Перший шкільний день в Україні в четвер не дозволить дітям ділитися спогадами про веселі канікули зі своїми родинами. Їхні історії — про пережиті епізоди жахливої війни. Для багатьох із них останній день у школі був за день до російського вторгнення в Україну 24 лютого.
За даними Генеральної прокуратури України, з початку війни загинуло щонайменше 379 дітей, місцезнаходження ще 223 дітей невідоме. Ще 7013 дітей були серед українців, примусово вивезених до Росії з окупованих Росією районів.
Деякі діти були змушені покинути рідне місто, щоб уникнути бомбардування, деякі тижні провели в підвалах. І хоча жителям так званих «безпечних» регіонів інколи вдавалося навчатися онлайн, заняття часто переривали сирени повітряної тривоги. За словами українських чиновників, за шість місяців війни було пошкоджено 2400 шкіл по всій країні, у тому числі 269 зруйнованих.
«Для дітей це справді стало новою нормою, що, на мою думку, також викликає занепокоєння, тому що це не те, як діти повинні набувати знань та життевого досвіду, думаючи, що на них нападуть у будь-який момент, – говорить виконавчий директор ЮНІСЕФ Кетрін М. Рассел.
Цивільні райони та школи продовжують зазнавати ворожих ударів, продовжують гинути діти. Але після перших місяців шоку 51% шкіл в Україні, незважаючи на ризик, знову відкриваються для очного навчання з можливістю навчання онлайн, якщо батьки погоджуються.
Рассел сказала, що ніколи раніше не бачила, щоб школи функціонували повністю підпільно, щоб захистити учнів.
«Ви знаєте, зазвичай у вас є вікна, ви можете спостерігати за зовнішнім світом. Ці діти не мають такої розкоші, і вони просто звикають до такого способу життя, коли їх потрібно захищати від можливого нападу, а це не те, з чим будь-яка дитина повинна стикатися», – сказала вона.
Але в пріоритеті залишається безпека дітей. Школи, які не мають швидкого доступу до укриттів або розташовані поблизу кордонів з Білоруссю та Росією, або поблизу активних військових зон, матимуть лише онлайн-навчання.
Це стосується учнів 7-го класу в Михайло-Коцюбинському, всього за 35 кілометрів від кордону з Білоруссю, які зібралися у вівторок у своїй сильно пошкодженій школі, щоб забрати підручники для онлайн-навчання. Під час очікування вони грали у гру «Правда чи брехня», де гравці намагалися вгадати, правдиве чи хибне твердження суперника щодо кількості ракет, які вони бачили зі свого вікна.
«Ми так давно не бачилися. Ви всі так виросли», – сказала їх вчителька Олена Сердюк, стоячи в кутку класу, де вікна замість скла були затягнуті товстим чорним поліетиленом.
13-річний Олексій Литвин добре пам’ятає день, коли російські ракети двічі влучили в школу. Було 4 березня, і він разом із родиною та десятками дітей був у шкільному бомбосховищі.
За кілька хвилин до вибуху він грав із другом. Після гучного вибуху стіни почали тремтіти, і він не бачив нічого, крім величезної хмари пилу. Загинула одна людина, жінка, яка працювала в школі.
«Ми спали в коридорі, а за стіною лежав труп мертвої людини», – згадує Олексій. Його сім’я залишилася ще на одну ніч, перш ніж втекти з міста, хоча вони повернулися на початок навчального року.
Однокласники Олексія поділилися схожими історіями про той день і місячну російську окупацію Михайло-Коцюбинського.
«Коли я в школі, я думаю про людину, яка загинула під завалами. Мені її дуже шкода», – сказав 12-річний Микола Кравченко.
Їх школа, найбільша в районі, де навчається 407 учнів із Михайло-Коцюбинського та прилеглих сіл, досі сильно пошкоджена. Другий поверх завалений сміттям, а дах і систему опалення ще треба відремонтувати — грошей у школи немає.
Незважаючи на те, що вони навчатимуться онлайн, у вівторок студенти мали пройти навчання з безпеки. Сердюк сказала класу йти за нею в те саме бомбосховище, де багато людей пережили вибух у березні.
У тьмяно освітленому притулку були запаси води та ряди довгих лав з позначеними місцями для кожної класної кімнати. Коли діти зайняли місця, відведені для їхнього класу, Сердюк сказала їм, що вони повинні йти туди, коли почують короткий дзвінок.
За її словами, багато батьків кажуть їй, що їхні діти благають їх повернутися до школи, але наразі це не дозволяється через небезпеку перебування так близько до кордону з Білоруссю.
«Українські діти гостро усвідомлюють, що світ нестабільний і він може бути жахливим. Це приносить… втрату елементарного відчуття безпеки», – сказав речник ЮНІСЕФ Джеймс Елдер, додавши, що невизначеність може вплинути на їх навчання, емоційний і соціальний розвиток.
Школи Київської, Львівської та Чернівецької областей серед тих, які вітають учнів у четвер. Однак батьки самі вирішують, відправляти дітей до школи чи обрати онлайн-навчання. Київська та Львівська області приймуть понад 7300 студентів-переселенців, які були змушені залишити рідні міста та рятуватися від життя під постійним вогнем, повідомили чиновники.
Міністр освіти Сергій Шкарлет привітав учнів та колективи педагогів з початком нового навчального року.
«Сьогодні перед нами стоїть нове важливе завдання — забезпечити здобуття освіти в безпечному середовищі та психологічній стабільності», — зазначив він у відео, опублікованому в Telegram. «Бажаю сили, наполегливості та незламності у прагненні бути освіченою нацією!»
У Краматорську на Донеччині немає надії на те, що школи відкриють двері для учнів. Від початку війни місто постійно піддається обстрілам з боку російських загарбників.
В одній міській школі клас для першого класу був готовий: столи, стільці, чиста дошка, на стіні висять алфавіт і цифри, українські прапорці готові до роздачі дітям. Не вистачало лише студентів.
Посеред порожньої кімнати сидів 55-річний Олександр Новіков, директор школи.
«Це дуже пригнічує, дуже неприємно відчувати, що ти приходиш у порожню школу», – сказав він. «У школі не будуть сміятися діти, тут ніхто не бігатиме», коли навчальний рік розпочнеться в четвер.
Поки Україна намагається захищатися від російського вторгнення, Новіков мріє про кращі часи.
«Хотілося б справжнього першого дзвоника, справжньої зустрічі з дітьми та вчителями, справжнього уроку, коли на вас дивляться очі з натхненням, довірою і бажанням почути щось нове, навчитись нового».
«Це те, що я хотів би бачити», — сказав він.
