Чотири роки повномасштабної війни з російським агресором перетворили Територіальні центри комплектування та соціальної підтримки (ТЦК та СП) на одну з найгостріших точок соціального напруження в Україні.
З одного боку — армія потребує постійного поповнення, адже фронт щодня вимагає нових сил, ротацій, підготовлених бійців і резерву. З іншого — країну раз за разом сколихують гучні скандали: повідомлення про побиття та приниження людей у ТЦК, загадкові смерті у приміщеннях військкоматів, корупційні схеми з “відкупом” від служби на мільйони доларів і так звана “бусифікація”, яка для багатьох українців стала символом беззаконня, страху та втрати довіри до системи мобілізації. Це, в свою чергу, активно використовується росіянами в інформаційній війні проти України, що намагаються посіяти розбрат, розгубленість і втрату довіри до державних інституцій. Тож влада дедалі частіше говорить про необхідність масштабної реформи, обіцяючи зробити роботу ТЦК прозорішою, законнішою та менш конфліктною для суспільства.
Обличчя мобілізації: як ТЦК стали символом суперечок і напруги в суспільстві
ТЦК та СП — це колишні військові комісаріати, які після початку повномасштабного вторгнення Росії отримали нову назву та розширені функції. Формально вони є структурами Міноборони України й відповідають за мобілізацію, ведення військового обліку, оновлення даних військовозобов’язаних, організацію проходження військово-лікарських комісій (ВЛК), а також соціальний супровід військовослужбовців, ветеранів і родин загиблих чи зниклих безвісти захисників.
Фактично ж саме ТЦК стали головним “обличчям” мобілізаційної системи, з яким українці стикаються у повсякденному житті. Їхні працівники вручають повістки, проводять перевірки військово-облікових документів на вулицях, у транспорті та громадських місцях, організовують доставлення людей до центрів комплектування та координують проходження медичних комісій. Саме через ТЦК проходить більшість процесів, пов’язаних із мобілізацією, від уточнення даних до безпосереднього направлення людини до навчального центру чи військової частини.
Однак проблема полягає не лише у самій функції мобілізації, без якої країна у стані війни не може існувати, а у методах її реалізації. За роки війни ТЦК дедалі частіше опинялися у центрі суспільних скандалів. Відсутність чітких та зрозумілих правил для всіх, слабкий контроль за діями працівників, непрозорість рішень ВЛК, корупційні схеми з “відкупом” від служби та людський фактор створили атмосферу тотальної недовіри.
В результаті у суспільній свідомості ТЦК для багатьох українців перестали асоціюватися виключно із захистом держави чи виконанням громадянського обов’язку. Натомість дедалі частіше вони пов’язуються з примусом, страхом, нерівністю та відчуттям несправедливості, коли одні потрапляють на фронт, а інші — завдяки грошам, зв’язкам або прогалинам у системі — уникають мобілізації.
У ЗМІ не раз повідомляли про випадки смертей військовозобов’язаних після доставлення до ТЦК або під час перебування у приміщеннях центрів комплектування — ці історії часто супроводжуються заявами родичів про можливе застосування сили або неналежні умови, а також ставали предметом перевірок правоохоронних органів. З іншого боку, фіксуються й випадки загибелі самих працівників ТЦК — як наслідок нападів під час виконання службових обов’язків, так і через конфліктні ситуації під час перевірки документів чи мобілізаційних заходів. Як наслідок формується складна і напружена картина, в якій обидві сторони процесу опиняються в зоні ризику, а кожен резонансний інцидент посилює суспільну поляризацію навколо теми мобілізації.
“Бусифікація”: феномен, що став символом
Слово “бусифікація” за роки війни стало одним із найвідоміших і водночас найтривожніших новотворів в українському суспільстві. Йдеться про практику, коли чоловіків мобілізаційного віку затримували просто на вулицях, біля метро, у торговельних центрах, на блокпостах чи навіть у дворах житлових будинків, після чого їх силоміць або під психологічним тиском садовили до мікроавтобусів і доставляли до ТЦК. Часто це супроводжувалося відео у соцмережах — із криками, бійками, втечею людей або застосуванням сили. Саме ці кадри й сформували навколо ТЦК атмосферу страху та масового суспільного роздратування.
Формально українське законодавство не надає працівникам ТЦК права затримувати людей. Такі повноваження має виключно поліція і лише у визначених законом випадках. Представники ТЦК можуть вручати повістки, перевіряти документи та взаємодіяти з поліцією, але не проводити силові затримання самостійно. Проте на практиці межа між “перевіркою документів” і фактичним примусовим доставленням людини до військкомату часто виявлялася розмитою.
За словами Уповноваженого Верховної Ради з прав людини Дмитра Лубінця, сьогодні ситуація з дотриманням законності під час мобілізації вийшла на критичний рівень. Кількість офіційних скарг зросла у 333 рази, порівняно з 2022 роком. Протягом 2025 року до його офісу надійшло близько 6 тисяч звернень щодо порушень прав людини з боку працівників ТЦК.
“Складається враження, що незаконні затримання та побиття від представників ТЦК та СП стали новим вірусним трендом, який не зупинити без жорсткої реакції держави”, – зазначає омбудсмен.
Він наголосив, що чинна модель мобілізації вичерпала себе і створює небезпеку для громадян замість того, щоб забезпечувати їхню захищеність.
Для виходу з кризи він запропонував створити спеціальну робочу групу на базі Міноборони. До неї мають увійти представники парламенту та Офісу омбудсмена. Лубінець стверджує, що вже має готовий “рецепт”, який допоможе терміново змінити ситуацію та повернути мобілізаційні процеси в правове поле. “У нас є рецепт, як терміново поміняти цю ситуацію. Громадяни України повинні відчувати свою захищеність в приміщеннях ТЦК і СП, а не навпаки”, – резюмував чиновник.
Реформа ТЦК: що пропонують і де гальмують
Водночас конкретні параметри реформи тривалий час залишалися нечіткими, а більшість озвучених ідей існували радше на рівні дискусій та окремих законодавчих ініціатив. Серед основних напрямів, які сьогодні обговорюються у Верховній Раді та Міністерстві оборони:
Перетворення ТЦК на сервісні центри. Законопроєкт №15237 передбачає фактично зміну самої філософії роботи ТЦК — від карально-примусової моделі до сервісної. Пропонується, щоб усі дії працівників фіксувалися бодікамерами, а вручення повісток відбувалося переважно в електронному форматі через цифрові сервіси. Ідея полягає у мінімізації конфліктних ситуацій, скороченні особистих контактів і створенні більш прозорої системи взаємодії з громадянами.
Передача частини функцій поліції. Одним із варіантів реформи є розмежування повноважень між ТЦК та правоохоронцями. Зокрема, функції перевірки документів або супроводу мобілізаційних заходів можуть частково передати поліції, щоб працівники ТЦК не виконували одночасно адміністративні, контрольні та силові функції. Прихильники цієї ідеї вважають, що це допоможе знизити рівень напруги та кількість конфліктів на вулицях.
Цифровізація та усунення людського фактора. У Міноборони неодноразово заявляли, що саме людський фактор створює найбільше корупційних ризиків у системі мобілізації. Тому одним із ключових елементів реформи має стати максимальна цифровізація процесів — від оновлення військово-облікових даних до проходження медичних комісій та отримання повідомлень. Очікується, що це дозволить зменшити можливості для маніпуляцій, вибіркового підходу та хабарництва.
Аудит і перевірка керівництва ТЦК. Окремо обговорюється посилення контролю за самими працівниками центрів комплектування. Серед пропозицій — обов’язкові перевірки керівників ТЦК на доброчесність, проходження поліграфа та розширення повноважень антикорупційних органів щодо моніторингу діяльності військкоматів.
Секретар комітету Верховної Ради з нацбезпеки і оборони Роман Костенко охарактеризував ситуацію стримано: «Поки ще ніякої остаточної концепції немає. Міноборони приходило, доповідало комітету, але були зауваження, і зараз усе повернули на доопрацювання», – сказав він. За його словами, серед ідей, які обговорювалися, – можливе перейменування ТЦК, поділ їхніх функцій на соціальну та мобілізаційну, а також передача частини повноважень поліції. Водночас ці пропозиції не були затверджені остаточно. Окремо депутат підкреслив, що частина рішень могла не отримати підтримки на найвищому рівні.
Членкиня комітету Ірина Фріз зазначила, що конкретні законопроєкти від уряду варто чекати до кінця травня 2026 року — і при цьому зауважила, що ще у 2024 році парламент заблокував норму, якою на місцеве самоврядування покладалися повноваження оповіщення: “Все було звалено на військових, що є неправильним.”
У свою чергу анонімний співрозмовник видання “Телеграф” у профільному комітеті додає: “Як тільки вони намагатимуться це покласти на папір як законодавчу зміну, вони впруться у своїх же юристів, які скажуть, що так не можна писати закони і це не пройде. Тому одна річ — мати заряд на реформи, і зовсім інша — їх впроваджувати.”
Водночас заступник міністра оборони Євген Мойсюк обіцяв публічно представити конкретні кроки уже невдовзі. “Незабаром почнемо публічно презентувати конкретні кроки. Це буде логічно, прозоро та технологічно. На основі комплексного аудиту ми запропонуємо рішення, які дозволять позбутися застарілих проблем і водночас посилити армію”, – зазначив він.
Корупційний вимір: мобілізація як бізнес
За аналізом “Економічної правди”, схеми ухилення від мобілізації функціонують як повноцінна сервісна інфраструктура: людина купує цілий маршрут від статусу “на обліку” до статусу “непридатний” або “заброньований”. У цій тіньовій індустрії є своя логіка ціноутворення, свої посередники, своя “гарантія якості” — і своя чітка прейскурантна сітка.
Прайс на “свободу” залежав від того, наскільки глибоко людина вже встигла потрапити в систему:
Найменші хабарі вимагали ще до контакту з ТЦК, а найбільші — вже безпосередньо на етапі мобілізації. На Сумщині у 2026 році за зняття з розшуку платили 300 доларів, а за відстрочку через підроблене рішення суду про опіку — 7 тисяч. На Волині за зняття з розшуку вимагали 1 500 доларів. Якщо ж потрібен був “правильний” медичний діагноз — ціна стрибала до 18–25 тисяч. А повний “маршрут” — від статусу “на обліку” до статусу “непридатний” — міг коштувати до 50 тисяч доларів.
Найдорожчим сегментом залишалася медицина. Так, на Київщині поліція у 2026 році описала схему вартістю 18 тисяч доларів лише за фіктивний діагноз; у Дніпрі судовий реєстр фіксував 16 тисяч за вплив на рішення ВЛК та пакет документів для перетину кордону, а в Одесі посередник обіцяв організувати все за 25 тисяч.
І поки одні платили, декларації тих, хто ці гроші отримував, ставали індикатором масштабів корупційних схем і стрімкого збагачення окремих посадовців. Так, військовослужбовець Бучанського ТЦК Олег Коломієць задекларував за 2025 рік золоті злитки на 7,7 млн грн і понад 43 тисячі доларів та євро готівкою — при офіційному річному доході 366 тисяч гривень.
Сама декларація, звісно, не є прямим доказом незаконного збагачення і не дає відповіді на питання про походження цих активів. Однак вона чітко демонструє інше: навколо системи, яка ухвалює рішення щодо відстрочок, придатності до служби та фактично впливає на право людини вільно пересуватися, концентруються ресурси й статки, масштаби яких дедалі частіше викликають суспільні запитання. Ігнорувати цей дисонанс стає все складніше — особливо в умовах війни, коли питання справедливості мобілізації є надзвичайно чутливим для суспільства.
Саме на цьому тлі у травні 2025 року правоохоронні органи розпочали масштабну антикорупційну операцію під символічною назвою “Опікун”. За майже рік слідства було проведено сім етапів спецоперації, у межах яких правоохоронці викривали схеми ухилення від мобілізації та незаконного оформлення документів. Станом на кінець березня 2026 року у справі фігурували вже сотні підозрюваних, а десятки обвинувальних актів передали до суду.
Серед фігурантів — не лише військовозобов’язані, які намагалися уникнути служби за гроші, а й представники самої системи: працівники ТЦК, члени військово-лікарських комісій, лікарі, адвокати, посередники та навіть окремі судді. Це ще раз показало, що проблема давно вийшла за межі поодиноких випадків і перетворилася на цілу тіньову індустрію, яка роками існувала на перетині мобілізації, медицини та корупції.
Інформаційний фронт: як локальні конфлікти перетворюють на національні скандали
Скандали навколо ТЦК стали не лише темою суспільних дискусій, а й інструментом масштабного інформаційного впливу. Російська пропаганда системно підсилює будь-які негативні історії, перетворюючи локальні інциденти на елемент ширшої кампанії з дестабілізації українського суспільства.
Так, Центр протидії дезінформації фіксує: обсяг деструктивного контенту щодо ТЦК безперервно зростав — з 32,6 тисячі публікацій у середині березня 2026 року до 76,5 тисячі у середині квітня. Більш ніж удвічі — за місяць. Проросійські телеграм-канали підхоплюють кожен випадок конфлікту між ТЦК і громадянами та екстраполюють окремі інциденти до загальнонаціонального рівня — підживлюючи негативне ставлення суспільства до мобілізації.
Інформаційна атака давно вийшла за межі коментарів і репостів. У липні 2025 року українські спецслужби зафіксували нову фазу операції: розповсюдження фейкових Telegram-ботів, що збирали координати будівель ТЦК і персональні дані українців. За даними ЦПД, боти маскувалися під “анонімні платформи”, а зібрані дані — імена, телефони, локації, IP-адреси — могли використовуватися для психологічного тиску, шантажу або спроб вербування.
Голова ЦПД Андрій Коваленко прямо вказав: підривами довіри до ТЦК керують структури ГРУ Росії та ФСБ РФ. Фізичні атаки та фейки працюють у зв’язці — перші сіють фізичний страх, другі — інформаційний.
Показовий приклад — канал “Людоловы Запорожье / ТЦК”, який систематично публікував точні адреси місць видачі повісток. Підписників закликали “бути обережними” і “по можливості не заїжджати” в певні райони. Суд кваліфікував такі дії як перешкоджання законній діяльності ЗСУ: поширення координат роботи ТЦК фактично допомагало ворогу дестабілізувати тил. При цьому більшість “фото-доказів” на таких каналах — старі знімки з інтернету, які роками блукають мережею.
На платформі TikTok — 17 мільйонів українських користувачів. Саме там ботоферми діють з найвищою ефективністю. Схема проста: перші 20 коментарів під будь-яким відео — негативні. Алгоритм реагує і знижує проукраїнський контент у видачі.
Отже, реальні випадки порушень з боку ТЦК не можна ігнорувати або виправдовувати — кожен такий інцидент має отримувати належну правову оцінку. З іншого боку, інформаційний простір навколо цієї теми давно став полем для маніпуляцій, де окремі випадки навмисно подаються як масове явище, щоб посилити страх, недовіру та внутрішню напругу в суспільстві. У результаті проблема виходить далеко за межі лише мобілізації чи роботи ТЦК. Вона перетворюється на частину ширшої інформаційної війни, у якій ворожі наративи розхитують суспільство зсередини та підірвають довіру до державних інституцій. У таких умовах реформа ТЦК стає не лише питанням ефективності мобілізації, а й питанням суспільної довіри та національної безпеки. Тож відкритість процедур, зрозумілі правила, контроль за порушеннями та якісна комунікація мають стати ключовими елементами змін.
