Дедалі більш виразні перспективи скорочення чи навіть припинення західної допомоги дають підстави для висновку про те, що першим у війні України проти російської агресії здається Захід, незважаючи на заїжджену платівку про «підтримку, яка триватиме стільки, скільки потрібно». Путінська Росія поки що готова воювати до нескінченності, сил і засобів у неї для цього є достатньо, і вже тому постановка останнім часом на Заході модного питання про термінове укладання миру на будь-яких умовах, а реально за рахунок України просто безглузда.
Фактично колективний Захід готовий визнати свою поразку в опосередкованому протистоянні з Москвою руками, кров’ю та руйнуваннями України.
Нагадаємо, що йдеться про загострення протиріч за сфери впливу у світовій системі імперіалізму між колективним Заходом та путінською Росією, яку підтримують союзники в особі Китаю, Ірану, Північної Кореї. Російська агресія в Україні є прямим наслідком цих протиріч та їх загострення, про що докладно йшлося у публікації « Перша імперіалістична війна ХХІ століття, або Назад у минуле століття ».
Захід капітулює по всіх напрямках
Капітуляція Заходу йде одразу за декількома напрямками. Насамперед, це постачання озброєнь і боєприпасів, які весь розвинений Захід не в змозі виробити в адекватних кількостях і поки що поступається в цьому відношенні путінській Росії, яка неухильно розгортає і нарощує військове виробництво, не кажучи вже про допомогу, яку отримують союзники особі Ірану. Північна Корея, можливо, Китай.
Капітуляція Заходу йде й у питаннях виділення фінансування, насамперед, це стосується двох найважливіших донорів України, тобто США, де питання виділення коштів на підтримку України безнадійно зав’язане у партійно-передвиборчих чварах, а також Німеччині, де Конституційний суд ухвалив гучне рішення, що забороняє використовувати певні кошти, а тому головна країна Європи зараз стоїть на порозі бюджетної кризи і їй явно не до особливої допомоги Україні. Крім того, виділення коштів Євросоюзом, де рішення ухвалюються консенсусом, постійно блокується Угорщиною, а тепер до неї може приєднатися ще й Словаччина.
Ситуація у Штатах як головному партнері України є особливо тривожною, оскільки без активної участі Вашингтона вся західна допомога в рамках так званого «Рамштайну» почне розсипатися. Відомо, що адміністрація Байдена категорично висловлюється за подальшу підтримку України, але оскільки виділення коштів на це саботує хитка республіканська більшість у нижній палаті Конгресу, то підтримка Білого дому наразі все більше стає вербальною і зводиться до гасел. В той же час, сам факт того, що саме в Республіканській партії – після Рейгана та Буша! – існують сили, які готові миритися з тим, що Путін перекроює кордони Європи, свідчить про те, що щось в Америці «пішло не так».
Посилання на те, що американський електорат під час опитувань громадської думки ліниво висловлює незгоду зі «надто сильною підтримкою» України, викликає сміх у тих, хто пам’ятає війну у В’єтнамі, в якій Америка брала участь безпосередньо і з якою в Штати масово поверталися труни та інваліди. але Америка вийшла з війни тільки після того, як багатомільйонні марші світу пройшли на Вашингтон. Останні кампанії в Іраку та Афганістані теж обійшлися Америці в усіх відношеннях набагато дорожче, ніж підтримка України.
Також можна говорити про капітуляцію в морально-психологічному та соціально-економічному плані під розмови про «втому від війни», про негативно налаштований до війни електорат західних країн, що вимагає згорнути допомогу Україні та зайнятися внутрішніми проблемами, а також про вкрай згубний вплив війни в Україні економіку Заходу. Хоча ще нещодавно, пам’ятається, різного роду експерти-економісти співали хвалебні оди війні та військовому виробництву як однієї з найпотужніших можливостей для промислового та економічного ривка, наводячи як хрестоматійний приклад Другу світову війну, яка нібито дозволила Штатам покінчити з наслідками Великої Депресії. хоча це твердження часто ставлять під сумнів, оскільки тут все неоднозначно, але це окрема тема. Виникає цілком закономірне питання: чому нині Захід не хоче цю гарну теорію» випробувати на практиці ще раз, розгорнувши масштабне військове виробництво не лише для постачання України, а й для свого ж переозброєння на тлі згаданого загострення протиріч у світовій системі імперіалізму. Адже абсолютно незрозуміло, як Захід, насамперед США, мають намір протистояти своєму, як вони вважають, головному противнику Китаю, до якого може приєднатися Росія, і навіть просто цілком можливої агресії самої Росії, якщо Захід не може банально закрити потребу України в озброєннях та боєприпасах .
Сюди слід віднести проблему деіндустріалізації Заходу останніми роками, яка дозволяє істотно наростити виробництво озброєнь, і навіть найсильніша технологічна залежність від Китаю, що докладно йшлося у публікації « Очікувана війна виявилася цілком несподіваною ».
І все це на тлі війни Ізраїлю та ХАМАС, чергового загострення міграційної кризи, в якій сам же Захід, насамперед Європа, і винні своєю, м’яко кажучи, неадекватною політикою останніх років.
І ще одна обставина. Як зараз починає з’ясовуватись, заяви європейських чиновників про постачання Україні великих обсягів військової техніки та боєприпасів взагалі були, висловлюючись на блатному жаргоні, «понтами», оскільки виконати ці обіцянки неможливо, та ніхто особливо й не розраховував їх виконувати. Розрахунок будувався на те, що після таких «страшних» обіцянок Путін злякається, сяде за стіл переговорів і ухвалить якісь прийнятні для України, головне для Заходу умови. Але Путін не злякався і на переговори не пішов, а навпаки, всіляко посилив військове виробництво та переведення економіки якщо не на військові рейки, то на деяку їхню схожість, наскільки це зараз взагалі можливо в Росії. В результаті, з випуску боєприпасів та військової техніки Росія зараз починає обходити Захід, включаючи Європу та Америку, принаймні, якщо говорити про кількісні показники і не вдаватися до подробиць про точність, дальність та інші подібні характеристики озброєнь. Про це нещодавно йшлося у публікації « Контрнаступ України розбив невиправдані ілюзії Заходу ».
Більше того, очевидно, що путінський режим поки що взагалі не має наміру сідати за стіл переговорів. У цьому сенсі, дуже наївними і провокаційними виглядають сигнали, що різко почастішали останнім часом, у західних медіа про те, що «війна зайшла в глухий кут, на Заході має місце втома від війни в Україні, запаси зброї вичерпалися, виробництво зброї швидко налагодити неможливо, західний електорат все більше проти підтримки України» і так далі, а тому Україна має сідати за стіл переговорів із Путіним. Навіть якщо все вищесказане правильно, то Путін вести переговори поки не має наміру, а Україні пропонують врегулювати найбільший з часів Другий світовий військовий конфлікт у Європі шляхом здачі свого суверенітету та територіальної цілісності путінському режиму, який Захід насамперед Європа багато в чому вигодувала. останні десятиліття.
Не кажучи вже про те, що якщо зараз і буде укладено якесь тимчасове перемир’я, то перепочинок треба буде витратити на розгортання виробництва озброєнь і зміцнення обороноздатності, а не на «розслабон», але на Заході це, схоже, розуміють далеко не всі.
У той же час, вже деякі західні медіа з посиланнями на західні спецслужби стверджують, що майбутнє перемир’я в Росії використовують для нарощування озброєнь, і через кілька років під загрозою можуть опинитися країни НАТО.
Наприклад, у Німецькому товаристві зовнішньої політики (DGAP) з посиланнями на анонімні джерела у військових колах та спецслужбах Німеччини стверджують : якщо війна в Україні буде заморожена, Росії вистачить шести років, щоб підготувати свої війська до прямого конфлікту з НАТО. Про це йдеться у публікації Deutsche Welle під однойменною назвою « НАТО потрібно готуватися до нападу Росії? ».
«Навіть після майже дворічної війни в Україні військовий потенціал Росії вищий, ніж це видається нині. Найбільші втрати людей та техніки зазнали сухопутні війська», – йдеться у публікації.
На думку експертів, Москва швидко нарощуватиме свої військові можливості, і у країн НАТО є від 5 до 9 років, щоб також наростити свій потенціал і запобігти можливому конфлікту. Одним із приводів до нього може стати напад РФ на країни Балтики.
“Вікно для можливого російського нападу відкриється, як тільки у Росії виникне враження, що напад, наприклад, у Прибалтиці, може бути успішним”, – йдеться у дослідженні.
Зупиняючись на півдороги, Захід здає назад
Характерно, що з початку повномасштабної агресії західні країни та їхні союзники надали Україні допомоги на 233 млрд доларів, і, безперечно, Україна має бути щиро вдячна за таку підтримку.
Канадський інтернет-ресурс Visual Capitalist опублікував такі дані за період із січня 2022 року, коли США почали постачати Україні зброю до липня 2023 року включно.
На першому місці за розміром допомоги – Європейський союз, який направив на потреби України 90 мільярдів доларів, у яких переважає пряма фінансова допомога у розмірі 81 млрд доларів.
На другому місці йдуть США, які направили Україні 73 мільярди. З них 44 млрд доларів – військова допомога, а решта – фінансова та гуманітарна підтримка.
Третє місце у Німеччини – 22 млрд доларів, із них 18 млрд – військова допомога.
Великобританія, яка вважається найактивнішим союзником України, посіла лише четверте місце. З наданих Сполученим Королівством 15 млрд доларів допомоги половина склала військові поставки, що на 40% менше, ніж військова допомога Німеччині.
П’яте місце займає Норвегія з 8 мільярдами допомоги, половина з якої є військовою.
26 млрд доларів, що залишилися, надали сумарно інші країни. При цьому найбільша частка у Японії – 27% від цієї суми, далі йдуть Канада (23%), Польща (19%), Нідерланди та Данія (по 15%).
Можна висувати справедливі претензії в тому, що зазначених коштів, насамперед, озброєнь та боєприпасів, критично мало, і з Росією такою кількістю не воюють. Але все ж таки, на даний момент Заходом уже вкладено величезні кошти в грошах і матеріальних ресурсах, і вже хоча б тому зупинятися і задкувати назад – це з боку Заходу якось безглуздо та непрактично.
Крім того, «включення задньої передачі» свідчить про приголомшливий політичний, морально-психологічний, економіко-виробничий і військово-технологічний і так далі провал Заходу. Адже виявляється, що Захід не просто здає Україну, чого, до речі, цілком слід очікувати. Захід здається сам, визнаючи свій програш Москві у всіх вище зазначених аспектах.
Про те, що цей програш загрожує Заходу в майбутньому величезними проблемами, повторювати не будемо, але наведемо висловлювання віце-голови опозиційної фракції ХДС/ХСС, що спеціалізується на питаннях оборони, Йохана Вадефуля, опубліковане німецьким інформагентством DPA.
На думку цього депутата бундестагу від «колишньої партії Меркель», німецька армія зможе протриматись у бою не більше двох днів, і це катастрофа.
За словами гера Вадефуля, «розумна» передача боєприпасів Україні «переросла у тяжкий дефіцит у бундесверу». Він також зазначив, що заявлене перетворення німецької армії на боєздатну силу просувається вкрай повільно.
«Все застопорилося на ранніх стадіях, і за цю затримку несе відповідальність, звичайно, міністр оборони Борис Пісторіус», – сказав Вадефуль, підкресливши, що є гучні заяви, але мало реальних дій для підвищення боєздатності бундесверу. За його словами, поворотний момент для армії так і не настав.
Депутат Вадефуль назвав неприпустимою ситуацію, за якої бундесвер нездатний компенсувати передану Україні техніку та боєприпаси, і наголосив, що Німеччині «треба у багато разів більше, ніж було».
Таким чином, проблема навіть не в тому, що Німеччина віддала Україні запаси озброєнь, а в тому, що в ситуації нинішнього загострення у зв’язку з російською агресією цих запасів все одно було мало, а німецька промисловість у принципі не здатна наростити виробництво з тим, щоб запаси збільшити до необхідного рівня.
Нагадаємо, що путінська агресія проти України триває вже рік і дев’ять місяців, програма «Рамштайн» існує вже півтора роки, а Європа, включаючи Німеччину як найпотужнішу країну ЄС, досі не можуть «розкачати» виробництво банальних снарядів, не кажучи вже про чимось складнішим. Це до питання про горезвісну ефективність західної соціально-економічної моделі.
Таким чином, весь розвинений Захід з його модерними технологіями, хваленими розвиненими економіками, суперефективним публічним та корпоративним менеджментом не в змозі щось протиставити роздовбаній та розкраденій соціально-економічній системі Росії, яка експлуатує те, що залишилося з радянських часів, хай навіть із деякою допомогою союзників типу Китаю та Північної Кореї.
І Захід уже демонструє цю свою нездатність і капітулянтство.
Європейська служба зовнішніх дій передала дипломатам країн ЄС інформацію про те, що ЄС навряд чи виконає свою обіцянку щодо постачання Україні мільйона боєприпасів до березня 2024 року,
Про це з посиланням на джерела повідомило агентство Bloomberg у публікації ” EU Says Highly Unlikely It Will Meet Ammunition Pledge to Ukraine ” або ” ЄС заявляє, що малоймовірно, що він виконає обіцянку щодо постачання боєприпасів Україні “.
Повідомляється, що минуло вже понад половину запланованого терміну, а поставити вдалося лише 30% снарядів. При цьому керівництво ЄС не має повної картини про постачання, оскільки деякі держави-члени «неохоче розкривають подробиці».
“Постачання України боєприпасами стає ще більш актуальним у зв’язку з тим, що Росія змогла наростити власне виробництво”, – пише Bloomberg.
Дипломати анонімно кажуть, що постачання з боку КНДР лише підвищує вимоги до ЄС підвищити ефективність свого виробництва.
На думку міністра закордонних справ України Дмитра Кулеби, виконати обіцянку про постачання снарядів Україні Євросоюзу заважають «плачевний стан оборонної промисловості та складів, бюрократія та велика кількість несинхронізованих речей».
Від себе хотілося б поставити питання, що заважає Україні нарощувати виробництво, але це окрема тема. До того ж, навіть за найкращого в нинішніх умовах налагодження військового виробництва Україна навіть близько не зможе забезпечити себе необхідними за кількістю, номенклатурою та параметрами озброєннями, і допомога західних партнерів життєво необхідна.
Повертаючись до проблеми снарядів, зазначимо, що в нездатності поставити обіцяну їх кількість встигла розписатися ціла низка європейських чиновників з різних країн.
За інформацією Reuters, міністр оборони Німеччини Борис Пісторіус заявив, що ЄС не зможе передати Україні обіцяний мільйон боєприпасів до березня 2024 року.
«Можна з упевненістю припустити, що мети в мільйон боєприпасів не буде досягнуто», – наводить його слова Reuters.
Потім президент Латвії Едгарс Рінкевичс закликав ЄС купувати снаряди для України за межами спілки, оскільки сам Євросоюз не встигає згідно з графіком.
Глава зовнішньополітичного відомства ЄС Жозеп Боррель заявив, що Євросоюз не має «власного складу боєприпасів» для України, але пообіцяв, що виробництво нарощуватимуть. Тут два питання: наскільки голова зовнішньополітичного відомства ЄС компетентний давати коментарі у військових питаннях та обіцянки у сфері військового виробництва приватними компаніями? якщо Захід не має достатніх запасів озброєнь і здібностей швидко наростити їх виробництво, то як Захід має намір відображати передбачувану агресію на його адресу з боку осі зла, що включає не тільки Росію з її розхлябаною економікою, але також тоталітарний Китай, в якому швидко поставити під рушниця і до верстата мільйони «людино-одиниць» не є проблемою, виробничих потужностей достатньо, а якщо необхідно, ці потужності можуть бути створені в найкоротші терміни, якщо порівнювати із Заходом, де вже скоро два роки не можуть «розхитатися»?
Не надто заспокоїв і єврокомісар з питань внутрішнього ринку Тьєррі Бретон. Як повідомило видання Deutsche Welle, він заявив депутатам Європарламенту, що навесні 2024 року виробничий потенціал оборонних підприємств у ЄС досягне мільйона артилерійських снарядів щорічно, але для передачі боєприпасів Україні потрібна політична воля.
За оцінками Бреттона, до кінця 2024 року виробничий потенціал становитиме навіть 1,3 – 1,4 мільйона снарядів, але «проблема полягає у ситуації з контрактами загалом», оскільки близько 40% продукції залишає Європу та йде до третіх країн. Бреттон заявив, що він пропонував, щоб пріоритет було віддано Україні, але його не підтримала Рада ЄС.
Проблема аж ніяк не вичерпується лише снарядами. Власне, це взагалі величезна тема, тому обмежимося одним кричущим епізодом останнього часу.
З посиланням на німецько-французький оборонний концерн KNDS, у західних медіа з’явилася інформація про те, що контракт на постачання 100 самохідних артилерійських установок PzH2000, погоджений Україною та Німеччиною ще минулого літа, так і не було підписано. Причини непідписання контракту на 1,7 млрд дол. невідомі. Також не раніше 2024 року буде передано 18 колісних самохідних гаубиць RCH 155, постачання яких профінансувала ФРН.
Не менш туманними та тривожними є перспективи постачання озброєнь із США.
Про те, що постачання американських снарядів Україні після початку війни в Газі скоротилися більш ніж на 30% з посиланням на анонімного високопосадовця, повідомив інтернет-ресурс американського телеканалу ABC News у публікації « Pentagon chief in Kyiv amid questions over future US arms supplies » або « Голова Пентагону прибув до Києва на тлі питань про майбутні поставки зброї зі США », присвячену нещодавньому візиту до Києва глави Пентагону Ллойда Остіна. В результаті Україна ризикує втратити свої позиції на полі бою, завойовані величезною ціною.
Раніше про скорочення після початку війни в Ізраїлі поставок основних снарядів калібру 155 заявляв Зеленський, про що йдеться в публікації французького видання Le Monde. постачання артилерійських снарядів в Україну скоротилося з початку війни Ізраїлю з ХАМАС ».
Інтернет-ресурс ABC News наводить слова якогось представника Пентагону, який заявив, що скорочення постачання ніяк не пов’язане з війною в Газі. Але від цього не легше.
Крім того, був вкрай неконкретний коментар прес-секретаря Пентагону Сабріни Сінгх: «Ми змогли забезпечити Україну тим, що їй потрібно під час її контрнаступу, і ми продовжимо постачати Україну тим, що їй потрібно, поки вона наближається до зими».
Вона також сказала, що США здатні одночасно підтримувати і Україну, і Ізраїль, але для цього потрібне рішення Конгресу, тому єдиний спосіб, яким ми можемо продовжувати підтримувати Україну, — це якщо Конгрес також ухвалить терміновий додаток, про який ми просили.
Іншими словами, у Пентагоні зводять все до того, що постачання обмежуються лімітами торішнього фінансування, які практично вичерпані, а нові не затверджені Конгресом через саботаж трампівського крила республіканців.
Водночас, у Конгресі США бажання продовжувати фінансувати Україну «досягнуло нового мінімуму», про що видання The Washington Post пише в публікації « Amid competing US security priorities, Ukraine could get left behind », що можна перекласти як « На тлі конкуруючих пріоритетів безпеки США, Україну можуть скинути з рахунків ».
“Ми ризикуємо зазнати невдачі, подарувати Путіну перемогу саме тоді, коли він перебуває на межі поразки”, – заявив сенатор-демократ Крістофер Кунс.
Але республіканці дедалі більше «вагаються і відволікаються». Причому почалося це ще до того, як літній наступ України не приніс очікуваних результатів, а тому, що в останні місяці опитування громадської думки показують стійке зниження колись сильної підтримки американського суспільства, пише The Washington Post. Війна в Ізраїлі та міграційна криза на південному кордоні з Мексикою лише посилили ці тенденції і можуть стати «похоронним дзвоном для американської допомоги, що триває» Україні.
У Пентагоні повідомили, що вони залишилися близько мільярда доларів на допомогу Києву.
Радник Байдену з нацбезпеки Джейк Салліван заявив, що здатність Штатів «повністю фінансувати» потреби України реалізовувати «стає дедалі важче» з кожним тижнем.
“Вікно закривається”, – заявив Салліван.
Подібна «говориня» наших західних партнерів не викликає особливої довіри на тлі публікацій в американських медіа зовсім іншого змісту та змісту.
Наприклад, видання Newsweek у публікації від 26 листопада під абсолютно однозначним заголовком « Does the US Actually Want Ukraine to Defeat Russia? чи « Чи дійсно США хочуть, щоб Україна перемогла Росію? » пише про те, що США постачають зброю Україні лише для утримання фронту, а не для розгрому Росії.
На думку видання, позицію Вашингтона намагаються пояснити побоюванням, що стратегічна поразка Кремля в Україні може призвести до хаосу в межах російських кордонів: можливо, до відставки Путіна, жорсткої регіональної боротьби за владу та ризиків, пов’язаних зі зброєю масової поразки. На тлі зростання загрози з боку Китаю така «євразійська анархія» створить для Білого дому багато нових проблем.
“Українці дійсно бачать постійну нерішучість і таке мислення, засноване на занепокоєнні з приводу ескалації, а не на тому, щоб якимось чином провокувати росіян”, – сказав Newsweek Деніел Вайдич, президент Yorktown Solutions та один із найвідоміших лобістів України у Вашингтоні.
Загалом, ми про щось таке з самого початку підозрювали…
Різке скорочення американської допомоги не може бути замінене на європейську, про що видання The Wall Street Journal з посиланням на європейських чиновників пише в публікації « As US Wavers on Ukraine Aid, Europe Steps Up. Європейські влада є сприятливим шляхом Kyiv спрямовує лінію на Росію як боротьба за те, що походить від «Stalemate » або « Поки США відмовляються від допомоги Україні, Європа активізується. Європейські держави все активніше допомагають Києву утримувати оборону проти Росії, оскільки війна заходить у безвихідь ».
“Високопоставлені європейські чиновники заявляли, що допомога США життєво необхідна Україні, а в регіоні (Європі) не зможуть замінити американське фінансування та військову техніку”, – зазначає видання.
Європа заявляє про намір продовжувати підтримку України найближчими місяцями навіть за скорочення допомоги від США. За словами європейських чиновників, для них головне, щоб Україна потрималася до виборів у США у листопаді 2024 року не ослабленою.
Питання лише в тому, чим для України закінчаться вибори в Америці, не кажучи вже про те, що з європейською допомогою теж далеко не все так добре, про що далі.
Єврофінанси співають романси, а Путін на «європонти» не повівся
З європейською допомогою спочатку все було заплутано набагато більше, ніж навіть із американською. До того ж, за наростаючою невизначеністю за допомогою США, стали очікувано виникати аналогічні проблеми за допомогою від Європи.
11 листопада в західних медіа, зокрема в Reuters, з посиланням на високопоставлених європейських дипломатів, з’явилася інформація про те, що запропонована головою євродипломатії Жозепом Боррелем ще в липні програма виділення Києву 20 млрд євро військової допомоги на 4 роки (тобто по 5 млрд рік) стикається із опором багатьох країн Євросоюзу, включаючи Німеччину.
Основними причинами називалися бюджети країн ЄС, що скорочуються внаслідок економічної кризи. У результаті країни ЄС можуть зупинитися на виділенні разових ситуативних пакетів військової допомоги Україні замість затвердження багатомільярдної програми на 4 роки вперед.
Найважливішою причиною цього вважатимуться той факт, що у своїй військовій підтримці України провідні країни Євросоюзу повністю орієнтуються на позицію США. Поки у Вашингтоні існувала однозначна установка на «допомогу Україні у великих обсягах стільки, скільки потрібно», у Брюсселі та європейських столицях дотримувалися аналогічної позиції.
Саме Байден був ініціатором антипутінської коаліції, про що йшлося ще в червні 2022 року в публікації « Агресія Путіна перетворила антикитайську коаліцію на антипутинську. Україна – у центрі перебудови світу? » , Хоча за фактом вийшло далеко не все так, як тоді бачилося. Тепер же з наростанням проблем за допомогою в США, як і у самого Байдена, починає хитатися і коаліція на підтримку України.
Крім того, план глави європейського зовнішньополітичного відомства Жозепа Борреля щодо виділення Києву 20 млрд євро на військові потреби протягом 4 років був результатом саме цієї політики. У середині літа його основний сенс європейські чиновники пояснювали так: слід показати Путіну, що підтримка України не закінчиться з роками, і перечекати її не вдасться. Але до кінця серпня стало зрозуміло, що у Вашингтоні із затвердженням нових пакетів військової допомоги для Києва виникають серйозні проблеми, і вони можуть тривати ще довго.
У цих умовах у Європі дедалі менше бажають взяти на себе зобов’язання щодо довгострокового фінансування військової допомоги Україні. Адже якщо це станеться, країни ЄС ризикують уже наступного року стати основним донором Києва, перебравши на себе роль США, які можуть значно зменшити підтримку.
Саме тому в Європі, замість 4-річного плану допомоги Україні, заговорили про «ситуативні пакети допомоги», оскільки не мають характеру зобов’язань на довгі роки, і після кожного чергового траншу обсяги наступних траншів можуть бути переглянуті у бік зменшення, а то й зовсім не виділено.
Ще однією причиною охолодження Європи до допомоги Україні є те, що зазначений літній план надання Євросоюзом Україні 20-мільярдного пакету військової допомоги Москву «не вразив», тим більше не злякав і не змусив піти на переговори.
Від себе відзначимо, що потуги Європи, висловлюючись на блатному жаргоні, «взяти на понт» Москву двадцятьма «ярдами» викликають сміх, хоча для України тут смішного мало.
У відповідь Москва продовжує нарощувати військову міць, набираючи до армії контрактників і розгортаючи військову промисловість, виношуючи плани заволодіння ініціативою у війні шляхом проведення стратегічних наступів.
Зрештою, ще одна причина сумнівів керівництва окремих країн ЄС у доцільності виділення 20-мільярдного довгострокового пакету військової допомоги Україні полягає у погіршенні економічної ситуації у самих цих країнах. Через зростання вартості енергоносіїв та відмови від російських нафти та газу, промислове виробництво, наприклад, у ФРН переживає найгірші часи за останні 30 років. Тим часом саме воно є основою економіки Німеччини, яка, по суті, є «фабрикою ЄС».
До того ж, саме в Німеччині останніми днями «намалювалася» проблема, яка загрожує мало не бюджетною кризою для фінансово-економічного локомотива Європи, якою Німеччина вважається. Про це зараз із тривогою заговорили західні медіа.
Зокрема, Reuters зазначає , що через величезну дірку в бюджеті Німеччини зависла зокрема подвійна допомога Україні на 2024 рік у розмірі 8 мільярдів євро.
Причина в тому, що конституційний суд заборонив уряду ФРН перевести 60 млрд євро невикористаних у пандемію коштів на екологічні ініціативи та підтримку промисловості. Деякі витрати, заплановані на наступний рік, тепер доведеться скоротити, про що правлячим партіям, ймовірно, важко буде домовитися.
Суд вирішив, що «боргове гальмо», введене ще урядом Меркель, не можна було порушувати. Але це зробило урядом Шольца, яке сформувало нові борги. Тепер Шольцю потрібно десь знайти 60 млрд. євро, або скорочувати витрати. За оцінками експертів, це ставить під питання екологічні проекти, перехід до зеленої економіки, інфраструктурні проекти, соціальні виплати (зокрема біженців), витрати на озброєння (зокрема допомогу Україні), дотації на закупівлю газу, національні проекти диджиталізації. Також можуть бути підвищені податки.
Німецьке видання Der Tagesspiegel наводить слова голови комітету Бундестагу з оборони Марі-Агнес Штрак-Циммерман про те, що заплановане Німеччиною збільшення фінансової допомоги Україні з 4 до 8 млрд євро наступного року «станом на даний момент ще не гарантовано» через бюджетну кризу .
Сигнали малопереконливого оптимізму
На тлі всього цього із Заходу вкрай непереконливо звучать і підбадьорливо-оптимістичні заяви.
Наприклад, нещодавно Джо Байден опублікував у виданні The Washington Post колонку під заголовком ” The US won’t back down from the challenge of Putin and Hamas ” або ” США не відступлять перед викликом Путіна та ХАМАС “.
Ключові посилання публікації стосувалися Ізраїлю та ХАМАС, що саме по собі є дуже промовистим. Але було приділено увагу й Україні.
У своїй статті Байден закликав продовжувати допомогу Україні, тому що це «інвестиції у нашу власну безпеку» і «запобігатиме ширшому конфлікту завтра». При цьому він не забув наголосити, що Америка не допускає участі американських військ у цій війні.
Очевидно, що це ніяк не прояснює ситуацію з виділенням коштів для підтримки України на поточний фінансовий рік, що розпочався – нагадаємо – 1 жовтня.
А нещодавно відзначився найтиражніший німецький таблоїд BILD, який останнім часом освоює вельми незвичну для жовтої преси нішу аналітики.
Так ось, з посиланням на джерела в деяких урядових колах, BILD повідомив, що США та Німеччина мають намір змусити Україну розпочати переговори з Москвою. Робити це, за даними джерел, планують не прямими умовляннями Офісу президента, а скорочуючи постачання до таких обсягів, що ЗСУ зможуть лише оборонятися, але не наступати, і Зеленському доведеться звернутися до народу та пояснити, що переговори необхідні.
Щоправда, у відповідь буквально відразу ж спростувалися від Держдепартаменту США та уряду Німеччини.
Вашингтон заявив, що ця інформація не відповідає дійсності.
У відповіді уряду ФРН на запит Deutsche Welle йдеться про те, що дана інформація «не має під собою жодних підстав».
«З самого початку російської агресивної війни США та Німеччина були прихильні до припинення російської агресії та досягнення справедливого світу в Україні. І це не може бути нав’язаний світ», – заявили у німецькому уряді.
Дуже хотілося б вірити в ці слова, але реальні дії Заходу поки що мають скоріше капітулянтський характер.
