Нещодавно представник уповноваженого Верховної Ради з прав людини Дмитро Лях зробив досить сміливу заяву - близько 30% українського житлового фонду є небезпечним для життя людей. Чи справді ситуація з якістю житла та його безпекою для тих, хто там мешкає, є такою критичною?
«Проблема аварійного та старого житла в Україні стоїть дуже гостро тривалий час. Практично 120 тисяч сімей живуть у таких будинках. І це фактично загрожує їхньому життю. А 90% житлового фонду становлять будівлі, зведені за радянських часів, і термін їхньої експлуатації закінчився ще 20-30 років тому», – наголосив Лях.
У коментарі «і» Іван Салій, голова наглядової ради Асоціації «Всеукраїнський союз виробників будівельних матеріалів та виробів» заявив, що проблема, описана Ляхом, значно перебільшена. «Старого житла в Україні, за моїми розрахунками, зараз не більше 1-2% від усього побудованого, а непридатного для проживання – до 3%. Цим питанням місцева влада за допомогою держави якось дає раду – людей відселяють до іншого, спокійного житла. Щодо хрущовок, які справді побудовані в 60-ті роки минулого століття, то й тут не все так жахливо, – так, спочатку термін їхньої дії обмежувався 50 роками, проте його з успіхом можна продовжити і на 10, і на 20, і на 30 років. Якщо, звичайно, там проводять ремонти або навіть системні реконструкції», – вважає він.
Однак з ним не згоден фахівець з оцінки житла компанії «Олімп Консалтинг» Андрій Гусельников. «В Україні наразі експлуатується трохи менше 1 мільярда квадратних метрів житла. З них на нове припадає лише 10%. Отже, основна частина житлових будівель – це хрущовки, багатоквартирні будинки, зведені в 70-80-ті роки минулого століття. Що б нам не говорили архітектори та інші фахівці, що хрущовки ще можуть стояти певний час і в них можна жити, але термін їхньої експлуатації добігає кінця. Я думаю, що 30% непридатного житла, які озвучив пан Лях, – це ще досить оптимістична цифра», – стверджує він.
Проблема набуває ще більшого соціального звучання, якщо звернути увагу на так зване нове житло, надто те, що побудовано після 2011 р. У 2000-х роках Україна прагнула в усьому наслідувати цивілізований світ, спрощувати сильно ускладнене та давати своєрідну свободу бізнесу. Так, у 2001 р. ухвалено закон «Про регулювання містобудівної діяльності», згідно з яким було зроблено надзвичайне спрощення дозвільних процедур у містобудуванні.
Будівництво залежно від категорії складності за декларативним принципом або на підставі дозволу на виконання будівельних робіт, на думку юриста галузі, адвоката Центру конфліктології та права Марини Суткович, було не до кінця продуманим у процесі лібералізації містобудівної діяльності. Це було зроблено для спрощення дозвільних процедур у містобудівній діяльності та уникнення бюрократичної тяганини. Але згодом з’ясувалися недоліки цієї новації.
«З’явилася потреба у внесенні змін до цієї лібералізації. Одна з причин недієвості триступеневої дозвільної системи (за класами будівництва залежно від складності. – Авт.) – те, що винахідливі забудовники знаходили шляхи, за допомогою яких можна було б отримувати дозвіл. Наприклад, штучне зниження забудовниками категорії складності, відповідно до якої великі житлові комплекси стають окремими будинками, для їхнього будівництва потрібні вже не дозволи, а декларації», – резюмує вона.
За словами лауреата Державної премії в галузі архітектури, архітектора Георгія Духовичного, усе це приводило до того, що, наприклад, 3-5-поверхові будинки зарахували до заниженої категорії складності, і їх могли зводити люди, які мали лише непрямий стосунок до будівництва об’єктів. «Наприклад, будівництвом п’ятиповерхового будинку міг керувати фахівець із ландшафтного дизайну. І таких я сам особисто знав чимало. Водночас такі споруди не можна назвати простими – це складні конструкції, що потребують найбільшої уваги до себе, і їхнє зведення мають здійснювати фахівці високого класу», – стверджує він.
Автор статті й сам чудово зрозумів це, спілкуючись із мешканцями різних будинків – новозведених і тих, де живуть по 2-3 роки. Чимло з них скаржаться на брак шумоізоляції, псування будівельних матеріалів за короткий термін, виникнення тріщин у стінах, просідання ґрунту під будинками, заливання верхніх поверхів водою.
На форумах із будівництва також можна знайти яскраві приклади всіх цих негараздів. Там закликають потенційних інвесторів-фізосіб не наступати на ті самі граблі, називають конкретні компанії, що будують неякісне житло.
Чимало багатоповерхових будинків, зокрема їх зовнішні та несучі стіни, будують із матеріалів, що накопичують вологу, вимиваються або тріскаються ще на етапі зведення. Таке відбувається і в столиці, і в провінційних містах та містечках.
Утім, фахівцям, владі та народним депутатам стало мудрості внести зміни до цього закону та повернути деякі посилення. Так, вони ухвалені Верховною Радою на початку 2017 р. та почали діяти буквально десять днів тому. Та чи врятують суттєво такі зміни?
Адже ще одна проблема – надзвичайно низька якість будівельних матеріалів. І саме цього, як не дивно, не заперечують ані девелопери, ані будівельні компанії. Так, девальвація валюти стала приводом для того, що багато з них не надають повної інформації про матеріали, з яких зводитимуть той чи інший житловий будинок. У періоди, коли зростає курс нацвалюти до долара, питання якості стін, енергозберігальних технологій і навіть інсоляції приміщень можуть відходити на другий план. А це може коштувати майбутнім власникам житла здоров’я та нервів після заселення до квартир.
Іван Салій вважає, що інвестори житла зобов’язані знати всю цю інформацію. Потрібно на законодавчому рівні зобов’язати забудовників розкривати інформацію про матеріали, їхнє походження, показувати різні документи та сертифікати на них.
Щодо старого та аварійного житла, якого насправді вже чимало в Україні, то тут наша країна може перейняти досвід тієї-таки Німеччини. «У колишній НДР було побудовано за роки соціалістичної влади чимало житлових будівель, які також можна зарахувати до наших хрущовок. Німеччина розробила спеціальну програму реконструкції таких будинків – надбудова 1-2 поверхів, розширення площ та поліпшення планувань, а головне – термоізоляція. Будинки стали теплішими. В Україні теж поки що в поодиноких випадках здійснюється реконструкція хрущовок, однак цільової програми наразі немає. А вона має бути», – стверджує Іван Салій.
Надію дає ухвалений поки що в другому читанні і в цілому законопроект №4941-д «Про енергетичну ефективність будівель», який посприяє створенню умов для скорочення енергоспоживання в наших багатоповерхівках, а також створить усі передумови для інвестування коштів у реконструкцію нашого старого житла.
Так, за словами фахівця проектної групи компанії СЕО АIММ-груп Максима Мятка, тепер усі мешканці старих багатоповерхівок можуть придбати так званий енергетичний сертифікат (паспорт), який на весь будинок коштуватиме трохи більше 12 тис. грн, та дістати право претендувати на отримання «теплих» кредитів від держави або навіть грантів від західних організацій. Це дасть змогу реконструювати житлові будинки, зробити їх сучаснішими, у дусі часу, і значно поліпшити їхнє утеплення. І до того ж скоротити енерговитрати.
Автор: Антон Горохов
