Іракська кампанія стартувала 20 березня 2003 року й офіційно завершилася 15 грудня 2011 р. Це був один з найдовготриваліших конфліктів за безпосередньою участю збройних сил США.
Однією з відмінностей між основними кандидатами під час нещодавніх президентських виборів у США вважали відношення до ініційованих Штатами військових конфліктів. Щоправда, розглянувши ближче, виявилося, що обидва кандидати різного часу озвучували протилежні погляди, наприклад, на війну в Іраку.
Хіларі Клінтон, будучи сенатором, 2003 р. голосувала за операцію в Іраку, однак уже після закінчення війни на території цієї держави сказала, що вважає її початок помилкою. У листопаді 2015 р. вона заявила, що, хоча і виступає проти масованої кількості військ в Іраку, але вважає необхідним відправлення до цієї країни підрозділів спецназу. А вже напередодні президентських виборів 2016 р. Клінтон пообіцяла, що в разі її обрання наземні частини американської армії більше не направлятимуться до Іраку для боротьби з ІДІЛ.
Дональд Трамп теж не був проти проведення наземної операції на території Іраку і 2002 р. радіостанції Howard Stern дав інтерв’ю, що висловлює підтримку цим бойовим діям. Проте сьогодні він запевняє світ, що був проти вторгнення американських військ до Іраку ще до початку війни.
Офіційним приводом для початку війни стали дії правителя Іраку – Саддама Хусейна, який не виконував положення резолюції Ради Безпеки ООН, що передбачала демонтаж іракських програм створення зброї масового знищення. Спроби повернути в країну інспекторів ООН натрапляли на стійкий опір Хусейна.
Нагадаємо, що це був не перший конфлікт – у 1990-1991 рр. уже була війна в Перській затоці, під час якої США та союзники «виганяли» Ірак з Кувейту.
Згодом було встановлено, що Ірак припинив розвиток програм зі створення ядерної зброї власне після війни в Перській затоці та знищив свої запаси хімічної та біологічної зброї. Тобто привід для вторгнення був надуманим.
Так само як і теза, що Багдад підтримував міжнародний тероризм, погрожуючи національній безпеці США. Білий дім з часом змушений був це визнати. А прагнення заволодіти багатющими запасами нафти відкриває справжні мотиви американської агресії.
Рішення про застосування військової сили проти Іраку підтримали 45 держав світу. Конгрес США більшістю голосів схвалив резолюцію, яка дозволила тодішньому президенту Джорджу Бушу-молодшому розв’язати війну з Іраком. За чисельністю задіяних військовослужбовців після США йдуть Великобританія, Південна Корея, Італія, Польща та Грузія. Росія, Франція, Німеччина, Китай та Індія відмовилися підтримувати дії американців.
Більшість американців вітали військові дії в Іраку. Декларувалося, що війна ведеться не з іракським народом і державою, а з диктатурою Хусейна. Очікувалося, що іракці захоплено зустрінуть своїх «визволителів», і передбачалося, що війна коштуватиме американському бюджету лише $100-200 млрд. Однак очікування не виправдалися.
Іракські збройні сили вважались одними з найпотужніших на Близькому Сході. Та багаторічні міжнародні санкції позбавили їх можливості нарощувати сучасні озброєння, а чисельність було скорочено наполовину. Регулярна армія Саддама Хусейна (близько 500 тис. осіб) була розгромлена силами міжнародної коаліції, майже вдвічі меншою, усього за 26 днів. Під час бойових дій загинули 172 військовослужбовці коаліції та від 7600 до 45000 (точних даних немає) іракських солдатів. Цей період бойової кампанії був найменш кровопролитним.
Наприкінці 2003 р. Саддама Хусейна, який правив Іраком протягом 24 років, заарештували. Він постав перед іракським судом, був засуджений до смерті і страчений. Також були засуджені деякі з його наближених соратників.
2005 року окупаційний режим «проштовхнув» нову, зовні демократичну конституцію, що передбачала федеративний устрій країни. До влади поставили маріонетковий уряд, голови якого часто змінювалися. Процес демократизації та побудови повноцінної держави йшов украй важко. Не без участі американських спецслужб, з метою виправдання окупації, у країні спалахнула міжконфесійна ворожнеча. І вже через рік країна опинилася на межі громадянської війни – суніти, шиїти та курди воювали один з одним, мирними мешканцями та коаліцією.
2008 року Ірак та США уклали угоду про графік виведення американських військ, який передбачав, що американські військовослужбовці покинуть країну до січня 2012 р. Угоду було виконано до 15 грудня 2011 р. Білий дім прагнув зберегти в Іраку хоча б частину свого контингенту. Однак уряд, під тиском партнерів по коаліції та антиамериканських настроїв у країні, наполіг на повній евакуації бойових частин США.
Однак американську присутність у країні не зведено до нуля. Там залишаються понад 16 тис. американців. Іракців запевняють, що це військові інструктори та співробітники охоронних структур. Деякі журналісти стверджують, що в Іраку залишилась еліта американського спецназу. Ба більше, біля кордонів Іраку, у районі Перської затоки, сконцентровано значне американське угруповання. У разі непередбаченого для Вашингтона розвитку подій, воно може знову вторгнутися в Ірак.
Спрогнозувати внутрішньополітичні події в Іраку після того, як американці пішли з країни, було досить важко. Але більшість політичних експертів схилялися до думки, що в державі розгорнеться запекла боротьба за владу. У березні 2010 р. було сформовано коаліційний уряд. Його очолив Нурі аль-Малек, голова блоку «Держава закону», лідер шиїтської партії «Ад-Даава». Це політик, цілком залежний від США. Однак після виходу американців «зліплена» керівна коаліція стала розсипатися. З’явились ознаки нової хвилі міжконфесійної ворожнечі. Країна перебувала на межі гострої внутрішньополітичної кризи. І це стало остаточним свідченням цілковитого військово-політичного провалу США в Іраку.
Місія «з відновлення демократії» тривала майже дев’ять років. Президент Барак Обама заявив, що «американці залишили після себе демократичну, вільну й незалежну державу». А командувач американського контингенту в Іраку генерал Ллойд Остін назвав країну «джерелом стабільності та натхнення в регіоні». Іракці теж тріумфували, але по-своєму: святкували звільнення від іноземної окупації. Спроба адміністрації Буша-молодшого силою нав’язати мусульманській країні західний зразок демократії провалилася.
Згідно з опитуваннями, проведеними в листопаді 2011 р., половина американських громадян визнали, що усунення Хусейна від влади було не варте витрачених на це життів і ресурсів. Кожен п’ятий американець був переконаний, що після виведення американських військ в Іраку почнеться громадянська війна. Лише 4% вірили, що там буде створена повноцінна демократія, і 7% вважали, що Ірак стане більш стабільною та мирною державою.
Аналітик дослідницького Центру американського прогресу Пітер Джул вважає, що реальним переможцем у цій війні треба визнати Іран, який суттєво зміцнив свій вплив в Іраку. «Іракський народ і переміг, і програв. США та їхні союзники звільнили його від одного з найгірших диктаторів, щоб кинути жертвою міжетнічних та міжрелігійних зіткнень. Для США війна в Іраку стала однозначною поразкою». Програш США пояснюється тим, що Іран отримав більше впливу, «Аль-Каїда» – паузу для поповнення сил, а міжнародна репутація Вашингтона суттєво постраждала.
Аналітик Інституту досліджень війни Ремзі Мардіні також вважає, що Іран переміг, а США програли в короткостроковій перспективі. «Військові дії в Іраку починалися як «необов’язкові», та згодом переросли у «війну за потребою». Сьогодні істотно покращилися відносини Іраку із сусідніми державами (за Хусейна вони були вкрай напруженими), але шлях до справжньої демократії довгий і тернистий. Значна кількість іракців узагалі побоювалися, що ситуація в країні погіршиться з виведенням американських солдатів», – говорить він.
У місті Фаллуджа, що стало оплотом бойовиків і де 2004 р. відбувалися важкі бої, мешканці спалювали американські прапори, святкуючи виведення військ США. «Ніхто не вірив їхнім обіцянкам, бо вони говорили, що, прийшовши до Іраку, принесуть із собою безпеку, стабільність і відродять країну. А тепер вони йдуть, залишаючи позаду смерть, руїни та хаос», – резюмував один із місцевих мешканців.
Пентагон, забравшись із Месопотамії, підрахував цифри. Згідно з його даними, унаслідок бойових дій втрати склали 4487 осіб, серед них 2097 американських цивільних службовців. Поранення отримали 3200. Втрати союзників, в основному англійців, – понад трьохсот осіб. Загинуло понад п’ятсот іноземців-контрактників. Під час кампанії вбито 174 журналістів, які висвітлювали конфлікт. Іракців загинуло близько 60 тис. У 2007 р., у пік військової кампанії, чисельність американського контингенту в Іраку досягала 170 тис., кількість усього міжнародного контингенту становила 182 тис.
Американській скарбниці іракська авантюра влетіла «в копієчку»: за офіційними даними, це $802 млрд, за неофіційними – $1,5-3 трлн. За різними експертними оцінками, кількість загиблих серед іракців (військових і цивільних) становить 100-500 тис.
Американці ставлять собі в заслуги ліквідацію авторитарного режиму Саддама Хусейна, але замість цього отримали колапс державного апарату країни, хаос, різке загострення міжконфесійної ворожнечі, розгул злочинності та бандитизму. Чого тільки вартий «гуманізм» американців, який дуже яскраво показав себе в жорстокому знущанні над полоненими у в’язниці «Абу-Грейб».
Дії військових і загроза тероризму змусили понад 2,5 млн іракців покинути свою батьківщину. Основними країнами, які прийняли біженців, стали Йорданія та Сирія. Матеріальні втрати не піддаються підрахунку: квартали міст лежали в руїнах, дороги, мости, лінії енерго- та водопостачання, водоочисні споруди було знищено. Населення, яке потерпало від браку електроенергії, питної води та труднощів з постачанням продовольства.
Безробіття, за офіційними даними, становило 20%, за неофіційними – близько 40%. Великі міста було розділено на окремі квартали за конфесійною ознакою глухими бетонними парканами, огорожі з колючого дроту та численні КПП. У країні не було елементарної безпеки. Вибухи та терористичні акти відбувалися щодня.
Сумніви в тому, що виведення військ сприятиме стабільності в Іраку, висловлювали й у Вашингтоні, де багато хто не вірив у здатність іракського політичного керівництва забезпечити охорону кордонів. Побоювалися, що в Іраку може знову початися протистояння між етнорелігійними групами, частину з яких підтримує сусідній Іран.
Так і сталося. Громадянська війна в Іраку почалася з моменту виведення американських військ у грудні 2011 р. і триває досі. Іракські повстанські угруповання розгорнули збройну боротьбу проти центрального уряду. Розгорівся конфлікт між різними релігійними групами. Після виведення американських військ рівень насильства в країні зріс, групи бойовиків активізували свої дії проти шиїтської більшості населення з метою підриву довіри в шиїтів до іракського уряду та його зусиль.