Вітчизняні чиновники захопилися проектом «план Маршалла» для України, що офіційно називається Новим європейським інвестиційним планом для України. Здається, що захоплення закінчилося провалом.
На саміті Східного партнерства ЄС, що відбувся в Брюсселі 24 листопада 2017 р., єврочиновники, зокрема, комісар ЄС з розширення Хан, однозначно заявили, що ніякого «плану Маршалла» Україні очікувати не варто. Ба більше, заявили, що в Україні й так вистачає грошей, і треба лише використовувати їх ефективніше. У перекладі з дипломатичної мови на загальнозрозумілу це означає, що треба менше красти.
І все-таки буде корисним розглянути питання докладніше. Нагадаємо, що одним з ідеологів «плану Маршалла» є колишній прем’єр-міністр, нинішній депутат Сейму Литви Андрюс Кубілюс. З української сторони питанням опікується віце-прем’єр Степан Кубів.
План передбачає виділення по €5 млрд щорічно протягом 10 років, щоб вийти на 6-8% щорічного зростання ВВП. Кошти на реалізацію плану Україна спільно з Литвою планували залучити від пулу міжнародних партнерів та інвесторів, включно з ЄС, США, Канадою, Японією, Європейським інвестиційним банком, фінансовими інститутами Литви та іншими організаціями.
Передбачали, що інвестиції здійснюватимуть за трьома головними напрямами – інфраструктурні проекти, підтримка малого та середнього бізнесу, регіональні проекти та децентралізація. За словами Кубілюса, це гранти, різноманітні гарантії, більш дешеві кредити.
У березні 2016 р. Європейська народна партія схвалила резолюцію про розроблення довгострокового плану підтримки України.
«План Маршалла для України» вперше презентували в березні 2017 р. в Брюсселі на засіданні міжпарламентської асамблеї Україна-Польща-Литва. За півроку литовські й українські парламентарі встигли побувати з ним у Вашингтоні, Берліні, Брюсселі та Лондоні, однак про реакцію не було відомо.
Утім, оптимізм спочатку був перебільшеним. Ситуація з грошима в Європі є не такою втішною. Після Brexit щороку до бюджету ЄС надходитиме приблизно на €20 млрд менше. Франція планує істотне скорочення на декілька мільярдів євро видаткової частини бюджету, включно з обороною та безпекою, бо бракує коштів.
Польський європарламентар Міхал Боні, який брав участь у засіданні міжпарламентської асамблеї Україна-Польща-Литва в березні 2017 р. в Брюсселі, вважає, що очевидними є наразі лише рекомендації, а обговорювати інвестиційний план допомоги Україні потрібно з тими, хто насправді ухвалює рішення, планує та складає бюджети ЄС, проте звідти інформації не надходило.
У грудні 2016 р. прозвучала протверезна заява посла Німеччини в Україні Ернста Райхеля про те, що Німеччина не бачить потреби у фінансуванні України за прикладом так званого плану Маршалла. На думку посла, замість того, щоб розраховувати на гроші німецьких платників податків, Україна має залучати капітали на зовнішніх ринках.
Украй скептично до перспектив «плану Маршалла» для України поставився посол Канади Роман Ващук. «Західні країни вже склали різні пакети підтримки України, можливо, вони будуть переформатовуватися. Важливо змінити правила гри в Україні так, щоб ті величезні українські ресурси, що лежать у матрацах, внутрішніх та зовнішніх офшорах, могли бути задіяні. Це, як на мене, був би найуспішніший план для України», – вважає Ващук.
Справді, жоден нормальний інвестор не вкладатиме кошти в країну, де місцеве населення не ризикує вкладати свої кошти, а ховає їх «під матрацами», в офшори щороку вивозяться величезні суми грошей.
До речі, нинішня ідея не має нічого спільного з оригінальним планом Маршалла, який США здійснили в післявоєнній Європі з метою її відновлення.
Не вдаючись глибоко в подробиці, зазначимо, що оригінальний план Маршалла передбачав, зокрема, допомогу продуктами харчування, виручку від продажу яких вкладали у відновлення економіки. Промислове обладнання теж постачали з Америки, до того ж 20% його вартості Європа компенсувала Америці сировиною. Так Штати не тільки піднімали Європу, а й плавно розхолоджували, фактично рятували свою економіку, розігріту зростанням військового виробництва. План Маршалла не тільки перешкоджав впливу Москви в Європі, а й остаточно стверджував долар як світову резервну валюту.
Керівник економічних програм Інституту суспільно-економічних досліджень Ярослав Жалило зазначає, що, крім символічної назви, план Маршалла для України навряд чи зможе запозичити щось практичне у свого тезка 70-річної давності.
Є ще одна дуже важлива відмінність: у післявоєнній Європі не було олігархів, які щорічно виводили мільярди доларів в офшори. Виникає закономірне питання: навіщо брати кредити МВФ або різні плани Маршалла, якщо почати треба з повернення вивезеного та припинення подальшого вивезення капіталів?
Крім того, незрозуміло, хто та в якій формі мав вкладати передбачувані кошти в Україну.
За словами віце-прем’єра Кубіва, гроші планують залучити від пулу міжнародних партнерів та інвесторів, серед яких – ЄС, США, Канада, Японія, Європейський інвестиційний банк, фінансові інститути Литви та інші організації.
Однак Ярослав Жаліло зазначає: «В авторів ідеї досі немає будь-якої визначеності ні щодо джерел фінансування плану (у різних випадках ідеться або про ресурси приватних інвесторів, або про залучення коштів європейського бюджету), ні щодо механізмів його реалізації (називаються гранти, гарантії, дешеві кредити та прямі інвестиції). Принаймні автори висловили намір отримати офіційний мандат від Єврокомісії щодо формування такого плану, отже, розраховують отримати значну частку інституційної допомоги від європейських фондів».
Як сказано вище, з грошима в Європі є проблеми. До того ж навіть отримання €5 млрд щорічно протягом 10 років – це крапля в морі. За підрахунками Інституту суспільно-економічних досліджень, щоб подвоїти український ВВП, потрібно близько €600 млрд доларів на 10 років.
А за словами керівника цієї фінансової інституції Анатолія Максюти, Україні не потрібні нові кредити, бо наша економіка не в змозі їх повертати, створюється фінансова піраміда: ми беремо гроші і повертаємо їх з нових кредитів.
«У результаті це закінчується дефолтом, реструктуризацією боргів або ще чимось. Нам потрібні інвестиції в основний капітал. Скільки нам потрібно інвестицій? За нашими підрахунками, щоб подвоїти ВВП, нам потрібно $600 млрд на 10 років, $50-60 млрд на рік. Це досить велика цифра, якій усі дивуються. Однак уже сьогодні економіка генерує щороку десь $13-15 млрд капітальних інвестицій. І ми маємо розуміти, що це не суто іноземні інвестиції. Сьогодні інвестиції іноземних інвесторів становлять 3% від загального обсягу капітальних інвестицій. А тут ми говоримо і про те, що економіка сама згенерує», – вважає голова правління Інституту суспільно-економічних досліджень Анатолій Максюта.
За його словами, напрацьовано рекомендації щодо найпріоритетніших та найпривабливіших для інвестицій галузей української економіки. За даними інституту, для зростання реального ВВП на рівні 6-7% щорічно пропонують вкладати насамперед у комп’ютерне програмування, виробництво електричного устаткування, інших транспортних засобів та машин. На другому місці – виробництво основних фармпродуктів, наукові дослідження та розробки, виробництво комп’ютерів і телекомунікації.
Є великі сумніви, що реалізується саме план розвитку на аналогії з планом індустріального розвитку колишнього держсекретаря США Джорджа Маршалла, а не аналог його плану міністра фінансів США часів війни Генрі Моргентау, який запропонував розділити Німеччину та деіндустріалізувати її, перетворивши на аграрну країну.
«Роль України… політично та економічно девальвована. Український ринок звузився в рази, і самовіддано здійснювати її повноцінне відновлення для колективного Заходу… було б і економічно недоцільним, і політично дуже складним… Ніхто в Європі не братиметься за відновлення українського індустріального потенціалу, створювати собі конкурента», – вважає експерт Київського центру політичних досліджень та конфліктології, член Королівського інституту міжнародних відносин (Chatham House) Андрій Відішенко.
На його думку, більше йдеться не про «план Маршалла», а «план Моргентау» з ліквідацією важкої промисловості в Україні.
Не менш скептичною є думка колишнього міністра економіки Віктора Суслова.
«Я сумніваюся в реальності такого плану, оскільки поки що не заявив про це Захід… Про «план Маршалла» для України розмови тривають уже… понад три роки. З самого початку, після Майдану, дуже багато українських політиків говорили про це, проводили конференції. І я брав участь у таких конференціях в Інституті економіки, присвячених «планам Маршалла», з міркуваннями про те, скільки нам потрібно мільярдів – 20 чи все-таки 50… Приходили туди представники іноземних посольств, пояснювали, що міркування на цю тему – марна трата часу, оскільки Захід таких рішень не ухвалив і навіть не обговорював, і навряд чи щось із цих мрій вийде», – зазначає Суслов.
Суслов також вважає, що треба вести мову не про «Маршалла», а про «Моргентау», особливо у світлі заяви колишнього посла США Джеффрі Пайєтта, який оголосив, що США бачать Україну великою аграрною державою. На думку Суслова, те, що зафіксовано, зокрема, у програмі співпраці з МВФ, тобто розвиток сільського господарства та продаж землі сільськогосподарського призначення, як елемент реформ, як умова надання подальших траншів, свідчить не на користь «Маршалла».
