Німеччина була і залишається найбільшою країною Європи, яка використовує вугілля у виробництві електроенергії. Хоча ФРН і продовжує нарощувати виробництво енергії за рахунок поновлюваних джерел, використовуючи вітер чи сонце, при цьому ніхто від вугілля відмовлятися не збирається. Чому так і що корисного з досвіду провідної країни ЄС Україна може взяти?
Собівартість видобутку в Німеччині – 150 євро за тонну, а середня ціна імпортного вугілля в минулому році була на рівні 90 євро за тонну. Так чому Німеччина, імпортуючи ресурс, не відмовляється від власного видобутку?
Виявляється, для німецького уряду і народу це питання національної безпеки.
Політика влади у вугільній промисловості зводиться не тільки до забезпечення країни необхідною кількістю вугілля в поточних періодах. Головне завдання полягає в тому, щоб при необхідності, у разі різкого стрибка цін на імпортні ресурси чи політичного шантажу, в короткі терміни наростити видобуток власного вугілля в 3-5 разів. Для цього при плануванні та веденні гірничого господарства зі значним «запасом» закладають перерізу гірничих виробок, продуктивність конвеєрів, підйомних машин, вентиляторів, компресорів тощо. При такому підході в умовах форс-мажору залишиться тільки підготувати лави для видобутку вугілля, а решта виробництва вже буде готове до виконання поставленої мети. Цим і пояснюється значна собівартість видобутку вугілля у Німеччині в даний час. Для країни це «витрати майбутніх періодів», що забезпечують не на словах, а на ділі питання національної безпеки в енергетичному секторі.
Різницю між імпортом і собівартістю для місцевих виробників покривають дотаціями з федерального бюджету. Отримують допомогу держави як великі і небідні холдинги (такі, як RWE), так і невеликі приватні виробники.
Щоб встановити справедливу ціну на внутрішньому ринку, використовують так званий імпортний паритет. Орієнтиром є середня ціна вугілля в найбільших портах Європи: Амстердамі, Антверпені і Роттердамі.
Як країна вирішувала проблему зниження собівартості видобутку вугілля? Впродовж останніх півстоліття Берлін поступово переходив від використання шахтного, дорогого способу видобутку до відкритого, дешевого – вироблення бурого вугілля. 95% вугілля, яке зараз отримують з надр у Німеччині і використовують на місцевих ТЕС, – буре. Але це було нелегко. Щоб закрити шахти і відкрити вугільні кар’єри, за 50 років було інвестовано 800 млрд євро, – пояснює повірений компанії ICI Suisse SA Микола Мартиненко.
Зараз українські ТЕС також переводять на вугілля газової групи, який ми можемо видобувати на заході країни. Наприклад, Трипільська ТЕС. Адже антрацит з Донбасу зараз недоступний. Але процес поки рухається неадекватно викликам, які стоять перед енергетикою України.
Повернемося до Німеччини. Країна залишається еталоном розвитку альтернативної енергетики. Але це теж недешевий процес. Гігантські інвестиції та підтримка йдуть з федерального бюджету. В альтернативну енергетику Німеччини за 30 років інвестовано 400 млрд євро державних грошей. Такі цифри наводить директор компанії ICI Suisse SA Jana Kieffer.
Може зараз це дозволити собі Україна? Очевидно, що ні. Хоча закон про «зелений» тариф дозволяє говорити про деякий прогрес у цьому питанні. Однак не варто жити ілюзіями.
Реальна економіка свідчить, що відмовитися від вугілля в Україні не вдасться найближчим часом, – вважає представник компанії ICI Suisse SA Володимир Каракаш-Солодовников. Більш того, потрібні довгострокові контракти на поставку ресурсу. Інше питання – з ким. Російське вугілля використовувати не можна через відомі причини (хоча в минулому році частка імпорту російського вугілля в Україну склала майже 60%). Ми повинні десь купувати 5 млн тонн щорічно тільки енергетичного антрациту. Ще приблизно стільки ж – вугілля інших марок. Щоб звести до мінімуму імпорт, треба йти, наприклад, німецьким шляхом, тобто добувати своє вугілля і платити шахтарям справедливу ціну, використовуючи імпортний паритет. Інакше криза в енергетиці буде нездоланною.
Показовим виявилося жовтнева заява Європейської асоціації вугілля та лігніту (EURACOAL), де підтримали практику використання імпортного паритету українською владою. Такий підхід є базовим принципом для визначення цін на українському ринку, – підкреслив глава Європейської асоціації вугілля та лігніту Брайан Рікетс.
Його слова – ще одне нагадування нашому суспільству і уряду: використовувати реформаторську риторику недостатньо, потрібні реальні кроки для подолання кризи в енергетиці. При цьому не вийде жити ілюзіями, а доведеться з власного гаманця.
