Вражаюче фаєр- навіть «фрайєр»-шоу, продемонстроване в ніч на 14 квітня Іраном та Ізраїлем, було зрежисовано за найкращими лекалами Голлівуду, який у цьому захоплюючому видовищі також був присутній в особі Америки, яка брала активну участь у «відбитті повітряних ударів Ірану по Ізраїлю» .
Причому «віддзеркалення ударів» і самі «удари» були заздалегідь широко анонсовані, щоб дозвільна публіка могла влаштуватись для перегляду цього шоу зручніше, запасшись кока-колою з попкорном або пивом з таранкою, залежно від національно-смакових уподобань.
Короткий зміст нижченаведеного
Це «муві» не викликало б особливого інтересу, якби у фіналі глядачам закадровим голосом не повідомили, що практично всі 300 з гаком засобів поразки, що летять на Ізраїль, включаючи близько 185 дронів, 36 крилатих і 110 балістичних ракет, були героїчно знищені авіацією та ППО Ізраїлю за активної підтримки американського флоту та авіації. Такі заяви в Україні викликали цілком виправданий напад масового саркастичного сміху, який часто переходить у відверто нецензурні вирази «підвищеної поверховості», тому що у нас добре розуміють, що таке широкомасштабний і комбінований повітряний удар навіть за наявності розгалуженої і добре укомплектованої ППО. Загальне враження відвертого «договорняка» та постановочного шоу доповнило повідомлення про те, що у «віддзеркаленні найбільшого повітряного удару всіх часів і народів» брала участь британська, французька та, за деякими даними, йорданська авіація, а повітряні цілі допомагали «вести» ППО Еміратів та Саудівська Аравія.
Після перегляду цього “кіно” про нього можна було б забути, навіть з урахуванням того, що Ізраїль не перестає лякати, що “він дуже боляче відповість”, причому американці всіляко вмовляють своїх “молодших братів” цього не робити. У відповідь Іран обіцяє «відповісти ще сильніше, ніж вже відповів».
За останніми даними, Ізраїль якщо і завдасть удару, то він буде спрямований не на територію самого Ірану, а на об’єкти в сусідніх країнах, які пов’язують з іранськими, як нині модно говорити, «проксі». Це можуть бути єменські хусити, Хезболла в Південному Лівані, проіранські формування шиїтів в Іраку та/або Сирії.
Словом, є «чисто пацанські розбірки», причому під щільним контролем Вашингтона, які не дають Ізраїлю сильно «розгулятися», щоб це не призвело до ескалації конфлікту.
Все це було не надто цікаво, але зусиллями Зеленського і, що навіть ще важливіше, стараннями низки західних медіа постало питання щодо України.
Питання це дуже логічне і просте, як «перший радянський трактор»: якщо Америка та союзники можуть так хвацько відбити відверто «кіношний» повітряний удар по Ізраїлю, на шкоду від якого є вкрай незначним, то чому б не прикрити небо над Україною і допомогти тим самій нашій країні, яка вже третій рік зазнає справді драматичних втрат лише від повітряних ударів дронами та ракетами різних видів, причому удари по Україні аж ніяк не «кіношні» і не договірні?
Відповідь у виконанні західних персонажів не змусила довго чекати, і основний її зміст зводився до наступного. Західні партнери не мають наміру збивати російські засоби повітряного нападу на Україну, оскільки це означатиме втягування наших союзників у війну між Україною та московським агресором, а це загрожує ядерним апокаліпсисом, оскільки у відповідь «страшний Путін» кине у зніжених західних демократів атомну бомбу. Далі до реакції західних панів-демократів повернемось докладніше.
Ще раз для кращого розуміння. Збивати ракети і дрони, що запускаються агресором, над міжнародно-визнаною територією України є, у трактуванні наших західних партнерів, «прямим зіткненням між НАТО і Москвою». Хоча на нашу слабку думку, це банальна боягузтво, і достатньо отримати для цього згоду керівництва України, яке знайде однозначну підтримку серед громадян нашої країни.
Можна з майже 100% упевненістю сказати, що, у разі захисту Заходом повітряного простору над контрольованою частиною України, Москва проковтнула б це, хіба що трохи «поповнявши» про якісь чергові «червоні лінії».
Втім, цього слід очікувати, якщо врахувати, що навіть російські дрони їм ракети, що залітають у повітряний простір країн-членів НАТО, місцеві ППО і авіація не збивають, на що мають повне право, а, як гостинні господарі, тільки «ввічливо проводжають» назад, до кордону з Україною
Тому зовсім не сприймаються аргументи про те, що Ізраїль має певні юридичні підстави для отримання реальної військової допомоги в протистоянні з Іраном, чого немає в України. По-перше, Україна останнім часом понапідписувала з цілою низкою країн, включаючи США, договори про гарантії, які, як і слід було очікувати, нічого не гарантують, але якась юридична основа все ж таки є, не кажучи вже про горезвісний «Будапештський меморандум», яким Україні «щось гарантували». По-друге, останнім часом стає все більш очевидним, що навіть горезвісна 5-та стаття договору НАТО може нічого не гарантувати. По-третє, Америці та Заходу в цілому слід просто визнати, що допомагати воювати проти Ірану вони не бояться, а проти Москви – бояться, навіть якщо йдеться про абсолютно оборонні дії щодо захисту повітряного простору України.
У цьому сенсі звертає увагу таке.
Незадовго до ізраїльсько-іранського шоу за голлівудським сценарієм мала місце серія масштабних повітряних ударів агресора, які знищили практично всю так звану маневрену електрогенерацію України, про що докладно йшлося у публікації « Агресор знищує енергосистему: чи стане Україна безлюдною санітарною зоною? » . А буквально напередодні подій в Ізраїлі ворог знищив Трипільську ТЕС під Києвом, причому причиною, за словами Володимира Зеленського, стала банальна нестача ракет для ЗРК, тому змогли збити не всі ракети ворога, і ті, що залишилися, зруйнували ТЕС повністю.
Західні партнери фактично відмовили у відповідь відчайдушному прохання України терміново допомогти постачанням систем ППО та боєприпасів до них, про що йдеться у публікації The Guardian « Ukraine air defences overwhelmed as Russia pounds power stations » або « ППО України пригнічені, оскільки Росія атакує електростанції ».
Таким чином, це відмова навіть не у прямій участі Заходу у захисті України з повітря, а відмова надати необхідні засоби ППО у найдраматичніший момент, коли вони критично потрібні для виживання країни.
У медіа з’являються дані про те, що зараз в Європі налічується близько 100 батарей Patriot, які фактично простоюють без толку, поки в Україні вирішується подальша доля Європи. Також ходять чутки, що для захисту неба в Україні необхідно до 25 зазначених комплексів, хоча називалися менші цифри, а також боєприпаси до них. Давати оцінку цим цифрам не будемо, залишивши це на відкуп фахівців, але факт жадібності та боягузтво з боку Заходу очевидний, і якоюсь частиною систем ППО Європа могла б пожертвувати для свого ж блага.
Щоправда, з’явилося повідомлення, що Німеччина передасть Україні одну систему, за що німцям слід подякувати.
Власне, це все, що треба знати про повітряний удар Ірану по Ізраїлю та його «героїчне відображення», але коротко перекажемо подробиці сюжету, які прояснюють деякі важливі деталі.
Лібретто з коментарями
Отже, в ніч проти 14 квітня 2023 року Іран вперше обстріляв Ізраїль зі своєї власної території, причому це була масована комбінована атака дронами, крилатими та балістичними ракетами.
Попереднього разу Ізраїль зазнав ракетного обстрілу в 1991 році, коли ракетний удар завдав іракського режиму Саддама Хуссейна. Йдеться про обстріл не «ракетами» типу «касам», які застосовують палестинські араби, і не системами залпового вогню, які часто використовує Хезболла, а про «справжнє ракетне озброєння». Саддамівський Ірак у 1991 році використав аналоги радянських ракет Р-17 (Scud), що входила до оперативно-тактичного комплексу «Ельбрус».
Цього разу п’ятигодинна атака стала відповіддю на недавній обстріл Ізраїлем консульства Ірану в Дамаску, де загинув один із іранських генералів із так званого Корпусу вартових ісламської революції, причому цей генерал нібито займався плануванням та організацією терористичної діяльності проти Ізраїлю. Щоправда, в мережі поширюється інформація про те, що це було не консульство, а просто якась будова, але превалює все ж таки думка про те, що це була дипломатична установа Ірану.
Якщо це правда, то, зовсім не будучи симпатиком Ірану з його неадекватним режимом, доводиться визнати, що в цьому випадку першим почав саме Ізраїль. До того ж, якщо під удар справді потрапили дипломатичні установи Ірану, то це був фактично удар по самому Ірану, оскільки, згідно з міжнародними конвенціями, дипломатична установа вважається територією тієї держави, якій вона належить. Тим самим Іран був поставлений у ситуацію, коли він просто зобов’язаний відповісти, щоб зберегти обличчя.
Ще раз підкреслимо, абсолютно не будучи прихильником Ірану, хочеться все ж таки поставити питання панам західним демократам: якщо ви так гнівно засуджуєте «героїчно відбитий» повітряний удар Ірану по Ізраїлю 14 квітня, то чому з таким же гнівом був засуджений ізраїльський удар по іранському консульству. у Дамаску 1 квітня? Адже очевидно, що ця дурна витівка нічого не вирішувала з погляду забезпечення безпеки Ізраїлю, а навпаки, загрожувала різкою ескалацією ситуації на Близькому Сході з непередбачуваними наслідками, перш за все, для самого Ізраїлю та його мирного населення.
Здається, в Ізраїлі добре розуміли, що вони роблять діяння мало того, що виходить за межі міжнародного права, але ще й ставить під удар своїх громадян, причому абсолютно безглуздо. Якщо так потрібно було «вирішити питання» з іранським генералом, причетним до терактів проти Ізраїлю, то це можна було зробити десь в іншому місці, не завдаючи удару по дипломатичній установі, причому у щільній міській забудові Дамаска, від чого могли постраждати мирні жителі міста, які зовсім не причетні до агресивних дій Тегерана та до Ірану взагалі.
Таке діяння ізраїльської влади можна пояснити лише в такий спосіб.
Ізраїль загруз у Газі. Уряд і сам Нетаньяху пройшли терористичну атаку 7 жовтня 2023 року, і за це доведеться відповідати, а не хочеться. Про цю терористичну атаку та про ставлення до палестинсько-ізраїльського конфлікту взагалі докладно йшлося у публікації « Бійня в Ізраїлі: це не наша війна, але вона може сильно ускладнити долю України ».
Поки йде війна з ХАМАС, Нетаньяху нічого не загрожує, оскільки в Ізраїлі існує домовленість про те, що зміна влади та «розбірки» на тему «хто винен?» відкладаються після війни, і всі об’єднуються навколо влади, хоча особливої єдністю там не пахне, що відомо будь-кому, хто хоч зрідка заглядає в ізраїльські медіа.
Як би не ставитися до ісламських терористів, але дії ізраїльської влади в Газі дедалі більше критикують навіть серед симпатиків і союзників Ізраїлю, включаючи США. У Штатах адміністрація і значна частина політикуму вже намагаються всіляко дистанціюватися від Ізраїлю та його влади через їхню токсичність.
Проглядається прагнення Нетаньяху якнайсильніше втягнути в конфлікт Америку, щоб Штати не змогли «відкрутитися». Тільки так можна пояснити удар по передбачуваному консульству Ірану в Дамаску, після чого удар Ірану у відповідь став неминучим, а Штатам на підставі союзницьких відносин довелося втрутитися в конфлікт на стороні Ізраїлю. Теоретично Вашингтон міг би «відспівувати» від безпосередньої участі у конфлікті, але склався цілий букет факторів, які не дозволили це зробити. Симпатики Ізраїлю в США і в усьому світі, включаючи потужне ізраїльське лобі, вже і так критикували позицію США, які все більше гальмували до непристойності військову операцію Ізраїлю в Газі. Але такого гальмування та взагалі припинення американської підтримки Ізраїлю повсюдно вимагали супротивники Ізраїлю. В результаті, адміністрація Байдена опинилася на шпагаті між двома вогнями та ще напередодні виборів.
У тих умовах Штатам потрібно було так втрутитися в конфлікт, щоб мінімізувати його наслідки і постаратися максимально згасити його. Втрутитися треба було ще й для того, щоб на тлі провалів США в Україні, незрозумілої перспективи з приходом до влади Трампа, недовіри, що зростає Штатам як до гаранта безпеки серед їхніх союзників, показати, що на Америку все ще можна розраховувати. Тим більше, що випадок був зручний, оскільки протистояння з Іраном – це не з Москвою.
Але далі було багато підозрілого та цікавого…
Про те, що Іран завдасть удару у відповідь, говорили довго і всі, кому не ліньки, включаючи сам Іран. Складалося враження, що з Тегерана дають сигнал, щоб Ізраїль та союзники могли добре підготуватися. Що й було зроблено: США підтягнули до регіону військово-морське угруповання з авіацією та ППО, було залучено авіацію та ППО Великобританії, Франції, Йорданії, Саудівської Аравії, Еміратів.
Зазначається, що це був перший в історії явний випадок прямої військової співпраці Ізраїлю та Йорданії.
До речі, три вказані суннітські арабські країни регіону «вписалися» за Ізраїль, хоча офіційно підтримують палестинських арабів і засуджують операцію Ізраїлю в Газі. Крім того, напередодні удару Тегеран застеріг країни регіону від допомоги Ізраїлю та його союзникам, навіть розпливчасто погрожував їм.
Але загрози не мали особливого впливу через внутрішні суперечності в мусульманському світі. Подробиці вдаватися не будемо, але зазначимо, що справа не тільки у споконвічному протистоянні сунітів Затоки з шиїтським Іраном. Політика підігріву Тегераном конфліктів у регіоні викликають зростаюче роздратування в регіоні, монархії Затоки більш схильні знаходити спільну мову з Ізраїлем, і якби не війна в Газі, це зближення відбувалося б набагато швидше. Ці країни не хочуть ескалації в регіоні та бояться бути втягнутими у можливий конфлікт.
Цікава позиція лідера регіону та взагалі суннітського світу – Саудівської Аравії. Ця монархія відверто виступила на боці Ізраїлю та США, незважаючи на досить складні відносини з Америкою останнім часом, а головне – з урахуванням нещодавно відновлених відносин Саудів з Іраном за активного сприяння Китаю, про що докладно йшлося у публікації . шиїтською дружбою? » . Щоправда, є інформація, що «товариші» в Пекіні були дуже незадоволені черговим загостренням у регіоні та намірами Тегерана завдати удару у відповідь.
Як би там не було, але в ніч на 14 квітня Іран завдав удару у відповідь. Стверджується, що було випущено близько 185 безпілотників, 110 балістичних і 36 крилатих ракет, причому практично всі вони були збиті об’єднаними зусиллями Ізраїлю, союзників і сусідніх країн, більшість засобів поразки були знищені в суміжних країнах, і лише кілька ракет досягли Ізраїлю і завдали незначної кількості на базі ЦАХАЛ на півдні країни, а одна людина з мирного населення загинула від уламка.
Ізраїль та союзники бадьоро відрапортували, що атака успішно відбита. Іранський Корпус варта ісламської революції, у свою чергу, заявив, що «успішно знищив» важливі військові цілі в Ізраїлі.
Але у пустої публіки, яка спостерігала за цією виставою, виникло стійке враження «договорняка». Відчуття, що це був «договірняк», тим більше склалося в Україні, де добре знають, що таке масований комбінований повітряний удар.
Можна скільки завгодно і справедливо говорити про різні технічні деталі та відмінності від України. Не вдаючись до подробиць, відзначимо, що найголовніша відмінність – це велика відстань від Ірану до Ізраїлю, близько 1500 км. У цих умовах дрони летять багато годин, дозвукові крилаті ракети – півтори години, і навіть підлітковий час балістики оцінюється приблизно 15 хвилин. За цей час всі цілі можна захопити, супроводити та знищити, тим більше якщо в цьому беруть участь суміжні держави, а об’єднані сили ППО та авіації були величезним кулаком.
І все ж, цілий тиждень усі, кому не ліньки, встигли написати про неминучу атаку іранців, і підготуватися до неї. Більше того, за кілька годин до атаки іранці ще й анонсували її, а потім і оголосили (!) про запуск БПЛА Ізраїлем, які летіли туди кілька годин, потім були пущені крилаті ракети, а під кінець польоту дронів Іран уже запустив балістичні ракети. Бракувало хіба що трансляції у прямому ефірі.
Але, крім цього, склалося враження, що всі, хто треба, були обізнані, якими траєкторіями летять засоби поразки і які їх цілі, а по населених пунктах удари не завдаватимуться. Подібну заяву можна вважати конспірологією, але дуже схоже, що мали місце витоку інформації, і ці витоки робилися цілком свідомо.
У цьому сенсі інтерес представляють чутки, що надійшли з Москви через анонімні телеграм-канали. Є цілком правдоподібна версія, що Росія забезпечила Іран супутниковою інформацією для точного завдання ударів. Але збитки від іранського удару по Ізраїлю виявились мізерними, і це викликало крайнє невдоволення в Кремлі, незважаючи на масштабність атаки, а в оточенні секретаря Ради безпеки Миколи Патрушева іранців звинувачують у «рушкірості».
Це до питання, що уряд Нетаньяху вже третій рік відмовляється від серйозної допомоги Україні, щоб не зашкодити «теплим» відносинам з Москвою.
За чутками, тема мала продовження у вигляді телефонної розмови Патрушева, яку зараз де-факто «керує» Росією, коли «новопереобрана особа, схожа на Путіна», взагалі незрозуміла, де і чим зайнята, з головою Ради національної безпеки Ізраїлю Цахи Ханегбі. Під час розмови сторони нібито обмінялися претензіями. Ізраїльський колега звинуватив Патрушева в участі у підготовці удару Ірану по Ізраїлю та надання даних супутникової розвідки. Патрушев все заперечував і висував взаємні претензії. Докори перейшли в прозорі взаємні нагадування про існування компромату у сторін, після чого, пом’якшивши тон, домовилися не вчиняти дій, які можуть посилити й так не надто дружні стосунки між країнами.
У сухому залишку всі залишились у виграші. Іран зберіг обличчя після обстрілу консульства в Лівані та нібито помстився за загибель високопоставлених командирів. США з союзниками продемонстрували, що ще можуть вести якісь бойові дії після багатомісячної ганьби з єменськими хуситами, не кажучи про провал в Україні та патологічний страх «страшного Путіна».
Характерно, що проіранська Хезболла з території сусіднього Лівану запустила лише незначний залп РСЗВ, хоча якби була мета реально завдати шкоди противнику, то, користуючись близькістю до мети, треба було атакувати саме з території Лівану.
Про те, як можуть події розвиватися далі пише Ілля Куса , фахівець з арабо-мусульманського регіону:
« Нині багато залежатиме від відповіді Ізраїлю, яку в Тель-Авіві вже анонсували.
Зрозуміло, США та Європа (а також регіональні країни) виступатимуть проти подальшого обміну ударами, оскільки вони нічого не вирішать, але можуть випадково дестабілізувати регіон, що суперечить інтересам Заходу, який намагається не допустити війни на кілька фронтів із непередбачуваними наслідками для всіх і світової економіки. Штати не хочуть воювати на Близькому Сході, про що вони послідовно заявляють із часів пізнього Обами і особливо Трампа. Для них ключове – зберегти локалізацію війни в Газі та не допустити втрати керованості процесами у регіоні, оскільки цим можуть скористатися супротивники.
Між Ізраїлем та Іраном буде продовжено боротьбу за формат їхнього протистояння. Ізраїль ударив по консульству, розраховуючи вивести Іран на пряму конфронтацію, в якій, як вважають ізраїльські лідери, легше буде затягнути союзників і зняти табу на прямі удари по військових та ядерних об’єктах Ірану.
У Тегерані ж бажають зберегти формат непрямої проксі-війни з Ізраїлем, тому що він дешевший, легший, і Ізраїлю в такій війні некомфортно, а інформаційно, як показала ситуація в Газі, вони її програють. Тому й бажання продовжувати удари у іранців немає, як і не було бажання вступати у пряму війну спочатку, що показали 5 місяців конфлікту у Газі ».
Реакція на близькосхідне шоу та його український вимір
Та «нищівна рішучість», з якою Штати та інші союзники кинулися на боротьбу з іранською повітряною атакою на Ізраїль, викликала в Україні і за кордоном безліч коментарів і навіть єхидних глузувань, як і з якою неймовірною легкістю ця відсіч була дана.
Вже наступного дня Зеленський у соцмережах цілком резонно констатував, що «світ має всі, щоб зупинити ракети і безпілотники».
“Світу потрібні тільки рішення, які можуть повернути справжню, надійну безпеку”, – написав він і додав, що для захисту від обстрілів Україні потрібна підтримка партнерів, і “щодня затримок за допомогою – це нові зруйновані будинки, це додаткові знищені життя”.
Республіканці у Конгресі негайно заворушилися у питанні розгляду законопроекту про допомогу Ізраїлю, який через політиканські розбірки застряг разом із законопроектом про допомогу Україні та Тайваню. Потім питання знову зависло через ті самі політичні передвиборчі ігрища. За останніми повідомленнями, спікер Палати представників Джонсон запропонував свій варіант законопроекту, але подробиці вдаватися не будемо.
У відповідь на заклик Зеленського до країн Заходу захистити Україну так само, як вони захистили Ізраїль, відбулися цілком очікувані, але від цього не менш цинічні заяви західних офіційних осіб.
Зокрема глава МЗС Британії Девід Кемерон заявив, що армії НАТО не можуть збивати ракети над Україною, тому що це призведе до загрози зіткнення з російською армією.
Про це повідомляє London Broadcasting Company (LBC) у публікації « Nick Ferrari puts David Cameron on the spot: ‘Why can’t RAF shoot down drones over Ukraine like they do Israel?’ » або « Нік Феррарі ставить Девіда Кемерона в глухий кут: « Чому ВПС Великобританії не можуть збивати дрони над Україною, як вони це роблять з Ізраїлем? ».
Відповідаючи на запитання кореспондента Ніка Феррарі, міністр закордонних справ Сполученого Королівства Кемерон відповів: «Я думаю, складність того, що ви пропонуєте, полягає в тому, що якщо ви хочете уникнути ескалації в плані ширшої європейської війни, то слід уникати прямого взаємодії військ НАТО із російськими військами. Це може спричинити ескалацію ситуації».
Слідом за Камероном, представник Ради нацбезпеки США Джон Кірбі також заявив, що країни НАТО не збиватимуть російські ракети над Україною, як вони збивали іранські ракети над Ізраїлем.
«Різні конфлікти, різний повітряний простір, різна картина загроз», – сказав Кірбі і нагадав, що президент Джо Байден із самого початку війни в Україні дав зрозуміти, що США не мають наміру до неї залучатися «в бойовій ролі».
Від себе ще раз наголосимо, що це «відмазка». Збивати щось над суверенною, тим більше контрольованою територією України за погодженням з українською владою, західні союзники маю повне право, і це не буде прямим зіткненням з путінською Москвою. Але якщо західні панове ведуться на «лякалки» Москви про те, що збивати ракети над Києвом чи Львовом – це пряма війна з Росією, то це говорить лише про боягузтво цих панів.
Український вимір іранських ударів по Ізраїлю добре освітлений у публікації The Wall Street Journal під промовистою назвою ” US Defense of Israel’s Skies Sparks Ukrainian Envy and Ire ” або ” Захист США неба Ізраїлю викликає заздрість та гнів українців “.
Видання нагадує, що Росія щодня завдає ударів, подібних до іранського шквалу у вихідні. Україна щосили намагається зупинити смерть і руйнування. Українські міста вже понад два роки зазнають обстрілу російськими ракетами та начиненими вибухівкою безпілотниками того ж типу, що використовувалися в атаці Тегерана на Ізраїль.
Більшість із 170 безпілотників, близько 120 балістичних ракет і близько 30 крилатих ракет, випущених Тегераном, були збиті США та коаліцією західних та арабських партнерів ще до того, як вони досягли повітряного простору Ізраїлю.
Українці, навпаки, вже кілька місяців просять захист від російських атак, які посилюються, поки життєво важлива допомога від США залишається у безвиході в Конгресі.
«Ми в Україні добре знаємо жах подібних атак з боку Росії, яка використовує ті ж самі безпілотники «Шахед» і російські ракети, таку саму тактику масових ударів», – заявив президент України Володимир Зеленський.
За словами видання, українські офіційні особи утримуються від публічної критики політики США, побоюючись здатися невдячними за підтримку Вашингтона. Інші були менш дипломатичні.
Колишній посол США в Україні Джон Гербст зазначив, що американські, британські та французькі сили, які захищають Ізраїль, у суботу лише перехоплювали іранські ракети та безпілотники, уникаючи будь-якої взаємодії з іранськими силами, яка могла б призвести до прямого військового конфлікту.
«Нічим, окрім американської боязкості, не пояснити, чому ми не робимо цього щодо України», – зазначив Гербст.
Проте представники адміністрації заявили, що їхній підхід до України та Росії є правильним з огляду на ризик ескалації.
У перші дні конфлікту США та їхні союзники з НАТО чинили опір закликам України запровадити безпольотну зону, посилаючись на логістичні проблеми та ризик вступу у прямий конфлікт із російськими військовими.
З того часу побоювання ескалації також утримують США та союзників від постачання Україні іншої зброї, яка, за словами Києва, необхідна йому для боротьби зі своїм більшим сусідом, включаючи ракети більшої дальності.
Нинішні затримки у наданні допомоги з боку США надали сил Росії, яка відвойовує території виснажених українських військ на сході країни.
США тим часом ганьблять Україну за використання безпілотників великої дальності власної розробки для завдання ударів по цілях у глибині російської території.
Натомість, щоб допомогти Україні створити таку мережу ППО, як в Ізраїлю, Захід надав Києву клаптикове обладнання, яке послаблювало російські атаки протягом багатьох місяців. Але запаси перехоплювачів ППО в країні виснажуються через кампанію, що посилюється, російських ударів по електростанціях та іншій цивільній інфраструктурі.
Мер другого за величиною міста України Харкова, який прийняв на себе основний тягар останньої кампанії ударів, сказав, що може лише мріяти про захист за ізраїльським зразком.
«Люди починають відчувати неприязнь до США», – резюмує доцент та директор Центру міжнародних досліджень Одеського національного університету Володимир Дубовик. США були «вирішальним фактором для України у перші два роки військового конфлікту, але зараз, звичайно, спостерігається величезний спад», – наголосив Дубовик.
Хоча й Україна, й Ізраїль стикалися з повітряними атаками своїх ворогів, ці дві країни мають принципово різні відносини зі США у сфері безпеки.
Деякі країни мають тісніші оборонні зв’язки зі США, ніж Ізраїль. США та Ізраїль обмінюються секретною розвідувальною інформацією та активно співпрацюють у галузі регіональної політики.
Незважаючи на часті суперечки та поширене у Вашингтоні невдоволення прем’єр-міністром Ізраїлю Біньяміном Нетаньяху, який часто ігнорує прохання та тиск з боку Білого дому. Ізраїль є одним із найближчих союзників Америки.
США не мають договору про оборону з Ізраїлем, який зобов’язував би їх надавати допомогу, але Ізраїль протягом десятиліть користується особливими відносинами зі США. Ізраїль є найбільшим сукупним отримувачем американської зовнішньої допомоги з часів Другої світової війни.
Відповідно до десятирічної угоди, підписаної у 2019 році, Вашингтон зобов’язався надати Ізраїлю військову допомогу у розмірі 38 мільярдів доларів до 2028 року. Обидві сторони тісно співпрацюють у галузі передових військових систем, включаючи мережу ППО «Залізний купол», яку Ізраїль застосував у суботу, щоб блокувати іранську атаку.
Відносини Ізраїлю з Вашингтоном зміцнюються завдяки виключно ефективному лобіюванню у США.
Після початку конфлікту в Україні деякі прихильники Києва запропонували створити західну модель відносин в галузі оборони за ізраїльським зразком, але ця концепція не отримала розвитку – частково тому, що вона спричинила б такий ступінь прихильності, який поки що не демонструє жодна велика західна держава.
Політика адміністрації Байдена щодо України протягом останніх двох років визначалася побоюваннями, що президент Росії Володимир Путін може вдатися до ядерної зброї або інших видів зброї масової поразки, якщо США чи інші члени НАТО нададуть Києву кошти для серйозної шкоди російським військам або самій країні.
Іран може виробити достатньо ядерного палива для бомби за кілька днів, але американські чиновники стверджують, що він активно не працює над створенням ядерної зброї. Аналітики безпеки вважають, що Іран ще далекий від того, щоб застосувати його проти Ізраїлю або союзної США мети. Росія, навпаки, має найбільший у світі запас ядерної зброї.
«Байден налякав постійні ядерні загрози Путіна. Ми поводимося так, ніби ми не є ядерною наддержавою», – вважає колишній посол США Гербст.
