостерігаються проблиски словесного опору — наприклад, у відповідь на обмеження доступу до інтернету, — але, не маючи куди рухатися далі, вони легко гаснуть.
Путін невтомно піклується про те, щоб очікування росіян залишалися на низькому рівні. Обіцянка сучасної, процвітаючої та відкритої світові Росії змінилася самозаспокоєнням і байдужим змиренням із диктатурою та нескінченними війнами. Ця нестійка рівновага не може тривати вічно.
Шлях до компетентного керівництва в Росії тепер, мабуть, вимагає розвалу путінізму, і чим менш легітимною та ефективною стає нинішня система, тим запеклішою буде боротьба за владу після відходу Путіна. Коли це станеться, його відхід цілком може зруйнувати ту стабільність, яку он прагнув нав’язати, коли став президентом Росії понад 20 років тому.
Непередбачувані наслідки для Росії та Путина
Путін може особисто поплатитися за невдачу в Україні, оскільки історія показує, що військова поразка часто призводить до радикальних політичних змін у Москві, пише оглядач Гідеон Рахман (Gideon Rachman) у колонці для Financial Times.
Чи означав День Перемоги поразку? Символізм скороченого військового параду, що відбувся в Москві 9 травня, був вельми показовим. Кремль вирішив не ризикувати традиційною демонстрацією танків і важкої техніки на Красній площі, побоюючись ударів українських безпілотників. Це рішення показало, що «спеціальна військова операція» Володимира Путіна не тільки не змогла перемогти Україну, а й що російська армія тепер перебуває під загрозою в самій Москві.
Після чотирьох років тотальної війни Кремль не зміг здобути перемогу і прагнув хоча б захистити Москву та Санкт-Петербург від наслідків. Але війна тепер досягла російської столиці. Проблеми з безпекою призвели до частих закриттів головних аеропортів Москви та відключення мобільного інтернету. На вулицях столиці відбуваються вбивства генералів. Ціни на пальне зростають по всій Росії через успішні атаки України на російські нафтопереробні заводи.
Для Росії в цілому наслідки конфлікту виявилися приголомшливими і трагічними. Енн Кіст-Батлер, голова британської розвідувальної служби GCHQ, нещодавно заявила, що в конфлікті загинуло майже 500 000 росіян, і ще більше отримали важкі поранення. Це очевидна загроза майбутньому країни, населення якої і до війни скорочувалося.
Якби славна перемога була вже не за горами, ці витрати могли б здатися терпимими. Але Росія воює в Україні вже довше, ніж Радянський Союз воював із Німеччиною у Другій світовій війні. Її так і не вдалося захопити весь Донбас, а в квітні росіяни фактично втратили частину території.
Ця критична ситуація зараз породжує видимі ознаки невдоволення всередині російської еліти, включно з відкритими сумнівами в доцільності війни. Нещодавно в авторитетному виданні «Россия в глобальных делах» з’явилася широко обговорювана стаття, в якій стверджувалося, що мета ліквідації прозахідного уряду в Києві «в корені недосяжна», оскільки для цього знадобиться окупація всієї України. Натомість пропонувалося, що мирні переговори будуть в інтересах Росії.
Російська історія показує, що Путіну слід турбуватися не лише про хід війни, а й про власне становище. Військові невдачі Росії часто призводили до радикальних змін політичного курсу в Москві. Поразка в російсько-японській війні 1905 року сприяла народним хвилюванням і руху до конституційної монархії. Провал у Першій світовій війні послужив фоном для російської революції. Зміщення Микити Хрущова з посади лідера Радянського Союзу в 1964 році було тесно пов’язане з його передбачуваним провалом у Карибській кризі. Нескінченна війна в Афганістані була важливою частиною кризи, яка призвела до розпаду Радянського Союзу.
Ці прецеденти дозволяють припустити, що провал в Україні легко може призвести до падіння Путіна, якому зараз 73 роки. Але визначити точний механізм його зміщення набагато складніше.
Публічні протесті або традиційна політика, схоже, навряд чи увінчаються успіхом. У Москві у 2011-2012, 2019 і 2021 роках пройшли масштабні антипутинські протести, які закінчилися масовими арештами та насильством. Харизматичні лідери опозиції, як правило, гинуть або опиняються у вигнанні; Борис Немцов був убитий недалеко від Кремля у 2015 році. Олексій Навальний помер у в’язниці у 2024 році — майже напевно вбитий. У вересні відбудуться вибори до російської Думи, но їхній результат не викликає сумнівів.
У озброєних людей більше шансів повалити Путіна, ніж у беззбройних мирних жителів. Повстання 2023 року, очолюване Євгеном Пригожиним, засновником групи Вагнера, стало найближчою до втрати влади подією в кар’єрі Путіна з моменту його обрання президентом Росії в грудні 1999 року. Але заколот провалився, і незабаром після цього Пригожин загинув у не надто загадковій авіакатастрофі. Відтоді Путін встановив жорсткий контроль над усіма збройними силами країни.
Проте розкол усередині російської еліти, як і раніше, здається найбільш імовірним способом позбутися Путіна. Для цього необхідна критична маса людей, які згодні з тим, що війна йде погано і що Росії необхідне її припинення. Ці люди також зрозуміють, що переговори про мир з Україною — і зближення з Європою — будуть набагато простішими, якщо в Кремлі з’явиться нове обличчя і свіжі ідеї. Дійсно, європейські уряди зараз повинні робити все можливе, щоб донести цей посил до елітних кіл у Росії.
Однак перетворити невдоволення еліти на ефективний крок із повалення Путіна — завдання непросте. Ймовірно, для цього знадобиться хтось із вищого керівництва нинішньої системи, хто має за спиною лояльних прихильників. Але, як зазначає Олександр Габуєв із Центру «Карнегі Росія — Євразія», нинішня еліта «складається з ретельно відібраних лояльних прихильників, бенефіціарів нинішнього протистояння, які мають на собі тонни компромату як стримуючий фактор, не підтримують тісних взаємовідносин, що дозволяють їм будувати змови, і перебувають у західних санкційних списках уже багато років». У цих обставинах збереження підтримки Путіна може здатися безпечнішим варіантом.
Безумовно, для вигнанців і сторонніх привабливо дозволити своїм судженням про майбутнє Путіна бути спотвореними прийняттям бажаного за дійсне. Перешкоди на шляху до його зміщення залишаються серйозними.
І все ж стає дедалі очевиднішим, що Путін поставив свою країну на нестійкий курс в Україні. І, якщо запозичити популярну на фінансових ринках фразу: «Якщо щось не може тривати вічно, воно припиниться».
Наостанок зазначимо, що балаканина про «непереможність» Росії розрахована хіба що на невігласів типу Трампа, Віткоффа чи навіть на «випускників престижних Гарвардів».
Люди, знайомі з російсько-радянською історією, знають, що Кримську війну в 1853 році Російська імперія провалила через свою відсталість після вступу Британії та Франції в конфлікт на боці Османської імперії.
Японську війну 1904-1905 років Російська імперія провалила, що призвело до революції 1905 року, яка хоч і зазнала поразки, але «похитнула засади» і стала прологом до революції 1917 року.
Виснаження та фактичний провал Російської імперії у Першій світовій війні, що розпочалася у 1914 році, призвели до революції 1917 року, і якби не Ленін із більшовиками, то вже не тільки імперія, а й Росія в її нинішніх кордонах, швидше за все, перестала б існувати вже тоді.
Представники російської політико-бізнесової еліти, якщо вона ще не вся отупіла, мають розуміти, що, якщо вони не приберуть Путіна і не змінять режим на щось інше, то все може закінчитися знаменитим «російським бунтом, безглуздим і нещадним».
