Французький бунт, який хвилями, так би мовити, «в режимі вихідного дня», триває в Парижі і по всій Франції вже кілька тижнів, нагадав, що далеко не все добре в «європейському королівстві».
Реакція на ці події у Франції та за її межами є досить неоднозначною. Одні цілком справедливо засуджують бунтівників за погроми і мародерство. Інші злорадно потирають руки: мовляв, Франція підтримувала заворушення і війну в Сирії та Лівії, майдан в Україні і тепер розплачується за це бунтами прямо на Єлисейських полях.
Багато хто почав шукати зовнішніх ляльководів, причому діапазон так званих “винуватців” простягається від зловісної «руки Москви» до не менш одіозної «руки Вашингтона». Найцікавіше, що обидві «руки» об’єктивно зацікавлені в ослабленні Європи через заворушення в одній з найважливіших її країн, тобто у Франції, яка є другою економікою Євросоюзу, але, схоже, Вашингтон і Москва не головні герої цієї вистави, хоча і можуть спробувати скористатися ситуацією в своїх інтересах.
Спроби знайти винуватців всередині Франції в особі демонічної Марін Ле Пен з її правим Національним фронтом, які є головною опозицією до правлячого режиму Макрона, теж особливого успіху не мали. До того ж, лівий радикал, лідер «Нескореної Франції» Жан-Люк Меланшон негайно заявив, що представників його політичної сили на вулицях набагато більше, ніж націоналістів Марін Ле Пен.
Головний же «цимес» того, що відбувається полягає в тому, що нинішній рух неможливо прив’язати до жодної зовнішньої або внутрішньої сили. Це справжній рух широких мас, причому переважно «білої» корінної Франції, але не тільки. Це типовий стихійний соціально-економічний класовий протест, на чолі якого стоять досі невідомі вісім лідерів з числа безробітних, техніків, службовців, інженерів, дрібних підприємців, розорюваних неоліберальним ладом, що виражає інтереси великого капіталу. Протестуючі координують свої дії наймоднішим нині способом – через соціальні мережі. До протестів примазуються різного роду кримінальні елементи, люмпени і маргінали, що є головною причиною вандалізму і хаосу. Є версія, що незабаром цей рух може “осідлати” депутат Національних зборів Меланшон і його політична сила, що має 17 місць в парламенті, і тоді рух отримає хоч якесь політичне обличчя і осмисленість, але поки це тільки припущення.
Історія та символи
Париж, як і вся Франція, в черговий раз спростував поширене кліше на тему буржуа та обивательсько-рекреаційної романтики, поставши в своєму теперішньому образі суворої столиці революційних бунтів і жорстоких соціальних протистоянь, які тривають скоро вже 250 років (!), Якщо рахувати від «найпершої» французької революції 1789 року. У ХІХ столітті Франція пережила три революції – в 1830, 1848 і Паризьку Комуну в 1871 роках. На початку ХХ століття від соціального вибуху країну врятували перемога у Першій світовій війні і величезні репарації з переможеної Німеччини, продавлені Жоржем Клемансо, що стало однією з причин Другої, ще більш кривавої світової війни, що пригальмувала революційний тренд. За деякий час Франція відігралася в 1968 році, коли новий революційний бунт скинув «самого» Шарля де Голля, а це був національний герой, між іншим, на відміну від нинішнього «яппіка» Макрона.
І ось – новий сплеск масового соціального невдоволення у вигляді «руху жовтих жилетів» (мouvement des gilets jaunes), зайвий раз підтверджує, що Париж – це не стільки об’єкт для обивательських «слюнопускань», скільки місце жорстоких революційних вибухів. Та й немає нічого особливо романтичного в цьому величезному, часто брудному, вкрай суперечливому мегаполісі, який все більше заполоняють «чужі». Це зайвий раз підтверджують останні постапокаліптичні, але легко впізнавані панорами Парижа з Ейфелевою вежею і мостами через Сену, затягнуті чорним димом від палаючих барикад на Єлисейських полях і в районі Великих Бульварів.
Вельми символічно, що бунт жовтих жилетів 2018 року трапився якраз в 170-ту річницю європейської революції 1848 року, яка розпочалася, до речі, в Парижі, а також в півстолітній ювілей революційного бунту 1968 року. Протест співпадає також з річницею українського спротиву на Майдані, причому деякі креативні елементи боротьби французи запозичили в українців.
Символізм полягає і в тому, що учасники протестів виділяються світловідбиваючими жилетами жовтого кольору. Згідно з правилами Євросоюзу, в таких жилетах водії повинні виходити з машини в темний час доби з метою безпеки, щоб привертати увагу. У такій ідентифікації можна побачити наступний символічний підтекст: влада, еліта і олігархічний капітал в упор не помічають проблем пересічних громадян, рівень життя яких у Франції неухильно знижується, тому слід їм про це нагадати.
В інтернеті вже з’явився сучасний варіант знаменитої картини Ежена Делакруа «Свобода, що веде народ на барикади» (1830). Від оригіналу він відрізняється тим, що всі, хто на ній зображений, включаючи Свободу і Гавроша, одягнені в жовті жилети. До речі, оригінал висить в Луврі, недалеко від центру подій в Парижі.
Почавшись в провінції, жителі якої найбільше постраждали від зростання цін на пальне, протестні акції швидко поширилися по всій країні і дійшли до столиці, в черговий раз перетворивши Париж в арену вуличних боїв, супроводжуваних, як часто буває в таких випадках, хаосом, анархією , мародерством, безпричинним вандалізмом, іншими проявами ірраціональної деструктивності. Протестувальникам вдалося прорватися на буржуазно-респектабельні Єлисейські поля, в район площі Згоди і парку Тюїльрі, а також в ряд інших центральних районів. Вони розвалили бруківку, палили авто, урни, шини, велосипеди і все, що потрапляло під руки. Розграбовані дорогі магазини відомих брендів. Пошкодили навіть знамениту Тріумфальну арку.
При цьому абсолютно незрозуміло, навіщо руйнувати історико-культурні пам’ятки, якими сповнений центр міста. У наявності явний протест проти неоліберального капіталізму, і для цього в Парижі можна знайти більш цікаві об’єкти, наприклад, офісно-діловий район Дефанс.
Одним лише руйнуваннями і мародерством не обійшлося. В результаті заворушень, кілька людей вже загинули, сотні отримали поранення. Сотні затримані поліцією і жандармами.
Втім, деякі форми протесту мають досить химерний характер, також символічний. Креативно підійшли до протестів фермери, які привезли цистерну рідкого гною і облили їм за допомогою насоса адміністративні будівлі «міста романтики і кохання». Жовті жилети захопили платну стоянку перед паризьким Діснейлендом і зробили її безкоштовною, чим дуже потішили громадян, які приїхали порозважатись в цьому закладі. У ряді місць протестувальники заблокували пункти оплати на платних дорогах, звісно, громадяни зраділи чудовій можливості пересуватися по цим магістралям безкоштовно.
Отже, в наявності типовий антикапіталістичний бунт, спрямований проти самої суті капіталізму, що перетворює в об’єкт купівлі-продажу все що завгодно, аж до права дихати повітрям.
Дійсно, незабаром стало зрозуміло, що останнє підвищення цін на нафтопродукти всього на кілька євроцентів за рахунок збільшення акцизів є тільки приводом, а причини глибші і різнопланові, про що далі.
Бензин і солярка як моторне паливо французької революції
Однак почалося дійсно з підвищення акцизів на нафтопродукти на кілька євроцентів. Щоправда, це далеко не єдине таке підвищення, оскільки всього за півтора року правління Макрона ціни на паливо зросли майже на чверть. До Макрона паливо теж дорожчало. Робилося це під красивими прогресивними гаслами про захист навколишнього середовища і розвиток альтернативних джерел енергії. Макрон прийшов до влади саме на такому «проґресизмі». Тільки від цього проґресизму незмінно виграє великий капітал, а пересічні громадяни Франції все більш скочуються на маргінес зважаючи на неухильне падіння рівня життя, збідніння і виродження горезвісного середнього класу, що у Франції вже отримало назву «déclassement», тобто «деклассирування».
Від зростання цін на паливо, перш за все, постраждали жителі заміських котеджних містечок (lotissements), куди протягом останніх десятиліть корінна Франція перебиралася з міст і ближніх передмість, які, в свою чергу, заполоняли мігранти. У цієї вельми численної категорії весь спосіб життя побудований на постійному переміщенні за допомогою автомобіля в місто на роботу, з дітьми в школу, в супермаркет і так далі, оскільки в lotissements користуватися громадським транспортом немає можливості.
Втім, від зростання цін на паливо почали страждати все пересічні громадяни, оскільки відомо, що паливно-транспортна складова впливає практично на всі ціни.
Яскравим свідченням того, що причиною соціального вибуху був аж ніяк не зовнішній вплив, служить острів Реюньон. Він розташований в Індійському океані в 700 кілометрах від Мадагаскару, але є так званою заморською територією, тобто вважається територією Франції. Практично все необхідне острів отримує ззовні, переважно морським шляхом, включаючи паливо і продовольство. Оскільки острів невеликий, жовті жилети зуміли значною мірою взяти його під контроль. До жовтих жилетів приєдналися – «жовті плащі», місцеві рибалки з числа приватних підприємців і членів невеликих кооперативів, які дуже сильно страждають від зростання цін на паливо для рибальських суден. Вони повністю заблокували постачання острова, морський порт і аеропорт, а також супермаркети, в яких швидко закінчилися продукти і товари першої необхідності. Перекидання на острів бригади жандармерії і обіцянку знизити ціни на паливо на окремо взятому острові поки не дозволили нормалізувати ситуацію.
Хто винен?
Відповіді на це питання діаметрально протилежні.
Нещодавно Макрон висловився за створення окремих від НАТО об’єднаних збройних сил Євросоюзу, чим викликав крайнє невдоволення за океаном, перш за все, Трампа. У ЗМІ з’явилася версія, що бунт – це «відповідь» з-за океану, але це вкрай сумнівно.
Існує версія і про підступи Москви з метою послабити Макрона, в ідеалі, посадити на його місце промосковських Ле Пен або Меланшона з метою послабити або скасувати санкції, що також вельми сумнівно.
Звісно ж, що протест визрів всередині самого французького суспільства під впливом гострих соціально-економічних протиріч, а зростання цін на паливо, повторимо, було тільки однією з цих причин.
У ЗМІ з’являється безліч свідчень звичайних людей – учасників протестів. Всі вони в один голос повторюють одне і те ж: ніколи раніше в протестах участі не брав, але більше терпіти вже не можна! Згідно з останніми опитуваннями, протести підтримують понад 70% французів, щоправда, із застереженням на неприпустимість вандалізму і мародерства. Пересічні громадяни, наймані працівники та представники малого бізнесу, робочі та середній клас, студенти та викладачі виступають проти неоліберальної політики останніх років взагалі і, зокрема, уряду Макрона. Політика ця в кінцевому підсумку зводиться до того, що бідні стають біднішими, багаті – багатшими. Середня зарплата «чистими на руки» становить близько 1500 євро, а це дуже мало на тлі існуючих цін, які влада прагнула ще підняти шляхом підвищення акцизів. Від проведеної Макроном політики виграють тільки великі корпорації.
По суті, в наявності класичне соціальне протиріччя між бідними і багатими, між працею і капіталом, між суспільним характером виробництва і капиталистичним характером присвоєння і розподілу продуктів суспільної праці.
Все більшу неприязнь в масах викликає фігура самого Макрона. Якихось півтора роки тому виборці, яким набридла клоунада виборів між правими неоголлістамі і нібито лівими соціалістами, що виражають інтереси великого капіталу і нічим не відрізняються, піднесли Макрона, який роздавав туманні обіцянки прогресистського характеру. За півтора року, згідно з опитуванням Ifop, рейтинг Макрона обвалився з 64% до рекордно низьких 25% і продовжує знижуватися. Відзначимо, у його попередника – Франсуа Олланда – 20% -й рейтинг був в кінці каденції, тоді як Макрон ще не підійшов до середини.
Викликає обурення у громадян і сибаритський спосіб життя Макрона-мільйонера, який зробив гроші і кар’єру, працюючи в структурах Ротшильда. Макрона називають «Юпітером», що відірвався від землі. Обурюють французів і високі доходи членів уряду, які не зробили нічого путнього, але часто фігурують в корупційних скандалах.
Дійшло до того, що, за деякими даними, в протестах у вільний від служби час, беруть участь навіть полісмени та жандарми, намагаючись “не світити” свої обличчя. Очевидно, правоохоронцям при «прогресивному» уряді теж живеться не солодко. Мерії деяких міст також висловили підтримку протестам.
Словом, в наявності, як мінімум, половина революційної ситуації – низи не хочуть жити по-старому. Правда, як жити по-новому, вони теж не знають, оскільки ніякої осмисленої політичної програми протестувальники не висувають, не маючи такої. Результатом поки що став бунт, абсолютно безглуздий і часто вельми нещадний.
Що далі?
Відповісти на це питання, мабуть, найважче.
Щоб вгамувати пристрасті протестів, уряд нарешті оголосив про те, що рішення про підвищення цін на нафтопродукти поки буде призупинено. Але про його остаточне скасування не йдеться.
Представники протестуючих вже заявили, що це їх не влаштовує, необхідна повна відміна рішення. А головне, вимоги «жовтих жилетів» посилюються і стають все більш політично гострими.
Щоправда, про повалення Макрона поки говорити зарано. Влада у Франції все ще досить сильна, а вулиця, повторимо, не має скільки-небудь осмислених вимог.
До того ж, перспективи заміни нинішньої влади виглядають туманно. Після провалу на виборах 2017 року лівий і правий центри в особі соціалістів і республіканців, тобто колишніх правлячих партій, перебувають у глибокій кризі. До того ж республіканців сильно підкосив корупційний скандал навколо колишнього президента Ніколя Саркозі. Популярність Марін Ле Пен і її Національного фронту після програшу виборів теж впала.
Крім того, прихід до влади цих політичних сил буде майже напевно означатиме продовження неоліберальної соціально-економічної політики. У разі перемоги Національного фронту і Марін Ле Пен хіба тільки буде більше націоналізму, що загрожує серйозними розколами в багатонаціональній Франції.
З усіх актуальних політичних сил щось нове, як кажуть в Одесі, «таки має сказати» Жан-Люк Меланшон. Не вдаючись в подробиці, відзначимо, що цей лівий радикал висуває ідею переходу від П’ятої до Шостої республіки шляхом створення французького видання на тему «загальнонародної держави». Що це таке, зрозуміти поки важко, але на скептичну хвилю налаштовує прихід до влади в Греції свого часу ліворадикальної партії СІРІЗА. Закінчилося все, як відомо, тим, що уряд лідера цієї партії Алексіса Ціпраса прогнувся під євросоюзівський неолібералізм, а сама партія розкололася на ще більш лівих радикалів і опортуністичну групу Ціпрас. Втім, це вже інша історія …
Нагадаємо, завтра, 8 грудня у Франції планується чергова, найчисленніша акція протесту. Близько 90 тисяч співробітників правоохоронних органів мобілізують для охорони порядку в ході суботніх маніфестацій «жовтих жилетів». З них 8 тисяч – в Парижі. Паризька влада закликала місцевих жителів в суботу не виходити на вулицю до центру міста без необхідності, а власників магазинів і торгових центрів попросили забезпечити захист вітрин.
