Як уже зазначалося нещодавно, обмін полоненими хоч і є позитивним моментом, але питань щодо Донбасу не вирішує. Тим більше якщо враховувати міжнародний контекст в світлі спроб США замиритись з Москвою в протистоянні з Китаєм, а Європи - подружитися з Кремлем для протидії як Піднебесній, так і Америці, точніше Трампу, який має реальні шанси окупувати Білий дім ще на одну каденцію аж до 2024 року.
Останнім часом питань стало ще більше у зв’язку з низкою суперечливих заяв нової влади в Україні. Спочатку Володимир Зеленський заявив, що так званий план Штайнмаєра по фактичному «впихуванню» в Україну керованого Москвою Донбасу в ході саміту «нормандської четвірки» буде обговорюватися. Глава МЗС Вадим Пристайко пішов ще далі, давши зрозуміти, що Мінські домовленості і навіть план Штайнмаєра будуть виконуватися, оскільки такі зобов’язання взяла на себе попередня влада. Потім пішов ряд уточнень Зеленського і Пристайко, з яких випливає, що нова влада фактично план Штайнмаєра в його нинішньому вигляді виконувати не має наміру. У відповідь в Москві відбулася низка гучних заяв, щоправда, у виконанні незначних фігур з оточення скандально відомого Суркова.
Аж от раптом в одному з телеефірів пролунала заява колишнього глави МЗС України Павла Клімкіна про те, що під час його перебування в Україні і в Москві розуміння плану Штайнмаєра сильно відрізнялося мало не до повної протилежності.
Отже виявилося, що «Штайнмаєри бувають різні. Результатом цього став майже очевидний факт, що саміт «нормандської четвірки» у вересні вже навряд чи відбудеться, хоча раніше саме кінець вересня хоч і обережно, але називався в якості терміну проведення зустрічі.
Активізація проблеми Донбасу саме зараз не є випадковою. На виконанні або, як мінімум, на глибокому якнайшвидшому обговоренні плану Штайнмаєра з виходом на конкретні дії та дати вже у вересні наполягають в ЄС.
У Зеленського теж поспішають, оскільки в жовтні потрібно буде в черговий раз продовжити термін дії закону про особливий статус Донбасу. До цього моменту у Зеленського хочуть підійти з власними напрацюваннями, оскільки Захід цього вимагає.
У Москві, навпаки, конкретні дати не називають, всіляко питання затягують і ведуть торг навколо самої формули врегулювання.
Хто такий Штайнмаєр, що це за план і в чому полягає «особливий статус» Донбасу?
Франк-Вальтер Штайнмаєр, нині федеральний президент Німеччини, раніше – віце-канцлер і міністр закордонних справ, голова ОБСЄ, глава Соціал-демократичної партії Німеччини, яка завжди виступала за тісну співпрацю з Кремлем. Саме Штайнмаєру під час його перебування міністром закордонних справ у 2015 році належить план, або формула «імені його». Цей план спрямований на виконання Мінських домовленостей і врегулювання конфлікту на Донбасі.
Формула Штайнмаєра містить наступні кроки:
1. Введення Україною в дію закону про вибори на Донбасі.
2. Відведення сторонами військ від лінії зіткнення.
3. Проведення виборів на Донбасі за українським законодавством.
4. У разі визнання виборів ОБСЄ; надання Україні Донбасу так званого «особливого статусу», закріпленого законом.
Таким чином, план Штайнмаєра вважається способом реалізації «особливого статусу» Донбасу, який, в свою чергу, нібито покликаний врегулювати кризу.
Згідно з Мінськими домовленостями і під тиском Заходу, Україна в 2014 році терміном на 3 роки прийняла закон про особливий статус Донбасу, але він так і не запрацював. З 2017 року під тиском Заходу та Росії Україна щорічно подовжує терміном на рік дію закону. В останній раз таке продовження відбулося у Верховній Раді минулого скликання 4 жовтня 2018 року.
Таким чином, підходить термін чергового продовження. Це стало одним із спонукальних моментів активізації питання в останні дні.
Закон про особливий статус містить наступні норми:
– проведення виборів до місцевих органів влади за Конституцією і законами України, причому ці місцеві органи потім самостійно формують прокуратуру, суди, міліцію;
– звільнення від кримінального переслідування членів сепаратистських формувань;
– використання російської та інших мов в усіх сферах життя;
– особливий порядок соціально-економічного розвитку регіону, відновлення господарства, створення робочих місць, інфраструктури, залучення інвестицій і кредитів в обсягах, які не можна скорочувати;
– розвиток транскордонного співробітництва регіону з Росією;
Очевидно, що ряд цих вимог викликають масу питань, що і стало причиною того, що цей закон не працює.
Крім того, поряд з законом про «особливий статус», Україна повинна внести зміни до Конституції в частині децентралізації, внести зміни в закон про вибори, а також прийняти закон про амністію.
Питання про амністію для сепаратистів викликає в Україні масове несприйняття. Тим більше якщо говорити про зміни в Конституцію, які фактично означатимуть кінець унітарної держави. Щоправда, до 2014 року в складі унітарної України існувала Кримська автономія, але тоді ще не було війни, агресії і анексії.
Ставлення Києва до особливого статусу сформулював екс-президент Леонід Кучма , який очолює делегацію України на переговорах в Мінську.
«Особливий статус з тими повноваженнями, які ставляться сьогодні, що практично у нас Україна – не унітарна держава, а якась або конфедерація, або федерація, ще з пропозицією змінити Конституцію – вибачте, це не шлях для України», – заявив Кучма.
Він зазначив також, що масова амністія для всіх представників ЛДНР в тому вигляді, як вона зараз пропонується, забезпечена бути не може, оскільки амністія повинна бути індивідуальною і не торкатися тих, «на чиїх руках є кров».
У відповідь на адресу України і особисто Кучми з Москви посипалися провокаційні заяви, щоправда, від малозначущих осіб, які, очевидно, озвучують позицію більш високопоставлених персон. Україну назвали ненадійним партнером, а Кучму звинуватили в склерозі.
Крім того, сторони по-різному бачать черговість встановлення «особливого статусу». У зазначеному законі України прописано, що його положення вступають в силу тільки після того, як з регіону будуть виведені незаконні збройні формування і російські війська, а також вся військова техніка. Простіше кажучи, Росія виводить свої війська, забирає з собою сепаратистів і військову техніку, україно-російський кордон береться під контроль України, і тільки після цього можна вести мову про вибори.
У Москві і в ЛДНР на цей алгоритм зовсім інший погляд. Мовляв, Україна повинна провести амністію, провести вибори, надати «особливий статус», і лише потім можна буде говорити про роззброєння, виведення військ і взяття Україною під контроль кордони з Росією.
Зазначений вище план Штайнмаєра покликаний був як раз і вирішити суперечку, але так і не зміг цього зробити.
Перш за все, цей план існує тільки у вербальній формі, на папері у вигляді якоїсь угоди з підписами він не закріплений. Більш того, головна суперечність залишилося. Україна вважає, що всі зазначені вище пункти плану можна виконувати тільки після виведення військ, роззброєння та взяття під контроль кордону українськими силовиками. В принципі, це логічно, бо не можна говорити серйозно про демократичні вибори в регіоні, де йде війна, присутні місцеві і російські незаконні збройні формування, а кордон Київ не контролює.
У свою чергу, в Москві і в ЛДНР наполягають, що виведення військ і передача контролю над кордоном можливі тільки після виконання інших пунктів плану та імплементації «особливого статусу».
Деякого комізму ситуації додала заява колишнього міністра закордонних справ Клімкіна про те, що розуміння плану Штайнмаєра в Києві і в Москві є абсолютно різними, тобто існує як би «два різних плану Штайнмаєра», у кожного свій, більш зручний. Що сам Штайнмаєр думає з приводу такого «роздвоєння», достеменно невідомо.
Ситуація ускладнюється тим, що Україна свого плану мирного врегулювання так і не висунула. Так було при Порошенко, так залишається поки і при Зеленському. Очевидно,це одна з причин, чому нам постійно нав’язують різні «плани» …
Спочатку було слово …
У такому невизначеному стані питання зависло до останнього часу, поки не почалася нова хвиля заяв і рухів тіла, яка, втім, поки ніякої ясності не внесла.
Виступаючи нещодавно в Києві заході «Ялтинська європейська стратегія» (YES), глава МЗС України Вадим Пристайко , заявив, що вибори, передбачені «особливим статусом» і формулою Штайнмаєра, потрібно проводити одночасно з місцевими виборами по всій країні.
«Ми погодилися на Мінські домовленості 5 років тому, в тому числі і на проведення виборів. На нашу думку, ідеально було провести вибори одночасно по всій нашій державі. На непідконтрольною території вже два рази були вибори – фейкові, їх результатів ми не визнаємо. Зараз ми пропонуємо провести одночасно вибори по всій території, включно з окупованою», – сказав Пристайко.
Коментуючи план Штайнмаєра, міністр зауважив, що цей план був ще три роки тому підтриманий Україною.
«Формулу Штайнмаєра, яку глава держави (Петро Порошенко) погодив, ми, як люди, які виконують навіть те, що пообіцяли наші попередні президенти, повинні виконувати. Ми зараз обговорюємо, в якій формі», – підкреслив Пристайко, помітивши, що у формулі немає нічого такого, що свідчило б про «Зраду».
Така заява викликала великий резонанс, оскільки раніше українська сторона взагалі відкидала будь-яку можливість проведення виборів в ЛДНР, поки там є сепаратисти, російські війська і озброєння. Вимога Києва раніше зводилися до того, що вся територія повинна бути повернута Україні або передана під контроль миротворців, включно з кордоном, і лише потім будуть вибори і «особливий статус». І це, наголосимо, цілком логічно.
Тепер же Україна демонструє готовність проводити вибори в ЛДНР разом з місцевими виборами по всій країні, і остання обставина є дуже важливою. Адже проведення виборів на непідконтрольних територіях одночасно із загальними виборами відсуває вибори в ЛДНР на другий план і дозволяє створити уявлення про те, що Київ цю територію як би контролює.
Терміни виборів поки чітко не називаються, але в ЗМІ запущена інформація про те, що це приблизно буде в квітні 2020 року. Звільнення старого складу Центрвиборчкому і маневри по швидкому формуванню нового складу побічно підтверджують цей слух.
Залишається незрозумілим питання з внесенням до Конституції змін щодо децентралізації. Можливо, це зроблять під вибори, закріпивши в Основному Законі «особливий статус» як найважливішу складову Мінських угод.
Вербальну згоду на реалізацію формули Штайнмаєра можна оцінювати по-різному. Це могло бути сказано для прискорення нормандського саміту, в рамках реалізації попередніх домовленостей з Європою і Москвою, або просто для зондування реакції в суспільстві і ЗМІ.
Реакція виявилася очікувано бурхливою, природно, з боку «порохоботської» тусовки, хоча саме Порошенко залишив у спадок нинішній владі все перераховане вище – «особливий статус» з необхідністю руйнівних змін до Конституції, план Штайнмаєра та інше.
Реакція Москви в особі помічника Путіна Юрія Ушакова була відповідною. Москва вимагає виконання «залізних умов». Крім розведення військ на ділянках Станиця Луганська, Золоте і Петровське, серед цих умов числиться фіксація плану Штайнмаєра про «особливий статус», хоча формально, повторимо, цей план зафіксований тільки на словах.
При цьому Ушаков звинуватив Україну в невиконанні раніше досягнутих домовленостей, хоча ні словом не згадав про те, що обстріли з боку ЛДНР тривають, наші бійці гинуть і отримують каліцтва, і категорична постановка питання про розведення військ виглядає знущанням, оскільки взагалі робить безглуздими будь-які плани мирного врегулювання.
Масла у вогонь підлило вказане вище висловлювання Кучми, який однозначно заявив, що «формула Штайнмаєра не буде затверджена на майбутній зустрічі в нормандському форматі в Парижі».
… потім інше слово, яке скасовує попереднє
Далі відбулося коригування висловлювань у бік посилювання.
Вже на брифінгу YES Пристайко заявив, що особливого статусу для Донбасу не буде, як не буде ніяких змін у зв’язку з цим в Конституції. Максимум на що Україна піде – це децентралізація і об’єднання територіальних громад з метою отримання відповідних фінансових можливостей разом з іншими регіонами України.
Потім вже Зеленський дав зрозуміти, що виборів за формулою Штайнмаєра не буде, а в ході запланованого саміту «нормандської четвірки» він має намір обговорити розведення військ і обмін утримуваних полонених в форматі «всіх на всіх». Крім того, Зеленський сказав про намір обговорювати з Путіним терміни виведення російських військ ДО проведення виборів в ЛДНР.
Наскільки можна зрозуміти, Зеленський розраховує на саміти в нормандському форматі, поки «питання повернення територій і припинення війни не буде вирішене». По суті, він відкидає формулу Штайнмаєра, вимагаючи виведення військ з ОРДЛО і передачі кордону до проведення виборів.
Нервова реакція Москви не змусила себе чекати. Спочатку якийсь московський політолог на прізвище Чеснаков (той ще «авторитет»!), нібито близький до путінського представника Суркова, заявив, що 18 вересня на засіданні контактної групи в Мінську представники України відмовилися підписати документи про узгодження формули Штайнмаєра, що може призвести до зриву саміту нормандської четвірки.
Потім цю інформацію підтвердив представник Росії в контактній групі по переговорам у Мінську Борис Гризлов. Претензії Москви були направлені, насамперед, до глави МЗС України Пристайко, який на переговорах радників лідерів четвірки 2 вересня нібито погодився на підписання документів, що закріплюють формулу Штайнмаєра.
Пристайко спростував ствердження Москви. За його словами, 2 вересня в Берліні радники лідерів країн нормандського формату домовилися про текст, в якому написано, що закон про особливий статус окремих районів Донецької та Луганської областей (ОРДЛО) повністю вступає в силу тільки після оцінки Бюро з демократичних інститутів і прав людини ( БДІПЛ) ОБСЄ проведених там місцевих виборів відповідно до високих стандартів. Таким чином, про те, що раніше повинні бути вибори, а потім виведення військ і контроль над кордоном, мова 2 вересня взагалі не йшла.
Нарешті, після засідання Тристоронньої контактної групи (ТКГ) в Мінську 18 вересня прозвучала заява представника України в ТКГ Леоніда Кучми про те, що реалізація формули Штайнмаєра можлива тільки при виконанні ряду умов.
«Представник України в ТКГ зазначив, що українська сторона не має принципових заперечень по суті т.зв. формули Штайнмаєра про місцеві вибори. Однак реалізація цієї формули можлива тільки за умови виконання наступних пунктів: повне припинення вогню; забезпечення ефективного моніторингу СММ ОБСЄ на всій території України; виведення з території України збройних формувань іноземних військ і військової техніки; розведення сил і засобів уздовж всієї лінії зіткнення; забезпечення роботи Центральної виборчої комісії України, українських політичних партій, ЗМІ та іноземних спостерігачів; встановлення контролю на непідконтрольних Україні ділянках російсько-українського кордону і виконання інших пунктів, передбачених українським і міжнародним законодавством і мінських угодами », – йдеться в заяві прес-служби Кучми.
На момент написання цього матеріалу офіційна позиція Москви була ще невідомою, але важко собі уявити, що на це погодиться Кремль, який боїться провести нормальні прозорі вибори навіть у себе під носом – в Мосгордуму.
Вельми туманними поки що виглядають перспективи швидкого проведення саміту нормандської четвірки, тим більш постійних самітів, про які говорить Зеленський.
Зате від спецпредставника ОБСЄ Мартіна Сайдік надійшли тривожні повідомлення про те, що кількість порушень перемир’я, розпочатого 21 липня, в останні дні знову різко зросла.
