Дослідники з університету Ліверпуля імені Джона Мурса і Даремського університету вивчили майже 5000 записів вереску орангутангів, звуки і щебет, які дуже схожі до «повітряного поцілунку».
Проаналізувавши отримані данні вчені дійшли до висновку, що за допомогою комбінації вереску і щебету, що дозволяють орангутангу відтворювати певну подобу приголосних звуків через які мавпи передають один одному різноманітні повідомлення та сигнали.
Особливу увагу було приділено вереску і «повітряним поцілункам» через активну артикуляцію при їх відтворенні. Дослідники називають це відтворенням приголосних звуків — наприклад, [т], [п] і [к] — більше залежить від рухів уст, щелеп і язика, ніж від роботи голосових зв’язок. Людина в своїй еволюції також могла піти тим самим шляхом відтворення приголосних звуків, що й орангутанги.
Людина змогла скласти перші склади навчившись користуватися артикуляційним апаратом, а згодом і слова. «У більшості мов переважають приголосні звуки. І що більше у нас складів, то більше комбінацій ми можемо створити», — так пояснює Серж Вітч — професор з університету Ліверпуля імені Джона Мурса.
Довго вважалося, що орангутанги практично не видають звуків. Але в 1970-х роках британська дослідниця Регіна Фрей, яка довгий час жила в лісах Індонезії, довела, що орангутанги здатні висловлювати висловлюють свої почуття великим набором звуків.
