Політики по обидва боки Атлантики задаються питанням про тривалість підтримки України з боку США. Адміністрація Байдена наполягає на тому, що Вашингтон буде допомагати уряду президента України Володимира Зеленського стільки, скільки буде потрібно для того, щоб або вигнати російські війська з України, або максимізувати позиції Києва, коли прийде час для врегулювання війни шляхом переговорів. Але заяви лідера меншості в Палаті представників Кевіна Маккарті, який, ймовірно, стане спікером Палати представників, якщо республіканці повернуть собі контроль над нижньою палатою на проміжних виборах, сколихнули Білий дім і змусили декого замислитися над тим, чи не знизиться нинішній рівень підтримки українців з боку США.
Європейські чиновники розмірковують про те ж саме. Такі політики, як британський депутат Тобіас Еллвуд, голова комітету з питань оборони в Палаті громад, зайшов так далеко, що заявив, що будь-яка ознака того, що США відмовляються від своєї допомоги, буде ліцензією для російського президента Володимира Путіна на те, щоб розправитися з українцями в той час, коли Київ тримає ініціативу в своїх руках на полі бою. Або, як сказав Еллвуд в інтерв’ю газеті The Washington Post на цьому тижні, “якщо Америка відступить, Путін може вирвати перемогу з рук поразки”. Про це пишуть Економічні новини з посиланням на Newsweek.
Звичайно, Еллвуд має незначний вплив, не кажучи вже про право голосу, на зовнішньополітичні рішення США. Його коментарі, хоча і є аполітичними, насправді відображають думку багатьох в елітних європейських політичних колах: якщо Вашингтон не буде дотримуватися лінії, то Захід в цілому врешті-решт втомиться від війни.
Але, стверджуючи це, його прихильники, по суті, визнають, що Сполучені Штати слугують серцем, легенями, мозком і хребтом західної коаліції. Європа, якщо продовжити аналогію, відіграє роль апендикса, органу другорядного значення. Це вже саме по собі є величезною проблемою, враховуючи те, що на кону стоїть справедливість і той факт, що війна, по суті, відбувається в Європі.
Підтримка США не є проблемою. Більша частина історії полягає в нездатності або небажанні Європи відповісти на неї достатньою підтримкою з боку себе.
Кільський інститут світової економіки, німецький аналітичний центр, проаналізував цифри за весь час війни. Основні висновки вражають і демонструють розрив у фінансуванні, через який можна проїхати на танку. Виділивши понад 52 мільярди євро (і це ще не кінець), США майже подвоїли внесок усіх інституцій Європейського союзу (ЄС) і 27 країн-членів ЄС разом узятих. Якщо розглядати конкретно військову допомогу, то цифри ще більш однобокі. З 24 січня по 3 жовтня Вашингтон виділив 27,6 мільярда євро на допомогу у сфері безпеки, включаючи скорочення запасів озброєнь Пентагону або фінансування виробництва військової техніки. Наступна за величиною країна в списку, Велика Британія, виділила 3,8 мільярда євро. Німеччина, найбільша економіка Європи (і четверта за величиною у світі), виділила жалюгідні 1,2 мільярда євро на військову допомогу – скупість, про яку українці не можуть забути. Погляньмо на це з іншого боку: Вашингтон оголосив про надання військової допомоги Україні за один день у вересні стільки ж, скільки Берлін оголосив за останні вісім місяців.
Справедливості заради слід зазначити, що в інших категоріях ЄС досягнув більших успіхів. Понад 12 мільярдів євро було виділено на підтримку бюджету України, який, зрозуміло, сильно страждає через війну. Комісія ЄС також працює над фінансовим пакетом на 2023 рік, який надаватиме Києву 1,5 мільярда євро щомісяця, протягом усього року. Це все було б добре, якби ЄС продемонстрував певну оперативність у наданні вже схваленої допомоги, але на даний момент не спостерігається особливої швидкості в цьому питанні. Змусити Брюссель виконати свої зобов’язання нагадує виривання зубів. Міністр фінансів США Джанет Єллен розчарована повільними темпами надання допомоги своїми європейськими колегами, використовуючи численні можливості для того, щоб порушити цю тему. Українські урядовці дивуються, чому інституції ЄС так довго не виконують взяті на себе зобов’язання.
Не треба бути гарвардським економістом, щоб зрозуміти, чому українці роздратовані. Економічні проблеми України ще більше погіршаться, перш ніж покращаться. Міжнародний валютний фонд повідомив, що потреби Києва у зовнішньому фінансуванні можуть становити до 5 мільярдів доларів на місяць наступного року. Світовий банк прогнозує, що ВВП України скоротиться на 35% до кінця року. Інфляція може зрости до 30 відсотків до кінця року, борг стрімко зростає, а все більша частка податкових надходжень спрямовується на військові потреби. Систематичні напади Росії на джерела енергії в Україні, ймовірно, продовжаться (новий командувач російських військ Сергій Суровікін використовував таку ж жорстку тактику, коли очолював російські війська в Сирії), що змушує український уряд шукати спосіб відремонтувати інфраструктуру і вберегти громадян від холоду з наближенням зими.
Для європейських і американських політиків фінансова криза в Україні є майже такою ж жахливою, як і військова стратегія Росії. Але на сьогоднішній день Вашингтон виконує переважну більшість зусиль, виписує більшість чеків і бере на себе більшу частину витрат. Це не може бути стійкою моделлю.
В силу географічного розташування, те, що відбувається в Україні, в кінцевому рахунку, є більш важливим і значущим для безпеки Європи, ніж для безпеки Америки. Виникає питання: коли, якщо взагалі коли-небудь, європейські політичні еліти почнуть діяти відповідно до цього?
