Інформація про те, що Москва розміщує свої війська в Лівії, змусила відволіктися від кривавого сирійського конфлікту і звернути увагу на північноафриканську країну, в якій також з 2011 року йде обтяжена іноземним втручанням громадянська війна, щоправда, не настільки інтенсивна і кривава, як в Сирії.
Увагу до Лівії в черговий раз привернула тривожна стаття в британській газеті «The Sun». У матеріалі з посиланням на британські спецслужби стверджується, що найважливішою метою Москви в Лівії є контроль над нелегальною міграцією біженців з Африки, щоб отримати таким чином важелі тиску на Європу. Це може бути цілком правомірно, особливо, якщо врахувати зростаючу небезпеку «мігрантського цунамі» для Європи, що, до речі, стало однією з причин виходу Британії з ЄС.
Захід і Росія в лівійському конфлікті
Однак видається, що Кремль переслідує більш велику і глибоку геополітичну мету. Нагадаємо, що не Москва, а саме Захід, точніше, ряд західних лідерів сприяли розпалюванню конфлікту в Лівії, в результаті чого вона фактично перестала існувати як держава. Внаслідок падіння режиму Муаммара Каддафі і подальшого конфлікту Росія втратила військові і нафтові контракти на суму близько 4 млрд доларів і тепер має намір повернути втрачене сторицею.
Дійсно, саме західна інтервенція сприяла нинішньому розвалу Лівії. Особливу активність проявляв тодішній президент Франції Ніколя Саркозі. У ЗМІ неодноразово називалася причина цієї активності. Під час своєї виборчої кампанії в 2007 році Саркозі взяв у свій виборчий фонд велику суму від Каддафі в обмін на обіцянку сприяти зняттю міжнародних санкцій з Лівії. Таким чином, ініціюючи військове втручання, Саркозі нібито прагнув приховати цю історію. І схоже, ця версія підтверджується. У березні 2018 року Саркозі був затриманий поліцією і відправлений під арешт за звинуваченням у незаконному фінансуванні виборчої кампанії і отриманні через посередників мільйонів євро від Каддафі.
Ніколя Саркозі, президент Франції в 2007—2012 годах. и Муаммар Каддафі, глава Лівії у 1969—2011 роках
Іноземне військове втручання виправдовувалося резолюцією Ради Безпеки ООН від 18 березня 2011 № 1973. Путін назвав військове втручання західної коаліції «хрестовим походом», а також «величезною помилкою» Заходу і особисто Барака Обами. Але є цікава деталь: при голосуванні за резолюцію про військове втручання Росія, поряд з Китаєм і низкою інших країн, утрималася. Хоча, будучи постійним членом Ради безпеки ООН, Москва мала можливість заблокувати прийняття резолюції. Але не зробила цього. З урахуванням того, що з падінням режиму Каддафі Москва, повторимо, зазнала великих втрат, зрозуміти резони Росії важко. Можливо, Путін тоді ще намагався загравати із Заходом, оскільки саме в той час прозвучала його гучна пропозиція щодо «єдиної Євразії від Лісабону до Владивостоку», саме тому він вирішив не перешкоджати втручанню Заходу в Лівії. Але можливо, в Кремлі вже тоді прорахували вкрай згубні наслідки хаосу в Лівії для Заходу, перш за все, для Європи, яка захлинається від біженців з Африки та Близького Сходу, а Лівія Каддафі була своєрідним бар’єром на шляху міграції.
Зазнавши суттєвих втрат через падіння режиму Каддафі, Москва прагне скористатися в своїх інтересах нинішнім хаосом в Лівії.
Британське видання «The Sun» звертає увагу на те, що Росія перекидає до Лівії спецназ і підрозділи Головного розвідуправління Генштабу (ГРУ), які будуть готувати бійців для армії місцевого військового і політичного діяча Халіфи Хафтара. Фельдмаршал Хафтар і його Національна армія Лівії підтримують парламент – Палату представників Лівії (Меджліс), розташований в місті Тобрук, в східній частині країни, що має історичну назву Кіренаїка. Меджліс був обраний в 2014 році при вкрай низькій явці виборців, що спочатку поставило питання щодо його легітимності. Меджліс був визнаний багатьма державами, але потім в очах Заходу втратив свою легітимність.
Халіфа Хафтар, лівійский фельдмаршал
За інформацією «The Sun», Москва під прикриттям підрозділів приватної військової компанії (ПВК) Вагнера створила в Тобруці і Бенгазі в зоні контролю Хафтара військові бази, додавши до них зенітно-ракетні комплекси С-300 і протикорабельні ракетні комплекси «Калібр» для прикриття баз з повітря і моря. Причому перекидання техніки і військ відбувається вже кілька місяців.
Who is who in Libya
Хафтар і його військо протистоять Уряду національної єдності на чолі з Президентською радою під керівництвом прем’єр-міністра Фаїза Сараджа. Уряд має свої збройні формування і базується на заході країни, в столиці Тріполі, розташованої в історичній області Триполітанії. Цей орган був створений в 2016 році за сприяння ООН і користується підтримкою Заходу. У той же час, очевидно, цей орган також є нелегітимним, оскільки він не обирався демократичним шляхом.
Крім того, в країні діє цілий ряд інших збройних формувань, зокрема, «Бригади Місурати» і «Бригади Зінтана», терористи Ісламської держави та інші. Деякі з них воюють проти всіх, інші виступають на стороні Тріполі або Тобруку, а треті метушаться між одними і другими. В цілому, ситуація в країні вкрай складна.
Слід зазначити, що ні Тобрук, ні Тріполі не є легітимною владою. У Лівії зараз взагалі немає нікого легітимного. ООН і міжнародні правозахисні організації звинувачують Хафтара і афілійований з ним уряд в порушеннях прав людини, тортурах, нелюдському поводженні. Але точно в тих самих гріхах звинувачують інші угрупування в Лівії, включаючи уряд в Тріполі, яке так само не можна вважати урядом, як і аналогічне формування в Тобруку.
До того типове для Лівії суперництво сягає корінням в історію східної Кіренаїки і західної Триполітанії. Третя, південна історична область Феццан не має таких значних політичних амбіцій і є сукупністю розрізнених племен, часто ворогуючих і мають доарабське, переважно берберське, походження.
Бербери (кабіли, Амазіг, туареги і ін.) – найдавніша група народів Північної Африки, враховуючи Сахару і Сахель. Деякі дослідники відносять берберів до європеоїдної раси. З VII століття вони піддавалися ісламізації, а з XVI століття з приходом Османської імперії – тюркизації. Незважаючи на це бербери, зокрема туареги, зберегли елементи своєї культури, наприклад матріархальні відносини при поверхневому ісламі. Збереглася і автентична древньолівійска писемність, висхідна, за деякими даними, до фінікійського фонетичного листа, причому в таємниці цієї писемності долучаються переважно жінки, які у туарегів зазвичай є більш грамотними та освіченими, ніж чоловіки. До речі, убитий Муаммар Каддафі за етнічним походженням був значною мірою бербер, а тому був покровителем туарегів і формував з них елітні підрозділи своєї армії.
Якщо проаналізувати публікації західних ЗМІ, то має місце така собі чорно-біла картинка. Москва з метою отримання важеля впливу на Європу підтримує «поганих хлопців», керованих Хафтаром, який, в свою чергу, протистоїть «хорошим хлопцям», підтримуваним Заходом. Насправді все набагато складніше …
Перш за все, відзначимо, що в Лівії, як і в Сирії, має місце банальне суперництво впливових держав і їх об’єднань за гроші, ринки збуту і сфери впливу. Потенційно це може призвести до переростання в глобальний конфлікт.
Перш за все в наявності протистояння Росії і Заходу. Але серед західних країн також має місце суперництво.
За інформацією західних ЗМІ, в Лівії існують суперечності між Італією і Францією. Франція підтримує Хафтара і уряд в Тобруку. Італія діє на боці уряду в Тріполі, який також підтримують Туреччина і Катар. Крім того, Італія підтримує ряд інших угруповань, в тму числі «Бригади Місурати» і «Бригади Зінтана». Зате Хафтара підтримують Об’єднані Арабські Емірати і сусідній Єгипет.
Світло кремлівських зірок на лівійській землі
Політика Москви відрізняється особливою оригінальністю. Кремль веде діалог як з Хафтаром, так і з урядом в Тріполі, хоча поки що більше підтримує саме Хафтара. Більш того, за деякими даними, ініціативу проявляють обидві лівійські сторони. Вони навіть змагаються за прихильність і підтримку Москви, перебуваючи під великим враженням після того, як Кремль фактично врятував Башара Асада і його режим в Сирії.
Коли Хафтар, його представники і уряд в Тобруку занадто сильно заграються, заявляючи, що саме вони є провідниками інтересів Москви в Лівії, Москві доводиться пояснювати це у Тріполі. Справа в тому, що формально Тріполі контролює до 70% території і населення країни. Правда, це умовно, оскільки угрупування, яке сьогодні підтримує одну сторону, завтра може перебігти в протилежну. У Лівії в наявності добре відома в Україні отаманщина.
І все ж, Москва більше підтримує Тобрук і Хафтара. Цей фельдмаршал, який ще не так давно ходив в генерал-майорах, а також його представники часто відвідують Москву, зустрічаються з московськими діячами на кшталт міністра оборони Шойгу і директора Служби зовнішньої розвідки Патрушева. Хафтар і дуже багато офіцерів його армії вчилися в Радянському Союзі і в Росії, вони добре говорять російською, їх армія озброєна радянською/російською зброєю, побудована за радянським зразком. Хафтар і його представники не втомлюються підкреслювати цю близькість.
Сергей Шойгу, міністр обороны РФ и Халіфа Хафтар, лівійский фельдмаршал
У відповідь, як бачимо, Кремль насичує регіон озброєнням і військовими контингентами, хоча існує ембарго ООН на постачання до Лівії зброї.
Повертаючись до питання, яке було поставлене в заголовку, зазначимо наступне. Безсумнівно, Москва переслідує мету взяти під контроль міграційні потоки, поставки нафти і газу з Північної Африки до Європи. Що стосується газу, це особливо важливо напередодні можливого перерозподілу європейського газового ринку.
Однак проглядається ще й мета формування проросійської військово-політичної дуги з Сирії через Єгипет до Лівії. Слід зазначити, що єгипетський режим маршала-президента Абделя Фаттаха ас-Сісі останнім часом також підтримує більш тісні відносини з Москвою, на що чомусь звертають незаслужено мало уваги. Разом з тим, це дуже знаменний факт, який свідчить про чергову зміну зовнішньополітичної «орієнтації» Єгипту, що вважається важливою і сильною у військово-політичному сенсі арабською державою.
Саме ас-Сісі підтримує, очевидно, не без сприяння Москви, Хафтара в Лівії. Зокрема, Єгипет допомагає Хафтару авіацією, якої у Тобруку немає. У цьому сенсі, невипадковий вибір в якості союзника саме Хафтара і Тобруку в Кіренаїці, яка географічно межує з Єгиптом, адже туди зручно поставляти зброю і війська через єгипетські порти і далі по пустелі. Це дозволяє не з’являтись в лівійських портах в той час , як Лівія знаходиться під збройовим ембарго.
Таким чином, Кремль вибудовує в Північній Африці промосковську дугу впливу. Західні спецслужби, відверто кажучи, прогавили ці процеси. Нинішні «зливи» британськими спецслужбами інформації через ЗМІ дуже схожі на спробу виправдатися.
Отже, Лівія стає ще одним місцем конфлікту і боротьби сильних держав за сфери впливу, що загрожує новими глобальними проблемами.
