Різка і вкрай сумнівна з огляду на чинне законодавство зміна половини складу уряду України викликала неоднозначну реакцію як у нас, так і на Заході, насамперед у західних медіа. Багато говорилося про те, що під приводом війни – до речі, офіційно не оголошеної! – Зеленський і Офіс президента (по-простому – ОПа), зловживаючи владою, «перетасовують» уряд, а фактично пересувають переважно одні й ті ж самі фігури між Кабміном і О-пою, викидаючи з владної обойми не зовсім лояльних і недостатньо вірних, на кшталт колишнього очільника МЗС Дмитра Кулеби.
Насправді, нічого нового у всьому цьому немає, а Зеленський з Єрмаком і їхня влада є лише логічним продовженням усього того, що було в Україні від самого розвалу СРСР. Зараз до давніх пострадянських патологій додалася хіба що війна, мотивуючи якою президентська вертикаль може взагалі творити таке, що не «налазить» не лише на Конституцію, а й на голову.
І якщо пани іноземці з цього приводу можуть висловлювати здивоване обурення, то для людей, які мають сумний, але багатий досвід проживання в Україні протягом останніх десятиліть, нічого особливого в цьому немає.
Втім, саме реакція західних медіа взагалі Заходу на кадрові пертурбації в Україні є у всьому цьому чи не найцікавішим, про що далі.
Піар-політична та (анти)конституційно-історична увертюра
Відразу слід сказати про піар-політичну причину раптових пертурбацій в уряді як про найважливішу.
Очевидно, що «перетрахування» Кабміну не випадково збіглося з потоком негативу: важка ситуація на фронті, приліт Полтавою, проблеми в енергетиці після ударів, корупційні скандали та інше. За задумом Банкової, масове «очищення» уряду має показати суспільству, що президент в курсі проблем проводить «перезавантаження влади» для організації більш ефективної роботи держапарату.
«Осінь буде надзвичайно важливою для України. І наші державні інституції мають бути налаштовані таким чином, щоб Україна досягла всіх необхідних результатів. Для цього нам потрібно посилити деякі напрямки в уряді, і кадрові рішення вже підготовлені», – заявив Зеленський.
В наявності типовий у наших краях сюжет: «цар» (ОПа на чолі чи то з Зеленським, чи то з Єрмаком) перекладає на «поганих бояр» (Кабмін) відповідальність за проблеми.
Щоправда, у рамках цього сюжету починати звільнення треба було з прем’єра Шмигаля. За чутками, Єрмак нібито просував свій протеже віце-прем’єра Юлію Свириденко, яка, до речі, перебуває під криміналом за корупційні діяння ще часів Януковича, про що далі. Але нібито втрутилася конкуруюча «вежа Банкової» в особі нібито голови фракції «Слуга народу» Давида Арахамії, і Шмигаля дали спокій, але незабаром до питання його відставки знову можуть повернутися.
Описаний сюжет «доброго царя та поганих бояр» кульгає на обидві ноги тому, що в цій країні реальні повноваження має і рішення ухвалює не Кабмін, а Банкова.
Будь-хто, хто більш-менш уважно спостерігав за політикою в Україні протягом останніх 25-30 років, повинен знати, що узурпація влади колишньою адміністрацією, а нині Офісом президента є давня традиція, яка бере початок ще з булинних часів «розвиненого кучмізму», то є десь як мінімум з другої половини 1990-х років. З тих далеких часів інший клерк з адміністрації (ОПи), яка формально не має владних повноважень, може «стояти крутіше», ніж легітимно призначений міністр, не кажучи вже про главу Опи-адміністрації, який у вітчизняних умовах може взагалі стати «найголовнішим».
З роками ця патологія тільки прогресувала, і Зе-влада в цьому нічого нового світу не явила. Відмінність, повторимо, полягає хіба лише в тому, що мотивуючи війною або, якщо використати запущений владою евфемізм, «особливим періодом», можна взагалі творити все, що завгодно, навіть те, що не дозволяли собі Кучма, Ющенко, Янукович, Порошенко.
З часів «розвиненого кучмізму» Верховна Рада, тим більше Кабмін, втрачала свою суб’єктність, а центр ухвалення реальних рішень зі змінним успіхом знаходився в адміністрації президента на Банковій у будівлі колишнього ЦК компартії України, яка була зведена у 1936—1939 роках для штабу Київського. особливий військовий округ. Тому ця будівля пам’ятає Олександра Єгорова, Іону Якіра, Василя Блюхера, Георгія Жукова, Миколу Ватутіна, імена деяких з яких зараз уже не всім дещо говорять.
Під час нацистської окупації Києва у 1941-1943 роках у будівлі розташовувався Київський генерал-комісаріат (Generalkommissariate).
Після Великої Вітчизняної війни у цій будівлі розмістився ЦК КПУ, і тут знаходилися кабінети перших секретарів ЦК Микити Хрущова, Леоніда Мельникова, Олексія Кириченка, Миколи Підгірного, Петра Шелеста, Володимира Щербицького, серед яких сучасній публіці також відомі вже не всі.
В останній час у цьому приміщенні послідовно перебували всі президенти України з їхніми адміністраціями-офісами та головами адміністрацій, які дуже часто прагнули відігравати роль такого собі «дона Реби» зі знаменитої книжки братів Стругацьких «Важко бути богом», і Єрмак, що часто згадується нині, у цьому сенсі. нічого нового собою не уявляє. До речі, ті, хто цікавиться, можуть перечитати книжку Стругацьких, щоб освіжити в пам’яті, чим і як можуть закінчитися подібні сюжети, в тому числі і для претендують на амплуа дона Реби.
Словом, будівля на Банковій – з історією, і тепер її займають Зеленський, Єрмак та компанія.
Щодо тасування кадрів у новітній час, то знову повторимо, з часів «середньо-пізнього Кучми», єдиного, хто протримався на Банковій дві каденції, це стало традицією. Дуже часто Банкова шляхом шантажу та підкупу маніпулювала парламентом, продавлюючи потрібні адміністрації рішення, зокрема кадрові. При цьому дуже часто чиновників адміністрації таким чином пересаджували в міністерські крісла і навпаки, тасуючи кадрову карту і відсіваючи тих, хто не впорався і не вписувався в поточний формат і колорит. Тому, знову повторимо, нічого принципово нового під час нинішнього перетрахування уряду не було.
Конституційність подібних кадрових рухів тіла зараз і раніше була і залишається більш ніж сумнівною.
У цьому сенсі дуже потішив один народний депутат від партії влади, який на повному серйозі публічно висловився в тому сенсі, що, мовляв, «президенту обирати, з ким йому зручніше працювати». Прізвище автора цього перла автор цих рядків називати не буде, оскільки в далекі додепутатські для цього персонажа часи доводилося з ним стикатися. Зазначимо лише, що автор цього «одкровення конституційної думки» є не якимось там «весільним фотографом», якими рясніє фракція «Слуга народу». Навпаки, це доктор юридичних наук та професор, який представляє Україну в міжнародних організаціях.
З огляду на це він повинен знати, що, згідно з Конституцією, в Україні має місце парламентсько-президентська форма правління, в рамках якої уряд формується парламентською коаліцією, а не Опою, і постановка питання про те, з ким «Зеленському зручно працювати» є не лише неконституційною, а й неадекватною. За одноосібним поданням президента Рада призначає лише міністрів закордонних справ та оборони, а також голову СБУ. Всі інші урядовці від прем’єра і до останнього міністра вносяться президентом на пропозицію правлячої парламентської коаліції.
Те, що мало місце зараз у питанні переформатування Кабміну, це не просто антиконституційно, це навіть не пародія, а якась пардон, «порнографія», яку неможливо виправдати ні війною, ні чимось взагалі!
Припустимо, один-два міністри з якихось залишають свої посади, їм знаходять заміну, коаліція за домовленістю з президентом у робочому порядку призначає нові кадри, тим більше що війна, і особливо «розсусолювати» ніколи і нема чого.
Але в цьому випадку відбулася заміна близько половини уряду, причому зі всіх змінених міністрів тільки глава МЗС є квотою суто президента. Прем’єр Денис Шмигаль, про відставку якого чутки вже ходять давно, поки що залишається на посаді, але мовчить, «як риба об лід», хоча змінюють половину формально йому підлеглих членів Кабміну. Про такі «дрібниці», як звіт міністрів перед відставкою, який зробили далеко не всі ті, хто йде з посади, взагалі говорити не будемо. Кандидатури міністрів тупо висунула Банкова, у тому числі з-поміж чиновників ОПи, жодних висування-обговорення більшістю Ради не було…
Як давно немає, власне, більшості, саме, «монобільшості» партії «Слуга народу». Точніше, на папері воно начебто є, але насправді воно розвалилося ще до початку великої війни. Для продавлювання своїх рішень Офіс уже давно використовує різного роду чужі парті та депутатські групи, за чутками, часто шляхом шантажу та підкупу, хоча формально нібито має пропрезидентську більшість.
Про відсутність більшості яскраво свідчить уже той факт, що й цього разу з першого разу звільнення колишніх і призначення нових міністрів не вийшло через брак голосів і взагалі відсутність у залі кворуму. Потрібна була ніч, за чутками, для умовлянь, обіцянок і погроз тим чи іншим парламентським персонажам, щоб наступного дня всі необхідні звільнення та призначення набрали необхідну кількість голосів.
Повторимо, за упертого мовчання прем’єра Шмигаля, якого все це формально стосується насамперед, але щодо якого продовжують ходити чутки про його швидку відставку. До речі, Шмигаль несподівано став рекордсменом на посаді прем’єра, оскільки всі інші його попередники в цьому кріслі займали його менше за часом.
При цьому всі розуміють, що від «перетрахування» уряду мало що зміниться, оскільки реальні рішення й надалі прийматимуться на Банковій та/або призначені Банковій, які обійняли міністерські пости. Так само, як і роль Ради, все більше зводиться до натискання кнопок і закулісного узгодження «шкурняків».
Якщо всьому цьому та черговому «посиленню Єрмака» обурено дивується Захід, то це зовсім не дивує тих, хто ще пам’ятає часи, коли адміністрацією завідував «той самий» Медведчук, а Радою де-факто кермував не спікер, а такий собі «директор парламенту Олександр Вовків».
До речі, обурене здивування Заходу також віддає неабияким цинізмом, оскільки Захід теж намагається «вставити свої п’ять копійок» у кадрову політику України, обґрунтовано вважаючи, що «хто платить – той і кадрову музику замовляє». Інша справа, що Захід має феноменальну здатність як своїх агентів впливу в Україні підбирати контингент, якому місце або на нарах, або в спеціальній установі для когнітивних проблем, або найчастіше і те, і інше. Але нинішня влада часто діє всупереч західним побажанням, іноді виправдано, але часто з шкурно-корупційних причин і занадто демонстративно, це веде до вкрай небажаного загострення відносин із західними партнерами, що є небезпечним у такий критичний час.
Але ще раз повторимо, у тих, хто пам’ятає українську політику та політикум від самого їхнього зачаття на початку 1990-х років, усе це жодної несподіванки не уявляє від слова взагалі.
Що сталося у сухому залишку
У перипетії того, як з першого разу звільнити і призначити всіх, кого треба, не вдалося, не вдаватимемося, а звернемося відразу до результату цих маневрів.
Попередньо відзначимо лише, навіть у такий критичний для країни момент при зміні складу уряду на першому місці були торги та «шкурняки», тим більше що вся ця витівка зі (напів)зміною уряду є піар і «шкурняк» в одному флаконі.
Кадрові пертурбації торкнулися не тільки Кабміну, а й офісу, в якому з посади заступника голови цієї установи звільнили Ростислава Шурму, який займався економічними питаннями, включаючи енергетику. Це звільнення важливіше за звільнення інших міністрів буде. Не вдаючись у подробиці, зазначимо, що стосовно Шурми давно ходили звинувачення в корупції, за час його перебування на посаді пов’язані, за чутками, з ним бізнеси «круто піднялися», і була інформація, що він давно сам хотів піти з посади. небудь у тінь.
У перший день «урядових чисток» було звільнено Ольга Стефанишина з посади віце-прем’єра з європейської та євроатлантичної інтеграції, Денис Малюська – з посади міністра юстиції, Олександр Камишин – з посади міністра стратегічних галузей промисловості, Руслан Стрілець – з Мінзахисту довкілля та природних ресурсів .
Наступного дня з посади голови Фонду держмайна звільнили Віталія Коваля, якого внесли кандидатом на посаду міністра міністра аграрної політики та продовольства. З посади віце-прем’єра та міністра з реінтеграції тимчасово окупованих територій було звільнено Ірину Верещук, яка стане заступником голови Офісу з питань соцполітики. Також було звільнено міністра закордонних справ Дмитра Кулеба, що викликало чи не найбільший ажіотаж на Заході.
Призначення проходили у прискореному темпі. Кандидати в уряд представили свою програму протягом двох хвилин та відповіли на два питання депутатів. Вже це свідчить про цинічну формальність усієї вистави, коли основні договірняки мали місце десь за лаштунками.
Першим Рада призначила міністром закордонних справ Андрія Сибігу, колишнього посла в Туреччині, заступника глави ВП, а останнім часом – заступника глави МЗС, куди його призначили з явним прицілом на те, щоб замінити ним Кулебу.
Виступаючи в парламенті, Сибіга заявив, що дипломатія має бути ініціативною, «з чітким розумінням світових процесів, не реактивною, а продуманою, системною, сильною, де необхідно – гучною, де необхідно – тихою, головне – спрямованою на результат, з чітким розумінням національних інтересів у всіх сферах». За його словами, забезпечення цих інтересів стане мірилом для кожного керівника іноземних установ, а не самопіар та публікації у соцмережах.
Ольга Стефанишина до віце-прем’єрської посади отримала портфель міністра юстиції.
Колишнього заступника голови ВП Олексія Кулеба (однофамілеця) було призначено віце-прем’єр-міністра з відновлення – міністра розвитку громад і територій України. Кулебу називають висуванцем Єрмака.
Світлана Грінчук очолила міністерство захисту довкілля та природних ресурсів, вельми «хлібне» відомство.
В.о. міністра молоді та спорту Матвій Бідний став повноцінним головою міністерства.
Микола Точицький, який курирував у ВП міжнародну політику, переходить до Кабміну на посаду міністра культури та стратегічних комунікацій. Як і водиться, очікується, що культура буде на далекому плані, а на першому буде агресивна та скандально нав’язлива «інформаційна політика». За даними медіа, Точицький є колишнім одногрупником Андрія Єрмака з навчання у Київському інституті міжнародних відносин, і це однозначно людина голови ВП.
Заступниця міністра оборони з питань соцрозвитку Наталія Калмикова отримала пост міністра у справах ветеранів.
Германа Сметаніна 1992 року народження призначили головою Мінстратегпрому, раніше він трохи більше року очолював «Укроборонпром». Коли він прийшов на підприємство, колишній міністр Камишин назвав його «молодим прогресивним лідером», який пройшов шлях до оборонно-промислового комплексу «від інженера до керівника заводів». Не зрозуміло, коли Сметанін, якому нещодавно 30 років виповнилося, встиг “пройти шлях”
Колишнього голову Фонду держмайна Віталія Коваля, якого вважають за креатуру Єрмака, призначили головою Міністерства аграрної політики. Ходять чутки, що були незадоволені цим призначенням, але на них нібито натиснули і кандидатуру затвердили.
Зберегли свої посади, окрім Шмигаля, перший віце-прем’єр Юлія Свириденко, віце-прем’єр з інновацій, розвитку освіти, науки та технологій – міністр цифрової трансформації Михайло Федоров, міністр Кабінету міністрів Олег Немчинов, міністр енергетики Герман Галущенко, міністр соцполітики Оксана Жолн МВС Ігор Клименко та Міноборони Рустем Умеров, міністр освіти та науки Оксен Лісовий, міністр охорони здоров’я Віктор Ляшко, голова Мінфіну Сергій Марченко.
Деякі (кримінальні) особливості деяких новопризначених
Деякі з новопризначених персонажів встигли здобути певну популярність, причому не завжди позитивну.
Це зазначила, зокрема, західна преса, яку насамперед зацікавила постать нового міністра закордонних справ, що цілком зрозуміло.
Йому присвячена публікація Politico ” Weapons, weapons, weapons.” Ukraine’s new foreign ministr reveals top priorities » або « Зброя, зброя, зброя». Новий міністр закордонних справ України розкрив головні пріоритети ».
«Завданням номер один для української дипломатії є забезпечення обороноздатності України», — наводить видання заява нового міністра Андрія Сибіги у соціальній мережі.
“Безумовним пріоритетом також є зняття всіх штучних обмежень на постачання західної зброї та її використання на території Російської Федерації”, – додав він.
Зазначається, що Сибіга був призначений новим міністром закордонних справ України замість Дмитра Кулеби, який очолював міністерство закордонних справ з 2020 року.
Хоча Кулеба, швидше за все, було замінено через конфлікт із впливовим головою відомства Зеленського Андрієм Єрмаком, його наступник навряд чи зіткнеться з цією проблемою. До того, як у квітні Сибіга було підвищено до першого заступника міністра закордонних справ, він був заступником Єрмака. Це означає, що президент, напевно, вважає його більш командним гравцем.
«Сібіга – сильний класичний дипломат, він знає систему. Він уже був послом і тісно співпрацював із партнерами із самого початку [російського] вторгнення», — сказав український чиновник, близький до Зеленського.
Польські дипломати характеризують Сибігу як «людину, яка дотримується свого слова». Сибіга був одним із тих політиків, які уможливили польсько-українську співпрацю на початку військового конфлікту. Це призвело, зокрема, до постачання зброї.
Сибіга також заявив, що вступ до ЄС та НАТО залишається пріоритетом для українського уряду. Новий міністр натякнув на розбудову українського дипломатичного апарату, щоб він відповідав новим геополітичним реаліям.
Під час засідання парламенту, на якому Сибіга отримав призначення, законодавці також закликали його знайти найкращі способи спілкування із західними країнами, які останнім часом уповільнили потік допомоги Україні, включаючи передачу конфіскованих російських активів.
Депутати також очікують, що Сібіга покращить консульські послуги для українських біженців та громадян, які живуть за кордоном, знайде спосіб повернути їх додому. Приверне на свій бік Китай та інші країни, що розвиваються, в основному підтримують Росію. Їхня підтримка потрібна Україні, щоб зробити її мирний план реальністю.
Від себе відзначимо, що в цьому «парадному портреті» не вистачає деяких далеко не завжди світлих штрихів.
Сибіга – уродженець Тернопільщини. На дипломатичній роботі з 1997 року. Працював у посольстві України у Польщі. У 2016-2021 роках – посол у Туреччині. Потім перейшов до Офісу Зеленського, де займався зовнішньою політикою на посаді заступника Єрмака.
З квітня 2024 року – заступник міністра МЗС при Кулебі, і вже тоді повідомляли, що це підготовка до призначення його міністром.
Через тиждень після призначення заступником міністра, Сібіга підписав скандальний лист до іноземних консульств України з вимогою не видавати документи чоловікам призовного віку за кордоном, що критикувалося як розпорядження, яке виходить за межі законодавства.
У червні Сібіга їздив до Китаю, де зустрівся з великими чиновниками китайського МЗС, що розцінили як спробу Банкової зміцнити позиції напередодні переговорів.
Сибіга недипломатично висловлювався щодо Угорщини та Польщі. Так, він називав «недополітиком» голову парламенту Угорщини Ласло Кевера у відповідь на його заяву, що Зеленський має «особисті психічні проблеми».
Закриття Польщею кордонів для українських товарів Сибіга порівнював із «евтаназією»: «Наполягати, щоб Україна в рамках своєї подяки Польщі змирилася із закриттям кордонів для українських сільгосппродуктів – рівнозначно змушувати нас погодитися на евтаназію».
Новий міністр культури Микола Точицький вже відзначився тим, що не збирається ліквідувати телемарафон. Про це він заявив на засіданні Комітету Ради з гуманітарної політики.
«За марафоном: він був, є і буде, просто потрібно шукати форму, щоб була зацікавленість у громадськості. Є велика кількість людей, які його дивляться, і це також важливо: доносити єдиним голосом те, що відбувається довкола», – сказав Точицький.
Ну так, хто ж від такої «годівниці» відмовиться.
За деякими новими-старими чиновниками тягнуться відверто кримінальні шлейфи. Про віце-прем’єра Ольгу Стефанішину, яка отримала навантаження портфель міністра юстиції, давно відомо, що вона проходить криміналом, і її кримінальна справа зараз слухається у Вищому антикорупційному суді. Очевидно, «найкращої» кандидатури на посаду міністра юстиції знайти не вдалося.
Виявляється, що новопризначений міністр молоді та спорту також має «кримінальні скелети в шафі».
Про цих персонажів зі знанням справи пише у соцмережах відомий журналіст-розслідувач , а нині військовослужбовець Володимир Бойко:
« У зв’язку з призначенням 5 вересня 2024 року Ольги Стефанішиної міністром юстиції, нагадую, що 3 жовтня 2024 року о 08:30 у Вищому антикорупційному суді відбудеться наступне засідання у кримінальному провадженні за звинуваченням, зокрема, Стефанішиною в розкраданні коштів. За фабулою справи, Стефанишина за часів президента Януковича, працюючи в Міністерстві юстиції України під керівництвом Олени Лукаш, була причетна до організації тендеру на проведення трьох порівняльних «досліджень» українського законодавства з європейським. Вартість однієї сторінки «дослідження» коштувала від 1400 до 4500 грн (у цінах 2010 року), а якість була приблизно такою самою, як і дисертація нинішнього міністра освіти Лісового. У зв’язку з цим Ользі Стефанішиній ще у 2019 році було повідомлено про підозру, минулого року справу направлено до суду.
До рому Стефанішиної, міністром був призначений ще один порушник закону – Матвій Бідний, який під час перебування директором департаменту фізичної культури та неолімпійських видів спорту Міністерства молоді та спорту України обклав спортсменів грошовими поборами, знищив військово-прикладні види спорту, заборонив заходи щодо підготовки е у Збройних Силах України та влаштував розкрадання коштів державного бюджету через ТОВ «Атлетика ВІВА», що належала братові тодішнього першого заступника міністра Гоцула. У ході розслідування кримінального провадження №42018000000000627 від 16.03.2018 у Бідного були проведені обшуки, в ході яких вилучено документи, які свідчили про масштаби розкрадань… Від тюремної камери нинішнього міністра молоді та спорту Голови БУ та Голови БУ врятували прокурора Києва Київ.
Також нагадую, що у червні 2023 року був заарештований тесть Бідного – колишній народний депутат від Партії регіонів Григорій Дашутін, який співпрацював із військово-промисловим комплексом Росії. В даний час тестю міністра оголошено про підозру у створенні злочинної організації та пособництві державі-агресору. У справі також проходить дружина Бідного ».
Реакція Заходу
Реакція західних медіа на пертурбації українського уряду, відсутність реальної суб’єктності Кабміну та узурпацію влади Офісом була досить бурхливою. Особливу увагу на Заході звернули на звільнення з посади глави МЗС Дмитра Кулеби, що очікувано, але не лише.
Про причини “перетрахування” уряду пише The Economist у публікації під промовистим заголовком ” As his popularity fades Volodymyr Zelensky culls his cabinet ” або ” У міру того, як його популярність падає, Володимир Зеленський прибирає свій кабінет “.
Зазначається, що перша спроба відставок у Раді провалилася, оскільки навіть члени партії Зеленського глузували з процедури.
Найбільш відомим серед звільнених називають екс-міністра закордонних справ Дмитра Кулебу. Наголошується, що напруженість між президентом та главою МЗС зростала з моменту початку повномасштабного конфлікту у 2022 році. Гострий комунікатор Кулеба став користуватися повагою серед іноземних дипломатів у Києві та на Заході. Але його витончена дипломатія не завжди збігалася із грубою та емоційною риторикою боса. В адміністрації президента скаржилися, що Кулеба уникає бруднити руки. Змінити його хотіли ще навесні, але тиск з боку Держдепартаменту США не дозволив тоді зробити заміну, а зараз, коли в Америці триває сезон виборів, Білому дому не до того.
Зазначається також, що тиск США стоїть за відставкою заступника голови Офісу Ростислава Шурми, до якого є претензії щодо зловживань. Його місце має посісти екс-міністр стратегічної промисловості Олександр Камишин.
Видання наголошує, що, враховуючи централізацію воєнного часу, міністерські зміни навряд чи вплинуть як на уряд, так і на лінію фронту на сході України, яка виглядає все більш нестабільною. Йдеться також про подальшу консолідацію влади навколо голови адміністрації Андрія Єрмака.
У публікації Politico ” Zelenskyy suffers huge backlash as reshuffle triggers power-grab accusations ” або ” Зеленський стикається з величезною негативною реакцією, оскільки перестановки викликають звинувачення в захопленні влади ” вказується, що військовий стан нібито дає право Зеленському формувати свій уряд на свій розсуд.
Таке твердження неправильне, оскільки Конституцію щодо формування уряду парламентською більшістю в Україні ніхто не скасовував, та й військовий стан реально не оголошено. До того ж, монобільшості партії «Слуга народу», про яке пише видання, де факто вже давно немає, і для продавлювання потрібних рішень мають місце цинічні маніпуляції за лаштунками.
Видання також звертає увагу на звільнення екс-глави МЗС Кулеби, на його конфлікт з Єрмаком, на перевищення влади Офісом, Єрмаком та самим Зеленським. Видання звертає увагу на той факт, що рівень корупції в Україні не знижується.
Водночас, західні союзники публічно не висловлюють особливої критики на адресу Зеленського та його адміністрації, незважаючи на деяке занепокоєння, спричинене враженням, що президент заповнює уряд лоялістами. Оцінки даються вкрай обережно через війну, але у мирний час реакція була б значно різкішою.
Bloomberg у публікації ” Resignation of Kyiv’s Top Diplomat Caps Sweeping Wartime Shakeup ” або ” Відставка головного дипломата Києва знаменує собою масштабну перестановку воєнного часу ” також звертає увагу на звільнення Дмитра Кулеби та його заміну Андрієм Сібігом.
Зазначається, що ця перестановка знову залишає західних союзників здивовані після того, як ті вже були захоплені зненацька вторгненням у Курську область минулого місяця. Після звільнення Зеленським головнокомандувача ЗСУ та усунення з посади міністра, який тісно співпрацював зі США, Київ має досвід відповіді на питання щодо доцільності різких кадрових перестановок.
Про зміну уряду «на користь» Зеленського йдеться в однойменній публікації Neue Zürcher Zeitung влади на користь президента ».
Зазначається, що сумнівність ротації уряду викликає роздратування, оскільки вона використовується для переміщення залежних фігур в уряді на розсуд Офісу та Зеленського, але це не дозволяє урядову кризу.
У публікації наголошується на величезній концентрації влади у Зеленського та його оточення, яка ще більше збільшилася в умовах воєнного стану, коли парламент і уряд, по суті, виконують директиви президента, а більшість українців виступають проти впливу кількох десятків не обраних радників Зеленського.
Видання наголошує, що Зеленський залишається найпопулярнішим політиком, але його рейтинги падають — з 90% на початку конфлікту до трохи більше 50% цього літа, а концентрація влади також означає, що на президента покладається пряма відповідальність, але за перестановками в уряді важко знайти якусь стратегію.
За публікаціями у західних медіа, а також за обережними висловлюваннями західних політиків та чиновників чітко проглядається цілком обґрунтоване невдоволення Заходу масштабним рівнем корупції в Україні та посиленням консолідації влади в руках Зеленського та його Офісу.
Крім того, Захід побоюється слабкої «керованості» Зеленського з питань війни, його схильності до ризикованих кроків, а також публічного тиску на владу західних країн з вимогою збільшити військову допомогу. Ця частина побоювань Заходу є дуже неоднозначною, а позиція Зеленського у цьому питанні часто видається досить обґрунтованою, але це інша тема.
Повертаючись до сказаного вище, зазначимо, що невдоволення Заходу корупцією, а також концентрацією та узурпацією влади бачиться цілком обґрунтованою. Поки що це не виливається у якісь жорсткі дії Заходу щодо Зеленського та його найближчого оточення, оскільки США та ЄС не хочуть влаштовувати публічні розбірки з українською владою під час війни.
Але, судячи з західних медіа, на Заході щодо української влади посилюється настороженість і невдоволення, і це загрожує наслідками для країни в такий критичний час.
